Його Величність "Червоний Барон": історія легенди Формули-1 Міхаеля Шумахера
3 січня 1969 року на світ з'явився Міхаель Шумахер – найуспішніший гонщик Формули-1, на рахунку якого цілих сім чемпіонських титулів (ділить це досягнення з Льюїсом Гамільтоном). "Червоний Барон" не тільки змінив світ автоперегонів, а й навіть через багато років після закінчення його кар'єри, досі швидких водіїв на дорогах називають "Шумахерами".
Дитинство
Народився наш герой у німецькому місті Хюрт-Хермюльхайм, розташованому у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, ставши першою дитиною в родині Рольфа та Елізабет Шумахерів. А шістьма роками пізніше в нього з'явився молодший брат Ральф.
Батько хлопчиків спочатку працював простим димарем, проте пізніше став керуючим на трасі для картингу в Керпені. Коли первістку було три роки, Рольф зібрав для Міхаеля його перший гоночний карт, встановивши на нього двигун від газонокосарки. А за п'ять років майбутній "Червоний Барон" вже здобув свій перший кубок.
Однак у дитячі та підліткові роки перегони були далеко не єдиним захопленням. Також Шумахер займався дзюдо. До того ж у якийсь час єдиноборство було для молодого німця у пріоритеті, а карт покривався пилом у батьківському гаражі.
Проте все змінилося після змагань, на яких Міхаель посів третє місце. Всі друзі вітали його та говорили про те, що він бився дуже добре. Утім, вже в тому віці наш герой ненавидів програвати, тож, вважаючи цей результат провальним, повернувся назад до автоспорту.
Ранні роки
У 14 років Міхаель отримав гоночну ліцензію Люксембурга, оскільки в маленькій країні був нижчим віковий поріг для офіційних змагань. Через рік Шумахер вже блиснув у себе на батьківщині й став чемпіоном Німеччини з картингу, а пізніше посів перше місце на європейській першості.
Ще зовсім молодим, Шумі вивів на інший рівень розвиток свого розуміння гонок. І щоб краще розбиратися в технічній стороні питання, у 1986 році наш герой вирушив до Отцберга вчитися на автомеханіка, де через три роки склав іспит і отримав звання підмайстра. Ці знання йому ще багато разів знадобилися в подальшій кар'єрі.
У той же період, в 1988 році, Міхаель почав брати участь у різних формульних серіях і в 1990-му став чемпіоном Формули-3. Зокрема, на Гран-прі Макао головним суперником Шумахера був Міка Гаккінен, який ще не раз з'явиться в цій історії. Боротьба закінчилася контактом, після якого фін зійшов з дистанції, а німець виграв перегони.
Також, перебуваючи у молодіжній програмі Мерседеса, майбутній "Червоний Барон" брав участь у перегонах на спорткарах і навіть виступав на знаменитому марафоні "24 години Ле-Мана". Але все ж таки у відкритих колесах Шумі добивався великих успіхів і 1991 року він опинився в японській Формулі-3000, яка відчинила двері у Формулу-1 багатьом талановитим пілотам, включаючи майбутнього напарника – Едді Ірвайна.
Дебют у Формулі-1
Найважливішу роль у долі "Червоного Барона" відіграв французький та бельгійський автогонщик Бертран Гашо, який на той момент виступав у Формулі-1 у команді Джордан. У грудні 1990 року у Лондоні на звичайних дорогах у Бертрана стався конфлікт із місцевим таксистом. У підсумку Гашо застосував газовий балончик, який був заборонений на території Великобританії. І через пів року суд виніс рішення про 18 місяців в'язниці.
Водночас Шумахер і його особистий менеджер Віллі Вебер активно шукали можливість потрапити до Формули-1. Едді Джордан, власник однойменної команди, довгий час відкидав кандидатуру Міхаеля. Однак, коли несподівано за ґратами опинився один з основних пілотів, ірландець таки дав німцеві шанс і Шумі взяв участь у Гран-прі Бельгії 1991 року.
Вже на практиках наш герой показав дуже хороший темп, а у кваліфікації він зайняв сьомий рядок. Цифра 7 також ще не раз з'явиться в цій історії. Але що ще важливіше, за Шумахером залишився напарник – Андреа де Чезаріс, який на той момент проводив аж 12-й сезон у Формулі-1.
У гонці, на жаль, Міхаель не проїхав навіть одного кілометра й зійшов із дистанції через злам зчеплення. Однак швидкість, показана по ходу вікенду, не могла не залишитися без уваги. І талант Шумахера зауважив голова команди Бенеттон.
Перехід у Бенеттон
Про особу Флавіо Бріаторе я вже розповідав докладніше у статті про "Крашгейт". Італійський бізнесмен, який свого часу мав досвід успішної співпраці з мафією, мав просто неймовірне чуття на можливість досягти успіху. І вже перед наступними перегонами в Італії вибухнув великий скандал за зачиненими дверима, за фактом якого Бріаторе, кажучи простою лексикою, "віджав" Шумахера у Джордана.
Цілу ніч у готелі D'este тривали довгі перемовини за участю відразу чотирьох сторін – Берні Еклстоуна, делегацій від команд Бенеттон і Джордан, а також особистого менеджера гонщика Роберто Морено, на місце якого, власне, Шумахер вирушав до Бенеттона.
За підсумками тривалих переговорів, за допомогою доброго слова та пачки грошей, між колективами було здійснено обмін пілотами: Шумахер вирушив до Бенеттона, а Морено – до Джордана.
Вже в Монці, відразу після зміни команди, Міхаель здобув свої перші очки у Формулі-1. До того ж він випередив напарника – триразового чемпіона Нельсона Піке, який проводив свій останній сезон. Етапи в Португалії та Іспанії також принесли Шумі залікові очки.
У тіні Вільямса, або шлях до першої перемоги
У сезоні 1992 року команда Вільямс вивела на трасу справжній шедевр інженерної думки. Активна підвіска і безліч інших технологій зробили машину британської команди просто непереможною.
Поки Найджел Менселл впевнено крокував до свого довгоочікуваного титулу, десь позаду Шумахер поступово ставав зіркою автоспорту. А за постійну посмішку та жовтий комбінезон, фанати дали молодому Міхаелю прізвисько "Сонячний хлопчик".
Свій перший подіум німець виборов у другій гонці сезону-1992 – у Мексиці. На наступних двох етапах – у Бразилії та Іспанії, він також потрапив у трійку найкращих. Через кілька гонок Шумі знову зміг побризкатися шампанським у Канаді й в себе на батьківщині – в Німеччині.
А у Бельгії, на трасі Спа-Франкоршамп, де роком раніше відбувся дебют, Міхаель Шумахер здобув свою першу перемогу у Гран-прі Формули-1. Під дощем у "Сонячного хлопчика" немов виросли крила, тож у підсумку обидва пілоти Вільямса опинилися позаду. Вперше з 1975 року на подіумі зазвучав гімн Німеччини.
За підсумками першого повного сезону Шумі зайняв третє місце, ставши "найкращим серед решти".
Подіум, або схід
Після року перерви у Формулу-1 за кермо Вільямса повернувся найрезультативніший гонщик 80-х – "Професор" Ален Прост. Крім цього, дуже сильного прогресу досягла команда Макларен, зайнявши цим статус другої сили.
Водночас у болідів Бенеттон почалися дуже сильні проблеми з надійністю. З 16 етапів, Шумахер лише 9 разів зміг дістатися фінішу. Однак усі 9 разів він приїхав на подіум, 5 із яких на другій позиції.
