"Для нас Амедспор як Барселона": у чемпіонаті Туреччини лідирує сенсаційний клуб національної меншини
Амедспор із Діярбакира тільки-но дебютував у турецькій Суперлізі, а вже став європейською футбольною сенсацією.
Після 6 турів скромна команда Бесніка Хасі йшла в ногу з гегемоном – Галатасараєм!
Амедспор не має великих грошей і бідкається, що його всюди дискримінують. У той же час влада в Стамбулі без ентузіазму сприймає саме його існування і штрафує за першої можливості.
Футбол ніколи не буває просто грою, еге ж.
От і тут причиною всьому кров. Амедспор – улюблений клуб турецьких курдів.
***
"Чорт забирай, ви збираєтеся грати, поки стамбульські команди не заб'ють?! Ми звертаємося до влади та федерації. Що це коїться? Ми лідируємо, але так грати неможливо!" – майже кричав президент Амедспора Нахіт Ерен.
Чисто по-людські його легко зрозуміти.
20 вересня Амедспор переміг вдома Бешикташ 3:2, але чому 14 доданих хвилин? Чому пенальті та вилучення в компенсований час?
Футбольних відповідей на ці питання бути не може.
Єдине чесне пояснення – політичне.
Впродовж матчу фани Амедспора співали курдською, а після третього голу влаштували вже класичну перекличку. Поки одна трибуна запитувала "Kîne em?" (Хто ми?), інша їй відповідала "Kurdin em!" (Ми курди!)
Ще недавно за подібне в Туреччині саджали в тюрму, і відлига подобається далеко не всім.
Ну, а курди, тим часом, окрилені та не бояться авторитетів. Не лише Бешикташ вже постраждав, а й Трабзонспор Мохамеда Салаха й Руслана Маліновського.
"Ми перемагаємо молитвами наших матерів. Давно в народі не було такої єдності. Багаторічне прагнення народу до перемоги принесло великий ентузіазм", – запевняє менеджер Азіз Елальді.
***
Це справді довга історія. Довга і кривава.
Курди – четвертий за чисельністю народ на Близькому Сході, але у них ніколи не було власної держави.
Розділені між Туреччиною, Сирією, Іраком та Іраном, вони ходять до різних храмів, розмовляють різними діалектами і вже не завжди розуміють одні одних. Кров – це все, що їх об'єднує.
Так-то курдам століттями вистачало автономій, які дарували титульні нації – турки, перси, араби.
Лише у 1920-х французи та британці, ділячи регіон між собою, задумалися над незалежним Курдистаном, проте скоро біля Кіркука знайшли нафту – і ідею закинули.
А от турки її запам'ятали, як і ентузіазм курдських еліт, і з 1925-го влаштували 13-мільйонній меншині терор – заборонили розмовляти, публікуватися чи навіть співати курдською мовою. Кожен вияв курдської культури, від традиційного одягу до музики, вважався актом сепаратизму та карався. Назви міст та сіл були змінені на турецькі.
Міністр закордонних справ Туреччини у 1925-38 Тевфік Рушту Арас прямо говорив, що "курди повинні бути винищені як індіанці у США".
Тим часом офіційна пропаганда називала їх "гірськими турками, які забули про своє турецьке походження".
Можете уявити таке життя?
Спротив був справою часу, і на хвилі незадоволення у 1978-му виникла Робітнича партія Курдистану Абдули Оджалана.
***
Позаяк Туреччина входила до НАТО, за курдів радо вписався СРСР – допоміг з грішми, зброєю, тренуванням бойовиків у союзних совітам Сирії та Лівані.
Ба більше, ці ж країни використовувалися для відходу, якщо урядові сили переслідували партизанів Оджалана після чергового удару.
Зло за зло, труп за труп – та ще тактика.
Ну, а коли СРСР розпався, стало особливо кепсько – табори прикрили, і курди опинилися поза законом і в Сирії теж.
За цих обставин РПК перейшла до відкритого терору цивільних, що стало великою помилкою і відвернуло від неї у тому числі помірковане крило самих курдів. Одна справа – боротися за права, а інша – вбивати дітей. 40 тисяч загиблих з обох сторін, із яких 8 тисяч – мирні люди!
Мало хто шкодував Оджалана, коли того впіймали в Найробі, екстрадували до Стамбулу й засудили у 1999-му до смертної кари, яку замінили на довічне.
Здалося навіть, що це і є рішення – терактів поменшало, життя налагоджувалось...
От тільки курдам – як далі бути курдами?
І ось тут ми вертаємося до Амедспора, що однією назвою об'єднує народ, адже Амед – прадавня столиця Курдистану, яку турки перейменували на Діярбакир у 1937-му.
Коли клуб назвався Амедспором у 2014-му, це був водночас і виклик системі, і заклик до "своїх" єднатися.
Ба більше, вони ще й взяли кольори Курдистану – зелений, червоний та жовтий.
Як логічно висновує письменник Вахап Джашкун: "Спортивні арени стали місцем вияву соціальних вимог, політичної позиції. Участь у партії мала важкі наслідки, тоді як на футбольних стадіонах вона була не такою серйозною. А тут ще й назва. Навіть люди далекі від футболу відчули потребу придивитися до явища, почувши слово "Амед".
***
Ви скажете – гей, а чому ж президент Реджеп Ердоган це дозволив?
