Зрадник Мо: як спорт та гроші перемогли релігію в Олд Фірм Дербі
Вже ввечері дві найпопулярніші команди Шотландії Рейнджерс та Селтік зіграють між собою в Прем'єршипі.
Це дербі стане особливим для "Джерс" ще й тому, що сьогодні, 1 березня, день заснування їхнього клубу.
Вони не мають права програти!
І саме в такий момент Чемпіон розповідає про подію, що змінила історію не тільки Рейнджерс, а й усього Олд Фірм Дербі.
***
Це було 10 липня 1989 року у Глазго.
Молодий репортер Scottish Sun прознав, що Рейнджерс готують бомбу – підписання гравця-католика, яких тут не було вже років 15-20.
На вулицях перешіптувалися, що ним мав стати Джон Шерідан з Лідса – незірковий хавбек, якого тут мало знали, він грав лише в Англії.
А натомість...
Коли до зали увійшов Мо Джонстон, раптом стало дуже тихо. Навіть найдосвідченіші журналісти не мали, що спитати. Вони-то знали про чутки, але ті здавалися настільки неймовірними, що ніхто не вірив.
Мо Джонстон – католик і герой Селтіка, що забив за "Кельтів" 52 голи лише в чемпіонаті, одягнув на себе синьо-червоний шарф "Джерс".
"Перш за все, це футбольне рішення. Ми підписали нападника, бо він найкращий шотландський гравець зараз. Ну, і звісно, ми розвіяли цю недобру хмару", – казав президент Рейнджерс Девід Мюррей.
***
А хмара ця тягнулася віками.
Вона зародилася в Ірландії – під час Великого картопляного голоду 1845-49 років, що погнав народ Святого Патрика ген з острова.
Аби вижити, вони їхали в Америку, Канаду, навіть Аргентину.
Найбільше ж нещасних осідало в Ліверпулі та Глазго – британських містах, які промисловий бум розширив до небувалих розмірів. Тут вистачало роботи, за яку вони й хапалися, отримуючи натомість миску супу.
Ясно, що місцеві їх не любили, цькували.
"Банди Нью-Йорка" Мартіна Скорсезе дають приблизне уявлення про ті часи й ту еміграцію.
У Глазго ірландці осіли в нетрях Іст-Енду, куди порядні містяни не потикались. Їх зневажали за походження, акцент і за віру – приїжджі були католиками.
Уявляєте місто, де з одного боку католики, а з іншого – антикатолицькі товариства?
А саме так і було.
Коли у 1887-му монах Волфрід з ордену маристів заснував футбольний клуб, то метою було заробити продажем квитків гроші на обіди для ірландських дітей, які голодували на вулицях.
Вони назвалися "Селтік" на честь свого кельтського походження, а кольором обрали зелений, бо ж Ірландія – Смарагдовий острів.
І отак затія монаха переросла у дещо більше – його знедолена, побита життям громада отримала свій символ.
***
У 1989-му ніхто не знав, чому Мо Джонстон так вчинив. Він дав чесне інтерв'ю лише через багато десятиліть.
Зате знали інше – Грем Сунесс, тільки-но очоливши Рейнджерс у 1986-му, заявив, що неодмінно підпише католика, аби клуб забув сектантську ворожнечу:
"Я одружений з католичкою, наші діти католики. Релігія не є проблемою для мене і не буде у команді".
Дуже довго Сунесс вламував на перехід із Ліверпуля Іана Раша, але той не дався.
Ну, а тоді Грем випадково перетнувся у фоє "Айброкса" із агентом Джонстона Біллом Макмердо, який несподівано пильно вислухав і пообіцяв все передати клієнту слово в слово.
"У клубі був певний опір, інші директори вважали, що вболівальники масово покинуть нас на знак протесту, але я стверджував, що Моріс дуже швидко завоює прихильність команди своєю працьовитістю та вмінням забивати голи", – писав потім Сунесс.
Звісно, він не сумнівався в талантах Джонстона.
Той забив 41 гол навіть за скромний Партік Тісл, а тоді був серед найкращих у Вотфорді, за який шалено топив Елтон Джон.
