Сергій Василюк: Висловлювання Усика тоді віддавали хамством та зверхністю
"Їхали козаки" – одна з найвідоміших пісень гурту "Тінь сонця".
Під неї перші роки своєї професійної боксерської кар'єри виходив в ринг Олександр Усик. На Євро-2016 "Козаки" були офіційною піснею футбольної збірної України. Проте мало хто знає, що фронтмен "Тінь сонця" Сергій Василюк – справжній фанат київського Динамо.
З початку повномасштабної війни музикант – на захисті Батьківщини. Паралельно бере участь в благодійних турах на підтримку ЗСУ, де збирає гроші для свого підрозділу.
У відвертій розмові Сергій розповів про виступ у Москві у 2009 році, зізнався, з ким зі збірної України спілкувався найдовше та пригадав, як під час служби в піхоті напівлежачи тягнули побратима з музикальним прізвищем Винник до евакуаційної машини, наспівуючи йому на вухо "Їхали козаки". "На Виннику було кілька турнікетів, але він посміхався. І, що найважливіше, – вижив", – підкреслює військовослужбовець Сергій Василюк.
Ярмоленко ревниво озирався на нас
– Пане Сергію, згадаймо спочатку про Усика. Про перший вихід Олександра у 2013 році під пісню "Їхали козаки" ви вже дізналися постфактум? Яка була ваша перша реакція?
– Зраділи, звісно! Усик тоді тільки починав свою професійну боксерську кар'єру, але будь-як було дуже приємно, що успішний спортсмен, олімпійський чемпіон з козацьким образом, її собі обрав. І так, крок цей з нами не узгоджували, тож ми дізналися про нього постфактум.
– Ідея зіграти пісню перед боєм Усика на Львів Арені в жовтні 2014 року належала промоутерській компанії К2, яка вела справи Олександра, чи "Тіні сонця"? Чи можна стверджувати, що вихід Усика під "Козаки" став для вашого гурту новим якісним ривком?
– Важко сказати, чесно. Звісно це дало можливість нагадати про себе цілій країні з екрану телевізора, хоча я не певен, що той наш виступ показували повністю. Додатковий інтерес до нас з'явився. Але щоб це був якийсь новий якісний ривок... Радше, закріплення успіху. У нас того року, відразу після Революції Гідності, вийшов альбом "Грім в ковальні Бога", який за сукупністю факторів можна назвати найуспішнішим. Та й з початком російської агресії інтерес українців до такої музики, як наша, значно зріс.
Детективна історія пісні "Козаки": автори подавали судовий позов на Усика, стало відомо, що завадило розгляду справи
– Напередодні Євро-2016 "Козаки" стали офіційною піснею збірної України. Композиція перемогла у голосуванні фанів, набравши 42% голосів. Для вас це стало приємною несподіванкою, враховуючи, що конкурентами були "Вставай" Океану Ельзи та "Весна" Воплів Відоплясова?
– Насамперед це заслуга наших фанів! Вони голосували та поширювали всіляко інформацію про це голосування. Також ми мали авторитет серед ультрас. На українському "класичному" 2013 року в перерві на НСК "Олімпійський" ми не лише заспівали, а й підтримали акцію "Свободу Павліченкам".
Ще пощастило, що голосування проводилось на сайті ФФУ, а, будемо відверті, хто з пересічних юзерів його відвідує? Це була чудова нагода позмагатися з "О.Е" та "В.В", скажімо так, "на нашому полі", і ми вирвали цю перемогу в останній момент.
– "Козаки" тоді звучали на стадіонах перед оголошенням складу команди. Нагадайте, чи вдалося заспівати пісню перед якимось матчем збірної України?
– На Євро ми її не виконували, але в Києві та Одесі перед товариськими матчами щось було. Для мене як футбольного вболівальника головною радістю була опція подивитися на збірників та поспілкуватися з ними. Цікаво, що найдовше спілкувались з Русланом Ротанем – літаком з Одеси до Києва. Дуже тепла і відкрита людина.
Тусили трохи й з Федецьким та Коноплянкою. Степаненко відразу сідав за книжку, динамівці різались в карти, лише Ярмоленко інколи ревниво озирався на нас із подивом, адже головною зіркою був він, а ми до нього не підходили (насправді просто не хотіли нав'язуватись). Чув, що і в Сидорчука, і в Зозулі наша пісня одна з найулюбленіших.
