Сенсаційне "золото" Таврії, втеча з Москви та салют для Динамо: історія першого чемпіонату України
Першопрохідцям завжди важко. Вони приречені робити помилки та спотикатися. Втім, саме на них покладена історична місія – бути першими.
"Чемпіон" до 35-ї річниці Незалежності України підготував матеріал про турнір, з якого розпочалася історія незалежного українського футболу.
Чому перший чемпіонат України не стартував восени 1991 року?
24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Молода держава на уламках радянської імперії почала створювати перші інституції.
Вітер змін дійшов і до футбольної спільноти. Перші розмови про створення самостійного чемпіонату розпочалися ще до знаменної дати. Особливо надихаючим став приклад представників Грузії та Литви, які відмовилися від участі в чемпіонаті СРСР ще на початку 1990 року.
Теоретично перший чемпіонат України міг стартувати восени 1991 року. Проте Федерація футболу України на чолі з Віктором Банніковим вирішила діяти обережно, дозволивши українським клубам дограти союзний сезон 1991 року. Це сталося не в останню чергу через тиск Федерації футболу СРСР, яку очолював сумнозвісний В'ячеслав Колосков. Він погрожував українським функціонерам міжнародною ізоляцією, посилаючись на своє становище віцепрезидента ФІФА. Втім, шантаж виявився блефом.
Після грудневого референдуму вороття назад вже не було – було ухвалено рішення про проведення першого чемпіонату України.
Незвичний формат та рекордна кількість учасників
Вважати, що усі українські клуби були в захваті від участі в новому турнірі було б помилкою. Багато тренерів та й футболістів не сприймали всерйоз самостійну першість. Особливо бідкався тренер Чорноморця Віктор Прокопенко, оскільки "моряки" за підсумками останнього чемпіонату СРСР здобули путівку до Кубку УЄФА. В одеситів були побоювання, що наші клуби не допустять до єврокубків, а провідні футболісти розбіжуться.
Проте часу на зволікання не було. Перший чемпіонат України потрібно було провести у стислі терміни, адже вже до 25 червня федерація мала визначити представників країни в єврокубках та подати їхні заявки на участь у сезоні-1992/93.
Державницьку позицію зайняло київське Динамо – найтитулованіший клуб на теренах колишнього СРСР. "Біло-сині" відмовилися від пропозиції Колоскова взяти участь в чемпіонаті СНД та підтвердили свою участь у ЧУ-1992.
Організатори розглядали понад сто проєктів та зрештою зупинилися на варіанті з 20 командами, розподіленими на дві групи. До речі, це рекордна кількість учасників елітного дивізіону за всю історію України.
Перший чемпіон незалежної держави мав визначитися у зустрічі переможців груп А і Б. Другі команди мали розіграти бронзовий комплект нагород. За підсумком турніру одразу шість команд залишали еліту. Також було започатковано розіграш Кубку України.
Коло учасників було визначено доволі демократичним шляхом, що відповідало духу того часу. Шанс поборотися за нагороди та місце в єврокубках отримали навіть команди з нижчих ліг.
Таким чином, до числа учасників включили шість команд Вищої ліги СРСР станом на 1991 рік:
- Чорноморець Одеса
- Динамо Київ
- Дніпро Дніпропетровськ
- Шахтар Донецьк
- Металург Запоріжжя
- Металіст Харків
два представники України в Першій лізі СРСР:
- Буковина Чернівці
- Таврія Сімферополь
найкращі дев'ять з 11 команд буферної зони Другої ліги СРСР:
- Карпати Львів
- Зоря Луганськ
- Нива Тернопіль
- Нива Вінниця
- Торпедо Запоріжжя
- Волинь Луцьк
- СКА Одеса
- Кремінь Кременчук
- Евіс Миколаїв
дві найкращі команди першої (української) зони Другої ліги чемпіонату СРСР:
- Нафтовик Охтирка
- Прикарпаття Івано-Франківськ
а також володар Кубку України серед команд першої (української) зони Другої ліги чемпіонату СРСР:
- Темп Шепетівка.
6 березня 1992 року в Одесі на Центральному стадіоні було зіграно перший матч чемпіонату України, в якому зустрілися Чорноморець та Карпати. Поєдинок завершився бойовою нічиєю 2:2, а автором історичного голу став хавбек "левів" Анатолій Мущинка.
