Марадона, Мессі та Ко: неперевершені "Коротуни" світового футболу
Для того, щоб вважатися гігантами зеленого прямокутника, іноді вистачало й 163 сантиметрів зросту
Футбол – гра не лише багатогранна, а й дуже демократична. Неслухняний м'яч однаково готовий підкорятися майстрам різного світогляду і статури, "відгукуючись" на різні чесноти окремих виконавців та цілих команд. Турнірних висот можуть сягати як досвідчені дядьки, так і зовсім юні хлопчаки. На одному полі, за однаковими правилами змагаються гренадери та "мухачі", велетні й малюки. Сьогоднішній рейтинг "Чемпіона" – якраз незаперечний доказ того, що антропометрія у футболі аж ніяк не є визначальною.
Формальний привід – 60-річчя португальця Руя Барруша, яке він світкує 24 листопада. Навіть поруч із українським легіонером італійського "Ювентуса" Олександром Заваровим, далеко не велетнем, нижчий на пів голови Барруш виглядав таким собі гномом. Що, втім, не завадило 159-сантиметровому хавбеку після Серії А не без успіху виступати у французьких "Монако" та "Марселі", потім повернутися до "Порту" й на фініші кар'єри похвалитися 15 національними титулами, трьома міжнародними та званням найкращого футболіста Португалії 1988-го.
Золотий м’яч-1986 міг завоювати Заваров, а Бєланова у Франс Футболі переплутали з Блохіним
І серед героїв турнірів планетарного масштабу, ватажків і рекордсменів найвідоміших команд чимало виконавців, чий зріст не дотягував навіть до 170. Цих Давидів не бентежили ні клас, ні авторитет, ні велич Голіафів із команд-суперниць. Досі перед очима, як в одному з матчів мундіалю-2006 162-сантиметровий івуарієць Бакарі Коне хвацько розправлявся з обороною Нідерландів, країни, населеної найвищою на Землі нацією.
Чотирма декадами раніше 168-сантиметровий Алан Болл, один із лідерів збірної Англії, став безпосереднім учасником двох вирішальних гольових атак на ворота німців у фіналі домашньої світової першості.
А в 1950-му гол Алсідеса Гіджі у вирішальному поєдинку з тодішніми господарями першості планети змусив ридати не лише 200-тисячну аудиторію "Маракани", а й усю багатомільйонну Бразилію. Для цього уругвайцеві цілком вистачило його 169 сантиметрів.
Не згадати про них – не можна. Навіть при тому, що топ-10 нашого ранжирування склали інші великі малюки.
Луїс Монті (Аргентина). 167 см
Пів століття тому Динамо обіграло Баварію, представляючи... Українську Народну Республіку
До нього в футболі не було, немає і вже не буде іншого гравця, який би виступив у фіналах двох чемпіонатів світу за різні збірні. Вирішальний матч прем'єрного мундіалю, в 1930 році, Монті провів за Аргентину, поступившись титулом уругвайцям. Але чотири роки потому став-таки першим – уже як італієць. Тоді міграція футбольних талантів через океан до Європи набула масовості. Оріунді (уродженці в перекладі з італійської), перебравшись із Бразилії, Аргентини, Уругваю та інших країн Латинської Америки, здобували славу під прапорами нової батьківщини. Примітно, що невисокий Монті був напрочуд міцної статури, отримавши прізвисько Добле Анчо (Ширше Двох) і реноме чемпіона серед... костоломів.
Втім, славився не лише жорсткістю й чіпкістю, в його активі – найперший аргентинський гол у фінальних змаганнях світових першостей. І всі п'ять зустрічей турніру 1934 року, де виступав як капітан і лідер "Ювентуса", тодішнього незмінного чемпіона Італії. Разом із ще двома натуралізованими аргентинцями – Орсі та Гвайтою. Перший теж, до речі, далеко не гігант: лише 168 сантиметрів. Проте саме гол Орсі в фіналі проти Чехословаччини дозволив майбутнім чемпіонам світу зрівняти рахунок і перевести гру в додатковий час. А Гвайта (той вимахав "аж" до 172 сантиметрів) на 5-й хвилині овертайму віддав на Ск'явіо гольовий пас, який врешті-решт виявився золотим...
Роберто Карлос (Бразилія). 168 см
Стометрівка – менше 11 секунд. Швидкість польоту м'яча після його ударів – за 200 кілометрів на годину. Вже цих двох характеристик достатньо, щоб вийти у футболі на перший план, вибитися в мега-зірки навіть на тлі більшості співвітчизників-бразильців, бути затребуваним такими грандами, як міланський Інтер і мадридський Реал. Зрозуміло, що й титули Роберто Карлоса не змусили на себе чекати – клубні, у складі національної збірної, індивідуальні.
