Реал Мадрид, Арсенал, Астон Вілла і навіть Франція: як Країна Басків штампує елітних футбольних тренерів
Сьогодні Арсенал Мікеля Артети приїде до Більбао на матч з Атлетиком, і для тренера "Канонірів" це повернення додому.
Хто не чув про басків? Їхня самобутність, націоналізм, стійкість до асиміляції давно стали легендарними на континенті.
І, звісно ж, їхній футбол.
Чемпіон розповідає про феномен баскських тренерів, що заполонили топліги, пачками здобувають трофеї і не збираються на тому зупинятися.
***
"Напевно, секрет в їжі!
Так-так, у нас найкраща їжа в світі. У нас найсмачніші ресторани, найкрасивіше місто.
Думаю, це якраз і пов'язано з тим, що ми їмо, як ми живемо. Якість нашого життя неймовірна. У нас хороша освіта і вроджена пристрасть до гри. Ви дихаєте цим, коли ходите нашими вулицями – байдуже, куди б ви не пішли".
Це слова Мікеля Артети, сказані у 2023 році перед грою його Арсеналу з Борнмутом, який тоді очолив Андоні Іраола.
У це складно повірити, але вони знайомі все життя.
Ось вони, на фото середини 1990-х.
Аматорський Антігуоко із серця баскської провінції Гіпускоа тоді здійняв фурор, здолавши в чемпіонаті країни навіть Реал Мадрид. Крім Артети та Іраоли за Антігуоко тоді грали й інші хлопці з околиць – Хабі Алонсо, Аріц Адуріс. Можете собі уявити?
Сьогодні одразу троє з них тренують у топлігах, причому Алонсо очолює найреспектабельніший клуб планети.
Як так вийшло?
"Божевілля! Ми були просто дітьми, що гралися, сміялися, вчилися в одній школі, а тоді на моїх очах Мікеля забрала Барселона, Хабі – Реал Сосьєдад, а Андоні – Атлетик", – пригадує Альваро Парра, що грав тоді в Антігуоко захисника, але в професіонали не вибився.
***
Канонічно Країна Басків включає три провінції – Алава, Біская та Гіпускоа. Іноді сюди ще додають Наварру, де баски теж складають більшість населення.
І навіть якщо так, то чотири провінції разом займають 3,6% території Іспанії, а проживає там 6,2% її населення.
Всього-на-всього!
А що ми бачимо серед тренерів у професійних лігах?
Іманол Альгуасіль – людина, що подарувала Реалу Сосьєдад перший трофей за 35 років, а нині очолює Аль-Шабаб – народився в рибальському містечку Оріо, де лише 6000 жителів.
Приблизно за 11 км звідти розкинувся ще один 6-тисячник Усурбіль – мала батьківщина Андоні Іраоли.
Трохи далі на узбережжі – Ондаррібія, де народився зірковий Унаї Емері, що нині очолює Астон Віллу.
Хабі Алонсо родом з Толоси, а Мікель Артета – безпосередньо із Сан-Себастьяна, столиці Гіпускоа, яку місцеві називають Доностією.
Емері, до слова, перетинався із Альгуасілем у молодіжці Реала Сосьєдад, як і екстренер Лідса Хаві Грасія, і спортивний директор Роберто Олабе, що нині очолює скаутинг "Ла Реала", а взагалі знаменитий роботою в Катарі, де з нуля розвинув футбольну культуру до двох Кубків Азії.
Уродженець Антігуо Беньян Сан-Хосе багато тренував у Латинській Америці, а нещодавно прийняв Ейбар.
Хулен Лопетегі, що прославився успіхом у Севільї та провалом у Реалі, народився в Астеасі, що за 22 км від Сан-Себастьяна. Нині він тренує збірну Катару.
Асьєр Гарітано з Бергари влаштувався в хіхонський Спортинг; Хосеба Ечеберрія із Ельгойбара – в Мурсію; Ягоба Аррасате із Берріатуа бореться за ТОП-7 Прімери із Мальоркою; переможець Ліги Європи і наставник Олімпіакоса Хосе Луїс Менділібар народився й виріс у Сальдіварі.
А ще ж є Едер Сарабія, що очолює Ельче; Гаїска Гарітано, який тренує Кадіс. Сам Ернесто Вальверде зростав у Алаві, а Луїс де ла Фуенте навчився футболу в Лесамі, школі Атлетика.
Феноменально!
"А чи знаєте ви, чому? Тому що ми вам ніколи цього не скажемо", – говориться у рекламному відео для туристів "Зроблено в Гіпускоа".
***
Хоча, якщо серйозно, то дещо вони все ж розповідають.
Насамперед про традиції. Вже понад 115 років Атлетик грає виключно басками або гравцями, що виховані у Лесамі. У той же час Реал Сосьєдад має правило, за яким щонайменше 60% команди мають складати уродженці Гіпускоа.
Через ці самообмеження вибірка у обох дуже мала, і їм доводиться прочісувати край в пошуках талантів ретельніше, ніж деінде.
Тому-то хоча Гіпускоа найменша з іспанських провінцій за територією і населенням, саме тут найбільше в країні зареєстрованих футболістів та футболісток.
А де є гравці – там треба і тренери.
А ще тренери для тренерів, аби підготувати дійсно якісних спеціалістів, здатних знайти голку в копиці сіна.
Журналіст Ману Діас пише: "Роль тренерів тут дуже високо цінується, і всі структури, що готують футболістів, націлюють їх залишатися в грі й після завершення кар'єри, оскільки місцеві клуби історично роблять ставку на місцевих же тренерів".