А на Гран-прі Португалії Міхаель здобув свою другу перемогу в кар'єрі. Історія Формули-1 запам'ятала цю гонку довгою боротьбою Шумахера та Проста за перемогу – двоє великих пілотів різних поколінь боролися близько 20 кіл. У підсумку "Сонячний хлопчик" витримав тиск "Професора", якому другого місця вистачило для того, щоб оформити четвертий чемпіонський титул.
За підсумками сезону-1993 Шумі посів лише четверте місце. І тільки безліч сходів не дозволили Міхаелю поборотися за другий рядок чемпіонату з Айртоном Сінною і Деймоном Гіллом. Попереду ж на Формулу-1 чекали великі зміни.
Шумахер vs Сенна
До сезону-1994 відбулася величезна кількість змін у технічному регламенті. На багато інженерних рішень, включаючи активну підвіску, були накладені заборони й це був великий перший крок до того, щоб Формула-1 наблизилася до того вигляду, в якому ми знаємо її зараз.
Машина команди Вільямс хоч і залишилася найшвидшою завдяки зусиллям Едріана Ньюї, проте Бенеттон відставав у чистій швидкості небагато й дозволяв боротися за перемоги. Фактично саме ці дві команди й стали групою лідерів.
Кожен молодий пілот, потрапивши до Формули-1, мріє змагатися у боротьбі за титул зі своїми кумирами. Проте, на момент 1994 року, більшість легенд 80-х вже закінчили кар'єру. Нікі Лауда пішов на пенсію ще до дебюту Шумахера. З Нельсоном Піке Шумі провів лише 5 гонок у статусі партнера, після чого і той вирушив на заслужений відпочинок. А після сезону 1993 року, у статусі чемпіона, покинув автоспорт і Ален Прост.
Єдиним пілотом "старої епохи", який все ще залишався у Формулі-1, був Айртон Сенна, який до початку сезону-1994 перейшов у Вільямс. Проте, все міжсезоння було відкритим питання, чи вийде "Чарівник" на старт, бо йому загрожувала дискваліфікація за бійку з Едді Ірвайном, а також ще за низку сумнівних вчинків, від яких втомилися організатори чемпіонату. Але в результаті всіх розглядів, побоявшись масових протестів з боку фанатів, покарання зробили лише умовним.
Перший етап проходив на батьківщині Сенни – у Бразилії. Улюбленець місцевої публіки легко взяв поул, реалізувавши те, що у нього була найшвидша машина сезону. Однак у гонці Шумахер досить спокійно підтримував темп суперника і вийшов уперед під час хвилі піт-стопів.
Опинившись попереду, Міхаель почав поступово відриватися. Айртон намагався наздогнати молодого суперника, проте на 55-му колі бразилець припустився грубої помилки, вилетів з траси й зійшов з дистанції. Шумахер впевнено довів справу до перемоги, випередивши найближчого переслідувача більш ніж на коло.
На Гран-прі Тихого Океану, що проходив у Японії, знову поул дістався Сенні. Проте Шумі набагато краще стартував і вийшов у лідери перегонів. Добре почав заїзд і Міка Гаккінен. Фінн атакував бразильця у боротьбі за другу позицію. Боротьба двох колишніх напарників призвела до зіткнення. Нікола Ларіні й Марк Бланделл, що їхали позаду, не встигли загальмувати й також взяли участь у невеликому завалі.
Поки ветеран вдруге поспіль завершував гонку достроково, "Сонячний хлопчик" знову впевнено зробив крок на верхню сходинку подіуму. Між двома гонщиками, які розглядалися всіма як основні претенденти на титул, у чемпіонаті вже була різниця в цілих 20 очок. Нагадую, що тоді залікові бали після перегонів нараховувалися за системою 10-6-4-3-2-1.
Фінальною крапкою у протистоянні Шумахера та Сенни стало трагічне Гран-прі Сан-Марино. "Чорний вікенд" в Імоле розпочався з аварії Рубенса Барікелло на практиці, після чого гонщик із травмами вирушив до лікарні. У кваліфікації загинув Роланд Ратценберґер. А на старті гонки сталася аварія між Юрком Ярвілехто та Педро Ламі, в якій фінський гонщик пошкодив руку, а ще чотири глядачі та один поліцейський отримали інші травми. Але на цьому все не скінчилося.
Сенна, що стартував з поула, залишився лідером після рестарту на п'ятому колі. Айртон не хотів програвати третю гонку поспіль, а тому відчайдушно намагався відірватися від Міхаеля. Але на початку сьомого кола протистояння цих гонщиків закінчилося назавжди: у повороті Tamburello Сенна втратив керування та на швидкості 218 км/год врізався у стіну. Від отриманих травм бразилець помер у шпиталі.
Шумахер vs Гілл
Трагічні події Імоли призвели до того, що Деймон Гілл "успадкував" статус першого пілота й право боротися з Шумахером за чемпіонський титул. По ходу все того ж Гран-прі Сан-Марино, між новою парою претендентів на титул вже трапився перший контакт, який закінчився зламаним переднім антикрилом для британця.
Однак довгий час про якесь серйозне протистояння за чемпіонство не йшлося. Після перемоги в Сан-Марино, Шумахер у Монако здобув свій перший поул у кар'єрі, який одразу ж реалізував у "Великому шоломі".
"Великий шолом" – це рідкісне досягнення, коли на якомусь етапі один і той же пілот здобуває поул і перемогу, ставить при цьому найшвидше коло гонки і їде першим від старту до фінішу, жодного разу не втративши лідерство.
Лише на Гран-прі Іспанії, коли на боліді Міхаеля коробка передач заклинила на п'ятому ступені, Деймон зміг здобути перемогу. Але навіть у той момент усі обговорювали, як "Сонячний Хлопчик", провівши три чверті перегонів на пошкодженій машині, зумів приїхати другим, зробивши по ходу справи ще й два піт-стопи.
Суддівські скандали
За підсумками перших семи перегонів Шумахер виграв шість разів. Таке домінування одного пілота поступово змушувало нудьгувати глядачів. Гілл, попри швидший болід, не міг скласти жодної конкуренції. Поступово почали знижуватися рейтинги телетрансляцій, через що організатори чемпіонату задумалися над поверненням інтриги.
Першим відверто притягнутим за вуха приводом стало прогрівальне коло Гран-прі Великобританії. Міхаель двічі опинявся попереду Деймона, проте, ясна річ, повертав після цього позицію. З усім тим, за ці дії дирекція перегонів виписала німцеві штраф "стоп-н-гоу" – проїзд піт-лейном з п'ятисекундною зупинкою. Команда Бенеттон відразу почала подавати апеляції на відверто дивне рішення суддів.
Хоча в результаті Шумі й відбув покарання, за спробу заперечення його результат у Сільверстоуні повністю анулювали, а також його ще й дискваліфікували на дві гонки – в Італії та Португалії.
А невдовзі, Шумахер ще й став жертвою нового правила "планки". Після трагічних подій в Імолі, прямо по ходу сезону було ухвалено рішення додавати під усі боліди невелику дошку з особливої породи дерева відомого як Jabroc. За новим регламентом, її знос не повинен перевищувати норму..
Це було чимось абсолютно новим, питанням часу було, коли хтось із пілотів позбудеться заслуженого результату. А оскільки організатори шукали будь-який привід повернути інтригу в боротьбу, машина Шумахера перевірялася першою. І на Гран-прі Бельгії перемога перетворилася на ще одну дискваліфікацію.
