Наркофутбол Пабло Ескобара: вбиті судді, Марадона у в’язниці та переможний Лібертадорес
У цей день, 2 грудня 1993-го, колумбійській поліції вдалося застрелити одного з найжорстокіших кримінальних злочинців ХХ століття.
Пабло Ескобар був більше, ніж просто торговцем наркотиками.
Впродовж років він тримав у страху Колумбію, а ті, хто повставав, помирали страшною смертю.
І весь час, поки його імперія процвітала, Ескобар дбав, аби футбол у Колумбії зростав разом з нею.
Чемпіон розповідає про найбільш шокуючу історію спортивного успіху, яку коли-небудь бачила Америка.
***
"Пабло завжди любив футбол. Його першим взуттям були футбольні бутси. І помер він теж у них", – каже його сестра Лус Марія.
Вся ця драма розгорталася на її очах.
У них була скромна, але гідна сім'я. Батько-фермер ледь зводив кінці з кінцями; матір вчителювала.
Старі зібрали усі гроші, які мали, щоб віддати свого Пабло до університету Медельїна, але той зробив вибір надто швидко. Освіта не для нього; інша річ – рекет, крадіжки авто, викрадення людей.
Якось раз у 1971-му Ескобар викрав багатого промисловця Дієго Ечаваррію і, не отримавши викуп, викинув його труп на звалищі.
Той день став святом для нетрів, бо біднота Ечаваррію ненавиділа.
А оскільки Ескобар ще й відмивав вкрадене, будуючи житло в важкодоступних, злиденних районах Медельїна, часто на місці сміттєзвилищ, то скоро став для них святим.
Навіть зараз у районах, що звів Пабло за наркогроші, його статуетки розпродаються краще, ніж фігурки Діви Марії та Христа.
"Це тому, що він був щедрим. Він будував домівки, футбольні поля, освітлював вулиці", – стверджує Марія Лус.
А от Родріго Лара – син вбитого міністра юстиції Родріго Бонільї – від цього сумує:
"Це й є тріумфом культури, яку він просував – що гроші важливіші за все".
***
Треба визнати, в плані злочинності Ескобар був справжнім візіонером.
Він першим оцінив повною мірою вигоди наркоторгівлі – особливо американський ринок, де грошей було найбільше.
Ескобар дав янкі те, чого вони хотіли.
Листя коки, яке жували в Андах ще інки, засяяло новими барвами, коли Ескобар зібрав десятки лабораторій в джунглях, придбав власний флот та перевалочну базу на Багамах.
Скільки грошей він заробив? Forbes вважав, що не менше 25 млрд доларів.
Брат Ескобара Роберто на прізвисько Бухгалтер зізнавався, що готівку зберігали в спеціальних сховищах, де щороку 10% купюр з'їдали щурі – і на це не зважали; так їх було багато.
Ви скажете – гей, а до чого тут футбол?
Так-от весь цей чорний кеш треба було відмивати, правильно? Одного будівництва для прикриття було недостатньо.
Тут-то Ескобар і згадав свою дитячу пристрасть, адже хто перевірить, чи дійсно гравця продали за 2 млн доларів? Хто скаже напевно, на яку суму купили квитків на стадіон? Як оцінити конфіденційну спонсорську угоду з туристичною фірмою?
До всього, футбол ще й "поза політикою", як стверджує дурне гасло. Ідеально!
Так що вже у 1986-му Пабло непублічно очолив Атлетико Насьйональ – улюблений клубу Медельїна.
Ера наркофутболу в Колумбії офіційно стартувала.
***
"Вливання наркогрошей у лігу дозволило нам залучати чудових гравців. Це також стримувало наших найкращих хлопців від трансферів.
Наш рівень гри зріс. Люди бачили це і знали, що Пабло причетний. Але не могли довести", – каже екстренер Атлетико Насьйональ Франсіско Матурана.
На ділі довести було не так складно, як страшно.
В 1981-му, коли США оголосили Ескобара в розшук, він сфотографувався навпроти Білого дому удвох з сином.
У 1984-му, коли його позбавили депутатського мандату, розстріляв міністра Бонілью, який це ініціював.
На той момент хіба що вожді інших картелів могли кинути виклик Пабло, і вже скоро вони це зробили також і в футболі. Хосе Гонсало Родрігес, або ж Ель Мехікано, влився у Мільйонаріос із Боготи. Мігель Родрігес Оріуела, або ж Ель Сеньйор, почав фінансувати Америку Калі. Чемпіонат Колумбії став якісним, цікавим, але й... смертельним.
