Від обіймів із Марадоною до Книги рекордів Гіннеса: доля Себастьяна Абреу – футболіста, який грав усюди
"Чемпіон" розповідає про людину, яка встановила світовий рекорд за кількістю трансферів.
17 жовтня півстолітній ювілей святкує людина, чия кар'єра здається неможливою. Якщо докладно її описати й запропонувати якимось телепродюсерам для екранізації, відповіддю буде:
"Надто неправдоподібно, у житті так не буває".
Однак це щира правда. Себастьян Абреу зумів побудувати велику кар'єру, стати кумиром цілої нації, поєднавши це з долею футбольного Комарова – людини, яка будь-якого дня може зірватися з місця назустріч пригодам.
У 2018 році представники Книги рекордів Гіннеса подолали довгий шлях до Чилі, щоб вручити сертифікат уругвайському форварду. Приводом для нагородження став перехід Абреу до клубу Аудакс Італьяно – клубу, який став 26-м у його неймовірній кар'єрі.
Ви ще готові засуджувати за часті зміни клубів умовного Ібрагімовича?
А Абреу довів кількість клубів до тридцяти двох.
Він ніколи не боявся подорожувати: вже до 23 років пограв у п'яти різних країнах. Не боявся ані переходів до суперклубу (а Депортіво наприкінці дев'яностих саме таким і був), ані відходів на піку (з мексиканського Текоса він ішов після 29 голів у 35 матчах), ані повернень (самих переходів у його кар'єрі було ще більше, до того ж Насьйоналя він приходив тричі).
Майже не траплялося, щоб Себастьян на прізвисько "Ель Локо" – "Божевільний" – завершував трансферне вікно в тому самому клубі, де його починав.
Досягнення: герой Уругваю та зірка південноамериканських грандів
Клоун? Людина, яка вирішила жити життям кочівника й замаскувалася під футболіста? Ну, як вам сказати...
У такої великої футбольної нації, як Уругвай, він досі входить до десятки найкращих бомбардирів. Зараз він сьомий, а до Кавані, Суареса й Форлана був ще вище.
У країні Абреу взагалі шанують як легенду безмежного масштабу: по-перше, він тягнув збірну, як міг, до появи нестримних Едінсона й Луїса, а по-друге, допоміг "селесте" вийти до чвертьфіналу чемпіонату світу.
Усі пам'ятають "сейв" Суареса й промах Г'яна, але саме пенальті Абреу став вирішальним у післяматчевій серії в 2010.
Багато забивати й бути лідером команди Абреу вмів завжди. Про його бомбардирські здобутки в Текосі сказано вище; у Ботафого він забив 55 м'ячів у 93 матчах чемпіонату; в аргентинському Сан-Лоренсо відзначився 26 голами у 43 іграх і отримав запрошення до дуже сильного СуперДепора.
Саме Депортіво було місцем, де Себастьян мав більше шансів, ніж будь-де, осісти й пустити коріння. З гравцем підписали шестирічний контракт, а в команді була ціла колекція латиноамериканців. Але ось що відповідає Абреу на запитання, що він виніс із років у Ла-Коруньї:
"Зіткнення з реальністю, яке допомогло зрозуміти: якщо я хочу бути професійним футболістом, потрібно змінювати багато звичок. Я приїхав туди в 21 рік. Тоді в Уругваї чи Аргентині бомбардир мав привілеї: йому дозволяли менше тренуватися. Мені робили поблажки – іноді я міг узагалі не прийти на тренування. У Європі такого немає. Там потрібно тренуватися нарівні з усіма, ходити до тренажерної зали, приділяти більше уваги харчуванню. Я зіткнувся з потужними захисниками й виглядав на їхньому тлі безпорадно.
У команді були люди, які намагалися допомогти мені змінити ці звички: Мауро Сілва, Донато, Манхарін, Пако Хемес, "Торо" Акунья… Вони ніби дали ляпаса моєму самолюбству. Клуб на мене не розраховував, і довелося піти. Але я зрозумів, що потрібно змінювати харчування й займатися з персональним тренером. Цю культуру я засвоїв у Депортіво – завдяки їй і зміг грати до 45 років".
