Реваз Челебадзе: В України немає шансів виграти групу Ліги націй
69-річний Реваз Челебадзе – із легендарного покоління грузинського футболу кінця 70-х -початку 80-х років минулого століття. І хоч у тріумфальному фіналі Кубку володарів кубків 1981 року проти східно-німецького Карл Цейса Реваз Володимирович участі не взяв (сам каже, що тоді мав суперечку з керівництвом, яке не взяло його на вирішальний матч), він грав у чотирьох зустрічах того розіграшу, тож цілком заслужено розділяє з нею і єврокубковий трофей, і виграш золота чемпіонату радянського союзу 1978 року.
Челебадзе родом з-під Батумі, із містечка Кобулеті, що за 30 кілометрів звідси. До й після періоду кар’єри у тбіліському Динамо він грав за своє рідне Динамо з Батумі. Відтак напередодні матчу Грузія – Україна, що відбудеться 16 листопада у цьому курортному місті, Реваз Челебадзе – головна зірка, без урахування, звісно, Хвічі Кварацхелії.
Вправний пенальтист
– Ходять легенди про Ваше вміння забивати пенальті. Як Вам це вдавалося?
– Я до останнього моменту чекав, поки воротар не зробить рух і тоді скеровував м’яч у протилежний кут. Всім своїм виглядом показував, що битиму в один кут, а потім, в останній момент, спрямовував в інший. Голкіпер обов’язково почне рух вліво чи вправо, і тоді вже він не встигне стрибнути в іншому напрямку. А якщо він до кінця стояв, я вже тоді чітко бив у кут. Миттєвість грає роль. От її я й намагався зловити.
– Ви усі свої пенальті забили?
– У чемпіонаті союзу із 17 одинадцятиметрових забив 14.
– О, все ж тричі схибили…
– Так, й усі удари пам’ятаю. Що цікаво, усі три незабиті мною пенальті сталися у трьох матчах, які обслуговував один і той самий арбітр – Олександр Тємєтєв з Ужгорода. Нефартовий для мене, виходить, рефері! (сміється). 1979 року в матчі з ЦСКА я вже забив два голи (один – з гри, і один – з пенальті), і, за рахунку 3:0, рефері призначив пенальті знову. І вже за такої переваги, визнаю, трохи по-піжонськи вдарив й промазав, але матч ми виграли 3:1.
Наступного року, знову граємо з ЦСКА, і знову я забиваю з гри, ведемо 1:0, і знову – одинадцятиметровий. І оце єдиний пенальті, який, визнаю, погано пробив – голкіпер Новіков взяв (але ми тоді все одно перемогли 2:0). А от Торпедо програвали по ходу матчу 0:1, я вийшов на заміну і вже не наступній хвилині рефері Тємєтєв призначив пенальті.
Не треба було мені його бити, той пенальті: я недостатньо розігрівся перед виходом на заміну. Одинадцятиметровий слід пробивати, коли ти весь час у грі, а не лише на поле вийшов. І я пробив в інший від воротаря бік, але не в самий кут і воротар В’ячеслав Чанов той м’яч дістав ногою. Ось ту гру ми програли.
– У збірній СРСР Ви тоді теж довели своє право називатися штатним пенальтистом?
– На зборах тодішній тренер Костянтин Бєсков покликав команду й каже: "Будемо визначати пенальтиста, хай починає Челебадзе – він у нас бомбардир". Треба було по 5 одинадцятиметрових пробити кожному з двох голкіперів – Дасаєву і Пільгую. І я забив усі 10! Усі десять разів обманув одно й іншого голкіпера, які тоді вважалися кращими у країні. Після цього Бєсков звернувся до гравців: "Хто наступний?" Усі розвернулися й пішли! (сміється). Ось так я виграв конкуренцію.
– А от шанс пробити пенальті за збірну Вам випав лише одного разу…
– Так, це був матч зі Швецією на виїзді. Їхній голкіпер Мьоллер стрибнув аж за штангу – ледь на трибуни не вилетів (сміється). А я катнув м’яч в інший кут. Так рахунок став 4:1 на нашу користь. Після матчу, який ми виграли 5:1, Мьоллер мене запитує: "Як ти так зумів?", а я йому показую: "Очі!" Мовляв, дивився до останнього, поки він не стрибне. "Фантастіко!" – відреагував швед.