Якось раз Ескобару здалося, що арбітр Альваро Ортега підсуджував Америці в матчі з медельїнським Індепендьєнте, і того розстріляли через годину.
"Коли ми дізнались, що Ортегу вбили, то оніміли. Ми знали, що з власниками клубу відбувається багато чого. Що вони підозрілі. Але коли ти футболіст, то не прагнеш знати забагато", – розповідає півзахисник того Атлетико Насьйоналя Оскар Пареха.
Про Ескобара у нього багато історій.
Чи не половина їхнього покоління – Рене Ігіта, Чонто Еррера, Чічо Серна, Пачо Матурана і він сам – відбулися завдяки Пабло, що проводив футбольні турніри в нетрях, куди раніше не потикався жоден скаут.
"Завдяки цим турнірам цілі громади забували свої турботи. Я ріс дуже бідним, але на полі почувався важливим. Це був ніби ідеальний світ", – зітхає Чонто, що зрештою набігав 61 матч за збірну Колумбії.
Ще більше – 101 поєдинок – зіграв Леонель Альварес, що був еталоном латиноамериканського опорника:
"Ескобар виголошував промови на збудованих полях, ніби добрий мер. Одні хвалили його за пожертву. Інші критикували за наркотики. Але ми просто почувалися щасливчиками, бо нарешті отримали гарне поле".
***
Їхні життя – і Ескобара також! – назавжди змінив 1989-й.
Насамперед погані новини прийшли зі США – там на Ескобара та його бізнес відкрили широкомасштабне полювання.
Уряд Рейгана вимагав від Колумбії арешту й екстрадиції.
Пабло її боявся найбільше.
Він вийшов на колумбійську владу з миром, а коли та відмовила, бандити розстріляли суддю Верховного суду Карлоса Валенсію, полковника поліції Вальдемара Контеро і навіть фаворита президентських виборів Луїса Карлоса Галана.
Ба більше, картель Ескобара заклав вибухівку в Boeing 727, яким мав летіти соратник Галана Сесар Гавірія. 107 людей загинуло – тільки Гавірії серед них не було.
І – уявіть лише! – під акомпанемент страшного терору Атлетико Насьональ йшов до небаченої висоти – перемоги в головному турнірі Південної Америки Копа Лібертадорес.
Вони здолали аргентинський Расинг в 1/8 фіналу, тоді перемогли сусідів з Мільйонаріос у чвертьфіналі, а далі розтрощили уругвайський Данубіо з рахунком 6:0.
На фінал проти парагвайської Олімпії Ескобар прийшов особисто.
Коли ж Атлетико Насьйональ завдяки чотирьом відбитим пенальті від Ігіти підняв трофей...
"Пабло кричав і стрибав після кожного голу. Я ніколи не бачив його в такій ейфорії. Зазвичай він нагадував брилу льоду", – розказує Джон Хайро "Попай" Веласкес, який, за власними словами, вбив для Ескобара щонайменше 300 чоловік.
Після того тріумфу вся команда приїхала до Пабло на ранчо, де той влаштував грандіозне шоу:
"Вони прийшли за бонусами, і Пабло навіть розіграв серед гравців вантажівку. Футболісти для нього ніколи не були товаром. Вони були друзями, і він хотів бачити їх щасливими".
***
І нічого дивного. В кожній, навіть наймерзеннішій душі є щось світле.
І оскільки позиції Пабло були сильними попри тиск, з часом влада таки пішла на мирову – Ескобар "здався", а натомість його не видали США.
Понад те, Пабло дозволили збудувати собі власну в'язницю, куди він ретельно відібрав охоронців.
В народі її скоро назвали Ель Катедраль.
Там були джакузі, тренажерний зал, елітна кухня, апартаменти і сотні охоронців, які не охороняли злочинця, а оберігали його від конкуруючих картелів та американців. По суті, це була нова резиденція.
У 1991-му Ескобар запросив сюди Дієго Марадону – і той приїхав:
"Мене відвезли до в'язниці з тисячами охоронців. Я спитав себе: "Що, чорт забирай, відбувається? Мене арештують?" Те місце нагадувало розкішний готель. Мені сказали: "Дієго, це Ель Патрон". Я не читав газет і поняття не мав, хто він. Ми зустрілися в офісі, і він сказав, що ототожнює себе зі мною, бо, як і я, поборов бідність.
Ми зіграли матч, і всі чудово розважалися. Пізніше того ж вечора ми влаштували вечірку з найкращими дівчатами, яких я коли-небудь бачив. І це було у в'язниці! Я не міг повірити. Наступного ранку він розплатився зі мною і попрощався".
Марадона до смерті впирався, мовляв, не знав ні Каморри, ні Ескобара – білий і пухнастий.