***
Діас також запевняє – єдиної баскської тренерської школи нема. Є лише окремі поведінкові норми, які їм змалку прищеплюють.
Так-то Лопетегі вчився у Йохана Кройфа; Алонсо – у Рафи Бенітеса, Моурінью і Гвардіоли; Артета з 15 років тренувався в Ла Масії, і готувався тренувати в штабі Пепа. Іраола починав у Більбао, де його надихнув Марсело Б'єлса.
На роль "батьківської" фігури для них усіх годиться хіба 78-річний Мікель Ечаррі, який нині тренує збірну Еускаді.
Старий патріот переконаний – їхня сила у корінні:
"Я розумію наш футбол як вираження особливостей нашої землі. Він розвинувся із щоденної праці – ми носили каміння, пасли худобу, всюди докладали руки. Цінності конкуренції виросли з повсякденного життя. До того ж, ми народ-емігрант. Вже в 14 років я працював на заводі, грав у футбол і готувався до іспитів. І всі навколо так само. Культура зусиль, наполегливої праці, прагнення досягти успіху є основою Країни Басків".
Його доповнює Йон Аєрбе, що колись грав за найкращий в історії Антігуоко, але вже давно змінив професію:
"Не просто роботи, а колективної роботи. Ніхто тут не намагається виділитися серед інших. Ця ідея глибоко вкорінена в суспільстві, і ви це бачите у Алонсо чи Артеті – вони рефлексують і позбавлені самовпевненості".
У Країні Басків поширені квадрильї – це такі групи друзів на все життя. Для них вкрай важливо відчувати себе частиною чогось більшого за одну особу.
У тренерстві, де потрібно із розрізнених персоналій створити єдину групу, цей колективний дух дуже допомагає.
***
І ще інтелект, знання; здатність швидко обробляти інформацію.
Справа в тому, що Антігуо, де починали Артета, Алонсо й Іраола, впродовж ХХ століття перетворився на процвітаючий промисловий та комерційний центр із найвищими в Іспанії зарплатами.
Серйозно! Канари – і ті відстали.
Родина Артети, приміром, прибула сюди з Наварри, де батько влаштувався великою шишкою в банк La Kutxa. Сім'я Іраоли добре заробляла на видобутку мармуру в горах. Ну, а Періко Алонсо й поготів мають пам'ятати фанати Барси й збірної Іспанії.
Для таких, як ці хлопці, футбол не був способом вирватися зі злиднів. Першочергово їхніх батьків цікавило, як вони вчаться в школах, а вже тоді – футбол.
"Ми виховуємо не гравців, а людей, – каже тренер Антігуоко Агустін Соріано. – Сім'ї тут дуже піклуються про оцінки. Через те Мікель та всі, хто пройшов через наш клуб, мають світлі голови на плечах".
Те саме якось розповідав і Роберто Олабе про Суб'єту, школу Реала Сосьєдад – мовляв, ми не можемо гарантувати всім дітям футбольну кар'єру, але даємо кожному гарну освіту.
Тому-то і йдуть в тренери – бо це робота не для дурнів.
І ще часто досягають успіху на полі, хоча природними даними не виділяються – знову-таки, їм допомагає звичка вчитися.
"Єдине, що має сенс, це те, що ні я, ні Мікель, ні Хабі, ні навіть Унаї не були фізично сильними гравцями. Щоб грати добре, кожному з нас було потрібно розуміння гри. Це й допомогло нам з переходом на посади тренерів", – пояснює Іраола, без якого Ілля Забарний нізащо б не коштував 63 млн.
***
І найголовніше – усе живе в басках досі, нічого не міняється.
Придивіться до героя останнього матчу Арсенала Мартіна Субіменді – по-вашому, він має фізичну міць грати опорника в АПЛ?
Чи, може, герой Євро-2024 Мікель Оярсабаль – розбещений природою фізичний монстр?
Та ні, звісно. У них лише старанність та розум.
І ще – любов до місць, де виросли.
Унаї Емері, наприклад, у 2021 році врятував від банкрутства Реал Уніон із містечка Ірун – історичний клуб, що виграв три Кубки Іспанії у 1918-27 роках. У той час дідусь менеджера Астон Вілли Антоніо стояв у них на воротах.
"Це клуб нашої родини, наш дім. У нього чудова історія, але багато боргів, і він був на межі зникнення. Ми з братом зробили цей крок, бо наші серця нас перемогли", – після цього інтерв'ю баск вклав у Уніон понад 2 млн євро власних грошей, змінивши для нього все.
Зараз якщо піднятися на найвищу точку стадіону "Галь" в Іруні, можна навіть побачити річку Бідасоа, а за нею – Францію.
Втім, це лише для нас так.
Для басків Бідасоа розділяє Гіпускоа та Іпарральде – ще одну їхню землю, яка опинилася у іншій державі. Її знаменитий уродженець, етнічний баск Дідьє Дешам привів "Ле Бле" до обох її тріумфів на чемпіонатах світу – як капітан і як тренер.
Знову-таки без фізичних даних і дуже колективно; без французької естетики, зате по-баскськи суворо, ніби і його теж навчав старий Ечаррі:
"Люди скаржаться, що ми занадто оборонні. Якщо команда багато забиває, то у неї хороші нападники. Якщо багато пропускає – у неї погані захисники. Але якщо всі ігри 0:0, 1:0, 0:1 – це вже ознака тренера і організації гри.
Ми всі такі. Лопетегі дуже серйозний. Унаї теж. Я таким був. Ми прагнемо все контролювати. Варто нам прийти на стадіон – і ми наче божеволіємо".