За сумою всіх спірних рішень, Гілл отримав одразу 56 очок фори (40 втрачених Міхаелем + 16 отриманих за те, що Деймон чотири рази перемістився з другої позиції на першу). Навіть із сучасною системою, це дуже багато, а в ті часи це була ціла прірва.
Коли "Сонячний хлопчик" відбув усі покарання, його перевага в чемпіонаті скоротилася всього до одного очка. Таким чином, організатори домоглися своєї мети й за три етапи до кінця в боротьбу за титул повернулася інтрига.
Слідами Проста і Сенни
Шумахер упевнено виграв Гран-прі Європи, але в Японії, єдиний раз за сезон, Гілл зумів перемогти свого суперника в "чесному бою". До цього британець приїжджав першим лише коли німець отримував спірні покарання від суддів, або мав технічні проблеми.
Таким чином, через дві гонки, претенденти підійшли до фінального заїзду в австралійській Аделаїді з тією ж самою різницею лише в одне очко. Попереду був "Сонячний хлопчик", який за весь чемпіонат так жодного разу і не втрачав лідерства. Усі чекали на розв'язку.
У 1994 році в пам'яті багатьох глядачів ще були свіжі сезони 1989-1990. То були два чемпіонати протистояння Проста та Сенни. І обидва рази вирішальним моментом у битві за чемпіонство ставало зіткнення двох претендентів. Обидва рази аварія гарантувала титул одному з учасників прецеденту: у 1989 – "Професору", а в 1990 – "Чарівнику". У підсумку саме ці двоє стали першопрохідниками у використанні тарана як інструменту боротьби за головну нагороду.
Поул-позицію на Гран-прі Австралії 1994 року зайняв Найджел Менселл, який повернувся з пенсії на останні три етапи сезону. Проте обидва претенденти на титул обійшли ветерана на старті, після чого Шумахер очолив заїзд.
Ключовим моментом перегонів, а разом із тим і всього чемпіонату, стало 35-те коло. Міхаель зробив помилку і трохи зачепив стіну. Деймон, який їхав позаду, тут же кинувся в атаку. Але майбутній "Червоний Барон" дуже різко "закрив хвіртку", в результаті чого сталося зіткнення двох претендентів на титул.
За підсумком аварії Шумахер відлетів у відбійник, а Гілл на пошкодженому боліді вирушив у бокси. Механіки Вільямса намагалися полагодити болід, але важіль був зламаний один з елементів передньої підвіски. І за кілька хвилин потому, британець покинув свою машину. Весь цей час Міхаель стояв за відбійником і дивився, чи проїде повз нього Деймон. Але головного суперника не було.
Обличчя Шумі залишалося спокійним, але всередині, зрозуміло, він сильно нервував. Лише коли всі інші пілоти зробили ще три кола, почало спадати на думку, що трапилося те, до чого уродженець Хюрт-Гермюльгайма прагнув усе своє життя: Міхаель Шумахер став чемпіоном світу у Формулі-1, першим серед німців.
Звичайно, вибухнув величезний скандал після закінчення заїзду. Таран викликав неймовірний шквал критики на адресу новоспеченого володаря титулу. Багато фанатів і журналістів активно висловлювали своє невдоволення, так, немов Формула-1 не бачила ще два тарани п'ятьма роками раніше.
Але за всіма цими криками, всі забули один простий факт: Міхаель домінував весь сезон. Навіть загартований у боях за титули Сенна, за наявності швидшого боліда, програв Шумахеру перші гонки сезону. А Гілл просто весь сезон був у тіні свого суперника.
Єдина причина, чому "Сонячний хлопчик" не оформив чемпіонський титул за багато перегонів до кінця – це бажання суддів повернути інтригу в чемпіонат за всяку ціну. Інтрига, яка була взята в борг. І фактично, німець просто повернув собі те, що йому належало.
27 років потому, після скандального сезону-2021, який так само відзначився безліччю спірних рішень суддів і грандіозними суперечками після фінальних перегонів, багато глядачів і журналістів побачили величезну кількість паралелей із чемпіонатом 1994. Або історія любить повторюватися, або людям подобається бачити в новому щось знайоме старе. Однак загальних фактів, дійсно, було багато.
Крім Міхаеля, звісно ж, раділи успіху і люди, які разом з ним йшли до цього чемпіонського титулу. Насамперед його наставник – Флавіо Бріаторе, який виростив з німця чемпіона. Італійський бізнесмен крок-за-кроком вирощував з юного німця зірку автоспорту і в той момент мета була досягнута. Доклали до цього руку і Росс Браун з Рорі Бірном, які ще не раз з'являться в цій історії.
Що ж стосується суперників, то втішним призом для команди Вільямс став кубок конструкторів. Хоча Шумахер і став найкращим гонщиком, про боротьбу за командний трофей для Бенеттона не йшлося, бо другий пілот команди, Йос Ферстаппен (батько Макса Ферстаппена), набрав за сезон лише 10 очок.
Шумахер vs Гілл, другий дубль
У наступному сезоні головними героями залишилися Міхаель і Деймон. Спочатку здавалося, що британець, який набрав досвіду, сповнений рішучості взяти реванш. Після трьох перегонів сезону, Гілл мав дві перемоги й лідирував у чемпіонаті з відривом у шість очок.
Однак уже в Іспанії Шумахер повернув собі ініціативу. У решті 14 перегонів, німець 10 разів випередив свого суперника, 8 із них – виграв. Ще двічі претенденти на титул зіткнулися один з одним з обопільним сходом – у Великій Британії та Італії.
За дві гонки до кінця сезону Міхаель став дворазовим чемпіоном світу. Цього разу, в руках Бенеттона опинився і кубок конструкторів. Подвійний успіх для Шумахера та Бріаторе. Затьмарював ситуацію лише той факт, що на цьому їхні шляхи розійшлися.
Перехід у Феррарі
Провівши неповних п'ять сезонів і двічі ставши найкращим пілотом, Шумі вже був людиною, яка добре знала толк не тільки в тому, як водити болід, а й у всіх нюансах "Королівських перегонів". Розумів він і те, що приватні команди рідко бувають на вершині дуже довго. Тому назрівало питання зміни роботодавця.
Оскільки німець став головною зіркою автоспорту, звісно ж, усі конструктори мріяли бачити його у своєму кокпіті. Переговори велися одразу з трьома командами – Феррарі, Макларен і Вільямс. Однак, коли було оголошено, що Шумі обрав Скудерію – багато людей вирішили, що він збожеволів.
Після смерті Енцо Феррарі у 1988 році, створена ним команда занурилася у справжній хаос. За відсутності "Комендаторе", всередині колективу були постійні інтриги й боротьба за крісло директора. Зрозуміло, це позначалося на результатах.
Домогтися успіху на "гарцюючому жеребці" не зміг навіть сам "Професор" Ален Прост, хоча він і боровся за титул у 1990. Менш помітні пілоти – хоч і перебували десь біля подіуму, інколи навіть здобували разові перемоги в перегонах, але про боротьбу за чемпіонство мови не йшло від слова "зовсім".
Повернути колишню славу червоній команді взявся Жан Тодт. Француз почав перебудовувати команду фактично з нуля. А щоб цей механізм запрацював, необхідний був гонщик, який не просто добре їздить, а є справжнім лідером. Новоспечений дворазовий чемпіон підходив на цю роль ідеально.
