Сімеоне поріднився з Атлетико ще у 1990-х. Він хотів у Реал, клуб називали божевільнею, але вони виграли Золотий дубль

Сьогодні Атлетико зіграє у фіналі Кубка короля проти Реала Сосьєдад, і це ще одна можливість для Дієго Сімеоне здобути з "Матрацниками" трофей.

Вперше йому це вдалося ще 30 років тому.

Навесні 1996-го у них мало хто вірив, проте команда Радомира Антича все одно виграла Ла Лігу, Кубок короля, після чого її чемпіонський парад очолив... кінь.

Шалені часи!

Чемпіон розповідає, як у Атлетико зародилася легенда про Ель Чоло.

***

Ви повірите, що мадридська історія Дієго Сімеоне розпочалася зі слів любові до Реала?

А саме так воно й було.

Влітку 1994-го хіба лінивий в Іспанії не обговорював скорий трансфер аргентинця із Севільї на "Сантьяго Бернабеу", що дуже його тішило:

"Я вам так скажу: якщо я покину Севілью зараз, то тільки заради Реала. В іншу команду не піду. Є в Реалі щось, знаєте, особливе. Усі хочуть носити його футболку, а хто каже, що не хоче, той лицемір. Звісно, хотів би і я".

Втім, не довелося.

Того ж літа "Вершкові" обрали більш елегантного, вишуканого Фернандо Редондо, і щоб не закисати далі в Севільї, Сімеоне поїхав до Атлетико.

Ціни тоді були – фантастика! У перерахунку на євро – лише 2,7 млн.

З іншого боку, Дієго все одно ризикував, бо в ту пору на "Вісенте Кальдерон" їхали хіба відчайдухи, яким не було що втрачати. 

***

Авжеж, це через Хесуса Хіля.

Ви його не знаєте? Що ж, тоді ви нічого не знаєте і про іспанський футбол 1990-х.

Хіль – один з його стовпів і, водночас, крайність, до якої ніхто інший навіть близько не дотягнувся.

Розповідали, як у 1960-х його готель поховав під собою 58 людей прямо в день відкриття, бо Хіль "забув" додати в розчин цемент, проте багаті покровителі відмазали Хесуса від тюрми.

Далі футбол – він купив Атлетико Паулу Футре, і так виграв президентські вибори у 1987-му.

Ну, а тоді... вкрав Атлетико у нього самого, "погасивши" клубні борги, яких насправді не існувало.

"Цьому нігеру треба відрізати голову і приробити білу".

"Відвали, писако, я краще поговорю з конем, ніж з тобою".

"Цей хлопець голубий. У нього нафта з заду тече".

Усе це був Хіль. 

І за це обивателі його обожнювали та в 1991-му вибрали мером курортної Марбельї, бо Хесус пообіцяв їм "вигнати всіх бомжів, чорномазих і мусульман". Нікого не нагадує?

От і Атлетико Хіль керував так само безглуздо. Лише у 1993-95 роках в клубі змінилося 10 тренерів, а у 1992-му президент розігнав всю академію "Матрацників", змусивши такого собі Рауля Гонсалеса, перейти до школи сусіднього Реала.

З таким керівництвом у Атлетико просто не було шансів на успіх, і ніхто не здивувався, що в сезоні-1994/95 вони боролися головно за виживання.

Диво настало далі – коли у "божевільні", як їх називали, раптом з'явився свій проєкт.

***

Його автор – Радомир Антич; перший тренер епохи Хіля, який зміг сказати тому "ні".

Ну, і ще перший, кого Реал звільнив по ходу сезону попри лідерство в таблиці – мовляв, занадто нудно граємо. Те рішення зрештою обернулося для "Вершкових" втратою трофея.

Якщо Хіль сіяв хаос, то Антич був тим, хто його впорядковував:

"З самого початку було важко. Команди не було, лише 33 гравці. Навіть трибуни "Кальдерона" розвалювалися. Мені слід було дати цій команді ідентичність. У своїй уяві я намалював типового фаната Атлетико: мадридця скромних статків, який ледь зводить кінці з кінцями, але не бажає це визнати. І я хотів, щоб у команди був такий же дух".

Ви не знали, звідки взявся зубастий, контратакуючий стиль Атлетико? Так-от саме звідси, від Антича.

У нього зі старту була гарна оборона, очолювана Солосабалем – капітаном Іспанії на Олімпіаді-1992.

Ще був Камінеро – талановитий фланговий хавбек; найкращий бомбардир "Фурії Рохи" на Мундіалі в США.