Найкращий футболіст Аджарії
При вході на "Батумі-арену", де відбудеться матч збірних, розміщено велике зображення Реваза Челебадзе поруч з іншими легендами грузинського футболу Давидом Кіпіані та Віталієм Дараселією та двома світовими легендами – Пеле й Марадоною. Перед дверима, куди прибувають почесні гості – відкрито зірку славетного форварда. Все тому, що Челебадзе визнано найкращим за усі роки футболістом Аджарії (автономної республіки у складі Грузії).
– Усі тут називають Вас "Челе-Пеле" (з наголосом на перші склади – О.Г.) – хто дав таке прізвисько?
– Челебадзе – моє прізвище. І футболісти завжди коротко один одного називають: Хідіятуллін – "Хідя", Безсонов – "Бес", Блохін – Блоха", Кіпіані – "Кіпо", Гуцаєв – "Гуцік", Чівадзе – "Чіва". А мене – "Челе". А потім пішло "Челе-Пеле" (сміється). Важко нам говорити прізвище повністю. Ось так і закріпилося.
– Грузинські колеги переконували мене, що Ви забили Бразилії…
– Я не забивав Бразилії, але ми обіграли збірну Бразилії на "Маракані". Я почав атаку. Ми програвали на той час 0:1. Я дав на Гаврилова, і вже з його паса забив Черенков. 72 хвилини я зіграв у тому матчі. Ми уже вели 2:1 й тренери почали зміцнювати оборону: мене замінив Оганесян. Я не очікував, що ми зможемо обіграти Бразилію на "Маракані", але ми це зробили. І при чому, по грі обіграли. Не думайте, що вони нас "тиснули". Може, лише перші хвилини. Можете подивитися.
– 80-го року збірна союзу жодного товариського матчу не програла…
– Так, того року ми обіграли й збірну Франції з Платіні, Тіганою, Жиресом, Трезором. Ми кращими тоді були. Тоді ж на виїзді болгарів перемогли 3:1, я два голи забив, збірну Швеції розтрощили на виїзді 5:1 (це коли я пенальті забивав).
– Однак у головному матчі того року збірна союзу програла у півфіналі олімпійського турніру НДР 0:1 і задовольнилася лише бронзою домашньої Олімпіади…
– Та це було якесь божевілля! Вони один раз за перші 20 хвилин перейшли центр поля і гол забили. Ми їх затисли в їхньому штрафному майданчику. Такі моменти не забивали (хапається за голову). Але це футбол, таке інколи буває.. Ми мали просто неймовірні гольові моменти, але забити не змогли.
Хрещений батько сина Андрія Баля
– Відомо, що Ви були й залишаєтеся близькими друзями з деякими з київських динамівців…
– Саме так. Згадую 1986 рік, був Чорнобиль. І дзвонить мені Вова Безсонов і просить на цей час прийняти чотири сім’ї гравців Динамо – Безсонова, Баля Андрія, царство небесне моєму братові (я хрестив його сина), Журавльова і Каплуна. І от їхніх дружин з дітьми я у ті часи приймав у себе вдома, у Кобулеті. Дружина Баля була вагітна і я сказав: "Якщо буде хлопчик, хрещений батько – я". І домовилися так. Тоді Андрій приїхав, також дав свою згоду.
І от 5 жовтня ми граємо у Києві з Динамо. Вони – володарі Кубку кубків і з московським Динамо йдуть на рівних у боротьбі за чемпіонство. І я попросив Андрія Баля: "Давай, у нічийку зіграємо?". – "Ти що? Вб’ють нас за таке!". "Добре, – кажу, – якщо завтра я калікою зайду до церкви твою дитину хрестити, тобі не буде образливо? Скажи Кузнєцову, щоби мене не чіпав". І Андрій каже Олегу: "Щоби Ти його не чіпав!". І пішла гра у мене! А коли гра йде, тебе не чіпають, атаки йдуть. І я забив один гол, і мене вже було не зупинити. І ми, програючи 0:1, перемогли 3:1! Я й пенальті забив, а інший гол – метрів з 25 лівою ногою!
