Який батько – такий і син: найвідоміші династії у сучасному футболі
Хто ж з нас не був свідком того, як батько ледь не силоміць тягне сина у футбольну секцію. Мовляв, я не став футболістом, то хоч ти ним будеш. Втім – буває і по-іншому. Часто хорошими гравцями стають ті, чиї батьки цілком непогано реалізували себе у футболі. "Професійні династії" є не лише у медиків, вчителів та юристів.
Нащадки професійних футболістів обирають гру мільйонів з різних міркувань. Але це історія не так про мотивацію, як про результат. У цьому матеріалі презентовано декілька найвідоміших футбольних династій сучасності
Аргентинське три "Д" сімейства Сімеоне
Дієго, Джовані та Джуліано Сімеоне – приклад справжньої футбольної династії. Глава сімейства Дієго "Ель Чоло" Сімеоне заслуговує, аби цей текст розпочався з нього. Кваліфікований футболіст, який став успішним тренером та ще й його нащадки заграли на високому рівні.
У юному сімнадцятирічному віці Дієго дебютував за аргентинський Велес Сарсфілд. Вже тоді він вирізнявся тими рисами, за які його згодом полюбили вболівальники футболу – безкомпромісність, непоступливість, а головне – характер та харизма.
У 1990 році Сімеоне перебрався до Європи, де і відбулося його повноцінне становлення як футболіста. Піза, Севілья, Атлетико Мадрид, Інтер, Лаціо і знову повернення в Атлетико, де згодом він реалізував себе і як тренер. Сімеоне-тренер дуже схожий на Сімеоне-футболіста: він постійно у грі, бігає, злиться, апелює до арбітрів. Щоправда, замість форми на ньому тепер переважно темний костюм і така ж сорочка.
Символічно, що сини "Ель Чоло" також успадкували батькову фанатичну любов і відданість "грі мільйонів". І якщо з наймолодшим Джанлукою поки більше питань, ніж відповідей в контексті футболу, то Джованні та Джуліано – знані у європейському футболі.
Найстарший син Джованні вже в достатньо зрілому як для футболіста віці: у липні йому виповниться тридцять. Погравши на батьківщині в Аргентині, пішов шляхом батька і переїхав в Італію. Пік його кар’єри – Наполі, з яким "Ель Чоліто" став чемпіоном Серії А. В активі найстаршого із братів Сімеоне навіть декілька матчів за національну збірну.
Джуліано – на сім років молодший. На відміну від старшого брата, обрав для свого становлення Іспанію і …Атлетико Мадрид. Грав в орендах, але наразі проходить "футбольний вишкіл" під суворим наглядом батька-тренера.
Старший і середній сини Дієго Сімеоне, на відміну від батька, грають у нападі. Суперзабивними форвардами їх назвати важко. З усім тим, нащадки "Ель Чоло" успадкували від батька безкомпромісність та характер. Хоча до титулів, впізнаваності і харизми Дієго їм поки далеко.
Тюрами: "Стара сеньйора" і нові виклики
Ще одне футбольне сімейство. Тепер – із Франції. Його глава – Ліліан Тюрам, захисник-універсал, який виступав за Монако, Парму, Ювентус та Барселону. Передусім, зробив собі ім’я у складі "Старої сеньйори", "Барси" та національної збірної, за яку провів солідні 142 матчі. Завершив кар’єру у 2008 році.
Без перебільшення, Тюрама-старшого можна вважати одним із топ-захисників свого часу. Він вигравав чемпіонат Європи та світу, низку титул на клубному рівні. Зараз активно займається боротьбою з расизмом, пише книги й підтримує з трибун синів-футболістів.
Ця історія схожа до кейсу Сімеоне. Сини захисника Ліліана Тюрама грають дещо вище за позиціями: Маркус – нападник, а Кефрен – центральний півзахисник. Обидва наразі "кують" своє футбольне щастя в італійській Серії А, де левову частину кар’єри провів і їхній батько.
27-річний Маркус, старший із братів, погравши у Франції та Німеччині, декілька років тому перебрався до міланського Інтера. Фактурний, але разом з тим, і достатньо швидкий та технічний нападник став хорошим напарником для головної зірки "нерадзуррі" Лаутаро Мартінеса.
Маркус забиває, асистує, не цурається захисної роботи. Старшого з братів Тюрамів, без сумніву, можна вважати хорошим форвардом на піку кар’єри, який все ще може прогресувати. Як свідчення цього, попри шалену конкуренцію у збірній Франції, Маркус вже провів за національну команду 30 поєдинків.
Габаритами, фізичною силою та непоступливістю Кефрен Тюрам вдався у батька та старшого брата. 1.92 метри росту, хороші захисні скіли й, разом з цим, вміння працювати з м’ячем не залишилися непоміченими. Два роки тому Тюрама-молодшого, як і брата, запросив інший гранд італійського футболу – туринський Ювентус.
Ще символічніше те, що саме за "Юве" грав Ліліан Тюрам, який підтримав рішення сина перейти в італійський клуб. 24-річний Кефрен мотивований, аби досягнути рівня батька і старшого брата.