– Після Євро-2016 відчули нову хвилю популярності? Чи, враховуючи невдалий виступ збірної України на полях Франції, це пройшло повз вас?
– Тоді не відчув, бо насправді ніхто цю пісню, окрім як на стадіоні, й не чув. Маю на увазі, що в трансляції вона не потрапляла.
– Складалося враження, що Усик образився, коли дізнався, що "Козаки" також стали візитівкою футбольної збірної України на Євро-2016. Допускаєте, що ще була основна причина, чому він незабаром змінив композицію, під яку до цього виходив у ринг?
– Я не знаю, що там на душі в Усика. Коли стало відомо, що ця пісня може стати й музичною візитівкою збірної, він дав дуже некоректне стосовно нас інтерв'ю. Його вислови віддавали хамством та зверхністю. Радше, це було пов'язано з певним юридичним протистоянням між ним та автором пісні Кирилом Момотом. Пізніше його менеджери намагалися згладити ситуацію через мене і спершу все виглядало багатонадійливо, проте потім Олександр почав публічно говорити такі речі, які іміджево унеможливили нашу співпрацю в майбутньому.
Пізніше цими висловами він ще не раз "дивував" українську аудиторію і так тривало аж до того часу, поки російські війська не опинились під Києвом. Тому найпевніше я, а не він, поставив у цій історії крапку.
– Після того ви перестали дивитися трансляції боїв Олександра? Чи, можливо, відновили перегляди вже під час повномасштабної війни, коли позиція Усика стала ближчою до кола патріотичних українців?
– Можливо, шокую вас, але я не дивлюсь бокс. Я люблю футбол. Щодо Усика, то спершу була симпатія та надія, що він наш по духу. Потім – повне розчарування. А з початком повномасштабної війни – спокійне визнання, що так – він найуспішніший амбасадор України в спорті.
Усик: битися чи йти з боксу? Як це питання вирішували брати Клички
– Чи в курсі ви, про які суми йшла мова в судовому позові автора пісні "Їхали козаки" Кирила Момота до Олександра Усика за неправомірне використання композиції?
– Не цікавився – от від слова зовсім.
– Не було думки дати ще одне життя цій легендарній композиції у спортивній площині? Наприклад, запропонувати НОК України, щоб пісня стала офіційною візитівкою збірної України на Олімпійських іграх в Мілані-2026?
– Взагалі, у нас досить багато хороших пісень! "Меч Арея", "Громом і вогнем" теж дуже знакові та популярні. Але якщо хочете "Козаків" – та хіба я проти? До речі, рімейк цієї пісні увійшов до альбому "На небесних конях" 2020 року. Звертайтеся, залюбки.
Наш Ребруха
– Давайте трохи про ваші футбольні смаки. Ви народилися в Києві, тож, мабуть, вболіваєте за Динамо?
– Вболіваю за Динамо та збірну України насамперед. Ситуативно підтримую й інші наші клуби, особливо в єврокубках. Любов у мене спадкоємна – від батька. Він є свідком виграних єврокубків 1975 та 1986 років, а я мав щастя бути свідком яскравих перемог Динамо другої половини 90-х. Це любов на все життя!
Уболівати почав з 1994 року. Як зараз пам'ятаю: пізній вечір 14 вересня, хворію, сплю.. Ми тоді жили на Лютеранській, 6 і як тут було не прокинутись! Весь Хрещатик просто гудів від піднесення. "Динамо! Динамо!" і все тут... Це був той самий культовий матч з московським Спартаком в ЛЧ, у якому ми вирвали перемогу на останніх хвилинах. Косовський кидає аут, Ковалець фінтить і робить асист на Реброва. Мабуть, тому саме Ребров, який тоді забив переможний м'яч, є моїм улюбленим футболістом. Ні Зідан, ні Роналдо-"Зубанчик", ні Бекхем чи ще хтось, а наш Ребруха, який тепер уже Станіславович.
Весь склад напам'ять пам'ятаю, але якось майже ні з ким і не знайомий, окрім Сергія Ковальця. Хіба от мав можливість непогано поспілкуватися із Ващуком напередодні повномасштабки, згадували його асист на Скаченка в матчі з Росією та голи Лансу і Баєру. Ех, які часи були! Почуваюся старим дідом (усміхається).