Про універсального захисника, який орав свою ліву брівку з наполегливістю та невтомністю легкого танка, говорили, що навіть його помилки найчастіше виглядають як шедеври. Що вже казати про диво-голи – з наддалеких відстаней та нульових кутів! Коли його чарівна ліва прикладалася до м'яча, закони фізики переставали діяти. Згадайте постріл у матчі бразильців зі збірною Франції в 1997-му. Цей удар препарували вчені, що винесли вердикт: гравцеві вдалося подолати силу гравітації!
Чемпіон світу 2002 року, володар Кубка Америки та Кубка конфедерацій, неодноразовий чемпіон Бразилії та Іспанії, триразовий переможець Ліги чемпіонів, він грав до 42 років. І в 37 був визнаний найкращим захисником бразильської першості. А ще Роберто Карлос – батько дев'ятьох дітей від кількох шлюбів. Ото вже дійсно – де посій, там і вродиться!
Леонідас (Бразилія). 165 см
Іще один чарівник м'яча, чиє ім'я гриміло в період проведення перших світових чемпіонатів. Шульга, як і Роберто Карлос, він на вістрі атаки демонстрував вражаючу результативність. Довоєнна статистика рясніє білими плямами (є різночитання й щодо точного зросту Леонідаса – чи то 165, чи то всі 168 сантиметрів), але можна з упевненістю стверджувати: забивав наш герой у середньому близько голу за матч! Із сімома м'ячами у трьох поєдинках виграв титул найкращого снайпера першості планети-1938 у Франції, де бразильці вибороли бронзу. На батьківщині бомбардир вважався зіркою номер один, доки на великій футбольній сцені не з'явився Пеле.
З ім'ям Леонідаса пов'язані кілька брендів. Звичайно, "бісіклету" – удар через себе в падінні – виконували й до нього, але саме цей малюк продемонстрував диво футбольної техніки широкому загалу. Зокрема й у кіно, де якось зіграв самого себе. Прізвисько Чорний Діамант, увічнене в марці цигарок і шоколаду, приносило гравцеві солідні дивіденди від реклами й після закінчення активної кар'єри. А його голос, що супроводжував футбольні радіорепортажі, знали й любили мільйони вболівальників.
Уве Зеєлер (Німеччина). 168 см
Фанати "Гамбурга" називають його – Наш Уве. На головному стадіоні міста стоїть монумент – гігантська стопа його правої ноги. Зеєлер – найкращий бомбардир в історії клубу, де пройшла вся його кар'єра. І – перший у низці символів. Як і представники наступних поколінь – П'єр Літтбарськи (168 см) і Томас Хесслер (166) – він геть спростовує уявлення про німецького футболіста як про такого собі тевтонського лицаря. Дехто свого часу навіть зневажливо називав Уве маленьким товстуном. Іншої думки дотримувався наставник збірної ФРН Зепп Гербергер: "Перед нами – клубок м'язів, енергії та азарту!"
У бундестім Зеєлер був покликаний замінити Фріца Вальтера. І зробив це блискуче, в підсумку давши фори своєму великому попереднику. Тричі визнавався гравцем року в Німеччині, став віце-чемпіоном світу в 1966-му й володарем бронзових нагород у 1970-му, коли, зокрема, забив неймовірний гол потилицею англійцям. До речі, гра головою була одним із безперечних козирів цього футбольного акробата, котрий невисокий зріст компенсував приголомшливою стрибучістю і гольовим чуттям. За чверть століття Уве набив у офіційних зустрічах майже 600 м'ячів, назавжди прописавшись у реєстрі найвидатніших бомбардирів планети.
Ален Жиресс (Франція). 163 см
У французькому Бордо "гамбурзька мірка" популярності й авторитету належить Алену Жирессу. За жирондинців зіграв рекордну кількість матчів (входить за цим показником до п'ятірки гвардійців Ліги 1), очолює історичний список снайперів клубу. Жиресс був не просто душею збірної Франції середини 1980-х. Лідером на полі та в роздягальні його визнавали абсолютно всі, навіть сам Платіні. "Це уособлення природженого інстинкту. Він здатний обігравати суперників і забивати голи із заплющеними очима", – так характеризував Мішель партнера, який мав реактивну швидкість і філігранну техніку.
Ще одним невід'ємним елементом "магічного ромба" тієї диво-команди був всюдисущий енерджайзер Жан Тігана. "Природа не відвалила мені таланту так само щедро, як Жирессу та Платіні, – казав футболіст зі зростом 168 сантиметрів. – Натомість наділила терпінням і працьовитістю". З парою цих маленьких золотників "Бордо" та збірна Франції встановлювали нові стандарти майстерності, збираючи титули та симпатії фанатів усього світу.
