Перший легіонер у НХЛ: історія Ульфа Стернера, що відкрив двері для зірок Європи
Сьогодні неможливо уявити собі провідні клуби НХЛ без гравців з Європи. Легендами головної хокейної ліги світу давно стали Яромир Ягр, Теему Селянне, Ніклас Лідстрем, Петер Штясни та інші зірки, що приїхали до НХЛ із-за океану.
А все почалося 27 січня 1965 року, коли перший європейський хокеїст вийшов на матч за команду НХЛ Нью-Йорк Рейнджерс. Це був шведський форвард Ульф Стернер, якому цього року виповнилось 85 років. Жива історія, жива легенда.
Хоча його кар'єра в НХЛ була короткою (всього 4 ігри), саме Стернер проклав шлях для наступної великої когорти європейських гравців і цим назавжди вписав своє ім'я до історії хокею.
Шлях до НХЛ
Ульф Стернер народився 11 лютого 1941 року у містечку Дейє шведської провінції Вермланд. Його батько Ерік був швед, а мати Кете – німкеня. Хлопчик дуже рано почав грати у хокей зі своїм братом: малих тренував батько, який взимку прибирав місцевий хокейний каток.
У 15 років Ульф дебютував у другому дивізіоні шведської ліги за команду Форсхага, заробивши репутацію швидкісного гравця та майстра дриблінга, який міг на одному подиху обійти всю команду суперника. Існує навіть легенда, що відомий фінт "ключка – ковзан – ключка" вигадав саме він.
За національну збірну Стернер дебютував рано, йому не було і 18 років. 12 листопада 1959 року шведи рознесли Чехословаччину в товариському матчі (11:3), а наш герой відзначився голом. Перший офіційний матч у складі збірної Ульф зіграв на Олімпіаді-1960 у Скво Веллі, після чого чотири роки був одним із стрижневих гравців Тре Крунур.
Він був у складі шведської команди, яка здобула історичне золото на чемпіонаті світу 1962 у Колорадо-Спрінгс (той чемпіонат бойкотувала збірна СРСР – через заборону на в'їзд до США збірній НДР). 19-річний форвард набрав 19 очок (9 голів + 7 пасів) та був включений до символічної збірної чемпіонату.
Якість гри Стернера привернула увагу фахівців – канадського хокеїста Джекі МакЛеода, який грав проти Ульфа на ЧС-1962, та журналіста шведської газети Idrottsbladet Ульфа Янссона. Вони рекомендували генеральному менеджеру клубу НХЛ Нью-Йорк Рейнджерс Маззу Патріку запропонувати молодому шведові контракт.
Треба відзначити, що тоді в НХЛ грали всього шість клубів, так звана "оригінальна шістка" (Original Six: Монреаль Канадіенс, Торонто Мейпл Ліфс, Детройт Ред Уїнгз, Бостон Брюїнз, Нью-Йорк Рейнджерс і Чикаго Блек Хокс). Тож місця у складах не вистачало навіть сильним канадським гравцям. Запросити до команди європейця виглядало абсурдом. Проте менеджмент Рейнджерс зважився на такий крок.
Тут нагадаємо, що 1957 року товариш Стернера по Тре Крунур, легендарний форвард Свен Тумба Юханссон був запрошений до літнього табору клубу НХЛ Бостон Брюїнз. Але за підсумками табору він до команди не потрапив, його відправили до фарм-клубу Бостона Квебек Ейсес, що грав у регіональній лізі Квебеку. Таким чином, Тумба не став першим європейцем у НХЛ.
Стернер провів сезон 1962/63 в клубі Фрелунда, був визнаний кращим гравцем чемпіонату Швеції і отримав приз "Золота шайба" (Goldpucken Award). У березні 1963-го збірна Швеції, в якій Ульф вже був капітаном, взяла срібло на домашньому ЧС у Стокгольмі.
Стернер тоді оформив хет-трик у найважливішому матчі проти Канади (4:1), але поразка від Чехословаччини (2:3) коштувала шведам титулу, який дістався збірній СРСР (котру шведи обіграли – 2:1). Цікаво, що на матчі з канадцями був король Швеції Густав VI. Після третьої шайби Стернера монарх зірвався з крісла і почав аплодувати хокеїсту.
Ульф Стернер вирушив до тренувального табору Рейнджерс у серпні 1963 року, а в жовтні опинився в її складі. Варто зауважити, що того ж року ще двох шведів, воротаря Челля Свенссона та нападаючого Карла-Горана Оберга, запросили до Торонто, але місце їм знайшлося лише у фарм-клубі.
Втрачати свій час і можливість грати за збірну заради фарм-клубу вони не захотіли і невдовзі поїхали назад. А ось Стернер уклав контракт на п'ять ігор, але виходити на лід не став. З тієї ж причини – професійний статус. Адже на горизонті була Олімпіада-1964 в Інсбруку, де можна було виступати лише аматорам.
Тому Стернер відклав свій дебют у Рейнджерс, що спершу був призначений на 15 жовтня 1963 у матчі проти Детройта. Він поїхав до збірної Швеції, з якою у січні 1964 року виступив на Олімпіаді. Швеція взяла срібло, а Ульф Стернер набрав 11 очок у семи матчах, і тепер уже поїхав до тренувального табору Рейнджерс з твердим наміром розпочати виступати в НХЛ.
Кар'єра за океаном
Сезон 1964/65 він розпочав у складі Сент-Пол Рейнджерс, фарм-клубу Нью-Йорка, що виступав у Центральній Лізі. Через два місяці його перевели до клубу Американської Хокейної Ліги (АХЛ) Балтимор Кліпперс, де він швидко став ключовим гравцем атаки. Він дуже вдало взаємодіяв як центрфорвард з вінгерами Кеном Шинкелем та Реєм Брунелем.
