Сирія, Косово, Буркіна-Фасо і навіть Сомалі: як збірна Швеції об’єднала біженців з усього світу
Збірна України сьогодні зіграє стиковий матч за місце на чемпіонаті світу проти Швеції, за яку зіграють не лише етнічні шведи.
Азіати, африканці, балканці, угорець Дьокереш – тепер і вони теж синьо-жовті.
За даними Prague Process, у Швеції в 2024-му мешкали 2,27 млн мігрантів, що складає близько 25% країни.
Отже, хто конкретно виступає за цю збірну? І чому вони опинилися так далеко на Півночі?
Чемпіон занурюється в історію війн кінця ХХ – початку ХХІ століття.
***
Угорське повстання
Далекий вже 1956 рік.
Якщо коротко, то угорцям набридла монополія Компартії на владу, і вони захотіли свободи – подалі від СРСР.
Звісно, Москві це не сподобалося.
Міністром оборони тоді був Георгій Жуков, який повів дивізії на Будапешт, де у революціонерів не було ніякого шансу. Близько 3 тисяч людей загинули в боях. Лідера опору Імре Надя арештували і в 1958-му повісили.
Ну, і поки революцію топили в крові, аж 193 тисячі угорців втекли до Австрії, де їх розмістили в таборах. Доля потім неабияк їх розкидала; лише до США тоді емігрували понад 20 тисяч.
Ну, а 7,800 біженців-угорців прийняла Швеція, і серед них були дідусі Віктора Дьокереша (Арсенал) та Себастьяна Нанасі (Страсбур).
На Україну з них викликаний тільки Дьокереш.
Угорщина пропонувала обом виступати за свою команду – зокрема Віктор отримав пропозицію в 2019-му, але відмовився.
При тому батько Нанасі виступав за угорську збірну з флорболу, тож своє коріння щонайменше у цій сім'ї пам'ятають.
Переворот в Буркіна-Фасо
А це вже 1987-й.
В старі часи країну називали Верхня Вольта, і вона була еталоном бідності навіть для Африки. Томаса Санкару, що правив в Уагадугу, називали "Африканським Че Геварою" – він носив простий одяг, жив без надмірних зручностей і намагався бути ближче до народу. Навіть портрети свої вішати забороняв!
Коли стався переворот і Санкару вбили, нова хвиля еміграції накрила країну.
Батько Ісака Гіна був серед тих, хто втекли тоді до Гани.
Ну, а там вже порт, корабель – і на початку 1990-х Гін опинився у Швеції, де й одружився з місцевою жінкою.
Сьогодні їхній старший син, що доріс до основи Аталанти, зіграє за Швецію проти України:
"Насправді це не був складний вибір. Було трохи сумно, що Гана їде на чемпіонат світу-2022, але я народився і виріс у Швеції. Я мріяв грати за Швецію. І тому я не переживав. Може, якби мене довго не обирали, то я б ще подумав, а так стресу не було".
191- сантиметровий Ісак Гін – грізна сила при стандартах; ви точно його помітите.
Ну, а в Гані й досі мешкають приблизно 530 тисяч буркінійців, і ще більше їх у Кот-д'Івуарі. Нещасний народ.
Всі проти всіх в Сомалі
Ця трагедія, якій не видно кінця-краю, почалася у 1991-му.
Сіад Барре був жорстоким тираном, та коли його вбили, у Сомалі виник вакуум влади, який так ніхто й не заповнив.
ООН та США втрутилися в 1993-му – і ви, мабуть, бачили художню версію тих подій у фільмі "Чорний яструб".
Сомаліленд, Пунтленд, Джубаленд, місцеві версії Аль-Каїди – ось і все, що лишилося від колись величезної країни. А люди, тим часом, тікали за кордон мільйонами.
У складі Швеції на Україну є Таха Алі – він якраз з цієї громади:
"Мої батьки пройшли всю дорогу, щоб дати дітям шанс на краще життя. Вони не хотіли, щоб ми пережили те, що бачили вони.
Район, де ми жили, Тенста, це суворе місце, і не всі там дотримуються закону. Але моя родина постійно була поруч. Я б не був тут, якби не вони. Я дуже пишаюсь тим, що я шведо-сомалієць. Було неймовірно дізнатися, що люди в Сомалі стежать за моєю кар'єрою в Мальме".
Окрім Алі за Швецію нині заграний ще один сомалієць Білаль Хусейн. Також шведські нижчі люди є чи не головним постачальником кадрів для збірної, власне Сомалі.
