Останнє дербі 130-річного Гудісона: тут шокував Макаллістер, ниряв Суарес і помер Діксі Дін

Напередодні Ліверпуль та Евертон востаннє зіграли мерсисайдське дербі на "Гудісон Парк".

Символічно, що команди не визначили переможця, зігравши бойову нічию – 2:2. Команда українця Миколенка врятувалася на 8-й доданій хвилині...

***

А ви знали, що Евертон народився на "Енфілді"?

То було так давно, що Ліверпуля просто не існувало – до 1892 року.

Вже далі "Іриски" розкололися, бо найбільший акціонер Джон Гоулдінг – імперіаліст та учасник Помаранчевого ордену, погано зживався з лібералами й ірландцями, яких ставало все більше.

Після чергової сварки Гоулдінг вигнав Евертон зі стадіону і заснував новий клуб – той-таки Ліверпуль.

"Іриски" ж у пошуках нового дому не йшли далеко, а побудували власну арену просто на іншому кінці Стенлі Парку – біля Гудісон Роуд, що й дала назву арені.

Так-так, між ними й кілометра нема!

Ну, а перше дербі прийняв саме "Гудісон" – у 1894-му, і Евертон тоді переміг 3:0.

***

Відтоді вони ще 118 разів зустрічалися на "Гудісон Парк", і кожна з команд виграла по 41 матчу.

Мабуть, нині ця арена – останнє місце, де дербі ще живе. На "Енфілді" воно померло – там Евертон переміг Ліверпуль лише раз в ХХІ столітті, та й то без глядачів.

А от на "Гудісоні" ці матчі дивували й дивують. Приміром, машина Юргена Клоппа здобула тут лише 2 перемоги з 8 спроб.

Чи то хитрість конструкції, що під час святкувань хитається, як "Бомбонера" в Буенос-Айресі, чи магія пабу Winslow під головною трибуною так впливає – хтозна?

"Мій бар заснували у 1892 році, як і Евертон. Тут вже 100 років збираються усі бажаючі, і тут так гучно, що попри заминку в трансляції, ми не чуємо святкувань на стадіоні, якщо стався гол", – хвалиться власник Дейв Бонд.

Усе тут – історія. Є навіть місце, де любив сидіти за келихом еля Діксі Дін – автор шалених 60 голів у 39 матчах сезону-1927/28.

У березні 1980-го навіть попри хворобу нападник прийшов на дербі з Ліверпулем і помер прямо під час гри серед уболівальників. Легендарний спосіб відійти в кращий світ, що лише додав "Гудісону" епосу.

***

Хоча його й так не бракувало, еге ж.

У 1931-му на "Гудісоні" побудувалі перші в Англії криті тренерські лавки нижче рівня поля – ідея, що запозичили в Абердина.

В 1957-му навколо "Гудісона" встановили найвищі в Англії ліхтарі, щоб проводити матчі в темну пору доби – 4 пілони по 56 метрів кожен.

Ще за рік "Гудісон" став першою ареною в країні, де з'явився підігрів газону, який запрацював так добре, що призвів до численних калюж. Як наслідок – за 2 роки арена отримала ще й нову дренажну систему, теж найякіснішу в лізі.

В 1971-му Евертон першим в Англії встановив табло і – увага! – першу в світі накриту трибуну для уболівальників.

"Гудісон Парк – це місце, де я показував найкращий футбол у житті", – казав після ЧС-1966 Ейсебіу, а Гаррінча програв тут єдиний матч зі своїх 50 за Бразилію.

Ну, і вишенька на торті – мерсисайдські дербі, за якими можна вивчати історію англійського футболу.

***

Взяти, наприклад, 11 березня 1967-го.

Ще перед стартом сезону чемпіони світу Рей Вілсон із Евертона та Роджер Гант із Ліверпуля показали Ніку натовпу на "Гудісоні".

Коли ж жереб звів команди у Кубку, ажіотаж стояв такий, що жоден стадіон не вмістив би усіх. Боси клубів, що тоді жили мирно, продавали квитки на... обидві арени. Хоча грали на "Гудісоні", на "Енфілді" встановили 8 гігантських екранів, де в прямому ефірі показували матч з іншого кінця Стенлі Парку. Вони навіть могли чути пісні одні одних! Ну, а виграв тоді Евертон – гол забив Алан Болл, один із Святої Трійці "Ірисок".

Геть інший футбол побачили глядачі 6 листопада 1982-го.

Евертон на той момент вже 12 років не вигравав лігу; епоха "мільйонерів Мерсі" була позаду, ідей не вистачало. Ліверпуль же від часів Білла Шенклі йшов лише вверх.

Того вечора червоним ще й пощастило – резервіст "Ірисок" Гленн Кілі не знав, що ліга запровадила червоні картки за фоли останньої надії, тож завалив Кенні Далгліша і страшно дивувався, коли йому наказали покинути поле.

Вдесятьох Евертон здався і пропустив 5 голів – із них 4 він Іана Раша.

Більше Кілі за "Ірисок" не грав ніколи, а воротаря Невілла Саутолла довелося віддавати в оренду Порт Вейлу, аби оговтався.

3 травня 1989-го – це вже не так про гру, як про солідарність.

95 обплетених шарфів Евертона та Ліверпуля оточували поле – як данина пам'яті 95 уболівальникам червоних, що загинули за 18 днів до того на Гіллсборо в Шеффілді.