Дієго Сімеоне в конфігурації Антича мав стати бокс-ту-боксом, який очолює оборону власних воріт та підтримує атаки чужих.

Кіко Нарваес – ідеальний другий нападник, який відволікає захисників, відкриває зони і забиває в потрібний момент.

Втім, Антич розумів, що їх замало. Потрібні були ще деталі, і він взяв тих, кого знав найкраще. Передусім Любо Пенєва – забивного болгарина, що зацідив ляпаса президенту Валенсії Пако Роїгу, і вся Іспанія аплодувала. Трохи раніше у Пенєва діагностували рак, через що він пропустив ЧС-1994, і у цей час Роїг намагався розірвати його контракт – думав, що той помре. 

Ну, і ще прийшов Мілінко Пантич – великий талант Партизана, який загубився на грецьких задвірках після розпаду Югославії.

Ох, як Хіль не хотів його бачити!

"Якщо він провалиться, а він провалиться, сам платитимеш йому зарплату!" – кричав він Античу.

Але той був, як скеля:

"Атлетико був найскладнішим місцем роботи у світі, і я хотів довести собі, що впораюсь".

***

У стартових 11 матчах сезону ті "Матрацники" здобули 9 перемог і двічі зіграли внічию.

Преса, фани очам не вірили.

Маловідомий, недосвідчений воротар Хосе Моліна видавав один ідеальний перфоманс за іншим.

Пантич забивав зі штрафних більше й ефектніше за Лаудрупа, Хаджі, Стоїчкова та інших визнаних суперзірок. 

Тим часом Антич змінював саму концепцію команди-лідера в Прімері. Реал Мадрид і, особливо, Барселона пізнього Йохана Кройфа грали "від себе", володіли м'ячем. Атлетико ж часто віддавав його і кидався пресингувати високо. Якщо не працювало – на допомогу приходили награні стандарти, з яких забивали аж 49% голів.

Для Іспанії це був новий спосіб перемагати, і в його центрі лежала фігура Ель Чоло.

Як він сам казав: "Для мене футбол – це як вулична бійка. Є момент, доля секунди, коли в очах з'являється страх. Цим і треба користуватися".

Сімеоне тоді було 26, проте він був як другий тренер – виголошував мотиваційні промови, підтримував дисципліну.

Пантич тоді жив з Дієго в одній кімнаті:

"Це було важко. Жодних відеоігор, жодних солодощів, алкоголю. Світло завжди вимкнене о 22:00. Дієго завжди віддавався футболу на повну і мав менталітет переможця. Він зміцнював всю команду. Його внесок був величезним". 

Атлетико вперше програв аж у 13-му турі – 1:2 в дербі з Реалом.

Проте на "Бернабеу" тоді свого Сімеоне не було, і команда плелася в середині таблиці. Так само конфлікти роз'їдали зсередини Барсу, що кожен третій матч грала внічию. Глобально найнебезпечнішим конкурентом несподіваного лідера виглядала Валенсія, що Пенєв сприйняв як виклик.

Ніколи раніше Любо не забивав з такою частотою – як і Сімеоне, і Камінеро, і Пантич.

Їхня перша половина сезону вийшла майже ідеальною, і лише навесні 1996-го почали з'являтися труднощі. Як потім говорили, Атлетико вийшов на найдовший чемпіонат із найкоротшим складом.

***

Так-так, у Ла Лізі в ту пору було ще 22 команди – отже, турів було аж 42. 

В ті дні, коли Сімеоне не грав через перебір карток, головред AS Альфредо Реланьйо писав:

"Його відсутність гостро відчувається. Він паливо, що живить машину. Без нього колективна енергія згасає, і Атлетико працює годину, а не півтори".

І от коли не лише Дієго, а й інші почали вибувати, "Матрацники" поступилися Сосьєдаду, Севільї, Вальядоліду, дозволивши Барсі підійти на відстань 3 очок.

На їхнє щастя, Антич зумів налаштувати команду у вирішальний момент – у 37-му турі, коли Атлетико приїхав на "Камп Ноу", раптом вистрілили запасні Роберто та Лео Б'яджіні. 3:1! 

Тепер ще залишалося тільки "відчепити" Валенсію, яка була зовсім поруч.

А в цей час Хіль... Що в біса робив Хесус Хіль?! Ось типова його поведінка – удар в обличчя колезі з Компостели Хосе Марії Канелі.

Я, каже, фанат Ісуса, Че Гевари і Франсіско Франко.

