Збірна Гаїті 5 років не грала вдома. Країну захопили банди, і футбол – останнє, що їх об’єднує
Мало є на ЧС-2026 драм, як у збірної Гаїті.
Вона не дебютант Мундіалів, бо вже грала на ЧС-1974; навіть перервала там рекордну серію без пропущених голів Діно Дзоффа.
Але саме зараз Гаїті переживає біду.
Після вбивства президента країни Жовенеля Моїза у 2021 році в країні настало безвладдя. Вулиці захопили десятки озброєних банд, що грабують заради грабунку. Тим часом мирні люди тікають хто куди.
І з того ж 2021 року збірна Гаїті не грала, не тренувалася і навіть ногою не ступала на рідну землю.
***
Матчі гаїтянської ліги на "Парк Сен-Віктор" у Кап-Аїтьєн проводять вночі, при світі ліхтариків.
Так само вночі тут навчаються діти в школах.
Вдень пересуватися вулицями занадто небезпечно – можна нарватися на "патруль" якоїсь із банд і загинути.
45-річний тренер з боксу Фелісен Дорсева стоїть із мачете на "кордоні" мирного району. Охороняє спокій, поки молодь б'є по м'ячу:
"Насправді я почуваюся безсилим. Я переїхав сюди 15 років тому – після того, як мій інший дім зруйнував землетрус. Але те, що відбувається зараз, це набагато гірше. Фактично це громадянська війна".
Сомалі як воно є.
Сусідній з Дорсева район дотла спалила банда Viv Ansanm, чий девіз: "Якщо ти не з Viv Ansanm, ми спалимо тебе на попіл". Ніяких політичних, соціальних чи релігійних вимог. Нуль бажання отримати президентське крісло. Натомість лише чисте, дистильоване насилля.
Законної влади нема – є лише прем'єр-міністр Алікс Дідьє Фіс-Еме, та його зона контролю мінімальна.
Уряд та еліта закрилися в нечисленних багатих кварталах, найнявши для охорони американських найманців Vectus Global, які, за даними ООН, за останній рік вбили 1243 людини.
Банди у відповідь зганяють злість на тих, кого можуть дістати, і лише за останній тиждень травня 2026-го стратили щонайменше 78 чоловік.
"У мене є дружина та діти, і я не можу захистити їх, бо це не звичайні люди. Вони добре озброєні. Вони можуть зґвалтувати твою дружину або вбити твоїх дітей. З кожним днем, кожним місяцем, кожним роком банди стають все могутнішими", – бідкається Дорсева.
Та попри все, він обіцяє дивитися або слухати по радіо матчі збірної Гаїті на Мундіалі.
Ця команда – єдина хороша новина на острові.
***
Сама її поява – це вже диво.
Із 26 збірників, що викликані на ЧС-2026, лише десятеро народилися в Гаїті, а дехто, як Жозуе Казімір навіть ні разу там не бував.
Це збірна, скоріше, емігрантів та їхніх нащадків, аніж національна.
При тому її рівень зріс останніми роками. Дюкенс Назон багато забивав у Болгарії, Туреччині, Ірані. Рікардо Аде – лідер оборони ЛДУ Кіто та знана персона в Копа Лібертадорес. Вілсон Ісідор та Жан-Рікнер Бельгар – і поготів грають за клуби АПЛ.
До всього, федерація підшукала їм ідеального тренера. Себастьєн Міньє раніше працював у Того, ДР Конго, Екваторіальній Гвінеї, тож розуміє реалії краю:
"Усі подумали, що я збожеволів, коли прийняв цей виклик, але я уважно спостерігав за командою. Я знав, що до нас мають приєднатися кілька гравців з подвійним громадянством, і що у нас є додаткове вікно у відборі за відсутності Канади, Мексики та США".
І отак пазл склався.
Збірна Гаїті тренувалася й проводила домашні матчі на Кюрасао.
Роки виступів на чужині зробили їх нечутливими до підтримки трибун, тож коли вони приїхали на вирішальний матч за путівку на Мундіаль до Нікарагуа, усі були спокійні.
"Йшов проливний дощ. Вболівальники шаленіли від кожного удару блискавки. В якийсь момент дощ лив так сильно, що я не бачив, куди воротар вибив м'яч. Натовп шаленів ще більше. Але ми вміємо заглушити цю атмосферу", – каже захисник Дюк Лакруа.
Того вечора "Ле Гренадьєрс" перемогли 3:0.
На календарі було 18 листопада – національне свято в Гаїті; день, коли повсталі раби розбили французьку армію при Вертьєрі та здобули незалежність.
Чи повернуться вони хоч колись додому? Востаннє гаїтяни грали на національному стадіоні "Сільвіо Катор" ще проти Канади в липні 2021-го, і навіть це було дуже ризиковано.
За 4 місяці до канадців до Порт-о-Пренс навідалася збірна Белізу, чий автобус дорогою з аеропорту наздогнали бандити на мотоциклах; поклали всіх на землю.
"Жодна людина не повинна переживати момент, коли на неї наставляють кулемет. У тебе є лише одне життя. І не знати, чи збережеш ти його – це жах", – пригадує капітан белізців Деон Макколі.