Жан настільки щиро вірив у свій план, що зміг переконати Міхаеля підписатися на цей проєкт. Шумахер же, отримає неймовірний на ті часи гонорар – 60 мільйонів доларів за два сезони, а також – безпрецедентний контакт із чітко прописаним статусом першого пілота.
Зі спортивного погляду Шумі також побачив у цьому новий виклик. Людина, яка піднялася на саму вершину, по суті починала все з початку. Замість того, щоб чекати на неминуче падіння Бенеттона, німець вирішив наново злетіти з Феррарі, яка на той момент не вигравала титулів ще з чемпіонства Джоді Шектера у 1979.
"Червоний Барон"
Звісно, високих результатів від першого сезону в новій команді ніхто не чекав. Сезон-1996 був роком Вільямса. Новий болід Едріана Ньюї був у своїй лізі й ні в кого не було шансів завадити Деймону Гіллу здобути титул. Але якщо з чемпіонатом усе було зрозуміло, то в окремих перегонах боротьба все ж була.
Міхаель став "найкращим із переслідувачів", як це було раніше в 1992-му. У перших шести перегонах сезону Шумахер чергував сходи з подіумами. Але всі фанати чекали одного – першої перемоги за кермом Феррарі.
Сталося це на дощовому Гран-прі Іспанії. Вкотре на мокрій трасі у Шумі немов виросли крила. За перші 16 кіл німець пройшов суперників одного за одним і вирвався в лідери гонки. Поки інші гонщики раз-по-раз помилялися, Шумахер, вийшовши на вільний простір, помчав на 4 секунди швидше за інших.
Попри цілих чотири піт-стопи, до кінця перегонів Міхаель випередив найближчого переслідувача на 45 секунд. І ще 17 років Шумі залишатиметься єдиним пілотом, який зміг виграти перегони на трасі Каталунья після того як почав їх позаду першого стартового ряду.
Ближче до кінця сезону Шумахер закріпив успіх, зробивши крок на верхню сходинку подіуму в Бельгії, і що ще важливіше – в Італії. Саме перемога в Монці необхідна будь-якому гонщику Феррарі для того, щоб стати справжнім героєм в очах італійських фанатів. Хоча до справжніх успіхів було ще далеко, саме той момент став першою сторінкою великої легенди про "Червоного Барона".
На початку 20-го століття аналогічне прізвисько "Червоний Барон" носив найкращий льотчик-ас першої світової війни – барон Манфред фон Ріхтгофен, що літав на літаку червоного кольору. Міхаеля Шумахера прозвали так само завдяки червоному боліду, такій же непереможності та віддаленій зовнішній схожості зі своїм земляком.
Шумахер vs Вільнев
Роком раніше говорити про те, що на Феррарі у 1997 році можна буде змагатися за титул, було б неймовірно оптимістично. Однак свій подарунок зробив Едріан Ньюї – він покинув команду Вільямс на початку сезону. Британський інженер встиг побудувати болід на новий сезон, але роботу з оновленнями проводили вже інші люди.
У сучасного глядача може виникнути асоціація з чемпіонатом 2024 року. Однак у 1997-му була зовсім інша ситуація. Різкого падіння не відбулося і Вільямс, як і раніше, залишився найшвидшою машиною на трасі. Та й проєкт Жана Тодта з повернення величі Феррарі був все ще дуже сирим. Однак розрив у чистому темпі між колективами таки скоротився до рівня, який вже дозволяв вести боротьбу за титул.
Після того, як Гілл, ставши чемпіоном, вирушив до Ерроуз, головним фаворитом і суперником Шумахера став Жак Вільнев. Молодий канадець проводив лише другий сезон у Формулі-1 і відсутність призводила до того, що він далеко не завжди міг реалізувати перевагу найкращої машини.
Хоча після 5-6 перегонів помітно виділилися два основних претенденти на титул, сезон був одним із найбільш хаотичних в історії Формули-1. В обох суперників успіхи змінювалися провалами, а провали успіхами. При тому, що на останній етап вони приїхали з різницею в одне очко (на користь німця), за весь сезон їхнього протистояння Шумахер і Вільнев жодного разу не були разом на подіумі.
Головний скандал кар'єри
Гран-прі Європи, що проходив в іспанському Хересі, завершував сезон. І дива почалися вже з кваліфікації – одразу три пілоти показали ідентичний час з точністю до тисячної частки секунди. Усе б нічого, але це була боротьба за першу стартову позицію.
У підсумку поул позицію зайняв Вільнев, який раніше за всіх показав цей результат, другим став Шумахер, а третім – інший пілот Вільямса – Хайнц-Харальд Френтцен.
На старті Шумі пройшов свого суперника й кинувся вперед. У якийсь момент здавалося, що третій титул уже в кишені у німця. Однак, після другої хвилі піт-стопів на 43-44 колах, на боліді Міхаеля почалися проблеми з прогріванням гуми. На 48-му колі, користуючись труднощами у суперника, Жак наблизився та пішов в атаку. А далі сталося те, що назавжди вписалося в історію Формули-1.
У повороті Dry Sac Вільямс опинився на внутрішньому радіусі. Для обох гонщиків це був момент "все, або нічого". Не бажаючи здаватися, Шумахер просто повернув у свого суперника. Але оскільки Феррарі його була із зовнішнього боку, відцентрова сила працювала проти "Червоного Барона" і удар виявився надто слабким, щоб здійснити серйозний таран.
За підсумком контакту, машина Міхаеля рикошетом відлетіла в гравій, а Жак продовжив рух трасою. На цьому боротьба за титул була закінчена. На останньому колі Вільнев пропустив двох пілотів Макларена, тим самим подарувавши першу перемогу в кар'єрі Міці Гаккінену. Але навіть 4 очок за третє місце, було достатньо для того, щоб канадець став чемпіоном.
Однак фінішем перегонів усе не закінчилося. Одразу ж почалися грандіозні розгляди з приводу тарана. Цілком можливо, якби той маневр вдався, FIA б не наважувалася змінювати володаря титулу постфактум. Однак, оскільки Шумахер все одно програв, на нього вирішили "повісити всіх собак" і влаштувати "публічне покарання" у вигляді позбавлення всіх очок, набраних за сезон.
Шумахер vs Гаккінен
Плавно наша історія підійшла до одного з найвидатніших протистоянь в історії Формули-1 – епохи боротьби Міхаеля Шумахера та Мікі Гаккінена, що тривала в період з 1998 по 2000 роки. Дуже багато фанатів автоперегонів вважають ті три сезони найкращими в історії "королівських перегонів".
Слід також зазначити, що Міхаель і Міка ставилися один до одного з великою повагою, що на той час стало дуже рідкісним явищем для пілотів, які ведуть боротьбу за чемпіонський титул. Хоча їхня боротьба на треку була дуже жорсткою, вони жодного разу не зіткнулися за весь час їхнього виступу у Формулі-1. А єдина їхня аварія трапилася ще у Формулі-3, на Гран-прі Макао 1990 року. За межами ж гоночних болідів німець і фін були дуже хорошими друзями.
Крім гонщиків, творили історію і головні особи на командному містку. Покинувши Вільямс, Едріан Ньюї перейшов до Макларена і вже до сезону 1998 року побудував для нового колективу найкращу машину, що перевершувала у швидкості всіх суперників.
Після впевненого дубля в перших перегонах в Австралії, складалося враження, що для Гаккінена це буде легка прогулянка за титулом. Навіть зайвий піт-стоп, на який фін заїхав помилково, не завадив йому здобути перемогу, хоча для цього й довелося "посунути" напарника – Девіда Култхарда. А в Бразилії "срібні стріли" повторили свій успіх.
