Український десант у Туреччині: що за клуб зібрав разом Зубкова, Сікана та Батагова
На Сході знаються на повазі.
Тадж-Махал побудований на честь дружини імператора імперії, яка рано покинула наш світ. На честь Конфуція виникла окрема релігія. Азія не поспішає записувати в легенди, але не поспішає і викреслювати, фіксуючи найбільших людей у пам'яті назавжди. Наприклад, чинний тренер Трабзонспора виводить команду на стадіон, названий на честь самого себе.
Неможливо добитися більшої поваги, ніж та, яку отримав у Туреччині Шенол Гюнеш. Легендарний тренер, який доводив збірну Туреччини до медалей чемпіонату світу, багато років був суперником Фатіха Теріма за турецькими дербі. Зазвичай програвав – тому що його команди, як правило, були слабшими. Адже якщо командою життя для Теріма став легендарний і дуже європейський за духом Галатасарай, який міг легко запрошувати зірок, то Гюнеш велику частину життя віддав перлині азійської Туреччини – Трабзону.
Місце дії: колишня Греція, клуб із великою історією
Це місто стародавнє, як сама цивілізація. У 756 році до нашої ери порт Трапезун заснували грецькі колоністи – і це так і залишилося найсхіднiшою точкою, до якої дісталася цивілізація еллінів. Згодом порт, звичайно, став турецьким, поміняв ім'я, але під будь-яким прапором та ім'ям він залишався винятково важливим для торгівлі. Тому, до речі, у прізвиську Трабзонспора чується назва українського клубу: за типово бурхливі краєвиди клуб назвали "чорноморські шторми".
Цей сезон – 26-й у житті Гюнеша, який він присвячує Трабзонспору. П'ятнадцять із них він віддав як гравець, решту – як тренер. У воротах (а Шенол був саме голкіпером, з великим досвідом виступів і за збірну Туреччини) за "чорноморські шторми" він грав без перерв, а ось його захід як тренера на початку цього сезону став уже п'ятим. Турки дуже експресивні – вони й європейських суперзірок не жаліють, а свого пророка тим більше важко було оцінити.
Зате коли в Трабзоні виріс розкішний, сучасний спорткомплекс, який відкривати приїхали сам Ердоган у парі з катарським шейхом бін Салманом, йому дали ім'я Гюнеша. Наразі фахівець, якому вже 72 роки, працює з клубом у статусі якщо не бога, то першого після нього.
Кар'єри Гюнеша та Теріма дивним чином контрастують ще й у статусі гравців. Один 15 років грав за Трабзонспор, інший 11 років віддав Галатасараю – вгадайте, хто з них як футболіст взяв шість чемпіонств, а хто нуль? Не вгадали.
У сімдесятих-початку вісімдесятих, коли обидва виходили на поле, Галатасарай з Трабзонспором навіть порівнювати було смішно. "Чорноморським штормам" у принципі було мало рівних: саме вони стали першою командою в історії турецького футболу, яка змогла виграти п'ять чемпіонств за шість років. Цю суперсерію вони видали у 1976-81 роках, а коли додали шостий титул у 1984-му, нормою став вислів "велика четвірка", коли йшлося про турецьких грандів. Трабзонспор наздогнав за титулами Галатасарай і Бешикташ, відстаючи тільки від Фенера!
Якщо на вас роблять шарж – значить, ви дійсно популярні. Коли Гюнеш тренував Бешикташ та привів його до чемпіонського титулу, Омар Момані підготував таку карикатуру.
Як так вийшло? Ідея протистояння титанам зі Стамбула була для турецького футболу настільки актуальна навіть 60-70 років тому, що нею переймався навіть президент федерації футболу. У шістдесяті, коли турецький чемпіонат починав розігруватися вперше, головний бос відкрито пропонував клубам з провінційних міст об'єднуватися за принципом "одне місто – одна команда", щоб розпочати конкуренцію. Трабзон послухався – і з огляду на те, що він був дуже футбольним містом і до цього, міг набирати найкращих аж із чотирьох місцевих команд. Як знати – можливо, у Львові зараз все роблять правильно ?
Хто починав у Трабзоні: зірка Аякса, топ-бомбардир із Ла Ліги
Ті часи – у далекому минулому, і сам вислів "велика четвірка" стосовно турецького футболу звучить дивно. Трабзон у тіні Стамбула у футбольному плані так само, як і в будь-якому іншому – і навіть генія Гюнеша вистачало лише для інших місць. Але це ніяк не заважало клубу часом дуже класно нагадувати про себе.