Батько і син Консейсани: рідний Порту та вояжі в Італію
Сімейство Консейсанів у контексті футболу менш чисельне за своїх попередників: батько – Сержіу та син Франсішку. За неписаною сімейною субординацією розпочнемо із старшого Консейсана, який виступав переважно на позиції правого півзахисника. Після декількох менш відомих широкому загалу португальських клубів Сержіу перейшов в Порту, де досить непогано проявив себе і був помічений італійськими клубами.
Зрештою, протягом шести років грав у Серії А. Швидкий, вибуховий, технічний, хоча і не надто забивний Консейнсан-старший встиг пограти за Лаціо, Інтер, Парму, а ще – Стандарт, ПАОК. Також мав навіть невеличке "відрядження" у кувейтську Аль-Кадасію. За збірну Португалії провів понад півсотні матчів, а дебютував в листопаді 1996 року в поєдинку проти збірної України.
Непогано розпочиналася і тренерська кар’єра Сержіу. Важливим етапом тут знову був рідний Порту. Втім, якщо на батьківщині й у французькому Нанті справи на тренерському містку йшли непогано, то в італійському Мілані Консейсан не пропрацював і року.
Франсішку зростав, як футболіст під пильним оком батька, адже левову частину кар’єри 23-річний вінгер провів у тому ж Порту, який тренував Консейсан-старший. Футбольні скіли сина дуже схожі на батька – стартова і дистанційна швидкість, хороша техніка, вміння обіграти один в один.
Консейсан-молодший минулий сезон провів в оренді за туринський Ювентус. І встиг навіть зустрітися з батьком на футбольному полі: тепер вже як суперники. Попри те, що Франсішку провів достатньо непоганий сезон в Італії, забивав і віддавав асисти, туринський клуб на чолі з Ігором Тудором вирішив не викупляти контракт португальця після завершення терміну оренди.
Франсішку повернеться у рідний Порту, однак немає сумнівів, що це гравець із хорошим майбутнім, який вже встиг провести десяток поєдинків за національну збірну. До слова, футбольні навички Консейсана-молодшого відзначав навіть Кріштіану Роналду.
Легенди данського футболу – батько і син Шмейхелі
Батько і син Шмейхелі – чи не найвідоміша футбольна сім’я у Данії. Як і в історії з Консейсанами, тут також син обрав футбольний профіль батька: і Петер, і Каспер – воротарі.
Петера Шмейхеля без перебільшення можна називати легендарним голкіпером. 15 клубних трофеїв з Манчестер Юнайтед, сенсаційна перемога на Євро-1992 із Данією. Двічі визнавався найкращим воротарем світу, тричі – кращим футболістом своєї країни.
Шмейхель-старший має польське коріння, втім як голкіпер проявляв типову скандинавську витримку, вмів керувати захистом та запам’ятався ефектними сейвами. Після завершення кар’єри знайшов себе у ролі футбольного експерта, коментатора і, звісно ж, скурпульозно спостерігає за діями "у рамці" сина Каспера.
А нащадку було непросто, адже уникнути постійних порівнянь з батьком виявилося неможливою місією. Каспер навіть розпочинав кар’єру, як нападник, втім змирився з футбольною долею та "голкіперськими" генами й все ж став воротарем.
Почав займатися футболом в академії Манчестер Сіті, де завершував кар’єру Шмейхель-старший. В складі "містян" молодий голкіпер не заграв, часто віддавався в оренди, аж поки не опинився у складі Лестера.
Команда Клаудіо Раньєрі із Каспером Шмейхелем у воротах створила сенсацію, вигравши АПЛ у сезоні 2015/16. Саме у Лестері, за який він виступав одинадцять років, був пік кар’єри данця. Ніца, Андерлехт і Селтік не є провальними етапами у кар’єрі Каспера, але все ж і не такі яскраві сторінки його футбольного життя.
Напевно, Каспер так і не досягнув рівня батька. Принаймні, за титулами. Втім зумів побити його рекорд за кількістю сухих матчів поспіль за збірну. Головне ж те, що Шмейхель-старший точно має за що пишатися своїм сином.
Мазіньйо, який точно не схибив із синами
Брати Тіаго та Рафінья Алькантара – добре знайомі вболівальникам футболу. Однак лише фанати зі стажем пам’ятають, що і батько цих хлопців, м’яко кажучи, добре грав у футбол. У збірну Бразилії того часу абикого не брали, а Мазіньйо провів за "Селесао" 35 матчів, вигравав Кубок Америки 1989 року, чемпіонат світу 1994 року та срібну медаль на Олімпіаді-1988.
Ставав чемпіоном Бразилії, пограв за італійські Лечче та Фіорентину, іспанські Валенсію, Сельту та Ельче. Мазіньйо цінували за універсальність, адже він міг зіграти як в обороні, так і півзахисті. Пробував бразилець себе й у ролі тренера, втім суттєвих успіхів не досягнув.