Особливості: вівтар та щастя нещасливого номера
Уже за ці шість років Абреу пережив сім оренд у чотири різні країни. Уже відчувається певна своєрідність, чи не так? Тисячі футболістів не реалізовують себе у великих командах, але мало хто мандрує так активно.
І тут слід визнати, що "Ель Локо" не лише видатний гравець, а й своєрідна людина. Ось що він розповідає про свої ритуали:
"Ти поступово наділяєш якийсь ритуал силою, і з часом це передається іншим. Дорогою через Лурд ми просили пляшечки зі святою водою. Перед матчем я окроплював футболки, а біля виходу на поле давав воду хлопцям. Вони наносили її на коліна, ноги, футболки… Це стало необхідним ритуалом.
У мене був невеликий вівтар. У збірній до цього настільки звикли, що під час кожної поїздки запитували про вівтар і воду. У Депортіво було стільки різних релігій, що спочатку я трохи побоювався. У мене був свій вівтар, але інші в цьому не брали участі. Кожен дотримувався своїх ритуалів, і всі поважали одне одного".
Під будь-якою клубною футболкою Абреу носить футболку збірної Уругваю – звісно, головної команди свого життя. Але не завжди лише її – одного разу це коштувало Себастьяну дискваліфікації.
Якось у матчі з Фламенго він, будучи гравцем Фігейренсе, забив і поцілував емблему... Ботафого, за який раніше виступав. Ботафого й Фламенго є суперниками, тож "Ель Локо" привітав колишню команду – але за провокацію його вирішили покарати.
А ще для нього важлива нумерологія – тому майже в усіх клубах він грає під номером... 13. Ну точно божевільний!
У деяких клубах Абреу доводилося домовлятися. І якщо в сальвадорській Санта-Теклі він сам вирішив відмовитися від нещасливого номера, адже число 13 там асоціюється з місцевим злочинним угрупованням, то в Ботафого йому дозволив носити його найвеличніший із великих.
Маріо Загало, людина, причетна до чотирьох перемог Бразилії на ЧС (двічі як гравець, один раз як тренер і ще один раз як помічник Сколарі), обожнював число 13. Він одружився 13 січня, жив на 13-му поверсі, їздив автомобілем із номерами 1313 і навіть перемоги пов'язував із цим числом.
"Виграли 1958-го, а 5+8=13, виграли 1994-го, 9+4 дорівнює тому самому...".
Загалом, бразильський напівбог дав уругвайцеві дозвіл грати під "своїм" номером.
Перетини з великими: був улюбленцем Марадони, обмінявся футболками з Мессі
Звісно, Абреу за кар'єру пограв із багатьма видатними гравцями й під керівництвом багатьох видатних тренерів: чого варті лише зіркові склади Уругваю й Депортіво найкращих часів. Але один із перетинів просто вражає й надихає своїм впливом на футбол.
Жузеп Гвардіола думав про тренерську кар'єру, ще не завершивши ігрової. Він не приховував і не приховує, що його кумирами в побудові тактики є Марсело Б'єлса й Лільйо – найсильніші методисти, які мають об'єктивні труднощі з результатами.
І якщо Б'єлса хоча б доріс до Лідса, Атлетика, збірної Чилі, то Лільйо всю кар'єру провів у слабких командах. І до 2005-го, коли Гвардіола догравав останні місяці кар'єри, Лільйо працював у Дорадос де Сіналоа – скромному мексиканському клубі зі страшенно депресивного регіону, де невдовзі спалахне громадянська війна.
Як переконати їхати туди хоч і ветерана, але все-таки зірку, звиклу до атмосфери Роми, Барселони, Брешії? Мабуть, Лільйо щось відчув, довіривши переговори людині, перед якою питання "переїжджати чи ні?" ніколи не стояло. Абреу, який грав за ту команду, згадував:
"Він запитував мене, яка в клубі інфраструктура, але я повторював йому одне й те саме: у місті є пляж, хороший стадіон, команда теж хороша".
Набрехав із три короби, але Пеп не сердився. Навпаки, зробив Абреу одним із перших учасників своїх тренерських курсів.