Наприклад, у дев'яності "чорноморські шторми" досягли вершини, яка для турецьких клубів здається непідкорюваною. Вони проявили себе як клуб-трамплін! 1994-го вони підписали у тбіліському Динамо відразу чотирьох гравців – і один з них, Шота Арвеладзе, у найближчі пару років зібрав титули гравця року, кращого бомбардира та пару срібних медалей Суперліги. Незабаром його (разом із братом) купив Аякс, де Шота теж зміг стати зіркою.
А ось трансфер Юрія Калiтвiнцева 1998-го успішним не назвеш: плеймейкер, який приїхав за 4,5 мільйона доларів, був уже на спаді й не те що в Туреччині не заграв, а й у принципі кар'єру незабаром закінчив.
Наступного разу у контексті Динамо Трабзонспор згадували вже на полі. Після чергового другого місця Трабзонспор приїхав до Києва із Гюнешем на чолі – і шокував перемогою 2:1. Відбулася відставка Михайличенка, про яку за багато років навіть сам Ігор Суркіс говорить, як про помилку – і перемога в Туреччині 2:0. Вбичва зв'язка з Караденіза і Текке таки спасувала перед загальним класом Динамо.
За останні 15 років Трабзон всього по разу бачив чемпіонат і Кубок, але кожна з цих перемог вийшла дуже гарною. Для початку клуб, знову ж таки, в нетиповій для Туреччини манері, став трампліном для нападника.
До 24 років головним досягненням у кар'єрі Александра Серлота було те, що він не дав себе проявити в Мідтьюлланні Артему Довбику. Два бомбардири одночасно опинилися в данському клубі – і Серлот, звичайно, свої 15 за сезон забив, але за межами Скандинавії у нього були 6 м'ячів у 43 матчах з Гронінгеном, 5 у 22 з Гентом і зовсім, здавалося б, красномовний один м'яч у 20 іграх Пелас. "Орли" його, начебто, і списали – до Туреччини, звідки до топ-ліг не повертаються.
За один сезон у Трабзоні Серлот поклав 33 м'ячі. Команда до останніх турів билася за золотий дубль, але титул програла Істанбулу – і була змушена задовольнятися Кубком. Норвежець по ходу розіграшу забив сім голів, одному Фенеру у півфіналах забив тричі – і поїхав у топ-ліги, бодатися з Довбиком вже не за місце у Мідтьюланні, а за Трофео Пічічі.
Останнє чемпіонство Трабзонспор узяв зовсім нещодавно, 2022 року. Чесно кажучи, схоже на використання провалу конкурентів: Бешикташ того сезону став шостим, а Галатасарай взагалі 13-м. Мареку Гамшику, можна сказати, відплатилося за безліч програних чемпіонських перегонів у складі Наполі. І він був не єдиним ветераном, який приїхав із Серії А: найкращим бомбардиром команди став данець Андреас Корнеліус, якого вчасно переманили з Парми, що вмирала.
Але, повторюся, турки дуже нетерплячі. На початку цього сезону Трабзонспор жахливо виступив у єврокубках, послідовно вилетів із Ліги Європи та Ліги конференцій від Рапіда та Санкт-Галлена відповідно – і творця чемпіонства Абдуллу Авджі звільнили. Ось так Гюнеш і повернувся на стадіон свого імені та до клубу свого життя.
Тут і зараз: воротар збірної Туреччини, бомбардир в оренді
І що ж у нього виходить зараз? Чесно кажучи, з п'ятої спроби в Гюнеша виходить не дуже. Команда катає дуже багато нічиїх та йде на дев'ятому місці. Слабенько для команди, яка минулий сезон закінчила третьою, а влітку заплатила гроші за дев'ятьох різних гравців. Одним із них був центрбек Арсеній Батагов, за якого Зоря отримала 1,83 мільйона євро. На початку сезону Арсеній частіше опинявся на лавці, але 2025-го пробився в основу.
За цей Трабзонспор грає англійський півзахисник Лундстрем, який виступав у складі Шеффілд Юнайтед навіть на рівні АПЛ, але... Забудемо на хвильку про скромність: прізвища головних зірок цієї команди Батагов, Зубков та Сікан. Якщо три кити турецького футболу в змозі запрошувати суперзірок типу Морати, Джеко, Осімхена, якщо в Істанбулі бомбардирські рекорди ставить Пьонтек, то в такій скромній, яскраво вираженій азійській команді український десант збирався, саме щоб тягнути решту догори. Сікан і Зубков перебувають у топ-4 найдорожчих витрат клубу, причому за попередні 10 років клуб не викладав такі суми за окремих гравців жодного разу.