Чим, окрім титулів може пишатися Мазіньйо, так це своїми синами – Тіагу та Рафіньєю. Не в останню чергу завдяки батькові його талановиті нащадки потрапили в академію Барселони. Там з юнаків виростили футболістів, яких згодом знатиме весь світ.
Щоправда, старший син Тіагу обере собі згодом громадянство Іспанії й гратиме за "Фурію Роху". Його часто порівнюватимуть з Хаві та Іньєстою за чудове бачення поля та плеймейкерські здібності.
Втім основні досягнення півзахисника були все ж на клубному рівні – перемоги у Лізі Чемпіонів, на клубному чемпіонаті світу, низка звитяг у Ла Лізі та Бундеслізі. Саме у складі Барселони та Баварії Алькантара-старший назбирав колекцію медалей та кубків.
У 2020 році перейшов у Ліверпуль, але травми надокучали талановитиму півзахиснику все частіше. Тож через чотири роки Тіагу все ж вирішив завершити кар’єру.
Однак на цьому футбольна історія його сім’ї не завершилася. Рафінья, який на два роки молодший за брата, також став хорошим гравцем. Цікаво, що на відміну від Тіагу, він захотів грати за свою історичну батьківщину – збірну Бразилії. Однак провів за основну збірну всього два поєдинки.
На клубному рівні основні здобутки бразильського півзахисника також були у складі Барселони – перемога у Лізі чемпіонів, клубному чемпіонаті світу та тричі чемпіонство у Ла Лізі. Після каталонців була Сельта, ПСЖ і, зрештою, вояж у Катар.
Тіагу і Рафінья не просто грали один проти одного у Лізі чемпіонів. Це рідкісний приклад братів, які обидва вигравали найпрестижніший клубний турнір Старого світу. Їх титули та здобутки батька роблять цю сім’ю однією із найбільш титулованих у футболі.
Три покоління славного роду Мальдіні
Вболівальники Ліги Кальчо або ж її спадкоємиці Серії А не пробачили б нам, якби до цього тексту не потрапила сім’я Мальдіні – одна з найлегендарніших футбольних династій, яка охоплює три покоління професійних футболістів: Чезаре Мальдіні, Паоло Мальдіні та Даніель Мальдіні. Всі три представники цього року пов’язані з Міланом.
Чезаре Мальдіні став прикладом відданості "россо-нері", який згодом перейняв його син Паоло. Центральний захисник, ліберо, за винятком двох оренд, всю кар’єру провів у Мілані, зігравши за клуб близько 350 матчів. Запам'ятався вболівальникам оборонцем, який передусім грає розумом, правильно обирає позицію.
Непогано Чезаре проявив себе і на тренерському містку: з рідним Міланом вигравав у 1973 році Кубок Кубків та Кубок Італії. Також очолював молодіжну і національну збірні Італії та Парагваю.
Син Чезаре – Паоло Мальдіні багато в чому зумів перевершити батька, хоча це було не так і просто. Його до цього часу вважають одним з найсильніших захисників в історії футболу. Однаково успішно грав у центрі захисту та на лівому фланзі. Всю кар’єру провів у складі Мілана, хоча такого оборонця мріяли мати у своєму складі чи не всі топ-клуби Європи.
647 матчів у Серії А та 902 офіційні матчі загалом у складі італійського гранду – феноменальний показник. За цей час він вигравав сім разів Серію А, п’ять титулів Ліги чемпіонів УЄФА (1989, 1990, 1994, 2003, 2007), таку ж кількість Суперкубків УЄФА, два Міжконтинентальні кубки та Клубний чемпіонат світу.
Завершення кар’єри легендарного Паоло Мальдіні багато сентиментальних вболівальників Мілана зустрічали зі сльозами на очах. Третій номер, під яким він грав, навіть вивели з обігу. На цьому історія Паоло у рідному клубів не завершилася: Мальдіні встиг попрацювати технічним директором протягом чотирьох років.
Саме в цей час перші кроки у дорослому футболі робив його син Даніеле. Звісно ж, у рідному для сімейства Мальдіні Мілані. Щоправда, чи то тиск успіхів діда та батька дався взнаки, чи то зіграли роль більш футбольні чинники, але Даніеле пішов шукати щастя в орендах і, зрештою, досить непогано заграв у Монці.
Зараз Мальдіні виступає за Аталанту. І робить це достатньо успішно: у минулому сезоні в складі команди тоді ще Гасперіні Даніеле у тридцяти матчах забив шість голів і віддав один расист. В жовтні минулого року він дебютував і за національну збірну. До успіхів діда та батька Даніеле ще далеко, втім 23-річний Мальдіні на правильному шляху.
Ван Бомель, Веа, Хаджи, Клюйверт, Голанд – ці та інші прізвища також гідні, аби про них говорили в контексті футбольних династій, які заявили про себе на високому рівні. А ще є й сини українських легенд, на кшталт Шевченка та Саленка, яким ми по-особливому бажаємо заграти у великому футболі.