Втеча з Москви зіркового форварда
Одним з найгучніших скандалів першого чемпіонату України став перехід нападника Віктора Леоненка з московського до київського Динамо. Насправді, його й трансфером важко назвати – радше втечею з Москви.
Уродженець Тюмені на той момент подавав великі надії та мав неймовірний потенціал. Філігранна техніка поєднувалася з нестандартними діями на полі. Селекціонери київського Динамо давно поклали око на талановитого форварда. Підкупало, що він сам з дитинства вболівав за "біло-синіх" зі столиці України та мріяв за них грати.
Сезон-1992 Леоненко розпочав у Вищій лізі Росії, де забив 5 голів у 4 матчах. У середині квітня він ще виходив у складі московського Динамо, яке тоді тренував Валерій Газзаєв, а вже на початку травня дебютував у чемпіонаті України.
Цей перехід неабияк розізлив московських чиновників. Ще б пак, вони зверхньо ставилися до чемпіонату України та вважали його провінційним. Яким же ударом стала для них втеча до Києва одного з найкращих гравців чемпіонату Росії. Як згодом згадував Віктор, він просто зібрав речі та самовільно поїхав до України.
Московські боси підключили всі можливі важелі впливу: Леоненку загрожувала довічна дискваліфікація, а для України ця історія могла обернутися неприємностями на міжнародному рівні, оскільки справою зайнялася ФІФА. Як тут знову не згадати тінь Колоскова.
Зрештою справу вдалося владнати. Клуби зуміли домовитися про трансфер футболіста. Київське Динамо сплатило компенсацію у розмірі одного мільйона доларів – шалену на той час суму.
"Страшна" дискваліфікація тривала близько місяця. Але цього виявилося достатньо, щоб Леоненко пропустив найважливіший матч сезону – фінал першого чемпіонату України. Однак про це трохи згодом.
У подальшому Віктор Леоненко був однією з найпомітніших постатей українського футболу на початку 90-х, тричі визнавався найкращим футболістом України та став гравцем національної команди.
Фаворити недооцінили суперників з нижчих ліг
Перед початком експериментального чемпіонату головним претендентом на "золото" вважалося київське Динамо. Столичний клуб практично зберіг склад, який завершував останній союзний чемпіонат, та підсилився кількома перспективними гравцями.
Подібна ситуація була й в інших командах Вищої ліги колишнього СРСР. Лише Дніпро під час чемпіонату змінив головного тренера: Євгена Кучеревського на тренерському містку замінив Микола Павлов.
Злий жарт із фаворитами зіграла недооцінка суперників. Серед окремих гравців та тренерів панували настрої, мовляв, ще вчора вони грали проти московського Спартака, а тепер потрібно їхати в Охтирку чи Шепетівку. Дехто із "зірок" сидів на валізах, очікуючи переходу в закордонний клуб.
Проте футбол не пробачає навіть незначної розслабленості. У групі А сімферопольська Таврія несподівано зуміла посісти перше місце. Вирішальним став матч останнього туру проти Шахтаря. Кримчан влаштовувала навіть нічия – і вони її здобули.
"У Донецьку була дуже тяжка гра, ми майже весь матч відбивалися. Але зрештою головного – результату, який нас влаштовував, – досягли", – згадував Андрій Опарін, який тоді захищав кольори Таврії.
Переможцем групи Б впевнено стало київське Динамо, яке фінішувало на першому місці з перевагою над Дніпром у сім очок. Єдиної поразки на груповому етапі підопічні Анатолія Пузача зазнали від харківського Металіста. Попереду "біло-синіх" чекала вирішальна гра за чемпіонство проти непередбачуваного фіналіста.
Як Таврія стала першим чемпіоном та потрапила в комп'ютер
Доля першого чемпіонства вирішувалася за підсумком фіналу, в якому на нейтральному полі мали зустрітися переможці груп А і Б – Таврія і Динамо. Спочатку планувалося провести два вирішальні поєдинки – домашній і на виїзді. Регламент змінили в останній момент в інтересах збірної України, яка наприкінці червня повинна була вирушити на матч до США.
У перемозі Динамо мало хто сумнівався. Тоді столичний клуб мав найкращі умови та найсильніший склад в Україні. Втім, самовпевненість фаворита виявилася для киян згубною. Настільки, що команда фактично приїхала до Львова вже святкувати майбутнє чемпіонство.
"Ми приїхали, вже були замовлені і салют, і все інше", – згодом згадував Олег Саленко.