"Коп дякує вам усім. Ми ніколи не ходили самотніми", – написали на банері вдячні прихильники червоних.

Не до гри було – вона завершилася нудною нічиєю 0:0.

А вже після дербі The Guardian резюмувала: "Футбол призвів до смерті людей, але він же допоможе місту жити зі своїм горем. 46,000 фанів прийшли не лише вшанувати загиблих, але й нагадати один одному, що футбол і Мерсисайд неподільні". 

20 лютого 1991-го – один із найвідоміших матчів Кубка Англії за всю його історію.

Чотири рази Ліверпуль Далгліша виходив уперед – і чотири раз Евертон відігрувався.

На післяматчевій пресконференцій Король Кенні шкодував, що не випустив вчасно Яна Мельбю, але проблема була глибшою – команда старіла, Гроббелар на воротах привозив, а він сам втомився.

Надто багато похорон, надто багато цвинтарів обходив Далгліш після Гіллсборо, тож після тих 4:4 він вирішив – досить, йду.

Ну, а в переграванні вже під орудою Ронні Морана Ліверпуль був битий Евертоном 0:1 тут же, на "Гудісоні".

***

"Я завжди казав, що в Ліверпулі є дві великі команди – Ліверпуль і... резерв Ліверпуля", – тролив сусідів Білл Шенклі, але в його пору це був жарт.

У 80-х центром англійського футболу був увесь Мерсисайд. Червоні виграли 6 чемпіонських титулів, сині – ще два.

Це дивовижно, як сильно по них вдарило формування АПЛ в 1992-му. Особливо по Евертону.

Ці дербі продовжували приносити радість та шоу, як-от переможний диво-гол Гарі Макаллістера на 93-й хвилині у квітні 2001-го. Втім, чим далі – тим помітнішою ставала прірва між сусідами. Ліверпуль йшов вперед, "Іриски" – ні.

Найзнаменитіша подія дербі початку 10-х – не гол і не трофей, а падіння Луїса Суареса прямо до ніг Девіду Моєсу. Це так Пістолеро відреагував на звинувачення тренера в симуляціях..

"Я думаю, це чудово. Був би я гравцем, то зробив так само, – відповідав Моєс. – Але тепер йому треба впасти ще перед багатьма менеджерами, хіба ні?"

Той матч закінчився внічию 2:2 – як і ще одне знамените дербі у жовтні 2020-го, де Пікфорд зламав ван Дейка і не отримав навіть жовтої картки.

Еге ж, навіть у паршивому стані Евертон завжди умів на "Гудісоні" зіпсувати сусіду настрій. Юрген Клопп добре знає – він програв тут своє останнє дербі в квітні 2024-го, після чого трибуни заспівали, що "вкрали у Ліверпуля чемпіонство". Авжеж, це не так – вони лише позбавили червоних шансів, які й так були невисокими.

***

Зараз, у лютому 2025-го, вони значно вищі.

Тим часом Евертон як боровся виживання, так і продовжує. Ніякого навіть натяку на поступ.

"Гудісон Парк" – єдина їхня надія на гідний результат проти сусіда, але й тут драма, бо саме сьогодні 130-річна арена прийме своє останнє дербі.

Аби якось збільшити дохід від проведення ігор, боси Евертона за 760 млн фунтів побудували в порту Ліверпуля нову арену "Брамлі Мур" на 53,000 глядачів.

Тим часом старий "Гудісон" вже влітку знесуть.

"Нічого більше не буде, як раніше. Але коли ти – Евертон, а надворі 2025-й, то це й на краще, – розмірковує The Guardian. – Навіть чудовий "Гудісон" останнім часом став трохи нагадувати будинок з привидами, де багато незручної тиші та випадкових стогонів. Футбол тут став посереднім за стилем і стандартами".

Як не прикро, синхронно з клубом деградували і фани. Ще в 1989-му сині й червоні співали разом, а в 2020-х поліції з'явилася робота, бо юні "Іриски" переконані – це Ліверпуль призвів до їхньої біди, спровокувавши Ейзель та відсторонення англійців від єврокубків.

Еге ж, у 1986-му команда Говарда Кендалла виглядала найкраще в Європі, але, чорт, вже майже 40 років минуло!

Хтозна, може, новий стадіон, а ще новий власник мільярдер Ден Фрідкін відірвуть нарешті Евертон від минулого і направлять у майбутнє?

Бідний, бідний паб Winslow – вже скоро він залишиться без клієнтів. Власник каже – будуть намагатися вижити, як готель-музей.

Тим часом поблизу нової арени є свій паб Bramley-Moore, де вже понад століття випивають портові докери, і вся символіка, банери, пісні Евертона помалу перебираються туди. Тутешня господиня Анжела Бернс запевняє, що лише звикає до нової ролі, але вже щаслива – тиждень тому до неї набігла майже сотня фанів Евертона зі Скандинавії, що випили чи не все пиво:

"Недавно хтось прийшов і попросив поставити You`ll never walk alone". Авжеж, ми цього більше не робимо". 

Все, як у Сапковського – щось закінчується, а щось розпочинається.

Добре, що людство придумало відео – з ним пам'ятати "Гудісон", що доживає останні дні, буде набагато зручніше.