А от Оскар Пареха, що неодноразово бував Ель Катедралі, говорить щиріше:
"Той день я не зможу забути. Він сидів поруч зі мною і годину розповідав про футбол з великою пристрастю. Він знав усе. Він сказав мені: "Чому ти так кричиш на суддів, Гуапо? Ми їм платимо. Ти не допомагаєш".
Потім Пареху та решту Атлетико Насьйональ повели на поле, щоб вони зіграли проти Ескобара й його друзів.
Пабло грав лівого вінгера, бувши правшею.
Від цього матчу залежали їхні життя. Якщо тиснути надто сильно, Ескобар почувався приниженим. Якщо надто слабко – зневаженим.
"Дивись тільки не штовхай мене, бо інакше залишишся тут з нами", – гукнув він Паресі.
"Якщо чесно, він міг грати добре для 42 років. Його охоронці теж. Але вони могли зробити з нами що завгодно. Там не було поліції. Ніякого контролю. Пабло сам був суддею", – пригадує Оскар.
Як і решта, він приїздив до Ель Катедраль у капюшоні, закривши обличчя, щоб не впізнали.
А от Ігіту одного разу підловили.
З усіх футболістів він товаришував з Ескобаром найближче, і коли його впізнали на під'їзді до в'язниці, то на пару днів затримали, допитали, а згодом ще й не взяли на ЧС-1994. Хтозна, може, саме Ель Локо й не вистачило тоді Кафетерос, щоб бодай вийти з групи? Адже з ним вони громили Аргентину 5:0 і досягли 4-го місця в рейтингу ФІФА.
***
Ескобар того провалу уже не побачив.
У 1992-му він дізнався, що його "капо" крадуть частину прибутку; їх доставили до Ель Катедраль, де катували й вбили. Свідки стверджували, що Пабло особисто застрелив одного.
Тим часом позиції Гавірії на посту президента міцнішали, і після інциденту він наказав перевести Ескобара до "справжньої" в'язниці.
Той спробував ще раз стару тактику терору і підірвав десятки людей на вулиці в Боготі, але не спрацювало. Навпаки, з'явилася ціла воєнізована група "жертв Пабло Ескобара", яка взялася зачищати наркогнізда.
Ескобар втік з Ель Катедраль, але врятуватися вже не зміг. Проти нього піднялася ціла країна, ще й агенти ЦРУ йшли по п'ятах.
Попай пригадував, як вони удвох з Пабло лежали в канаві, переслідувані урядовими солдатами, проте й тут Ескобар слухав кишенькове радіо, що транслювало відбірковий матч до чемпіонату світу-1994:
"Ну, думаю, все, нас точно впіймали. Дістаю свій М16, а Пабло каже: "Колумбія забила гол!" Футбол був його єдиною радістю. Його шляхом на сьоме небо".
Ескобара вбили 2 грудня 1993-го; колись всесильний наркобарон тікав дахами від поліції, і його підвела черепиця, що зрадницьки впала додолу.
Для Колумбії та США то було велике свято. Хтось навіть вірив, що з масштабною наркоторгівлею покінчено.
Наївні.
На місце Ескобара прийшли нові барони – гнучкіші й не такі зухвалі.
І ще ці "нові" вже не вважали футболістів за друзів, тож коли Андрес Ескобар (не родич!) забив у власні ворота в матчі зі США на ЧС-1994, його невдовзі розстріляли посеред вулиці, кричачи: "Гол! Гол!" Через нього картелі втратили мільйони на ставках.
"За Пабло нічого такого б не сталося", – каже його брат Роберто. "Він мав свої правила".
Буквально за рік після смерті Ескобара збірна Колумбії опустилася з 4-го на 34-те місце в рейтингу ФІФА, а зірки на чолі з Фаустіно Аспрільєю покинули країну. Наркофутбол помер, лишивши по собі руїну.
І хто винен? На кому відповідальність?
"Ми всі це дозволили. Ми всі брали в цьому участь. Ось в чому феномен наркокартелів", – ділиться експрезидент федерації футболу Хуан Хосе Белліні, який і сам відсидів за відмивання грошей.
"Ми проміняли перемогу в спорті на нашу безпеку. Наше суспільство було побудоване на недосконалому фундаменті", – вважає і тренер Матурана.
Хороше слово "фундамент".
Іноді здається, що в Колумбії його заклав якраз Ескобар.
У листопаді 2025-го вже новий президент Густаво Петро звинуватив вже новий медельїнський картель NJN в контролі смарагдових шахт, футбольних клубів, вбивствах політиків та трафіку кокаїну до США.