Але от як бути з трьома сезонами в Селтіку в 1984-87 роках?
І, головне, як розуміти свіжі заяви Мо, який у травні 1989-го завершив контракт із Нантом та приїхав до табору "Кельтів" зі словами:
"Я не хотів залишати Селтік тоді і не маю наміру цього робити зараз. Була якась нісенітниця про моє бажання приєднатися до МЮ, але насправді немає іншого британського клубу, за який я міг би грати, окрім Селтіка".
***
Коли вся ірландська громада Глазго, а це близько 25% населення міста, включилася у підтримку клубу, його справи швидко пішли вгору.
У 1893-98 роках Селтік виграв 4 чемпіонства, зажив великої слави.
Авжеж, корінних це дратувало.
Їм була потрібна противага чи, як вони вважали, протиотрута ірландському захопленню їхнього футболу, і тоді на сцену вийшов маркіз Лорнський – майбутній зять королеви Вікторії та губернатор Канади. Він особисто взявся за Рейнджерс, які взагалі-то засновувалися у 1872-му як аполітичний клуб без жодних претензій на гегемона.
Неможливо сказати, чому обрали саме їх, а не, наприклад, Партік Тісл – мабуть, це доля.
Саме в ту пору Рейнджерс змінили кольори на синьо-біло-червоні, як у британського прапора.
Тоді ж клуб отримав ідеологію, що його визначила – це антикатолицька, юніоністська, монархістська сила.
Коли у 1899-му добудували "Айброкс", корінні рвонули туди з усіх ніг, аби показати вискочкам-ірландцям їхнє місце.
Ну, і поява в порту Глазго верфі Harland and Wolf теж зіграла свою роль – окрім того, що вони збудували Титанік, ці суднобудівники виганяли з роботи католиків. І вони теж сильно допомогли "Джерс" стати на ноги.
***
Ну, а Мо Джонстон, вже маючи таємну пропозицію від Джерс, жалівся на Нант:
"Все було складно через логістику, матчі збірних. Клуб був незадоволений, я забив два голи у кваліфікаційному матчі проти Франції за Шотландію!"
У Селтіку ніхто не знав, що він веде подвійну гру.
Справами керувала Рада директорів, яку невипадково прозвали "скупердяями" – вони економили кожне пенні. Тим часом Рейнджерс без торгу пропонували 1 млн фунтів підйомних.
Мо знав, що його з'їдять, але ж мільйон...
"Люди досі щодня говорять зі мною про цю угоду. Мене тоді заборонили відвідувати "Селтік Парк". Це я від імені Моріса приніс їм листа, в якому було написано, що він не може підписати контракт", – розповідає агент Макмердо.
Тренером Селтіка тоді був Біллі Макнілл, і він ніби з ланцюга зірвався:
"Я подивився йому в очі і не добирав слів. Я сказав йому: "Я буду битися з тобою до кінця і доб'юся, щоб ти ніде більше не грав".
Проте на суди потрібні були гроші, а "скупердяї" пошкодували і їх.
"Я досі розлючений за це на директорів. Я не можу таке пробачити. Джонстон проявив неповагу до всіх нас, до клубу", – бідкався старий тренер.
***
Відколи Рейнджерс отримали могутніх покровителів, Олд Фірм Дербі вирівнялися.
До слова, знаєте, чому Олд Фірм?
За легендою, їхні матчі приносили великий дохід торговцям, що були далекими від спорту і вважали їх єдиним бізнесом – от один з таких продавців сендвічів і написав: "Підтримуйте стару фірму: Рейнджерс, Селтік Ltd".
У 1910-х у цих матчах домінували ще "Кельти"; далі, в 1920-30-х настала золота пора "Джерс".
В історичному розрізі вони дуже рівні – у обох по 55 чемпіонських титулів.
У Селтіка 171 перемога в дербі, у Рейнджерс – 172.
І вони нікому не віддають головний титул в Шотландії з 1985-го, коли вмішався Абердін ще не сера Алекса Фергюсона.
Зовсім поруч, але дуже різні.
