На мінімальній зарплаті і без 8 см сухожилля: тріумф Санті Касорли в Ов'єдо – найромантичніша історія сезону
Ов'єдо повернувся до іспанської Ла Ліги після 24 років відсутності, несподівано вигравши плейоф Сегунди.
Лідер та капітан астурійців Санті Касорла вже відсвяткував 40-річчя, проте його техніка, стандарти, удари все ще видають в ньому майстра, що вигравав два чемпіонати Європи з Іспанією.
Чемпіон розповідає про повернення легенди додому, яке не могло бути успішнішим.
***
На зелених пагорбах Астурії жартують, що саме тут істинна Іспанія, а решта – відвойовані землі.
Анекдот ще часів Реконкісти.
У місцевих горян загалом цупка пам'ять, і тисячі їхніх охоче розкажуть кожному, хто готовий слухати, як троє хлопчаків розважали стадіон "Карлос Тартьєре" у перервах матчів в середині 1990-х.
Вони були болбоями і шкільними друзяками – Робі Тораль, П'єро Мансо та Санті Касорла, якого любили найбільше за неймовірні речі, які він, 8-річний, виробляв з м'ячем.
Чистий, вроджений талант.
Мати – прибиральниця в школі. Батько – водій карети швидкої допомоги і великий уболівальник футболу, що покладав надії на свого старшого, Нандо:
"Батько був нашим найвимогливішим тренером. Це він повіз мене на перегляд до Ов'єдо, а Санті ще маленький був, і він поїхав мене підтримати. Зрештою йому вистачило чотири дотики, аби тренери його підписали".
У школі Ов'єдо він забивав космічно часто й легко – бувало й по 140 м'ячів за навчальний рік.
Та, як водиться, дорослий світ не привітав його з розкритими обіймами.
***
У 2003 році Ов'єдо спершу вилетів з Сегунди, а тоді його й поготів вигнали в аматорську Терсеру за борги.
За Касорлою на той момент вже вишикувалася черга з претендентів, але хто мав вести переговори?
Астурійців покинули спонсори, керівництво розбіглось, а мерія прагнула взагалі закрити клуб, аби створити натомість новий – з чистою кредитною історією та без боргів.
За сумних обставин, коли "завтра" було під питанням, батьки посадили Санті в машину і рушили на Південь: "Ми їхали 860 км до самого Вільярреала. Гірко-солодка подорож. Матір всю дорогу проплакала. У мене ж не було навіть часу подумати. Це був мій перший крок".
В ту пору здавалося, ніби Ов'єдо хтось прокляв.
Ще у 2000-му нападник синіх Петер Дубовський впав зі скелі прямо під час медового місяця в Таїланді.
А вже коли клуб вигнали в Терсеру, Армандо Барбон – їхня найбільша надія з тих, хто залишився, – розбився в автокатастрофі.
Касорла потім приїздив до міста за першої-ліпшої нагоди, тож бачив все на власні очі – як фани самі косять газон, як прибирають трибуни, як оновлюють клубний веб-сайт. Бачив і кабінет тренера, який облаштували в туалеті біля пісуара, бо електрику їм відрізали, і це було єдине місце в підтрибунці, де було трохи сонячного світла.
***
Це дивовижно – як він проніс вірність клубу, з яким у нього з кожним днем ставало дедалі менше спільного.
Санті заявив про себе в Вільярреалі, а потім з Рекреативо громив 3:0 Реал на "Сантьяго Бернабеу". Тим часом Ов'єдо плентався у Терсері, де 17 дивізіонів та майже 350 команд.
Касорла вигравав чемпіонати Європи з Іспанією, де виглядав якісним доповненням півзахисту з Хаві, Іньєсти, Алонсо, а в цей час Ов'єдо знову й знову опинявся на межі.
Особливо драматично стало у 2012-му, коли власник-шахрай кудись зник, і астурійці в останній спробі порятунку випустили десятки тисяч акцій по 10,75 євро за штуку. Сама New York Times про них тоді написала, і це допомогло – вони зібрали майже 2 млн від 36 тисяч нових акціонерів по всьому світу.
Серед приватних осіб найбільше тоді викупив, ясно, Касорла.
Ну, а завершив порятунок мексиканський мультимільярдер Карлос Слім, який вклав ще 2 млн – і так клуб отримав стабільність.
Нарешті!
Та як назло тепер біда напосіла вже на Санті, чий трансфер до Арсеналу з багатообіцяючого перетворився на жахіття через травми щиколотки.
***
Арсен Венгер казав, що це "найстрашніша травма з усіх, які він бачив у футболі".
Від постійних ін'єкцій в хворе місце шкіра на нозі Санті більше не загоювалася, а від занесеної в операційній бактерії кістка стала м'якою, як пластилін.
Та ж бактерія зжерла Касорлі 8 см сухожилля, перш ніж її вдалося зупинити.
636 днів знадобилось.
За цей час він пережив 12 операцій, і майже всі були не заради футболу, а просто щоб не відрізали ногу. Лише остання дала йому шанс продовжити – коли тканину з його руки пересадили на ногу. Відтоді ім'я доньки Санті Індії, яке він набив на зап'ясті, у нього розділене надвоє.