– Оце ж Ви засмутили київських уболівальників…
– 29 років ми не вигравали у Києві! І на наступний день я Святому Отцеві сказав : "Бог знав, що у мене завтра – Святий день і дозволив мені забити два м’ячі!" (сміється). Він не хотів мене до церкви пустити, казав: "Заберіть Челебадзе!".
– То Вас після матчу залишили у Києві динамівці Тбілісі?
– Нодар Ахалкаці мені дозволив буквально на один день залишитися. Він знав, що я буду хрестити сина Андрія Баля. І у нас зараз збереглися чудові стосунки з київськими хлопцями. Ми дуже любимо один одного, зідзвонюємося. І я хочу побажати, щоби ця війна якомога швидше закінчилася. Люди гинуть, це жахливо. Дуже боляче мені це все бачити. Бажаю Україні миру й благополуччя.
Шанс для Грузії
– Перейдемо до гри збірних. Якого матчу ви очікуєте і кого вважаєте фаворитом?
– Гра буде дуже важкою. В України немає іншого виходу – їм треба перемагати. Грузія останніми роками показує дуже добру гру. Вважаю, що неможливо сказати, хто виграє. Ми, грузини, ще жодного разу в історії не перемагали збірну України після розпаду радянського союзу. І ось у нас, нарешті, з’явився шанс. Тому що Україна завжди була сильнішою за нас. І, якщо ми хочемо виграти цю групу, ми повинні українців обіграти у Батумі.
Якщо подивитися на турнірну ситуацію України, у них мало шансів – лише 4 очки, українці вже втратили багато очок. І, як на мене, у них шансів немає, щоби пройти далі. Або Албанія пройде, або чехи, або, за умови перемоги над Україною, ми також маємо шанси піднятися у вищу лігу. Але загалом важко сказати: я, звісно, вболіваю за Грузію, але не можу сказати, хто виграє.
Кварацхелію – у топ клуб
– Вийти до наступного рівня Ліги націй – сильна мотивація для грузинських гравців?
– Обов’язково! При більш сильних командах у суперниках ти сам підіймаєш свій клас: більше вчишся, більше розумієш гру. І тому треба, щоби наші гравці грали за імениті клуби. Ось Мамардашвілі з наступного сезону вже у Ліверпулі буде. У сильному клубі й Хвіча грає, але хочу, аби він у ще більш сильному клубі грав, у топ клубі: в Іспанії чи Англії.
– Куди, в Реал Мадрид?
– Ну, в Реал, думаю, не вийде, там грають такі гравці на його позиції – Вінісіус Жуніор… А в інших спокійно може грати, в англійських клубах. Його дуже хоче ПСЖ. Я думаю, що він має йти з Наполі. Його рівень гри вищий за неаполітанський клуб. Ми всі хочемо, вся Грузія, щоби він переходив у кращий клуб.
– Але ж Наполі йде на першому місці…
– Ну, на першому місці, але все одно, я думаю, що це не топ команда.
– У чому важливість Кварацхелії, як топ гравця для збірної Грузії?
– Інші гравці також сильні. Ось Чакветадзе зараз додає. Якби він не травмувався, просто шалений хлопчина! Після травми хрестоподібних дуже важко увійти в ритм. І він підіймається-підіймається зараз. Божевільний воротар у нас – Мамардашвілі. Такого гравця у Грузії ще не було. Такий потенціал у цього хлопця! Навіть якщо брати ту плеяду, коли я грав, цей хлопець серед наших голкіперів – номер 1. На високому рівні він буде грати. Головне, щоби у нього був спортивний талан.
Заслуги й прорахунки Саньоля
– У чому причина того, що зараз у збірній Грузії підросло таке талановите покоління? Адже перед цим якось не було у вас великих зірок, після того, як закінчили грати брати Арвеладзе, Кобіашвілі, Кінкладзе та інші…
– Впевненість відчули. Помилок вони трохи припускаються, але головний тренер національної команди Віллі Саньоль дав їм саме це відчуття впевненості. Хлопці зрозуміли, що вони можуть обіграти інші команди. Це рука тренера, його заслуга. Від наставника багато залежить. Коли з’явився Лобановський, Україна виграла усе. Психологія тренера – визначальна, від неї йде ставлення гравців до футболу, а від цього – і гра. Тож, як на мене, у тому, що команда так грає – велика заслуга саме Саньоля.
