Володарі Золотого м'яча у політиці: від депутатів до президента
У понеділок, 28 жовтня, стало відоме ім'я володаря Золотого м'яча-2024. Церемонія, організована авторитетним журналом France Football, відбулася у столиці Франції Парижі, в театрі Шатле, а тріумфатором став півзахисник Манчестер Сіті та збірної Іспанії Родрі.
Тим часом зазирнувши в список переможців попередніх років, можна помітити чимало тих, хто надалі пов'язав своє життя з політикою, а багато хто навіть досяг успіху.
Джордж Веа
Єдиний африканський футболіст в історії, нагороджений виданням France Footbal (1995), закінчив кар'єру футболіста у 2003-му. А через 15 років став президентом рідної Ліберії. До речі, на посаді він перебував до січня 2024 року, коли закінчилися повноваження. При цьому поява Веа в політиці не була спонтанною.
Всі ми пам'ятаємо Веа, як зірку ПСЖ та Мілана. Після завершення футбольної кар'єри Джордж зайнявся гуманітарною та політичною діяльністю, і ще 2005 року балотувався на пост президента Ліберії. Перемігши в першому турі голосування з результатом 28% голосів, у другому турі він програв 67-річній Елен Джонсон-Серліф, яка стала першою в історії Африки жінкою-президентом.
Тоді проти Веа зіграла відсутність атестата про закінчення середньої школи, а також його політична недосвідченість. Але вже 2007-го зірковий ексфутболіст закінчив середню школу, а через чотири роки отримав диплом з відзнакою в галузі управління бізнесом у Флоридському університеті DeVry. Того ж року він безуспішно намагався стати віцепрезидентом.
Успіх прийшов до Веа у 2014 році, коли його було обрано сенатором західної провінції Монтсеррардо, до якої входить столиця Ліберії Монровія.
А через 3 роки, у жовтні 2017 року, у першому турі виборів президента Ліберії Веа посів перше місце з 39% голосів і вийшов у другий тур разом із Джозефом Бокаєм. 26 грудня 2017 року Веа здобув перемогу у другому турі голосування, ставши 25-м президентом Ліберії.
На виборах президента Ліберії 2023 року в другому турі Веа набрав 49,11% і програв своєму супернику Джозефу Бокаї, який з невеликою перевагою переміг, набравши 50,89% голосів. Джордж визнав свою поразку та привітав політичного опонента.
Веа не можна назвати колишнім футболістом у повному розумінні. Він досі грає у різноманітних матчах ветеранів. Крім того, у нього два сини-футболісти з американським громадянством. Джордж Веа-молодший та Тімоті Веа періодично виступають за молодіжну та національну збірні США.
Веа став єдиним футболістом, якому вдалося стати очільником країни. Цього не зумів досягти навіть легендарний Пеле.
Зазначимо, що саме Веа вручив Золотий м'яч-2024 Родрі.
Джанні Рівера
Уболівальники зі стажем добре пам'ятають гравця Мілана 60-70-х років минулого століття, який чимало повигравав і на клубному рівні, і у складі збірної Італії. У футболці "россонері" він став 3-кратним чемпіоном Італії, 2-кратним володарем Кубка європейських чемпіонів та володарем Міжконтинентального кубка. А у складі "скуадри адзурри" – чемпіоном Європи (1968) та віцечемпіоном світу 1970 року. Власником "Золотого м'яча" Рівера став 1969 року.
Не менш насиченим було його життя і після завершення кар'єри гравця. У 1979 році Рівера став віцепрезидентом Мілана і пережив із клубом грандіозний корупційний скандал, пов'язаний із купівлею матчів та ставками на ігри. Через скандал команда була відправлена в серію В, а сам Рівера пішов з посади, але повернувся в 1985 році. Він пропрацював у клубі до 1986 року, коли Мілан був куплений Сільвіо Берлусконі, і Рівера з власної ініціативи залишив "россонері".
У 1987 році Джанні приєднався до Християнсько-демократичної партії та був обраний до нижньої палати парламенту Італії. А після розпуску ХДП Рівера став депутатом від Патто Сеньї (Демократичної партії).
"Насправді мій вступ у політику не був заздалегідь обдуманим кроком. Я був просто знайомий із деякими керівниками християнських демократів, які й запропонували мені стати одним із кандидатів на парламентських виборах. Я вважав, що у мене є час подумати над цією пропозицією, але вибори виявилися достроковими. І тоді я, немов кинувшись із головою у вир, погодився бути в їхньому списку. Єдине, чого я не бажав, то це бути підставною особою, служити лише для приваблення виборців", - зазначав Рівера багато років потому.