– Ви дійсно відвідували футбольну секцію на стадіоні "Динамо"?
– Так, і там же ще ходив на вільну боротьбу. Інколи ми дивились, як грає Динамо-2. Першим матчем, який відвідав, був поєдинок першої ліги – проти нікопольського Металурга. Потім була Поліграфтехніка – як зараз це пам'ятаю. І от, до речі, саме на тих матчах я вперше побачив Андрія Шевченка. Він уже тоді вирізнявся і за лічені місяці забив гол Баварії в Лізі чемпіонів.
Вже у зрілому віці був справді кумедний епізод. Заходжу з базару із клунками у 38-й тролейбус. Роздратований вкрай, думаю, коли вже розживусь на власне авто… І тут боковим зором бачу… Косовського! Не може бути!! Я таки наважуюсь і підходжу до нього: "Ви часом не Віталій?" А він так тихенько сором'язливо: "Віталій". Я тоді йому кажу: "Дякую за все!" Він ще більше "зашарівся", а я ледь стримувався, щоб не оголосити на весь тролейбус, що з нами їде легендарний лівий півзахисник Динамо.
Нонсенс Буї
– Якби вам запропонували вибрати будь-кого з 3 українських спортсменів, з якими ви можете повечеряти або запросити їх на власний концерт, хто б це були й чому?
– Це жорстоке питання. Але відповім так: Сергій Ребров, Олександр Головко, Віталій Буяльський.
Почну з Буї. Просто хотів би йому подякувати за те, що він динамівець по суті. Той, хто і в нинішній час немов би проносить дух традиції клубу, живе ним та дуже гідно його представляє. Не можу збагнути, чому він не в збірній. Це – просто нонсенс! Головко – це насамперед інтелектуал-аналітик і любитель рок-музики, тому з ним точно буде про що поговорити. А Станіславович… Я навіть не певен, чи зав'язалась би у нас з ним розмова, але позгадувати всі його легендарні голи, поплакати від щастя і може щось дізнатися про його бачення розвитку збірної – це був би кайф.
– А з ким із музикантів хотіли б зробити колаборацію і заспівати разом?
– Цікаве питання. Свого часу я пропонував "колабу" Положинському, але він відмовився. На мою думку, то було цілком доречно, але вже як є.
Пізніше – вдались чудові дуети з Христиною Панасюк ("Останні ночі без тебе") та з Олексою Биком ("Янголи в камуфляжі"). Христинка – абсолютний чемпіон за кількістю концертів для військових в часи АТО, нині – офіцер ЗСУ. Олекса – мій улюблений пісняр сучасності, до речі, скоро в Гарнізоні гратиме концерт. Лютий учасник бойових дій, найпевніше, теж зараз уже офіцер. У нього неймовірна лірика та мелос. Це от просто моє, я реально фанат.
На майбутнє – буду радий колаборації й з кимось ще, якщо це буде, скажімо так, доречно.
– До речі, нагадайте, чому така назва гурту? Що вона символізує?
– Назва виникла після найбільшого сонячного затемнення минулого століття – у серпні 1999 року. Але назва не є синонімічною цьому явищу. Просто мало бути щось загадкове і доволі нейтральне. Пізніше – наш басист Сергій Гавара, світлої пам'яті, переказував думку про те, що справжнє сонце світить у світі Богів, у світі досконалості, а ми з вами бачимо в нашому житті лише тінь сонця. В принципі, так, ми завжди були за реалізм.
– На початку війни ви оперативно долучилися до українського війська. Останній час поєднуєте службу з творчістю – даєте концерти, у тому числі за кордоном. Завдяки цьому вдалося акумулювати значну частину коштів для вашої військової частини?
– Я три роки був на бойових – піхота, мінометка, аеророзвідка. Зараз переважно займаюсь забезпеченням свого бойового підрозділу РУБпАК "Вирій" 241 бригади тероборони. Саме завдяки концертам, на яких передбачений збір на ЗСУ, ми можемо проявити себе у бойовій роботі краще, ефективніше. Приємно, що про нас вже пишуть серйозні медіа та аналітики.
– Під час повномасштабної війни випускали нові пісні? Чи варто очікувати від вас, військовослужбовця, мілітарну лірику?