І він справді повернувся – та ще й як! Став лідером у Вільярреалі, знову викликався до збірної Іспанії, заробив привілейовану пенсію в Катарі, перш ніж в Ов'єдо вирішили ризикнути.
Ще в 2022-му мажоритарним акціонером клубу стали інші мексиканці, Grupo Pachuca, що побачили в Касорлі символ, потрібний для майбутнього клубу.
"Ми знали, що Санті часто приїздить додому і домовилися про відеодзвінок, – розповідає спортдир Агустін Льєйда – За вихідні я пробив його зарплату в Катарі, аби з'ясувати, чи можемо ми запропонувати йому хоч щось. Я був готовий до всього: відсоток від продажу футболок, спеціальні товариські матчі. Мені чесно було соромно, бо я вже знав, скільки він там заробляє. Але Санті мене одразу перебив і сказав: "Я не хочу нічого – тільки носити футболку Ов'єдо".
***
Так вже не роблять; це десь неправильно для часу, коли кожен бовдур з Binance на телефоні вдає з себе Воррена Баффета.
А от Касорла – це олдскул.
В Сегунді мінімальна дозволена зарплата профі футболіста – 91,000 євро на рік, і він підписався за неї; віддав Ов'єдо всі права на зображення й футболки з єдиною умовою, що 10% від заробітку буде йти напряму хлопцям з академії:
"Це для того, щоб більше такі, як я, Хуан Мата, Мічу не покидали клуб ще дітьми".
Красиво!
Хоча не менше вразив і його підхід до футболу. Попри вік і травми Санті жодного дня не був для Ов'єдо пам'ятником. Він робив асисти, виходив з-під пресингу, задавав грі темп.
Вже позаминулого сезону астурійці з ним дійшли до плейоф за місце в Прімері, але трохи не вистачило глибини складу.
Ну, а далі почалася справжня казка.
Як же вони її прагнули! Ви лише подивіться, як вони готувалися до дербі із сантандерським Расингом!
А як святкував кожну перемогу Дієго Серверо – нині лікар Ов'єдо, а раніше його найкращий бомбардир, що забив сотні голів, яких ви ніде не побачите, бо команда грала в аматорах, і ніхто це не показував на ТБ.
А як заряджав своїх Велько Паунович – нині головний тренер, а колись півзахисник, що був у складі Ов'єдо в травні 2001-го, коли вони востаннє зіграли в Прімері на Мальорці.
Ну, і Касорла, звісно. У свої 40 він різко додав і видав 5 голів та 5 асистів у сезоні-2024/25.
Як казав Хаві Кальєха: "Він, може, й не відчуває ноги, але відчуває цю футболку".
***
У Альмерії склад майже вдвічі дорожчий, ніж у Ов'єдо, і астурійцям не давали тут багато шансів, та ось цей штрафний від Санті все змінив.
Та й потім у фіналі з Мірандесом рахунок за сумою двох матчів був 0:2, коли Касорла пішов бити пенальті.
Це він розпочав камбек, який завершив Франсіско Портільйо – унікальний хав, що вже вп'яте піднімається з Сегунди до Прімери.
"Це не просто гра, хлопці. Ми знаємо, заради чого усе це. Ми граємо для наших людей, сімей, наших уболівальників", – казав ветеран перед матчем, а після нього його буквально понесли на руках.
Кожен-бо розуміє – без Санті дива б не відбулося.
Він заразив місто своїм оптимізмом. Завдяки Касорлі до Ов'єдо потягнулися спонсори і футбольна преса, що скоро дізналась – Санті ще й у ескансьярі спеціаліст; це такий місцевий трюк з наливання сидру в склянку з-за голови.
Касорла на кожному постері, на всіх автограф-сесіях і навіть відкриває фестивалі – завжди доступний і приземлений.
"Не знаю, чому до мене стільки прихильності. Мабуть, тому, що я грав у найкращому поколінні в історії Іспанії. І, може, люди цінують, що я досі граю, що повернувся в рідне місто. Небагато гравців так зробили", – міркує Санті.
Його батько помер рано, не заставши найбільших його перемог, і він, буває, приїздить на кладовище на околиці Ов'єдо, щоб йому їх переказати.
Його брат Нандо мешкає поруч; тепер вже їхні сини разом грають за Ов'єдо U19.
А що далі?
Та бог його знає, в Касорли завжди посмішка на всі 32:
"Здається, хтось хоче відправити мене на пенсію. Але в мене ще п'ять років попереду! Або п'ять місяців".
Лише одного разу репортеру таки вдалося витягнути з Санті типово ветеранські роздуми про подоланий шлях – це було незадовго переможного параду вулицями Ов'єдо, де він випив не одну склянку того-таки сидру:
"Совість у мене чиста. Де б я не грав, це були місця, де мене справді хотіли бачити. Свого часу я був близьким до Мадрида, але, знаєш, я не відчув, що вони дійсно цього прагнули. А в Арсеналі мене любили... і в Вільярреалі, в Рекреативо, Малазі, Катарі...
І я пережив великі речі – вигравав трофеї, кубки. Це унікально.
А от що справді смішно, це що мій найкращий момент в житті – саме цей, зараз, у 40 років. Божевілля якесь".
Telegram-канал автора: Футбольні історії