Феномен збірної Грузії: знайомимось із суперником України в Лізі націй

Збірна Грузії у 2024 році вже тричі встигла здивувати футбольний світ. Принаймні, ту його частину, до якої відносимося ми.

Навесні, завдяки вдалому виступу в Лізі націй УЄФА (грузини починали в найпершому розіграші у 2018 році у Дивізіоні D, а в третьому сезоні з другої спроби виграли Дивізіон C) команда французького спеціаліста Віллі Саньоля скористалася додатковим шансом пробитися на Євро-2024 і вибила в плейоф Грецію.

Потім уже на полях Німеччини грузинська збірна завдяки сенсаційній перемозі над португальцями (2:0) вийшла з групи. В 1/8 фіналу сталася поразка від іспанців, але майбутнім чемпіонам Європи програли усі, з ким вони зустрічалися. Грузини – не виняток.

А вже у вересні Грузія сенсаційно стартувала з двох виграшів в Дивізіоні B в Лізі націй УЄФА (розгром Чехії вдома — 4:1, скромна перемога в гостях над Албанією — 1:0). І от зараз на шляху цієї веселої компанії опинилася збірна України з переповненим лазаретом.

Нова порція грузинських талантів

Завдяки чому грузинському футболу вдалося так піднятися? Адже національна збірна Грузії ніколи не була представлена на великих турнірах. А ставлення до чемпіонату Грузії у нас довгий час було не дуже поважним. Принаймні — до поразки Ворскли від Діли у кваліфікації Ліги Конференцій на початку сезону-2023/2024. Полтавчани, звичайно, не гранд вітчизняного футболу, але й Діла – також.

Насправді грузинський футбол завжди був багатий талантами. На початку 1990-х один за одним з’являлися яскраві футболісти, яких дуже швидко забирали до себе клуби Європи. Темурі Кецбая, Каха Цхададзе, Георгій Кінкладзе, Арчіл Арвеладзе, Муртаз Шелія, Шота Арвеладзе, Георгій Немсадзе, Міхаїл Кавелашвілі, Георгій Деметрадзе, Гоча Джамараулі, Каха Каладзе, Леван Кобіашвілі, Александр Іашвілі, Леван Цкітішвілі, Зураб Хізанішвілі...

Але на якомусь етапі цей конвеєр почав зупинятися. І знову розігнався тільки в останні роки, після дуже тривалої паузи. Грузинські футболісти знову почали цінуватися на трансферному ринку.

Воротар Георгій Мамардашвілі влітку 2025 року має переїхати з Валенсії до Ліверпуля (пишуть про 30 млн євро за трансфер), форвард Жорж Мікаутадзе встиг прогулятися маршрутом Мец – Аякс – Мец – Ліон, під час якого клуби в сумі заплатили за нього 47,5 млн євро, а лівий вінгер Хвіча Кварацхелія просто оцінюється у 80 млн євро, граючи за Наполі.

Згадаємо також півзахисників Зуріко Давіташвілі (Сент-Етьєн), Георгія Чакветадзе (Вотфорд), Габріеля Сігуа (Базель), вихованця київського Динамо Георгія Цітаішвілі (Гранада), захисників Сабу Сазонова та Сабу Гоглічідзе (обидва – Емполі).

І головне – всі вони молоді хлопці: Чакветадзе – 25 років, Мамардашвілі – 24, Мікаутадзе, Цітаішвілі, Кварацхелія, Давіташвілі – по 23, Сазонову – 22, Гоглічідзе – 20, Сігуа – 19.

Звідки це все?

Гроші, інфраструктура, час

Причина – в інвестиціях в грузинський футбол та їх використанні. Адже отримати гроші – одна історія, а правильно розпорядитися – інша. І тут справа навіть не в корупції: не розкрадаючи бюджет, його можна просто не на то витрачати. А у грузинів, як ми бачимо, вийшло непогано.

Стверджують, що завдяки Фонду розвитку національного футболу, в якому злилися можливості держави та бізнесу, за дев’ять років (з 2015-го) грузинський футбол отримав близько 260 млн доларів США. Гроші спрямовувалися на додаткову допомогу клубам та розвиток футбольної інфраструктури.

Складно сказати, не маючи доступу до бухгалтерських книг, чи враховувалися тут суми, які отримувала грузинська федерація від УЄФА через програму HatTrick.

Щоб зрозуміти розміри цього фінансування: у травні 2022 року було оголошено, що кожна національна асоціація зможе отримати до 17 млн євро протягом найближчого циклу (2024-2028). І це на 21% більше, ніж у попередньому періоді (2020-2024).