З 1994 по 1996 рік Рівера був секретарем парламенту Італії та президентом Патто Сеньї. З 1996 до 2001 року Рівера працював державним секретарем міністерства оборони Італії. Під час роботи у парламенті Рівера кілька разів змінював свої політичні переваги; пішовши з Патто Сеньї, він приєднався до Італійського Відродження, а потім до партії Демократи та партії Маргаритка.
Після об'єднання партій Проді став членом Демократичної партії. З квітня 2005 року Рівера був членом Європейського парламенту від коаліції Оливкове дерево, набравши 45 тисяч голосів у північно-західному окрузі Італії, бувши незалежним депутатом. У лютому 2008 року Рівера приєднався до центристської партії Біла Роза. Також ексфутболіст був членом Комісії захисту внутрішнього ринку та споживачів Італії та радником зі спортивної політики в муніципалітеті Риму.
Займаючись політикою Рівера, також не забував про футбол. Зокрема він займався інвестуванням грошей для допомоги молодим футболістам. Нині 81-річний футболіст та політик перебуває на заслуженому відпочинку.
Олег Блохін
Зірка київського Динамо 1970-80-х років та володар Золотого м'яча-1975 Олег Блохін прийшов у політику вже за часів незалежної України, коли двічі обирався депутатом Верховної Ради України. Цікаво, що весь цей час він був чинним тренером – низки грецьких команд, а згодом і збірної України.
1998 року він пройшов до Ради за списками Всеукраїнського об'єднання Громада (16-й номер у списку), яку на початку 1997 року створив скандальний експрем'єр-міністр Павло Лазаренко. Втім, назвати Блохіна вірним соратником Лазаренка аж ніяк не можна. Членом фракції ВО Громада ексфутболіст пробув лише рік, після чого два роки перебував у фракції Батьківщини. А влітку 2001 року приєднався до Комуністичної партії України.
Саме від КПУ (10-й номер у списку) Блохін балотувався до Ради у 2002 році та обирався депутатом на новий термін. Втім, через п'ять місяців він перейшов до фракції СДПУ(о), а 2003 року став членом політради партії соціал-демократів. До керівників СДПУ(о) входив президент ФК Динамо Григорій Суркіс, експрезидент України Леонід Кравчук та екснардеп Віктор Медведчук. У парламенті IV скликання був членом комітету Верховної ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту та туризму, головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського рухів та спорту найвищих досягнень.
Зрештою, на виборах 2006 року Блохін балотувався до Верховної Ради за № 10 списку Опозиційного блоку "Не так!", сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг перетнути 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01% голосів виборців. Після чого Блохін остаточно відійшов від політики та зосередився на діяльності футбольного тренера.
Андрій Шевченко
У кар'єрі нинішнього президента Української асоціації футболу та володаря Золотого м'яча-2004 Андрія Шевченка було кілька епізодів, пов'язаних із політикою. І участь у виборах до Верховної Ради 2012 року лише один із них.
Ще наприкінці 90-х, бувши гравцем Динамо, він разом із командою підтримував СДПУ(о). А на президентських виборах-2004, вже зіркою Мілана, Шевченко публічно підтримав кандидатуру Віктора Януковича.
І не дивно, що на вибори до Верховної Ради восени 2012 року Шевченко пішов від партії "Україна – вперед", чий лідер Наталія Королевська також вважалася проросійським політиком. У 2014 році вона стала депутатом Верховної Ради від Опозиційного блоку, сформованого на базі Партії регіонів Януковича.
Шлях Шевченка у політику, мабуть, був найкоротшим з усіх представлених нами ексфутболістів. На виборах його партія набрала лише 1,58 % голосів і не отримала жодного місця в парламенті (Шевченко йшов у партійному списку другим номером, за Королевською). І на цьому його кар'єра урвалася.
26 вересня 2023 року Шевченка було призначено позаштатним радником Президента України Володимира Зеленського. А через чотири місяці, 25 січня 2024-го, обраний президентом УАФ. Посаду головного футбольного функціонера країни багато експертів також вважають не суто футбольною, а "політичною".
...
Нещодавно Чемпіон у матеріалі, присвяченому парламентським виборам у Грузії, писав про відомого ексгравця київського Динамо та Мілана, а нині мера Тбілісі Каха Каладзе, що входить до проросійської партії "Грузинська мрія". Свого часу він так і не став володарем "Золотого м'яча". Крім Каладзе з відомих футболістів не нагороджених ЗМ у політику також пішли Ромаріо, Хосе Луїс Чілаверт, Карлос Вальдеррама, Марк Вільмотс і, звісно, легендарний Пеле.
Відповідальний редактор – Станіслав Лисак