Всього ж сомалійську діаспору в Швецію оцінюють у 70 тисяч чоловік.
Албанці й серби у Косово
Це тривало впродовж усіх 1990-х, а завершилося у 1999-му бомбардуваннями сербських міст силами НАТО.
Досить глянути на етнічну мапу Косово, щоб зрозуміти, чому саме вони хотіли незалежності.
Ну, і досить загуглити "Желько Ражнатович", аби стало ясно, чому албанці з тих земель тікали світ за очі.
За останніми оцінками в Швеції осіло понад 70 тисяч мігрантів із Косово.
У складі збірної Швеції є один з таких – це Бесфорт Зенелі із бельгійського Юніона. Свого часу він здійняв фурор, забивши за Ельфсборг U19 аж 19 голів в 17 матчах. Шведи подумали, що ось він, новий Златан. Але нічого такого не вийшло.
"Я люблю Косово. Сподіваюся, вони побачать мої виступи. Я чекаю на запрошення, оскільки для мене честь грати за вашу країну", – говорив Бесфорт в ту пору.
А вже у 2025-му заспівав іншу пісню: "Це був складний вибір. Я міг грати і за Швецію, і за Косово. Зрештою, моє серце забилося швидше за Швецію, і тоді я обрав те, що здавалося правильним у моїй душі. Родина, родичі та друзі, всі підтримали моє рішення. Батько плакав від щастя".
Драми ситуацію додало те, що рідний брат Бесфорта Арбер Зенелі вирішив виступати за Косово.
Як і, наприклад, уродженець Мальме Валон Беріша.
Як і нападник з Гіллерсторпа Ельбасан Рашані.
Як і Фіснік Аслані, що забив за Косово вирішальний гол у ворота рідної Швеції в жовтні 2025-го.
Косовська діаспора в Швеції – одна з найталановитіших до футболу, але далеко не завжди місцеві мають з того зиск.
Громадянська війна в Сирії
А це вже 2011-й.
Все почалося з повстання проти диктатури Башара Асада, а продовжилося шаленою бійнею всіх проти всіх. Росіяни, турки, американці, курдська самооборона, ІДІЛ, демократична опозиція, друзи – і як в усьому цьому вижити?
"Ми відчували, що не можемо залишатися. До війни Сирія була чудовою, справді гарним місцем! Нам там дуже подобалося, і вся наша родина жила в Алеппо. Коли ситуація загострилася, ми відчули, що це надовго", – каже Рола Барджі.
Її чоловік Самір у молодості грав футбол у вищій сирійській лізі, а потім влаштувався на роботу в Кувейті, де й народився малий Руні.
Дитиною він любив приїздити до родини в Алеппо, проводив там канікули, але ж ви бачили, що росіяни зробили з тим містом?
Так що в 2012-му Рола забрала дітей і чкурнула аж до Швеції. Її чоловік працював в Кувейті до 2017-го, поки не приєднався до сім'ї.
"Коли ми приїхали до Швеції, ми жили в Каллінґе, і там було футбольне поле. Я грав з дітьми та дорослими. Я слухав, коли вони розмовляли, запам'ятовував шведські слова. Так я швидко вивчив шведську мову. Я також одразу пішов до школи! Мама й тато завжди казали, що школа щонайменше така ж важлива, як і футбол", – розповідає Барджі.
Він починав вчитися футболу в Мальме, а завершив у Копенгагені, звідки минулого літа й переїхав до Барселони.
Ось, навіть гол вже забив у Ла Лізі.
Для 120-тисячної сирійської діаспори в Швеції він наразі головна, але не єдина зірка. Ви ж не забули потужного нападника Леха Мікаеля Ісхака? Так-от він теж з Сирії, за кров'ю ассирієць.
А от, наприклад, Айхан Усу з Шарлеруа та Сімон Амін з Еребру обрали збірну Сирії.
Майже всі вони – вихованці клубів Сіріанска та Ассіріска, що базуються у передмісті Стокгольма Седертельє. Ніде в Європі нема такої концентрації сирійців, як там.
Еритрея, Іран та всі-всі-всі
Цих біженців сьогодні з різних причин на полі не буде, але і вони теж частина Швеції.
Передусім Александер Ісак – син мігрантів з Еритреї.
Україні дуже пощастило, що цей 135-мільйонний нападник Ліверпуля не може зіграти через травму.