– Чому після двох перемог на старті турніру Ліги націй пішли дві поспіль поразки?
– Як професіонал можу сказати: він припустився помилки, коли проти Албанії випустив чотири форварди. До цього йому приносила успіх та система, яку він використовував раніше – 3-5-2. І він не мав її змінювати! І гра з албанцями це показала. Яке б завдання не ставили Кварацхелії та Давіташвлі – вони нападники душею і вони все одно тягнуться вперед: там два центрфорварди і два крайніх нападники. Як колись Бразилія грала при Феолі наприкінці 50-х років – 4-2-4. І Саньоль так вирішив зіграти – і це була велика помилка. Ну, зараз, на матч з Україною, думаю, він повернеться до системи 3-5-2.
Сила збірної Грузії
– Думаєте, з Україною буде саме така тактика?
– Звичайно. Україна втікає у контратаки. Мудрик – дуже хороший хлопець, котрий у Челсі грає, дуже швидкісний. Як гарно нам гол забив: націлено! Побачив і поклав м’яч у той кут. І загалом дуже хороші гравці у вас, дуже хороші. Думаю, гра буде дуже складна.
– Вважаєте, що у першому матчі Україні пощастило?
– Гра, справді, була рівна. Якась миттєвість відділила нас від гола, коли зафіксували офсайд. Там був офсайд, погоджуюся. Гра рівна. Мені дуже приємно, що наші хлопці ось так піднялися і вже інші бояться з нами грати. Уявляєте, що ми зробили з чехами? Розірвали їх тут – 4:1!
І ще я забув сказати, що у нас дуже класний гравець з’явився усередині поля – опорний хав Кітеїшвілі. Знаменитий тренер збірної Англії Альф Ремзі казав: "Покажіть мені ваш півзахист і я скажу вам, яка у вас команда". І ось Кіте (Кітеїшвілі – О.Г.) і Кочорашвілі роблять дуже багато роботи у центрі: і гра пішла. Оборона також відпрацьовує. А воротар стоїть який! Якщо у тебе воротар – 50 відсотків команди, оце у тебе воротар!
Атмосфера "Батумі-арени"
– Як раніше тут у Батумі грала національна команда Грузії?
– З норвежцями грали, збірну Швеції тут обіграли 2:0 з Ібрагімовичем, з Косово грали. І ось зараз з українцями.
– Як би описали атмосферу на "Батумі-арені"?
– Тут атмосфера – шикарна! На цьому стадіоні мою зірку відкрили: у самому центрі, перед входом. Як кращого гравця в історії Аджарії – футболіста століття. І перед стадіоном також є великий малюнок – фото, де я між Марадоною та Пеле. Я відчуваю велику повагу у цьому місті. У нас – просто божевільний стадіон! Дуже гарний стадіон! Просто красень!
Прогноз на матч
– Як зіграють українці та грузини в Батумі?
– Якщо на тоталізаторів ставити – 1Х: або виграємо, або нічия. Ми так хочемо. Перемога краще. Якщо виграємо, маємо шанс виграти групу. А якщо програємо – або Чехія, або Албанія виграє.
– А, можливо, все ж Україна, якщо обидва матчі виграє?
– 10 "очей" – не канає. 11 хтось все одно набере. Албанія дві гри вдома грає. Але тоді Україна має обіграти Албанію і нас. Тоді все має підлаштуватися під Україну, але так не буває… А може й буде… Я думаю, у Батумі українці не виграють. Тут такий стадіон, такий вболівальник – це відвертий 12-й гравець для команди. Але бажаю Вам також щастя. Якщо програємо, вболіваємо за Україну далі. А виграємо – за Грузію.
Олександр Гливинський, спеціально для Чемпіона з Батумі
Відповідальний редактор – Микола Дендак