Тренерський штаб на чолі з Анатолієм Пузачем мав певні кадрові проблеми перед поєдинком: ліберо Ахрік Цвейба був відсутній через участь у Євро-1992 у складі збірної СНД, травмованим був опорний півзахисник Павло Яковенко, а Віктор Леоненко ще відбував дискваліфікацію.
Утім, у Таврії були не менші проблеми. З різних причин у фіналі не зіграли найкращий бомбардир першого чемпіонату Юрій Гудименко, дискваліфіковані Ігор Волков та Сергій Андреєв, а ще Талят Шейхаметов занедужав перед самим матчем.
21 червня за присутності 36 тисяч глядачів на львівському стадіоні "Україна" відбувся історичний фінал. Матч видався не надто видовищним та небагатим на яскраві моменти. Таврія побудувала гру від захисту, не забуваючи про контратаки та роблячи ставку на стандарти. Один із них приніс результат: на 75-й хвилині після подачі з кутового у виконанні Андрія Опаріна відгукнувся капітан кримчан Сергій Шевченко, який головою переправив м'яч у ворота Вальдаса Мартинкенаса.
До фінального свистка кияни так і не змогли перебудуватися. Доля першого чемпіонства була вирішена.
Одразу після фінального свистка Анатолій Заяєв звернувся до своїх футболістів. Його слова, які вони, мабуть, сповна зрозуміли лише з роками, згодом згадував Андрій Опарін:
"Ви далеко не одразу зрозумієте, що сьогодні зробили. Ви потрапили до комп'ютера, бо перший чемпіон України – це назавжди".
У мережі зберігся архівний репортаж із другого тайму історичного матчу, який коментували Валентин Щербачов та Сергій Дерепа.
Перемога Таврії мала не лише спортивне, а й символічне значення. Україна щойно здобула незалежність, а навколо Криму вже починали розігруватися складні політичні сюжети. На цьому тлі чемпіонство сімферопольського клубу сприймалося як особливий знак: першим чемпіоном незалежної України стала команда з Криму. Футбол не вирішував політичних суперечок, але того дня він дуже красиво підкреслив просту річ – Крим був і залишався частиною України.
Бронзові медалі першого чемпіонату України здобув Дніпро, який у матчі за третє місце також зустрівся з одним із фаворитів турніру. 20 червня в Запоріжжі команда Миколи Павлова перемогла Шахтар – 3:2, причому Сергій Коновалов забив два з трьох м'ячів дніпрян.
За підсумками сезону Вищу лігу України залишили шість команд: Евіс, Темп, вінницька Нива, Нафтовик, СКА Одеса та Прикарпаття. Для когось перший чемпіонат України став початком нової історії, а для когось – останнім сезоном серед еліти.
Найкращим бомбардиром першого чемпіонату став нападник Таврії Юрій Гудименко – 12 голів. Другим фінішував Тимерлан Гусейнов із Зорі – 11 м'ячів. По 10 разів відзначилися Іван Гецко (Чорноморець) та Сергій Ребров (Шахтар).
Перше представництво в єврокубках
Разом із чемпіонством Таврія отримала право представляти Україну в Кубку чемпіонів. Рішення про допуск українських клубів до єврокубків було прийнято на екстреному засіданні Виконкому УЄФА 20 травня 1992 року в Лондоні. До розіграшу Кубку володарів кубків путівку здобув одеський Чорноморець, який став переможцем першого розіграшу Кубку України, а в Кубку УЄФА честь нашої держави захищало київське Динамо.
Український футбол виходив у Європу практично з чистого аркуша. Росія успадкувала рейтинговий багаж СРСР – 24,966 бала, який радянські клуби накопичили за попередні п'ять сезонів. До цього рейтингового доробку зробили вагомий внесок і українські клуби – Динамо, Дніпро, Металіст та Чорноморець. Але після розпаду СРСР весь коефіцієнт СРСР дістався Росії.
Україна такого бонусу не отримала: її стартовий коефіцієнт дорівнював нулю. Перші 3,666 бала українські клуби заробили вже самостійно в єврокубках сезону-1992/93. Проте це вже зовсім інша історія.
Перший чемпіонат України був далеким від ідеального. Він мав незвичний формат, проводився в надзвичайно стислий термін, а його учасники та правила багато в чому були спадщиною радянського футболу.
Але інакше й бути не могло. Першопрохідці завжди спотикаються. Головне – саме вони прокладають дорогу тим, хто приходить після них.