При цьому ще до трансферу будь-кого з української трійці наш слід проявився на найвищому рівні. 2022-го генеральним спонсором Трабзонспора став WhiteBit – та сама криптобіржа Віктора Носова, який нещодавно вклався у Металіст 1925. Контракт був укладений на три роки, тобто закінчується найближчого літа – але саме вкладення в українців натякає, що співпрацю має бути продовжено.
Найважливішим партнером українців по атаці має стати конголезець Сiмон Банза. Цей форвард у 18 матчах турецького чемпіонату оформив 13 голів та два асисти – непогано для представника кризового середняка. Але є одне: цей форвард перебуває у Туреччині на правах оренди і, якщо нічого не зміниться, наприкінці сезону повернеться до Браги.
Ну і зірки зірками, але Трабзонспор, на відміну від багатьох турецьких команд, не забуває про своїх. Відразу чотири гравці команди були викликані в останній склад збірної Туреччини – проти двох із Фенера та трьох із Бешикташа. І це не дивно, бо склади грандів просто забиті іноземцями. З тренерами все виражено ще яскравіше: одна справа Гюнеш, але навіть за його відсутності клуб воліє довіряти іноземним тренерам. З останніх 17 призначень на посаду тренера лише три були вибором не на користь турків – та й те, одним із них був Арвеладзе, якого язик не повернеться назвати чужинцем.
І якщо Ерен Елмали вже поїхав у Галатасарай, то Угурджан Чакир знаходиться в команді з 2014-го – і залишиться, мабуть, до кінця кар'єри. Його можна назвати продовжувачем справи Гюнеша: Чакир – голкіпер "чорноморських штормів", який давно прибрав до рук капітанську пов'язку. Вперше у матчі чемпіонату всі троє наших зіграли у понеділок, проти Еюпспора – і приємно, що їм вдалося разом допомогти команді здобути 1:0, але треба сказати спасибі й Чакиру, який не пропустив навіть із пенальті.
Причини, через яку команді з другим найкращим (після Пьонтека) бомбардиром Суперліги у складі знадобилися ще два форварди, знайти досить легко. Румунський форвард Денис Дрегуш, хоч і забивав нашим на Євро-2024, за Трабзонспор грає так погано, що його готові були побити свої ж. Коли в матчі чемпіонату Трабзонспор програв Гезтепе за великої кількості моментів, у роздягальні клубу виникла бійка. Дрегуш на полі не реалізував кілька моментів, у роздягальні, згідно з інсайдами, грубо відповів партнерам – і його були готові побити. Навіть Гюнеш після цього сказати сказав: "Просто вибачитись недостатньо".
До речі, десь тут потрібно додатково наголосити: у Туреччині дуже емоційні і боси, і гравці, і, тим більше, фанати. Гюнеш, якого легендарний статус не рятував від звільнень із Трабзона, готовий робити висновки швидко; гравці, відповідно, теж вилітають і залітають дуже легко: наприклад, із чемпіонської основи (2022-го року, нагадаю) у команді залишилися тільки Чакир та форвард Нвакаемі – але останньому тепер точно важко буде пробитися в основу. Тому Сікану, який за позицією має прямо конкурувати з Банзою, краще не допускати таких промахів, які він дозволяв у Шахтарі. Хоча, чесно кажучи, двох гравців за ціною 6 мільйонів за кожного клуб купував навряд чи для лави – ймовірно, Гюнеш планує якось розмістити на полі трьох форвардів.
Загалом, видно, що наявність у Трабзоні української колонії допомагає кожному з трійки. Ще минулого тижня команда грала матч Кубка – і там голом відзначився українець, від якого цього чекали найменше. З командою третього дивізіону Трабзонспор був на межі ганьби – але Батагов зрівняв рахунок в епізоді з першим голом, Сікан віддав асист на другий, і нещодавній чемпіон врятував рахунок 2:2. Вже той факт, що Батагов після збільшення української колонії почав грати більше, говорить про ставку тренера на внутрішньоклубну діаспору.
Зубкова Трабзонспор представив перетинаючим Чорне море на кораблі. Гарний приклад того, як з іронією ставитися навіть до найскладніших, тригерних сторінок історії. Адже колись українці перетинали Чорне море та відвідували Туреччину у рамках завойовницьких походів. Що ж, тепер Гюнеш, наче великий і досвідчений полководець, покликав український десант для походу на Стамбул.