У еритрейців складна історія. Вони воювали за незалежність майже 30 років, а коли її здобули, легше не стало. Президент Ісаяс Афеворкі перетворив країну на суцільний військовий табір, провокуючи то один конфлікт, то інший. Через це 12% населення країни втекли, і Еритрея перестала змагатися у спорті – її збірники не верталися додому.
Батько Ісака Тіме був вчителем, грамотною людиною, а його син ріс фізичним феноменом:
"У мене ніколи не було учня, який би стрибнув у висоту 175 см, ніколи не тренуючись", – казав його вчитель фізкультури Крістер Корпі.
А вже в січні 2017-го Ісак став наймолодшим автором голу за збірну Швеції.
Для еритрейської громади він майже бог – у тому числі тому, що у 2018-му попри ризики приїздив до Асмери, і навіть на бутсах носить прапор Еритреї теж.
***
Боснійська війна – авжеж, і її втікачі теж дістались до шведського берега.
За останніми даними одних босняків у Швеції понад 100 тисяч.
Щоправда, з цими скандинавам останнім часом не щастить – усі найталановитіші, як-от Беньямін Таїрович, Деніс Хаджикадунич, Анель Ахмедходжич, Сеад Хакшабанович обрали балканські збірні.
В Стокгольмі жартують, що це "розплата за Златана Ібрагімовича".
При тому звертають увагу і на ретельну роботу боснійської федерації. Наприклад, Таїровича переконував обрати країну батьків особисто Едін Джеко.
Сусідня Північна Македонія теж мала війну, хоч і невелику – там прагнули відділитися албанці у Тетово.
І що ви думаєте? З сусіднього Охрида до Швеції в ту пору рвонули батьки Деяна Кулушевського, який зараз належить Тоттенгему. Чудовий вінгер! Він часто приїздить в Охрид і навіть грав за македонську збірну U17, але в підсумку обрав Швецію, де народився й виріс.
33-річний Ісаак Кісе Телін теж пограв за Швецію, а от завершувати поїхав до далекої Японії. Його батько – біженець з ДР Конго; тікав від самодура Мобуту Сесе Секо, як і предки Кена Семи:
"Для мене грати за ДР Конго ніколи не було варіантом. Я народився в Швеції, захоплювався Генріком Ларссоном. З ДР Конго мій батько втік через політику, ось і все".
А от з іранцями траплялося всяке. Так, Далехо Ірандуст категорично обрав Швецію через репресії проти свого народу:
"Я курд як з боку батька, так і з боку матері. Те, що відбувається в Ірані, жахливо".
Натомість Саман Годдос у 2017-му обрав саме іранську збірну, де здобув неабиякий авторитет, набігав 63 матчі. Зараз йому вже 32 роки, і атакуючий хав дограє в ОАЕ:
"Я чекав, але Швеція почала за мене боротися лише після того, як я прийняв запрошення з Ірану. Постійно заважали дебютувати якісь паперові проблеми".
***
І навіть це не все.
23-річний Аймар Шер обрав рідний Ірак, де народився під час повалення режиму Хусейна, перш ніж батьки чкурнули на Північ.
22-річний афганець Юсеф Ерабі досі чекає на запрошення від Швеції – на талібів у нього надій нема; його батько втік від них до РФ ще в 1990-х.
26-річний опорник Єнс Каюсте з Наполі – наполовину швед, наполовину гаїтянин, де з 2021-го нема законної влади, і навіть збірна з футболу грає у вигнанні.
А от Ентоні Еланга, що зіграє проти наших, ніякий не біженець. Він тільки син захисника збірної Камеруну Жозефа Еланги, що догравав у Мальме.
Ну, і всі разом вони – Швеція. Мультикультурність як вона є.
А чи задоволені нею місцеві...
Ну, з 2015-го офіційний Стокгольм різко ускладнив правила прийому біженців. Нових стає дедалі менше, і в 2024-му еміграція з Швеції вже перевищила імміграцію. Понад те, у 2025-му в країні зафіксували найменший притік мігрантів з 1985-го.
І якщо ви не знаєте причину, то для вас є ще дві новини: шведська влада ввела кримінальну відповідальність з 13 років, і вона ж обговорює використання армії для боротьби з вуличними бандами.
Так-так, не футболом єдиним.
Втім, це вже тема для іншої, значно відповідальнішої та небезпечнішої дискусії.
Телеграм-канал автора: Футбольні історії