Однак, був і свій козир у рукаві у Скудерії. Ще в 1997-му на пост технічного директора з Бенеттона в Феррарі перейшов Росс Браун. Але в сезоні-1998 він знайшов свою славу як геній стратегії. Розуміючи, що італійська машина далека від ідеалу, британець постійно винаходив хитромудрі плани, щоб допомогти Шумахеру в його нелегкій боротьбі.
Слід зазначити, що наприкінці 90-х обгін перетворився на справжнє мистецтво. Гонщики часто мали змогу дуже довго стримувати швидшого суперника. Відтак, ключовим моментом багатьох перегонів ставала хвиля піт-стопів. І головним питанням ставало: хто вийде попереду після зупинки.
Важливим фактором у ту епоху була наявність дозаправок по ходу заїзду. У наш час, через те, що механіки змінюють лише колеса, можливості вибору стратегії скоротилися до мінімуму. Однак тоді ключову роль відігравала кількість палива на борту боліда. Машина з порожніми баками могла їхати значно швидше, ніж заправлений під зав'язку суперник. І, таким чином, з'являлося величезне поле для фантазії.
На Гран-прі Аргентини Росс Браун прийняв рішення залити Міхаелю відчутно менше бензину. Стартувавши "без нічого", вже на четвертому колі Шумахер вирвався в лідери й почав поступово відриватися. Ціною такого легкого прориву була необхідність здійснювати два піт-стопи проти одного у гонщиків Макларена. Але цей план таки виявився вірним і приніс "Червоному Барону" першу перемогу сезоні-1998.
Наступні три етапи пройшли під повну диктовку "Срібних стріл". Після шести гонок фін випереджав німця майже вдвічі – 46 очок у Мікі проти 24 у Міхаеля. У той момент багатьом уже здавалося, що все з чемпіонатом зрозуміло.
Проте вже в Канаді відбулося перехоплення ініціативи. Після того, як обидва боліди Макларена зійшли з дистанції з технічних причин, навіть штраф стоп-н-гоу не завадив Шумахеру здобути перемогу. Вигравши ще дві гонки після цього, "Червоний Барон" скоротив своє відставання до 2-х залікових пунктів.
Наступні два етапи в німецькомовних країнах (Австрії та Німеччині) знову виграв Міка, що могло б стати сильним психологічним ударом по Міхаелю.
Але на Гран-прі Угорщини відбувся наступний стратегічний реванш. Прямо по ходу заїзду Росс Браун вирішив перевести Шумі на тактику трьох зупинок. За рахунок того, що Феррарі залили менше палива, заправка машини "Червоного Барона" зайняла менше часу і він виявився попереду обох гонщиків "Срібних стріл".
А далі було 19 кіл у кваліфікаційному режимі. Міхаель мчав на легкому боліді трасою і до моменту фінального піт-стопу відірвався на достатню відстань, щоб зберегти лідерство після виїзду з боксів.
Круговий Култхард
Досі глядачі сперечаються, чи був епізод, що трапився на Гран-прі Бельгії 1998 випадковим, або ж Девід саме так усе й задумував. Однак, багато хто погоджується з тим, що саме той момент став вирішальним наприкінці чемпіонату.
Дощові перегони на трасі Спа-Франкоршамп розпочалися з масового завалу з величезною кількістю розбитих болідів. Заїзд був зупинений червоними прапорами і ряд пілотів пересіли в запасні машини.
Зрозуміло, Шумахеру необхідно було користуватися черговою помилкою суперника та набирати максимум очок. Власне, "Червоний Барон", який завжди успішно виступав у дощ, впевнено лідирував у гонці. Здавалося, що вже ніщо не забере у Міхаеля заслужену перемогу, але на його шляху виявився другий пілот Макларена – Девід Култхард, який на той час відставав на коло.
Попри сині прапори, три кола шотландець відмовлявся пропустити німця. Зрештою, втомившись від такої некоректної поведінки суперника, Шумі вирішив просто атакувати його і вийти вперед. Але саме в той момент Култхард прибрав ногу з педалі газу. І зробив це він, залишаючись на основній гоночній траєкторії.
В умовах поганої видимості Шумахер не встиг зреагувати на цю дію і сталася аварія, яка коштувала пілоту Феррарі переднього правого колеса. На цьому гонка для Міхаеля була закінчена.
Однак Шумахер зумів самостійно доїхати до боксів, причому на великій швидкості, наче критичне пошкодження боліда не мало значення. Проте це було сходження і на піт-лейні між гонщиками ледь не сталася бійка – їх розбороняли механіки обох команд.
Цей прецедент коштував "Червоному Барону" найважливіших 10 очок, які ще дуже позначаться надалі. І навіть зараз, через 26 років, у Формулі-1 так і не з'явився дієвий спосіб покарати команду за використання другого пілота для усунення основного суперника.
Фінішна пряма 1998
Після поганого старту на Гран-прі Італії, наш герой опинився за двома пілотами Макларена. Однак на 17-му колі, всього за 400 метрів, "Червоний Барон" прорвався з третьої позиції на першу: Шумахер на трасі обігнав Гаккінена, а Култхард у цей же час зійшов із дистанції через поломку двигуна.
Після цього німець проклав свій шлях до перемоги, а фін втратив до кінця перегонів ще дві позиції. На подіумі Міхаелю склали компанію партнер – Едді Ірвайн (2 місце), а також рідний брат – Ральф (3 місце).
Що ще важливіше, після гонки у Монці два претенденти на титул мали рівну кількість очок. Фактично, за дві гонки до кінця сезон перезапускався заново. Проте ще одна гонка у Німеччині (офіційно – Гран-прі Люксембургу) закінчилася на користь Мікі. І перед Японією вже була різниця у 4 залікові пункти.
Перед початком гонки на Сузуке стався ще один момент, за який багато глядачів і люблять протистояння Шумахера та Гаккінена. Коли всі боліди вже стояли на стартових гратах, і всі нервово чекали фінальної битви за титул, Міка підійшов до Міхаеля і потис руку своєму супернику.
Але фактично боротьба закінчилася, не встигнувши початися – перед стартом у "Червоного Барона" перегрілося зчеплення і затихла машина. Початок заїзду був відкладений, але це означало, що Шумі доведеться стартувати останнім, що зводило шанси на титул до мінімуму. А далі, по ходу перегонів, він зійшов через прокол колеса.
Гакінен став чемпіоном. А ми вже ніколи не дізнаємося відповіді на запитання: що було б, якби не втрачені в Бельгії 10 очок.
Переломний момент
Ще 1997 року, слідом за Россом Брауном, з Бенеттона до Феррарі перейшов і Рорі Бірн. Спочатку він займався доопрацюванням попереднього боліда, створеного Джоном Барнардом. Однак, до сезону 1999 року була представлена нова машина Скудерії, фактично побудована з нуля. На новій техніці "Червоний Барон" був рішуче налаштований взяти реванш
Починався чемпіонат як другий раунд попереднього. Знову на перших ролях були Гаккінен і Шумахер. Але все змінив Гран-прі Великої Британії. На першому колі німець зійшов із дистанції через несправність гальм. Але важливіше було те, що при цьому Міхаель отримав подвійний перелом ноги, який поставив хрест на боротьбі за титул.
Спочатку все керівництво Скудерії сподівалося на швидке повернення лідера команди. Проте лікарі заборонили "Червоному Барону" пілотувати в такому стані. Мотивацією для вирішення стало те, що у разі критичної ситуації гонщик не зміг би вибратися із боліда за необхідний термін. Таким чином пропустити довелося цілих шість етапів і повернувся в кокпіт він лише на останні два.