Раймон Копа (Франція). 169 см
Французький футбол ніколи не скаржився на нестачу майстрів легеньких, витончених. На зміну Жирессу й Тігана згодом прийдуть Лізаразю (169 см) та Вальбуена (167). А самі вони напевно прагнули бути схожими на великого форварда Раймона Копа, суперзірку 1950-х–60-х років. Син польських іммігрантів Роман Копашевський, згодом "скорочений" на французький манер, скуштував нелегкого шахтарського хліба (залишивши в забої вказівний палець лівої руки) й попрацював електриком, перш ніж став одним із лідерів "Реймса", який поступився "Реалу" в фіналі найпершого Кубку чемпіонів.
Улітку 1956-го Копа перебрався до Мадрида, поповнивши атакувальну лінію, де феєрили Пушкаш і Ді Стефано. До трьох послідовних тріумфів у головному клубному турнірі французький нападник, прозваний футбольним Наполеоном, додав бронзу світового чемпіонату 1958 року та завойований у тому ж сезоні "Золотий м'яч" найкращого гравця Європи. В цьому статусі повернувся до "Реймса", останні матчі провівши у рідному клубі у віці 39 років.
Ім'я кавалера ордена Почесного Легіону носять стадіон у місті Анже та трофей, який щорічно вручається у Франції найкращому молодому гравцю.
Ромаріо (Бразилія). 168 см
Коли було відкрито рахунок у фіналі Олімпійських Ігор 1988 року в Сеулі, ім'я автора голу – якогось там Фаріаса Ромаріо – мало кому щось говорило за межами Бразилії. А після того, як збірна СРСР, де соло виконував київський динамівець Олексій Михайличенко, виграла "золото", про найкращого гравця у складі віце-чемпіонів і зовсім забули на деякий час. Хоча нідерландський ПСВ купив тоді форварда за рекордні для бразильських трансферів 6 мільйонів доларів. Показники новачка в Ередивізії відверто вражали: 98 м'ячів у 108 матчах! Сам він при цьому зізнавався, що в Європі сумує за справжньою грою, що партнери, мовляв, мало що тямлять у футболі.
Лише перейшовши до "Барселони", бразилець знову опинився у звичній стихії. Не збавивши снайперських обертів, але додавши шарму команді Йохана Кройффа. І в четвертому титулі чемпіонів світу, завойованому Бразилією 1994-го, також левова частка заслуги Ромаріо. Його воістину чарівна техніка, циркова пластика, рухливість і бачення поля поєднувалися зі стійкістю, відмінною координацією та дивовижним для такого низькорослого гравця довгим кроком. Коротун, як прозвали його ще в дитинстві, немов на лижах, уникав переслідування, пачками накручував захисників уже в карному майданчику, саджав на п'яту точку воротарів, невблаганно поповнюючи свій гольовий актив. При цьому чимало м'ячів провів головою.
Здавалося, разом із Роналдо вони забезпечать національній команді звання і пента-, і гексакампеонів. Але 1998-го Ромаріо не поїхав до Франції через травму, а до 2002-го вже попрощався з національною командою, зосередившись на клубних справах. Змінивши чимало колективів під завісу кар'єри, досяг позначки в тисячу м'ячів, перевершив за офіційною статистикою навіть Пеле і залишив по собі пам'ять як один із найбільших бомбардирів і один із найвправніших дриблерів в історії футболу.
Гаррінча (Бразилія). 169 см
Знов-таки, й до Ромаріо у Бразилії вистачало малюків, якими захоплювався весь світ. Наприклад, Амарілдо, котрий значною мірою забезпечив перемогу на мундіалі 1962 року, замінивши травмованого Пеле. Або Рівеліно, один із героїв кампанії 1970-го. Обидва вони мали зріст 169 сантиметрів – як і Маноел Франсіско дос Сантос, або Гаррінча, або просто Мане. Футбольною славою та популярністю він перевершив більшість знаменитих співвітчизників.
Багато бразильських любителів футболу ставлять Мане навіть вище за Пеле. Радість Народу – так його називали і за життя, і після смерті, що її вчорашній кумир зустрів у бідності та забутті. Серед інших прізвиськ – футбольний Чарлі Чаплін, Великий Кульгавий, Кривоногий Янгол. На світ він з'явився з косоокістю, деформацією хребта і тазу, вже в зрілому віці ліва його нога була коротшою за праву на шість сантиметрів! Але на полі ці недоліки перетворювалися на переваги та конвертувалися в голи – після індивідуальних дій, після штрафних і навіть кутових.