Еміль Френсіс, новий генеральний менеджер Рейнджерс, у жовтні 1964-го сказав журналістам, що Стернер, граючи за Сент-Пол та Балтимор, показав себе як чудовий плеймейкер. А головний тренер Рейнджерс Ред Салліван сказав, що Стернер має найкращий бекхенд (удар з лівої), який він колись бачив.
Єдине, за що шведа критикували, це те, що він уникав силової боротьби. Стернер пояснював це тим, що міжнародні правила забороняли силові прийоми в зоні атаки, і що його цьому не вчили. І це попри чудові фізичні дані, які виглядали дуже привабливими в очах фахівців НХЛ: зріст – 187 см, вага – 85 кг.
Кінець кінцем, 27 січня 1965 року, коли низка гравців Нью-Йорка була травмована, 23-річний Ульф Стернер вийшов на лід нью-йоркської арени "Медісон Сквер Гарден" у складі Рейнджерс на матч чемпіонату НХЛ проти Бостона (5:2). Він створив історію, ставши першим європейцем, що зіграв у Національній хокейній лізі.
Фани Рейнджерс влаштували Стернеру стоячу овацію, коли він вийшов разом із топовими вінгерами Доном Маршаллом і Бобом Невіном. Його вітали під час всієї гри, хоча він не заробив жодного очка. Втім, тренер Салліван сказав, що Стернер показав хорошу гру, а сам швед зізнався, що був щасливий взяти участь у події.
Проте наступні матчі Стернера за Рейнджерс склались не так вдало, як його дебют. У двох іграх поспіль, проти Монреаля (6:5) та Детройта (4:2), Ульфа постійно атакували найжорстокіші гравці обох команд. Він отримав удар ліктем від Джона Фергюсона з Канадіенс, а гру проти Ред Вінгз завершив з синцями під обома очима.
Після четвертої гри Стернера в НХЛ (3 лютого 1965 проти Чикаго, 1:4) Рейнджерс і Блек Хокс здійснили обмін відразу сімома гравцями. Виникла потреба звільнити місце в складі для нових гравців, і в підсумку Ульфа віддали в оренду назад до Балтимор Кліпперс.
Більше в НХЛ він не грав. Граючи за AХЛ, Стернер забив 18 голів і заробив 44 очки у 55 іграх, а от у НХЛ за чотири гри так нічим і не відзначився. Сезон 1964/65 швед закінчив у Балтиморі і, розуміючи, що повернутися до основного складу Рейнджерс йому не світить, вирішив повернутись додому. Він підписав контракт з клубом Регле.
Ульф Стернер проклав шлях до НХЛ європейським гравцям. У сезоні 1969/70 три матчі за Сен-Луї Блюз зіграв чеський форвард Ярослав Їржик (переважно він грав за фарм-клуб Блюз Канзас). Повноцінну кар'єру в НХЛ зробив шведський захисник Бер'є Сальмінг, який провів 16 сезонів у Торонто (1973/89). А далі пішла велика хвиля...
Життя після НХЛ
Стернер потім грав за Фер'єстад (1967-68, 1969-73), Фрелунду (1968-69), англійський професійний клуб Лондон Лайонс (1973-74), а завершив кар'єру на батьківщині: у клубі Бекен (1974-77) та потім ще у п'яти колективах нижчих ліг (загалом грав до 1990 року). Він ніколи не вигравав чемпіонат Швеції, тільки брав срібло з Фрелундой (1962) та двічі бронзу – з Фрелундой (1968) та Фер'єстадом (1971).
Продовживши виступи за збірну Швеції, Ульф у її складі здобув срібло чемпіонатів світу 1967, 1969 (був визнаний найкращим форвардом турніру), 1970 та 1973, бронзу чемпіонату світу 1971. Також він взяв срібло чемпіонатів Європи 1967, 1969, 1970, 1973 та бронзу європейських першостей 1965 та 1971 років. Загалом за збірну Швеції Ульф Стернер зіграв 189 матчів, забивши 91 гол.
У 2001 році його ввели до Зали слави ІІХФ.
По закінченні кар'єри гравця Стернер попрацював як тренер у Німеччині (Байройт, Хедос Мюнхен, Фюссен) та Швеції (Хаммаро).
Великий ветеран живе неподалік від міста Карлстад, де в нього була невелика стайня. Його дружина Піа працювала вихователькою у тюрмі для юнаків, син Крістофер мешкає у Норвегії, донька Катарина – у Гетеборгу. На жаль, вже багато років легендарний хокеїст страждає на хворобу Альцгеймера.
І особистий спогад, пов'язаний із нашим героєм. У 1965 році мій батько-інженер повернувся до Запоріжжя з чергового відрядження зі столиці СРСР. Окрім дефіцитних харчів, він привіз цікаві папери з виставки досягнень тогочасної шведської поліграфії. То була продукція фірми Solna Offset шведського бренду офсетних друкарських машин, що спеціалізується на обладнанні для друку книг, журналів, брошур та пакування.
Серед яскравих постерів була якась газета, де ми вперше у житті побачили кольорові фото на газетному папері (!). І це у той час, коли у СРСР такі фото можна було зустріти тільки у глянцевих журналах, та й то вельми поганої якості. Ми були сильно вражені. А на найбільш цікавому фото був момент з хокейного матчу, там у центрі знаходився гравець, підписаний як Ulf Sterner. Втім, ми його вже добре знали за телевізійними трансляціями, коли шведські вболівальники скандували своє "Хейя! Хейя!"
Стернер і тут був перший.