Без Шумі право боротися за титул "успадкував" його партнер – Едді Ірвайн. Подальша частина сезону була досить хаотичною. А докладніше про неї я розповідав у статті про ірландського пілота.
Шумахер vs Гаккінен, реванш
Другою спробою взяти реванш став сезон на зламі тисячоліть – 2000 року. Феррарі та Макларен мали відчутну перевагу над рештою суперників і всі 17 перемог були розподілені між чотирма пілотами двох топ-команд.
Слід зазначити, що до нового чемпіонату в Міхаеля змінився напарник.
Попри те, що на початку сезону явну перевагу в темпі мали "Срібні стріли", розпочався чемпіонат для "Червоного Барона" якнайкраще: хоча в перших трьох гонках на поулах був Гаккінен, Шумахер упевнено виграв ці заїзди. А за очками різниця була просто розгромною: 30 у німця проти 6 у фіна.
Проте стартовий ривок був не довгим і, починаючи з четвертого етапу суперники перехопили ініціативу. У десяти наступних перегонах сім разів виграли пілоти Макларена. Лише двічі Шумі зміг зробити крок на верхню сходинку подіуму – на Гран-прі Європи та Канади. А також на дощовомГран-прі Німеччини свою першу перемогу здобув Рубенс Барікелло.
Поки "срібні стріли" щоразу перемагали, у "Червоного Барона" почалася чорна смуга – цілих чотири сходи, три з яких поспіль (у Франції, Австрії та Німеччині). Міка не лише наздогнав Міхаеля, а й вийшов у лідери чемпіонату після Гран-прі Угорщини.
Хороші шанси на перемогу були у Бельгії – попри те, що машина Шумахера готувалася під дощовий заїзд, на висохлій трасі він впевнено стримував Гаккінена, який мав "сухі" налаштування. Цілком можливо, так би все і закінчилося, але круговий Рікардо Зонта, який виявився "не в той час не в тому місці", завадив німцеві зробити захисний маневр, фактично ставши розділовим бар'єром між двома претендентами. Таким чином, фін вийшов уперед і збільшив свій відрив до шести очок.
Довгоочікуваний титул для Ferrari
Хоча до кінця сезону залишалося ще чотири гонки, після складної середини чемпіонату серед фанатів Феррарі знову почало виникати дивне відчуття. Багато експертів пророкували третій титул Гаккінену. Але Шумахер мав щодо цього зовсім іншу думку.
Вже в Монці "Червоний Барон" дав усім зрозуміти, що здаватися він не збирається і переміг у гонці, на радість місцевим "тифозі". А на Гран-прі США, після низки чорної смуги в середині сезону, карма таки посміхнулася і нашому герою – ще одна перемога, яка дозволила відіграти одразу 10 очок, бо суперник зійшов через поломку двигуна.
Усього за два етапи Шумахер знову очолив таблицю, вже з перевагою у 8 очок. Як і двома роками раніше, доля титулу знову залежала від гонки на Сузуку. Однак, у 2000 році Гран-прі Японії був не останнім, а передостаннім етапом.
Загалом розклад був таким: якщо Міхаель виграє – він стає чемпіоном достроково, якщо ж Міка приїжджає першим – то боротьба за титул переносилася до Малайзії, причому з вельми великими шансами для фіна.
На старті гонки Гаккінен вийшов у лідери, причому майже таким самим маневром, як і роком раніше. Різниця була лише в тому, що цього разу Шумахер уже боровся за свій титул, тому був більш мотивованим повернути лідерство.
Під час першої хвилі піт-стопів з'ясувалося, що в боліді Макларен було менше палива. У справу включився Росс Браун і залив "Червоному Барону" більше бензину, ніж у суперника. А вирішальним моментом перегонів стали другі зупинки.
Міхаель заїхав до механіків аж на три кола пізніше. У цей час він мчав трасою з порожніми баками значно швидше заправленого Мікі. Для німця цього виявилося достатньо, щоби повернутися на трек попереду фіна.
Знову очоливши заїзд, Шумахер довів справу до перемоги та став триразовим чемпіоном світу. Для Скудерії це був перший титул за 21 рік. Перебудована Жаном Тодтом Феррарі йшла до цього п'ять років.
А "Червоний Барон" був не просто великим гонщиком, а ще й справжнім лідером, який своєю німецькою дисципліною та старанною роботою показував приклад усім працівникам колективу.
У цей момент Рон Денніс, голова Макларена, зробив гучну заяву: "Ми зробимо все, щоб наступного титулу Феррарі чекала ще 21 рік". Однак на практиці це виявилося лише балаканиною. Міхаеля було не зупинити.
Сходження "Червоного Барона"
Вже після першого титулу, будучи ще Сонячним хлопчиком, наш герой став сприйматися всіма як неймовірно сильний і грізний суперник. Але статус справжнього домінатора "Червоний Барон" набув у сезонах 2001-2004.
У Скудерії зібралися одразу чотири генії, які почали творити історію: неперевершений гонщик – Міхаель Шумахер, грамотний керівник команди – Жан Тодт, найкращий стратег – Росс Браун, а також чудовий конструктор – Рорі Бірн, який на піку своєї кар'єри міг кинути виклик навіть самому Ньюї
Цікавий факт: у період з 1991 по 2004 роки чемпіонські титули вигравали виключно на болідах, які розроблялися або Ньюї, або Бірном.
Тим не менш, хоча Шумі й почав "штампувати" титули й бити всілякі рекорди, про якусь "гру в одні ворота" не йшлося.
Що стосується знаменитого протистояння Шумахер–Гаккінен, то фактичновоно було закінчено на Гран-прі Австралії 2001. У ході гонки фінський гонщик потрапив в аварію. Фізично Міка не постраждав, проте психологічно в ньому щось зламалося і на решту сезону він став бляклою тінню самого себе, а після закінчення чемпіонату й зовсім завершив кар'єру.
Але це зовсім не означало легкого життя для Міхаеля. Після перших шести етапів двох лідерів чемпіонату розділяли всього 4 очки.
Дуже брали активну участь у боротьбі за перемогу брали пілоти Вільямса, який набрав колишню форму. Практично у кожній гонці була дуже серйозна конкуренція. Однак, у межах битви за титул, все вирішила стабільність: поки суперники чергували успішні та провальні виступи, "Червоний Барон" впевнено набирав великі очки й лише тричі опустився нижче за другу позицію.
А найяскравішим моментом чемпіонату став етап у Малайзії, на якому обидва пілоти Скудерії, послизнувшись на маслі, відкотились у хвіст пелотону. У той же момент над треком пішла тропічна злива, яка незабаром закінчилася так само різко, як і почалася.
Рішення Росса Брауна перевести своїх пілотів на проміжну гуму дозволило їм здійснювати стрімкий прорив на трасі, що підсихає, і здобути командний дубль.
По поду 2001 року Міхаель вийшов на перший рядок за кількістю перемог, обійшовши в рейтингу самого "Професона" Алена Проста, а також зрівнявся з ним за кількістю чемпіонств. Попереду залишався лише рекорд Хуана Мануеля Фанхіо у п'ять титулів.
Сімейний дубль
Як я вже згадував вище, у той же час у Формулі-1 виступав і молодший брат нашого героя – Ральф. До того ж, він ще 1999 року перебрався до Вільямса, який через два роки набрав дуже високу форму. Звичайно, молодший Шумахер явно поступався у здібностях старшому, проте загалом був досить непоганим гонщиком.