– Найкращою мілітарною лірикою за цей час я б назвав композицію "За свободу і за честь", яка була написана на прохання 110-ї механізованої бригади як їхній бойовий славень. Зазвичай на замовлення я не пишу, але тут якось навіть непогано вийшло, потім був відзнятий однойменний кліп. Цей підрозділ майже два роки був основною стримувальною силою нашого війська на захисті Авдіївки.
Окрім того, були й інші хороші релізи: пісня на слова Василя Ковтуна "За Вкраїну-неньку" у супроводі військового оркестру ОК "Схід", сентиментальна композиція на слова Мирослава Отковича "Бути разом", на яку був відзнятий пресслужбою 130-го батальйону ТРО, в якому тоді служив, душевний "окопний" кліп. Також варто згадати кайфову пісню "Незрима таїна" на слова Сашка Кучеренка та особливо знакову річ на слова Юрія Руфа "Новий світанок" – на останні слова бійця і поета, які він опублікував на своїй сторінці у фейсбуці.
– Зараз у вас проходить тур Німеччиною – розкажіть, в яких містах ще відбудуться концерти, яку ціль ставите по зборах і в який наступній країні українцям варто чекати ваших концертів?
– Уже відбулися концерти у Берліні, Штутгарті, Кобленці та Кельні. Загалом тур, як завжди, дуже інтенсивний, оскільки мені як військовослужбовцю не можуть дати багато часу на такі проєкти. З міст ФРН ще будуть Лейпциг, Мангайм, Росток, Кассель.
Крім того, виступлю ще у трьох країнах: Люксембурзі, французькому Страсбурзі та чеській Празі.
Ціль є незмінною: головне зібрати якомога більше коштів, аби посилити можливості мого бойового підрозділу. З минулого туру влітку головною закупівлею стала машина підвищеної прохідності Mercedes Unimog – то майже "танк" і на нього пішла левова частина зборів – майже мільйон гривень. Окрім того, дуже багато витрат йде на засоби РЕБ, покращення зв'язку фпв-дронів, ремонт машин тощо.
Користуючись можливістю, дякую за постійну підтримку нашим партнерам: волонтерському центру "Ua.help", який через свої рахунки закуповує потрібне нам майно, та громадській організації "Перший спалах", яка щедро надала нам лоти для благодійних аукціонів.
– У 2009 році ви виступали в Москві, в українській бібліотеці. Чи правда, що невдовзі після цього російська влада її закрила і приводом для цього було, що "тут виступав фашист Василюк"?
– То був незабутній концерт. Як зараз пам'ятаю – поблизу метро "Ризька" (вітання нашим друзям з Латвії!). Дуже душевний захід, нічого провокаційного та русофобського. Можливо, московити розцінили "фашизмом" виконання народної пісні "Ой там, на горі" з мультфільму "Жив-був пес". Вона була окрасою концерту. Невдовзі бібліотеку дійсно закрили.
– До речі, була інформація, що ваш батько Юрій Василюк грав в гурті Скрябін раннього періоду. Невже це правда?
– Ого, приємно, що легенди ходять вже не лише про мене, а й про мого батька! Мій тато з Василькова, і в Новояворівську, де формувався "Скрябін", ніколи й не був. Але так, він чимало грав на гітарі, особливо в моєму дитинстві. А потім ніби передав естафету. Безумовно, вплив його був і коли я збагнув, що це мені справді потрібно, то навчання і навіть футбол на певний час відійшли на другий план. Хоча чому "на певний час"? Ось тоді, певно, футбол музиці й поступився.
– На війні ви взяли собі позивний "Новояр". Скрябін тут ні до чого?
– Новояр – це давньослов'янське ім'я, пов'язане з новою весною – "ярінням", перемогою дня над ніччю, чим первинно було свято Великодня. Це юнацький запал, жага до життя і Перемоги, які я зберіг. Мені не давали позивного, як це часом буває, а попросили відразу його назвати. Альтернатив не було.
– Насамкінець пригадайте найбільш пронизливу історію з війни від військовослужбовця Василюка.
– Гадаю, це було влітку 2022 року, коли я був у піхоті й ми напівлежачи тягли важкопоранених побратимів до евакуаційної машини. Я тихенько на вухо співав Андрію Виннику "Їхали козаки". На ньому було кілька турнікетів, але він усміхався. І, що найважливіше – вижив!
"Забирали зброю в мертвих росіян". Він захищав Маріуполь в перші тижні повномасштабного вторгнення