Ну, а в березні 2024-го "Сільвіо Катор" остаточно захопила та пограбувала одна з банд, залишивши по собі руїни.
Після кваліфікації на ЧС-2026 півзахисник Денлі Жан-Жак звернувся до злочинців:
"Я хочу грати вдома, на своєму стадіоні. Не змушуйте нас багато говорити. Просто відкрийте країну".
Кажуть, що один з найвпливовіших польових командирів Порт-о-Пренса Джиммі "Барбекю" Шерізьє ніби й не проти ідеї. Але він зовсім не одноосібний правитель міста, де уряд контролює заледве 10% будинків.
***
Зараз вже складно пригадати, з чого саме усе почалося.
Точно не з вбивства президента Моїза.
Скоріше, це наслідок споконвічної несправедливості. Нечисленні освічені, багаті родини розкрадали все довкола, залишаючи решті вибір між злиднями та еміграцією. Народ поступово втратив надію, а з нею – державотворчий інстинкт. Злоба ширилася, як хвороба.
Навіть зараз еліти виглядають критично відірваними від реальності, яка їх оточує.
"Люди з усіх секторів повинні відкрити очі та по-справжньому усвідомити, що це країна з потенціалом, але тільки якщо все буде гаразд, якщо люди об'єднають зусилля", – запевняє тренер федерації футболу Руді Жозеф.
Соратник Жозефа Мішель Жером киває: "Футбол приносить радість, але є ще й економічний бік. Настав час Гаїті серйозно поставитися до футболу – і державі, і приватному сектору. Нам потрібно інвестувати в нього, як це роблять інші країни, щоб ми могли отримати від цього користь".
Все чудово, Жероме, але де ти бачиш державу?
Куди правдивіше звучить 20-річний вінгер Деде Кернізан: "Гроші, може, ФІФА нам і дасть, але це не означає, що боси розділять їх справедливо".
В Гаїті це стосується усього, не лише футболу.
Коли Моїза вбили, влада формально перейшла до Тимчасової Президентської Ради на чолі з Леслі Вольтером.
"Країна поклала на нас велику відповідальність за здійснення мрії цілого народу. Відновлення безпеки є одним із головних проєктів перехідного періоду, і саме тут населення очікує від нас переконливих результатів", – заявив той і не зробив... нічого.
Недавно США добилися відсторонення Вольтера і його Ради – мовляв, ті розікрали усі гроші, які виділяли міжнародні організації.
Затиснуті між молотом і наковальнею 12 мільйонів гаїтян рвонули б світ за очі, але в 2024-му перестав працювати аеропорт, і тоді ж Домініканська Республіка – єдина держава, з якою Гаїті має сухопутний кордон, – відмовилася приймати нових біженців.
Що їм залишається?
Нещасні, що обрали сторону світла, стоять з мачете біля барикад – боронять життя своїх близьких.
Це могли б зробити сили ООН, але коли вони прибули у 2024-му, то негайно були обстріляні з кулеметів, після чого вже не виїжджали в місто. Ба більше, кількох "миротворців" з Кенії звинуватили в зґвалтуванні неповнолітніх дівчат.
Це пекло.
І серед нього футбольна збірна – ніби останній атрибут гаїтянської державності, який нагадує, що така країна принаймні донедавна існувала.
***
Перед першою грою ЧС-2026 із Шотландією захисник Анже Карленс Аркюс старанно підбирає слова. Він добре розуміє свою місію:
"Нашою роллю завжди буде захищати Гаїті, показувати прекрасний образ цієї країни, а не той, який ми постійно бачимо по телевізору.
Моє дитинство було дуже щасливим. Незважаючи на наші скромні можливості, мама віддала мене в приватну англійську школу. Вона зі шкіри лізла, щоб дати нам краще життя.
Ще дитиною я організовував футбольні турніри у себе на районі. Я їздив до супермаркету, купував трофеї, медалі. Поля були імпровізовані, лінії я малював сам. А моя мама готувала для гравців поїсти".
Його спогади зворушують понад 1,1 млн гаїтянських біженців, які втекли до США.
Після того, як Дональд Трамп звинуватив остров'ян, що вони "їдять котів та собак", ICE відкрила на них справжнє полювання. Але на футбол, звісно, вони прийдуть все одно.
Ви лишень подивіться, скільки їх готується до матчу своїх проти Шотландії!
Може, Маямі – це і є нове Гаїті?
Лідер нападу "Ле Гренадьє" Дюккенс Назон не хоче в це вірити: "Сила в єдності. Візьмімо, наприклад, нашу національну збірну. Саме єдність здійснила мрію народу. Союз робить силу – це не гасло, а менталітет. Це має стати способом життя".
Тим часом у травні до Порт-о-Пренс прибула нова миротворча місія. На серйозність її намірів вказують особовий склад із Чаду та керуючий генерал із Монголії.
Щасти тобі, Фелісене Дорсева! Нехай твій мачете захистить твоїх дітей!
Телеграм-канал автора: Футбольні історії