Раніше вони вже кілька разів стояли на одному подіумі. Але на Гран-прі Канади 2001 року вперше в історії Формули-1 відбувся "сімейний дубль" – двоє братів на 1-2 місцях. На верхній сходинці стояв Ральф, якого після церемонії нагородження облили шампанським так, що його комбінезон був наскрізь мокрим.
Згодом у Франції знову найшвидшими стали Шумахери. Цього разу вже Міхаель став найкращим, вийшовши в лідери в такий же спосіб – за рахунок пізнішої зупинки. А на подіумі відбулася "братська помста" у вигляді п'яти літрів за комір.
Надалі ще на трьох етапах сталися подібні сімейні свята – Бразилія-2002, Канада-2003 і Японія-2004. В усіх трьох випадках попереду був "Червоний Барон".
Передплата на безкоштовне шампанське
У сезоні-2002 слово "стабільність" вийшло на особливо новий рівень. Шумахер фінішував на подіумі у всіх гонках сезону і досі це досягнення залишається унікальним в історії Формули-1.
Головними суперниками на трасі були пілоти Вільямса. Мотор БМВ, встановлений на болідах британської команди, дозволяв досягати як мінімум рівного, а може, навіть і вищого чистого темпу, проте регулярно ламався по ходу гонки. З цієї причини була битва за перемоги в окремих перегонах, але в рамках чемпіонату результат був зрозумілий набагато раніше.
Вже на Гран-прі Франції "Червоний Барон" став чемпіоном за рекордні шість етапів до кінця сезону.
Щоб оформити титул у Маньї Курі, Міхаелю потрібно було обов'язково перемагати. Боротьба тривала дуже довго, але молодий суперник тримав оборону. Проте за три кола до фінішу неймовірний пресинг досвідченого чемпіона спрацював: Райкконен таки зробив помилку. Шумахер, подібно до хижака, миттєво кинувся в атаку і скористався своїм шансом.
На "перший-другий" розрахуйся…
Найгучнішим скандалом сезону 2002 року став Гран-прі Австрії. Останнє коло лідером розпочав другий пілот Феррарі – Рубенс Барікелло, який загалом проводив дуже гарну гонку. Однак, після дуже довгих переговорів з командою по радіо, на останніх прямих перегонах, перед найфінішнішою прямою, бразилець відпустив педаль газу і віддав перемогу титулованому напарнику.
А роком раніше, на цій же трасі, був дуже схожий випадок з тією різницею, що йшлося про віддачу другого місця.
Для будь-якої людини, яка розуміє, що Формула-1 – це командний вид спорту, поділ колективу на першого та другого пілота здається цілком природним.
Проте, "романтичніші" глядачі та журналісти, які ще пам'ятали битви напарників за титул у 1996 і 1988 роках, сприйняли це вкрай негативно.
Слід зазначити, що сам Шумахер ставився до свого "зброєносця" з повагою і на подіумі віддав напарнику кубок за перемогу, а також підштовхнув бразильця стати на верхню сходинку. Пізніше саме за це грубе порушення церемонії нагородження команда Феррарі отримала штраф у цілий мільйон доларів.
Після того, як Міхаель гарантував собі чемпіонський титул, він "з панського плеча" дозволив Рубенсу виграти кілька перегонів. Найяскравішим моментом став синхронний фініш двох Феррарі на Гран-прі США, де німець віддав бразильцеві перемогу та таким чином повернув борг за Австрію.
Цікавий факт: за підсумками чотирьох перегонів сезону, в яких виграв Барікелло, сумарне відставання Шумахера було менше однієї секунди. 0.294+0.434+0.255+0.011=0.994
Подальшими наслідками стало те, що в новому регламенті на сезон 2003 року з'явилася сувора заборона на командну тактику. Втім, проіснував він лише 8 років і був скасований у 2010-му через те, що на практиці це обмеження все одно не працювало: якщо у колективу було бажання зробити розмін позиціями між напарниками, то спосіб зробити це завжди знаходився.
Шумахер vs Райкконен
Чемпіонат 2003 року приніс ще безліч змін у правилах. З'явилася найбільш безглузда з існуючих систем нарахування очок для основних перегонів – 10-8-6-5-4-3-2-1. Лише 20% різниця між першим і другим місцями дуже сильно стимулювала просто "доїжджати до фінішу" замість серйозної боротьби за перемогу. А щоб відіграти одне сходження, яке може статися випадково з будь-яким пілотом, тепер потрібно виграти цілих 5 гонок.
Змінився формат кваліфікації, який відтоді включав лише одне залікове коло кожного пілота. Це рішення, що здається простим, принесло величезний дисбаланс. Навіть за сухої погоди стан траси значно змінювався між колами різних гонщиків. А дощові сесії перетворювалися на справжню лотерею.
Одним із секретів надійності Феррарі у 2002 році було те, що на болідах Скудерії використовували різні двигуни для кваліфікації та гонки. В новому регламенті була прописана вимога весь Гран-прі проводити на тому ж моторі, що мало збільшити кількість сходів через відмову техніки.
Слід також відзначити, що, починаючи з чемпіонату 2001 року в "Королівських перегонах" були присутні два постачальники шин – Michelin і Bridgestone. Більшість колективів віддавали перевагу французькому виробнику, проте Скудерія була вірна японцям, які у 2003 році почали помітно втрачати ініціативу.
Новий сезон вийшов неймовірно хаотичним. Перемоги в гонках дісталися пілотам одразу п'яти команд (Феррарі, Вільямс, Макларен, Рено та Джордан). Результати всіх гонщиків, включаючи Шумахера, постійно коливалися вгору-вниз.
Як це часто буває, під зміну регламенту Едріан Ньюї дуже добре доопрацював машину й головним суперником Шумахера в боротьбі за титул став Кімі Райкконен. Цей фін був перш за все відомий не швидкістю, а неймовірно агресивною поведінкою.
Але до фінальних перегонів у Японії шанси на титул мали лише Міхаель та Кімі, при тому що за кількістю виграних перегонів між ними рахунок був 6-1 на користь "Червоного Барона". Різниця в 9 очок перед стартом заїзду здавалася комфортною, але провалена кваліфікація дуже сильно змусила нервувати фанатів німця
Проте під час перегонів Шумахер таки зміг прорватися на рятівну восьму позицію, стати шестиразовим чемпіоном світу, тим самим перевершивши досягнення Фанхіо.
"Simply the best"
(Просто найкращий)
Сезоном домінування "Червоного Барона" став чемпіонат 2004 року. Незважаючи на те, що поули часто здобували пілоти Рено, Бара, Вільямса і Макларена, у гонках щоразу перемагав Шумахер. З перших 13 етапів 12 заїздів виграв Міхаель. Лише образливе сходження в Монако розірвало цю серію на дві частини, не дозволивши зробити недосяжний рекорд.
Після цього друге місце на Гран-прі Бельгії дозволило "Червоному Барону" гарантувати собі свій сьомий титул чемпіона світу.
Це сталося на тому ж самому треку Спа-Франкоршамп, де в 1991 році він дебютував, у 1992 – здобув першу перемогу, у 1995 – зробив свій найкращий прорив з 16-го місця на 1-е, а в майбутньому (щодо сезону 2004) – у 2012-му відсвяткує свою 300-ту, ювілейну гонку.
Сім чемпіонських титулів у Формулі-1. На той час це був небачений результат. Чи міг про таке мріяти маленький хлопчик із Хюрт-Хермюльхайма?