Але Ердоган здібний політик і розуміє, що вигідніше мати курдів на трибуні з банером, ніж у горах з гранатометом.
Таким чином, Амедспор грав навіть у 2016-19 роках, коли обстановка в регіоні знову була напруженою через війну в Сирії. Безкінечні комендантські години, теракти; пів мільйона людей покинули домівки...
Жах.
Ну, і дозвіл на існування зовсім не означав прихильність.
"Все було дуже складно. Під час виїзних матчів складалося враження, ніби це ми винні у терактах. Ні разу нам не призначили ні пенальті, ні близького штрафного", – бідкається ексзахисник Абдулла Четін.
А фанатам – як? 64 заборони на виїзди поспіль!
Місцева торсида в інтерв'ю Die Zeit розповідала, як спершу їздила без атрибутики, інкогніто, але варто було відсвяткувати гол, як їх били.
Згодом, аби уникати побоїв, курди відправляли на виїзди по одному сміливцю, який знімав усе на відео, проте і це неодноразово закінчувалось погано.
Ну, а найбільше зла у них на Бурсаспор. У 2023-му вони зустрілися ще в 3-му дивізіоні, і з трибун на гравців Амедспора полетіло... каміння.
За трибунами курдів того вечора чекав величезний банер з обличчям Махмута Їлдирима – найкривавішого агента спецслужб у 1980-90-х. Біля воріт – Renault Toros, на яких їздила курдськими селами секретна служба JITEM, що викрадала, катувала і вбивала часто випадкових людей.
Побитий і запльований, Амедспор програв того дня 1:2, проте не здався, продовжив – і піднявся в класі.
"Цінність трофею величезна, бо це не просто спортивний успіх. Він був здобутий попри всі перешкоди, штрафи та заборони. Для курдів Амедспор віднині як своя Барселона", – оголосив коментатор Алі Фікрі Ішик.
І отак-от воно й прилипло.
***
Тоді ж, у 2024-му, до Амедспора потягнулися мільйони фанів.
Вже не лише в Туреччині, а й Сирії та Іраку курди шили атрибутику клубу і вболівали, бо кращої команди у них зроду не було.
Паралельно місцевий бізнес вкладав у Амедспор гроші, за які розбудовувався стадіон, інфраструктура, купувалися новачки. Курдів в Туреччині близько 20 млн, тож потенціал значний.
Ну, і коли навесні 2026-го вони вийшли до еліти, їх привітав навіть Ердоган – треба ж було якось реагувати на бурхливі святкування одразу у чотирьох провінціях.
Їй-богу, у Галатасарая – і то менша фанатська база!
До всього, у лютому 2025-го Оджалан із тюрми закликав рештки РПК скласти зброю, ті погодилися, влада проголосувала амністію – словом, настає справжня відлига.
Хтозна, може, одного дня на курдських землях навіть повернуть курдську мову як обов'язковий предмет у школах? Зараз це факультатив, і найчастіше дітей вчать батьки – аби пам'ятали.
А ще – водять на матчі Амедспора.
Колись маловідомий, занедбаний клуб на очах перетворюється на щось типу Барселони для каталонців чи Атлетика для басків.
"Я – курдська жінка, і загалом-то не цікавлюся футболом, вважаю його нудним. Але коли я бачу, як б'ється Амедспор, я захоплено і з ентузіазмом уболіваю 90 хвилин. Лише там, на стадіоні, я відчуваю свою ідентичність. Те, що я – із курдів", – каже чиновниця мерії Діярбакира, що попросила про анонімність.
А екскапітан Юсуф Ягмур додає: "Амедспор представляє не лише Діярбакир, а й такі провінції, як Ширнак, Ван та Хаккарі. Ми – команда усього південного сходу".
Така собі нова РПК – тільки мирна і з футбольним м'ячем замість тротилових шашок.
І на додачу, ніяких внутрішніх суперечок. Курд? Отже, приєднуйся!
***
Це насправді потужна і красива історія, яка на дистанції допоможе зменшити насильство в регіоні, порозумітися.
У певних межах, звісно.
Так, у січні 2026-го Амедспор опублікував у соцмережах відео, де жінка на стадіоні заплітала косу, а на тлі звучала пісня зі словами Jin, Jiyan, Azadî ("Жінка, життя, свобода").
Ролик присвятили сирійським курдам, які опинилися в облозі, і турецька федерація оцінила його у 802 тисячі лір штрафу та 15 днів бану для президента Ерена.
Зрештою, 14 доданих хвилин проти Бешикташа – із тієї ж опери.
Як і заборони для фанів, і дивні картки, вилучення...
Турки все ще недолюблюють курдів, але вчаться заново їх терпіти. Так-от усе це наразі виглядає.
Тим часом легіонери, як ветеран Ліги 1 Альбан Лафон, нігерійський бомбардир Гіфт Орбан, косовський вінгер Ермал Краснікі, ізраїльський технар Діа Саба шоковано спостерігають за трибунами. Вони-то думали трохи грошей зрубати на заході кар'єр, а тут...
"Kîne em? Kurdin em!"
Це ж який рівень відповідальності – не підвести цілий народ!
Коментатор Ішик майже плаче від радості: "Курди прийняли Амедспор, і Амедспор довірив курдам свою історію успіху. На трибунах присутні всі покоління, віросповідання, люди різних поглядів. А найближчим часом нові покоління приймуть Амедспор ще більше".
Телеграм-канал автора: Футбольні історії