Загалом за 20 років (2004-2024) УЄФА витратив на програму HatTrick близько 2,6 млрд євро, допоміг у будівництві або розвитку 35 національних стадіонів, 34 тренувальних національних центрів, профінансував тисячі ігрових майданчиків по всьому континенту.

Завдяки цільовому фінансуванню Грузія отримала нову національну футбольну академію, а ще – реалізувала інші інфраструктурні проєкти (капітальний ремонт стадіонів, будівництво тренувальних центрів в країні) і здобула базу, на якій можна збільшувати кількість футболістів і якість їх підготовки.

Покращення футбольної інфраструктури відбувалося під певним контролем УЄФА. У 2017 році Грузія приймала фінальний турнір Чемпіонату Європи U-19 (на трьох аренах Тбілісі та одній в Горі). А у 2023-му разом із Румунією стала господаркою Чемпіонату Європи U-21, де презентувала чотири стадіони: в Тбілісі (два), Батумі та Кутаїсі.

Два з них мають чотири зірки УЄФА – реконструйований "Борис Пайчадзе" (Тбілісі), на якому Євген Коноплянка забивав Барселоні у складі Севільї в матчі за Суперкубок УЄФА у 2015-му, та збудовану у 2020-му "Аджарабет Арену" (Батумі). Фінальний матч, в якому Англія з рахунком 1:0 перемогла Іспанію, відбувався саме в Батумі та зібрав, попри відсутність на полі господарів, 18 тисяч глядачів.

На тому турнірі, до речі, команда Романа Сванадзе в групі перемогла Португалію (2:0), зіграла унічию з Бельгією (2:2) та Нідерландами (1:1), але у чвертьфіналі у серії пенальті поступилася Ізраїлю. В її складі грали нинішні гравці національної команди, серед яких – згадувані вище Мамардашвілі, Давіташвілі, Сігуа, Сазонов, Цітаішвілі...

Грузинські клуби вийшли на ринок

Офіційна статистика УЄФА підказує, що в період з 2015-го до 2021 року кількість зареєстрованих футболістів у Грузії збільшилася з 14 676 до 37 600. Можливо, в цьому посприяла інша програма УЄФА — Grow, яка пропонує національним асоціаціям необхідні знання та досвід для реалізації проєктів розвитку футболу відповідно до стратегічних пріоритетів.

Так чи інакше, наразі в Грузії існують чотири ліги – Еровнулі Ліга (10 клубів), Еровнулі Ліга 2 (10 клубів), Ліга 3 (16 клубів), Ліга 4 (16 клубів), а під ними – Регіонулі Ліга (40 команд, розділених на три географічні зони). Дуже непогано для країни, населення якої – близько 4 млн.

Збільшення кількості тренувальних баз, майданчиків, якісних стадіонів, футболістів призвело до того, що грузинські команди почали продавати футболістів за більш-менш цікаві суми. Якщо в період 2010-2016 років з Грузії за кордон не виїхав жоден (!) футболіст, якого б оцінили хоча б в 300 тисяч євро на ринку, то, починаючи з 2017-го, процес пішов.

На перших порах то були поодинокі трансфери. А у сезоні 2023/2024 стався справжній прорив – дев’ять трансферів за межі Грузії від 300 тисяч і вище. Причому поряд з грузинами нормальну ціну мали й легіонери, яких знайшли скаути та розвинули тренери (Тьєррі Гейл, Усман Камара).

Влітку 2024-го одразу чотири клуби (Колхеті, Динамо Тбілісі, Діла та Торпедо Кутаісі) продали п’ять футболістів за 300 тисяч і більше, а попереду ще зимове міжсезоння. Цифра має зрости.

Можливо, наступним кроком на шляху розвитку грузинського футболу стане збереження у себе найліпших гравців для підвищення внутрішньої конкуренції та покращення результатів на міжнародній арені.

Адже наразі грузинським клубам в єврокубках немає чим похвалитися. За останні 10 років лише двічі вдалося пройти один етап кваліфікації Ліги Чемпіонів, у кваліфікації Ліги Європи – тричі по два етапи, а у кваліфікації Ліги Конференцій – двічі по два етапи.

Але то питання майбутнього. А ми очікуємо матч національних збірних, який може підтвердити закономірність злету грузинського футболу. Навіть за відсутності результату з їхнього боку.

Відповідальний редактор – Микола Дендак