"Щоразу, коли ти так приймаєш м'яч, втрачаєш три секунди", – сказав якось на тренуванні нашому героєві Гвардіола. "Ні, не втрачаю", – заперечив Себастьян. "Гаразд, тоді ми залишимося тут допізна, – відповів Пеп. – Бо якщо я змусив Ромаріо це зробити, то й тебе змушу".
До ночі Абреу погодився.
Образу Абреу додає ефектних штрихів і те, що він сам любить фіксувати винятковість своєї кар'єри. У нього просто неймовірна колекція футболок: понад півтори тисячі екземплярів! Як він із задоволенням розповідає:
"На початку кар'єри мені самому доводилося домагатися згоди суперника. Іноді це було непросто: ти обіграв його команду або хотів футболку воротаря – легендарного воротаря, якому щойно забив один-два м'ячі. Не всі були в настрої: "Ти, сучий сину, мало того що мені забив, то ще й футболку просиш!"
Абреу — один із небагатьох людей, які грали і проти Мессі, і проти Марадони, і, можливо, єдиний, хто після ігор обмінювався з ними обома футболками. З Мессі він обмінявся на шляху до перемоги в Копа Америка-2011:
"Найважче було отримати футболку Мессі зі збірної – її хотіли всі. Я подумав: "Нехай у нас і хороші стосунки, навряд чи він зараз її надішле". Але саме перед такими людьми й футболістами хочеться зняти капелюха. Він напевно був страшенно злий, засмучений, пригнічений. До того ж мріяв виграти цей турнір у себе на батьківщині. І все-таки виявив люб'язність: передав мені футболку через Білардо, а я відправив йому свою – зі збірної Уругваю".
Додам, що й Білардо – легенда гри, тренер, який приводив Аргентину з Марадоною до перемоги на ЧС-1986, а тоді був менеджером. А щодо Дієго, то Абреу допомогла якраз недисциплінованість на початку кар'єри:
"Ще одну футболку мені було дуже важко не стільки отримати, скільки зберегти. Дієго я знав ще з 1996 року, коли грав за Сан-Лоренсо й був холостяком: ми постійно зустрічалися на одній дискотеці й дуже потоваришували. 1997-го він повернувся до Боки, і нам належало зіграти принциповий матч на "Бомбонері". Звісно, я мріяв роздобути футболку Марадони.
Збирався дочекатися кінця матчу й обмінятися. Розробляв цілу стратегію: "Коли побачу, що додають час, намагатимуся бігати ближче до нього. Якщо опинюся далеко – усе, мені кінець: підійде хтось інший і випередить мене". Моє божевілля змушувало думати не так про матч, як про логістику отримання футболки.
Але на мене чекав сюрприз. Закінчився перший тайм, ми йшли до роздягалень, і раптом я чую свист і крик: "Уругвайцю!" Обертаюся – Дієго. Каже: "Поміняємося?" За секунду я вже зняв футболку.
Я помістив її в рамку разом із фотографією, на якій ми з Дієго в тому матчі, і ще однією – де ми обмінюємося футболками. Бо вистачає підозріливих людей, які кажуть: "Та вона підроблена!" А я їм: ні, ось, дивіться".
Тепер Абреу працює тренером, причому для початку відповідної кар'єри він навіть не став вішати бутси на цвях. Він настільки любив залишатися у футболі, що в уругвайському Бостон Рівері ставав граючим тренером, а після відставки повертався до діяльності "просто" гравця.
Зараз, ви не повірите, уже понад рік працює в мексиканській Тіхуані, але з великим задоволенням згадує футбольну "одіссею" в попередньому статусі.
Як усі латиноамериканці, Абреу любить мате – і на калебасі, спеціальному посуді для нього, розмістив емблему кожного (!) клубу, за який грав:
Часті зміни клубів за стереотипами асоціюють зі складним характером, небажанням уживатися в колективі. Сподіваюся, історія сьогоднішнього героя допомогла розвінчати цей стереотип. Іноді бажання змінювати оточення пов'язане, навпаки, з великою товариськістю й готовністю заводити нових друзів.