Селтік весь час залишався виразником інтересів католицької, ірландської громади, що сягала 25% населення Глазго. За бідноту – отже, ліві. І грати за "Кельтів" дозволяли всім – білим і чорним, католикам і протестантам.
Праві Рейнджерс гнули більш строгу лінію – тут за всю історію до 1989-го набралося заледве 15 гравців-католиків, причому щоразу це були ноунейми, які своєї віри "не світили".
Легенда Селтіка та переможець КЄЧ-1967 Джок Стайн через це жартував:
"Кого я оберу – католика чи протестанта? Я оберу протестанта! Бо Рейнджерс і самі не візьмуть католика, тож мені дістануться обидва".
***
Ну, а Мо Джонстон, сплативши 3 тисячі фунтів штрафу за невиконання умов попереднього контракту, став гравцем Рейнджерс.
Буря грянула негайно.
Вже ввечері сотні радикальних фанів "Джерс" прийшл до "Айброкса", аби спалити свої абонементи.
"Містер Сунесс, можливо, і менеджер, але ми – вболівальники. Немає сумнівів, що Джонстон отримає критику як від фанатів Селтіка, так і від фанатів Рейнджерс. Не сумніваюся, що більшість стадіону його не сприйме", – казав очільник фанруху Девід Міллер.
Захопившись питаннями релігії, він забув про головне – футбол. Мо був його майстром.
У наступні 2 роки Джонстон привів Рейнджерс до двох титулів, забив 31 гол, із яких 3 – у Олд Фірм Дербі. Забивши Селтіку вперше, він підійшов до трибуни фанатів "Джерс" і заплакав.
А коли забив вдруге – отримав від колишніх друзів пиріг прямо в обличчя.
Він знав, що заслужив.
Та в будь-якому разі, коли до Рейнджерс приїхали Олексій Михайличенко та Олег Кузнєцов, сектантства в команді вже не було. Джонстон ніби зруйнував невидимий бар'єр.
До всього, ще й Селтік не виграв жодного чемпіонату в 1988-98 роках. Сунесс виявився пророком:
"Авжеж, ми підписуємо класного гравця. Але також це удар по Селтіку. Він ще років 10 не оговтається".
***
Давно, дуже давно минули ті пристрасті.
Зараз, у 2020-х, вже "Кельти" почуваються більшою силою в Олд Фірм.
Дехто на "Селтік-Парк" навіть знущається, мовляв, дербі мертве після банкрутства Рейнджерс у 2012-му, коли їх вигнали в аматори за борги.
У відповідь на "Айброксі" завжди знайдеться антипапістська чи антиірландська кричалка, що ніби відсилає нас геть із ХХІ століття у кінець ХІХ, де отець Волфрід збирав свою паству.
"Щойно ти приєднуєшся до одного з цих клубів, з перших хвилин тобі розповідають про Олд Фірм. Грати у них було жахливо. Було трохи страшно, але з іншого боку, це неймовірно – бути залученим до одного з найбільших дербі світу", – ділився якось Браян Лаудруп.
Воно й зараз грізно – та так, що в Олд Фірм ніколи не визначають чемпіона, аби не сталося біди.
Разом з тим, сектантство все одно помалу згасає, відколи нетрі розчистили, і стигматизовані, ізольовані громади отримали ті ж права, що й решта.
Вже у 2015-му аж 54% шотландців назвали себе атеїстами.
До всього, у Глазго влилися тисячі індопакистанців, що теж ходять на трибуни, вболівають і начхали на всі течії християнства.
Світ міняється, це не зупинити.
Втім, і зайвих ілюзій про "кінець історії" плекати теж не варто.
Мо Джонстон після 1991-го так до Глазго жити й не повернувся. Він догравав у МЛС, тоді став менеджером у Торонто, доживає в Флориді. Каже, що не хоче, аби його діти та онуки зіткнулися з наслідками того, що зробив батько.
Чужий у Селтіку, не свій у Рейнджерс.
Він був першим, хто подолав прірву між двома Шотландіями – і жодна йому цього по-справжньому не пробачила.