Зовні незграбний, Гаррінча діяв напрочуд спритно і швидко, із задоволенням для себе і трибун демонструючи каскади фінтів. На мундіалі 1958 року ці трюки побачила вся планета: у фіналі, де Бразилія розгромила шведів із рахунком 5:2, два голи проведені після його слаломних проходів правим флангом. Чотири роки потому в Чилі Мане – вже в ранзі дворазового чемпіона світу – став одним із кращих бомбардирів турніру і був визнаний найкращим гравцем. З ним у складі бразильська збірна програла лише один матч...
На похорон Гаррінчі вийшов увесь Ріо-де-Жанейро. Проводжаючи футбольного чарівника в останню путь, люди скандували: "Дякуємо, що ти жив!.."
Ліонель Мессі (Аргентина). 169 см
Точний зріст Мессі свого часу став предметом цілого розслідування прискіпливих журналістів. Зіставивши кілька фотографій аргентинця, репортери дійшли висновку: не 170, як стверджують деякі джерела, а сантиметром менше. Хоча сам Лео напевно волів би опинитися поза нашим рейтингом. Адже в дитинстві страждав на брак гормонів росту, поступаючись у цьому плані практично всім одноліткам. Розгледівши в хлопчику майбутню зірку, скаути "Барселони" переконали батьків Лео перебратися до Європи, а клуб оплатив дороге лікування. Перший контракт, начебто підписаний на серветці, символізував чи не найвдалішу інвестицію в історії футболу.
Перераховувати рекорди, записані до активу восьмиразовим володарем "Золотого м'яча" – то витрачати час. Його статистичні досягнення настільки ж численні й різноманітні, як технічні прийоми з арсеналу цього Генія, як м'ячі, що досі забиваються ним на будь-який смак – і в клубі "Інтер Маямі", й у збірній. Поява Мессі ознаменувала нову епоху "Барселони", укомплектованої переважно такими ж, як і він, малоросликами. Хаві, Іньєста, Вілья, Педро, Суарес, Дані Алвес, Маскерано та багато інших партнерів Лео – з категорії 170 сантиметрів або близько того. Проте впродовж переважної частини кар'єри Мессі у складі "синьо-гранатових" "Барса" була на голову вищою за більшість своїх суперників.
Дієго Марадона (Аргентина). 165 см
Мессі – безперечно, найкращий із тих, хто претендував на титул спадкоємця Марадони. Але в чому Дієго все-таки не було й немає рівних – це у здатності самотужки (навіть на тлі "розібраних" партнерів і без нав'язливого "сервісу" арбітрів) вирішувати долю не лише окремого поєдинку, а й усього турніру найвищого рангу. Як у 1986-му, коли привів до титулу чемпіона світу посередню аргентинську збірну. Або як під час виступів за італійський "Наполі". Неординарний навіть у шахрайстві та богохульстві, він усе ж залишив цей світ великим насамперед у поводженні з м'ячем.
І символічно, що свій найзнаменитіший гол провів у тому ж поєдинку, де так само знаменито злукавив, додавши до свого зросту довжину ліктя. М'яч, завдяки якому Аргентина обіграла Англію у чвертьфіналі мексиканського мундіалю, визнають голом ХХ століття абсолютно всі, крім самих родоначальників футболу. Однак навіть на Туманному Альбіоні погоджуються: винайдену в Британії гру Марадона перетворював на високе мистецтво – не тільки за допомогою "руки Бога", але насамперед завдяки Божій іскрі.
А на завершення – українська позиція рейтингу, що для нього зависокими виявилися вже згаданий Заваров (170 см) із Анатолієм Пузачем (170), і поготів – Михайло Коман (173) із Ігорем Бєлановим (174).
Володимир Мунтян ("Динамо" Київ). 169 см
Київський бразилець, як його називали, збирав персональну торсиду на трибунах Центрального стадіону ще тоді, коли хлопчиськом виборював Кубок міста. Потім – у дублі. І згодом у динамівській основі, закохуючи в себе цілі покоління вболівальників. Муня став однією з головних зірок команди-зірки Віктора Маслова, якій підкорився радянський чемпіонський хет-трик. А через кілька років – уже у чудовій дружині Валерія Лобановського.
Пластика й витривалість, розвинені ще в період занять акробатикою, працьовитість і світла футбольна голова дозволяли Володимиру Федоровичу вважатися топгравцем не лише у масштабі Союзу, чемпіоном якого був рекордні сім разів, а й на міжнародному рівні. Про зріст ніхто й не згадував, для шанувальників футболу Муня був і залишається справді Великим!
