Артур Оганджанян: Через два роки заплатив 10 тисяч гривень для зняття дискваліфікації
Початок 2020-х запам’ятався в українському хокеї тим, що було дві ліги, у командах на кожній позиції існувала конкуренція і, звісно ж, були одвічні проблеми клубного хокею: зарплати, сварки, непорозуміння.
Артур Оганджанян пройшов юнацьку, молодіжну та національну збірні. Він грав і в Україні, і в США, а останні чотири роки виступає в Європі – більшу частину цього періоду у Швеції.
"Чемпіон" вирішив дізнатися, чим завершилося його відсторонення від ФХУ на рік, чи траплялися в Європі ті проблеми, які часто виникають в Україні, а також запитав про плани на майбутнє.
– Український клубний хокей щороку переживає нові епопеї із зарплатами. Не можу не згадати епізод, пов’язаний з вами. У грудні 2021-го ви змінили Сокіл на СК Сокіл. За вашими словами, вам тоді не повернули зарплату за листопад. Усе-таки вдалося отримати ті гроші?
– Коли я переходив (у СК Сокіл – прим.) з ХК Сокіл, були затримки із зарплатою. Мінімум місяць. Тобто на той момент, коли я переходив, наскільки пам’ятаю, був кінець грудня. Але, на щастя, Борис Вікторович Колесніков мені відшкодував суму, яку мені там не доплатили.
– Потім у січні 2022-го вас дискваліфікувала ФХУ на рік за той перехід. Наклали штраф у 10 тисяч гривень. Чим закінчилася ця історія?
– На момент дискваліфікації ще тривав чемпіонат, був мирний час. Цим питанням займалися юристи Бориса Вікторовича.
Після початку повномасштабного вторгнення я поїхав до Швеції. У клубі мені сказали, що є якась проблема з трансфером. Пояснили, що потрібно зателефонувати й домовитися, аби трансфер схвалили.
Після кількох дзвінків мені сам клуб у Швеції сказав, що питання вирішено. Хоча ще нічого не було вирішено (посміхається – прим.), наскільки я пам’ятаю. Але мені сказали, що все окей і можна грати.
Після цього я навіть змінив клуб – перейшов із Боро в Кіруну – і жодних проблем не було. На той момент у мене вже був агент, тому ніяких труднощів не виникало.
Але коли я переходив з Кіруни в Ольборг, ця ситуація знову спливла. Було досить нервово, тому що все це відбувалося в останній день трансферного вікна. Трансферне вікно вже було закрите, а мій перехід ще не був схвалений через ці 10 тисяч гривень.
У підсумку я зателефонував у Федерацію і заплатив ці 10 тисяч. Ми потім ще сміялися з агентом, що я майже два роки грав у Швеції нелегально.
– Останні майже чотири роки ви граєте в різних країнах Європи. За цей період у жодному клубі не було проблем із виплатами?
– Ні, за чотири роки виступів у Європі жодного разу не було проблем.
Ба більше – у четвертій лізі Швеції, коли я приїхав, 1 серпня на моєму місці в роздягальні вже повністю була готова форма, яка мені була потрібна. Я тоді дуже здивувався, що в четвертій лізі лід (тренування на льоду – прим.) починається лише наприкінці серпня, а на початку місяця форма вже була готова. На той момент для мене це стало справжнім здивуванням.
Не буду говорити, в якому саме клубі, але був такий момент, що мені помилково двічі надіслали гроші на облаштування квартири. Мене поселили в порожню квартиру, усі речі, які мені потрібно було купити, я мав придбати сам – в умовній IKEA, але з обов’язковими чеками. Мені двічі скинули суму випадково, але було приємно.
А проблем за ці роки взагалі ніяких не було.
– Ви грали у США. Говорили, що до менталітету американців звикли за два місяці. Вже майже три роки у Швеції. Як із менталітетом у цій країні, що найбільше дивує, а що, навпаки, радує?
– За три роки я вже звик до Швеції. Нічого не дивує, усе відбувається в стабільному режимі.
Спочатку дивувало. Мені здавалося, що вони якісь занадто повільні, пофігісти, я навіть не можу підібрати слово.
Якісь питання, які, як мені здавалося, потрібно було вирішувати в терміновому режимі, вони вирішували повільно, спокійно, не поспішаючи. Зараз, через деякий час, я розумію, що це такий менталітет, така країна.
Я на той момент для такої країни був дуже нервовим, постійно поспішав. Зараз, навпаки, мені це дуже подобається, я й сам таким став: нікуди не поспішаю, все нормально, намагаюся не нервувати через дрібниці.
Мені в цій країні подобається все. Менталітет. Люди. Дуже розумні, прагматичні. Тому жодних питань немає.
– В одному з інтерв’ю ви говорили, що коли закінчите з хокеєм, то будете від нього максимально відпочивати. І хоч вік молодий, але все ж таки вже з’являються думки, чим займатиметеся, коли вік змусить задуматися про завершення кар’єри?
– Наскільки я пам’ятаю, мені здається, я це говорив під час ковіду. І до того ж одразу мало не після закінчення сезону. Можливо, відповідь на таке запитання часто залежить від настрою. Напевно, в той момент настрій був не найкращим. Хотілося відпочити.
Тоді я думав, що після кар’єри буду відпочивати. Зараз я так не думаю. Мені дуже цікавий хокей. Я багато різного хокею дивлюся, який є у відкритому доступі на YouTube. Дивлюся різні аналітичні програми – мені це дуже цікаво.
Зараз мені здається, що я залишуся в хокеї. У якій ролі – не знаю, але на даний момент думаю, що мені були б цікаві різні ролі: тренерство, менеджерство, скаутинг. Можливо, бути агентом. У якійсь ролі точно хотів би залишитися.
Але це теж залежить від багатьох факторів. Усе-таки вже будуть діти й сім’я. Потрібно буде думати не тільки про свої амбіції. Фінансова складова, напевно, буде на першому плані. Рано загадувати.
Поки що просто граю, сфокусований на чинній кар’єрі. Більше нічого не хвилює.
– Коли ви грали в Україні, було дві ліги й багато команд. Зараз одна і мало команд. Хоч ви й далеко, але, можливо, вдається подивитися матчі. Що скажете про рівень чемпіонату порівняно з тим, коли ви грали?
– За хокеєм в Україні не стежу. Не знаю, який зараз там рівень. Не можу його порівняти з тим, коли там грав.
Періодично, можна сказати раз на рік, коли починається фінал, поглядаю. Огляди, а якщо трапляється – то й пряму трансляцію.
Під час сезону – ні, не дивлюся. Читаю іноді "Друзі Бруля". Стежу за подіями там.