А у кабінеті мера повісив портрет Віто Корлеоне у виконанні Марлона Брандо. Можете у це повірити? 

Поки команда здобувала симпатії публіки, президент Атлетико робив усе, щоб за них не вболівала жодна притомна людина. Здобувати результат за таких умов ставало дедалі важче. 

***

"Матрацники" поступилися Валенсії вдома 2:3, і навіть із аутсайдерами, типу Саламанки, тепер мали проблеми.

"Лос Чес" залишалися у гонці до останнього туру – ось які були нерви!

Ну, але вже там проти Альбасете Атлетико нарешті взяв своє.

"Альбасете прийняв стартовий натиск з неабияким переляком. Вони були приголомшені запалом, що доносився з трибун, та зухвалим настроєм Атлетико. Вони були аутсайдерами, деморалізованою командою без намірів чи плану гри. Альбасете був жертвою", – описувала чемпіонський матч El Pais.

Ну, і золотий гол забив, звісно ж, Дієго Сімеоне – це було його 12-те взяття воріт у сезоні. 

"Вже тоді він був тренером – завжди об'єднував, збирав зустрічі, коли щось було не так. Він жив заради суперництва і був навіть жорсткішим, ніж Антич", – розповідає тренер по фізпідготовці Оскар Ортега.

Авжеж, такого гравця обожнювали трибуни.

Звідки це у Чоло? Кажуть, його першим тренером був Вікторіо Спінетто, зірка ще 1930-х; вчитель Освальдо Субельдії та Карлоса Білардо, що стояв біля витоків прагматичної гілки аргентинського футболу. Сімеоне став його останнім великим учнем, бо Спінетто було вже далеко за 70, коли Дієго потрапив до його Велеса.

Що ж до Атлетико, то в тому ж 1996-му їхня казка не обмежилася Ла Лігою, бо вони також побили Барсу Кройфа і у фіналі Кубка короля – 1:0 у додатковий час з голом Пантича.

Єдиним голом Пантича головою за Атлетико! 

"Я просто заплющив очі, і м'яч влучив мені в лоба", – Мілінко скромний, як завжди.

Між тим, це його диво-подачі спричинили до появи перших квітів на "Кальдероні". Їх принесла давня уболівальниця "Матрацників" Маргарита Луонго, що познайомилася на стадіоні зі своїм чоловіком. Спершу Пантич викидав букети на трибуни, але тоді прочитав записку:

"Мілінко, не викидай. Ці гвоздики – для тебе!"

Відтоді й до сьогодні біля кутового прапорця на полі Атлетико завжди лежать квіти від сеньйори Луонго. Під час пандемії Коке навіть телефонував їй, аби переконатися, що традиція буде дотримана.

Красиво! 

***

Ну, і святкування на площі Нептуна у Мадриді тоді теж було неймовірне.

Парад Атлетико бродив вулицями міста довгих 5 годин, очолюваний Імперіосо – білим жеребцем, якого Хіль називав своїм радником.

Для "Матрацників" то було перше чемпіонство за 19 років, і вони гуляли всю ніч. Точкою збору став фонтан.

"Не знаю, де я – в Океанії, в Севастополі чи на сьомому небі. Це те, що мають вивчати психологи", – говорив Хіль.

Тим часом Marca іронізувала, що "ніколи раніше римський бог моря не чув такого гамору". 

Озираючись назад, саме тоді їхні долі й пов'язалися остаточно. Дієго Сімеоне знайшов своє покликання у тому, аби робити щасливими цих людей, які вкрай рідко святкували трофеї. Натомість самі "Кольчонерос" визнали у колючому, жорсткому аргентинцеві лідера, якого їм не вистачало.

Чоло ще з'їздив до модної тоді Італії, де підсилив Інтер та Лаціо, але як настала пора завершувати, повернувся – можна сказати, додому.

Зараз він очолює Атлетико вже 15 років поспіль.

Тут же, серед Матрацників, виріс та пробився до складу його син Джуліано. 

Що ж до решти...

Пенєв знову хворіє на рак, і цього разу, все складніше. Камінеро якось арештували за участь в наркотрафіку, але випустили. Кіко Нарваес став популярним в Іспанії коментатором і експертом. Правий захисник Дельфі Хелі керує справами рідної Жирони. Давно нема вже Хіля, і не так давно – Антича.

Ну, і спадщина Атлетико-1996 абсолютно точно жива.

Не вірите? Тоді включайте ввечері на фінал Кубка, і ви побачите її у награних кутових, контратаках, пресингу. 30 років минуло, а стиль "Матрацників" досі на місці.