Шинна катастрофа
Після чергового домінування Міхаеля Шумахера FIA зробила ще одну спробу скинути "Червоного Барона" з вершини за допомогою чергової зміни регламенту. Оскільки Феррарі використовували інші шини, аніж основна частина їхніх суперників, саме цим і вирішили скористатися організатори.
І найдивнішим нововведенням чемпіонату 2005 стала заборона на зміну шин у ході перегонів. Усі дистанції потрібно було проїхати на одному комплекті.
Це рішення принесло такий бажаний результат для капіталістів, які насамперед продають шоу – Скудерія з тріском провалилася через те, що покришки Bridgestone у такій ситуації працювали значно гірше, ніж Michelin.
На перший план вийшли Рено та Макларен. Поки Шумахер "відмучував" один із найгірших сезонів своєї "першої кар'єри", за титул боролися Фернандо Алонсо та Кімі Райкконен.
Тим не менш, своєрідною розплатою для власників чемпіонату став скандальний Гран-прі США 2005. За час, що пройшов з попереднього етапу на трасі Індіанаполіс, на треку було проведено алмазне шліфування гоночного полотна, яке дуже позначилося на зносі гуми.
У Bridgestone вже були знайомі з цією новинкою, оскільки їхня дочірня компанія Firestone постачала колеса для американських гоночних серій. Тому японці добре підготувалися до етапу та привезли шини, здатні витримати всю дистанцію. А ось для Michelin це був справжній сюрприз і французькі шини максимум могли проїхати 10 кіл.
Після тривалих спроб вирішити проблему на старт гонки вийшли лише 6 болідів, які були клієнтами Bridgestone.
Шумахер виграв гонку, незважаючи на затримку на піт-стопі. Слід зазначити, що на той момент Барікелло вже прийняв рішення покинути Скудерію після закінчення сезону, а потім бився на повну силу. Одного разу гонщики дивом уникли зіткнення. Отриманий дубль став останнім для цієї пари пілотів Феррарі.
На чемпіонат один етап не вплинув. Зважаючи на всі обставини, святкування перемоги було вельми символічним і після офіційної церемонії, Міхаель та Рубенс одразу залишили подіум. А ось португалець Тьягу Монтейру був неймовірно радий своєму єдиному в кар'єрі потраплянню до топ-3.
Шумахер vs Алонсо
Сезон 2006 року приніс ще один ряд змін у правилах чемпіонату. Крім всього іншого, змінився регламент на двигуни – на зміну трилітровим V10 прийшли V8 із сумарним об'ємом циліндрів 2.4.
Команда Феррарі повернулася до групи лідерів як команда, що наздоганяє. А новим лідером став заводський колектив Рено, який у 2005-му виграв обидва кубки. До речі, очолював французьку команду старий знайомий – Флавіо Бріаторе. За чемпіонство 2006 року боролися два вихованці італійського бізнесмена – Міхаель Шумахер і Фернандо Алонсо.
Фанати Шумі чекали на реванш, проте перші три гонки стали справжнім провалом. Отриманий Алонсо відрив у 15 очок, задав тон усьому сезону. Безглузда очкова система 10-8-6-5-4-3-2-1 все ще залишалася в силі, тому відіграватися було неймовірно складно.
Втім, вже на четвертому етапі в Сан-Марино, на пресу чекали гучні заголовки: "Червоний Барон знову на коні". Близько половини дистанції Міхаель "катав на задньому антикрилі" свого суперника по Імолі. Скільки б Фернандо не намагався, провести атаку йому не вдалося. Це була перша "бойова" перемога Шумі за минулі 18 місяців.
Гран-прі Європи, що проходив на Нюрбургрингу, став справжнісінькою класикою стратегічної боротьби, яку Росс Браун відпрацював ще в 90-х. На поулі був Алонсо, однак у боліді Шумахера було більше палива на старті. Саме цей козир і був реалізований із ювелірною грамотністю.
На першому піт-стопі, Феррарі залили в бак палива трохи більше, ніж Рено. А під час другої зупинки Міхаель "пересидів" свого суперника на цілих три кола, за рахунок чого вийшов у лідери перегонів.
Черговий суддівський скандал
Після двох перемог фанати Шумахера надихнулися. Створювалося враження, що "Червоний Барон" починає погоню. Однак наступні чотири етапи у Феррарі просто не було можливості наздогнати Рено. Алонсо збільшив свій відрив аж до 25 очок, що на ті часи було цілою прірвою.
Але найграндіознішим скандалом закінчилася кваліфікація до Гран-прі Монако. Наприкінці третього сегменту Міхаель невдало виїхав з передостаннього повороту, і його болід зупинився поперек траси. Досі глядачі сперечаються, чи була ця дія помилкою, чи навмисною спробою зіпсувати коло пілотам, які їдуть позаду.
Судді, які завжди недолюблювали "Червоного Барона", анулювали його поул та відправили стартувати з останньої позиції. Враховуючи те, що історія Формули-1 знає випадки, коли пілот, без будь-яких штрафів, власною аварією забезпечував собі високе місце за стартовими ґратами, через роки, таке жорстке покарання виглядає ще більш упередженим.
Героїчними зусиллями Шумахер зміг на вузьких вуличках князівства прорватися на 5-у позицію. Проте таке рішення дирекції перегонів змусило німця втратити аж 8 очок по відношенню до іспанця. І з огляду на подальші події, ці залікові пункти пізніше зіграли визначальну роль.
Повернення у боротьбу
Як я вже написав вище, після половини сезону розрив між претендентами на титул становив цілих 25 очок. Але "Червоний Барон" не був би собою, якби просто здався у такій ситуації. І вже на Гран-прі США відбувся перший переломний момент.
Гонку в Індіанаполісі виграв Шумахер, а друге місце зайняв новий напарник – Феліпе Масса. Для нового складу Ferrari це був перший дубль. Алонсо приїхав лише п'ятим. Таким чином, за одну гонку було відіграно цілих шість залікових пунктів. А перемоги Міхаеля у Франції та Німеччині остаточно підтвердили серйозність намірів німця на восьмий титул.
У дощовому Гран-прі Угорщини обидва претенденти на титул не закінчили гонку, а першу перемогу в кар'єрі здобув майбутній чемпіон Дженсон Баттон. У Туреччині вперше на верхню сходинку подіуму зробив крок і Маса, тоді як Шумахеру не вистачило зовсім трохи, щоб обігнати Алонсо на трасі в боротьбі за другу позицію. На фінішній межі пілотів розоділили 0.091 секунди.
Найбільше запам'ятали фанати "Червоного Барона" етап у Монці. З погляду чемпіонату він був чудовим для нашого героя. Міхаель упевнено переміг, а Фернандо завершив заїзд достроково. Розрив між двома претендентами скоротився до двох очок, а рахунок за сходами став 2-2.
Але найбільше увійшла до історії Формили-1 пресконференція після церемонії нагородження, на якій Шумахер зробив заяву про те, що він залишить "Королівські перегони" після закінчення сезону.
Дуже багато глядачі вважають Гран-прі Китаю 2006 найкращим у кар'єрі нашого героя. Головним чином тому, що Шумі виграв гонку всупереч низці обставин. Почалося все з кваліфікації, де знову важливу роль почали грати шини. Із 10 пілотів, які проходять у фінальний сегмент, 9 їздили на шинах Michelin. Міхаель став єдиним клієнтом Bridgestone у цій компанії.
Стартувавши шостим, "Червоний Барон" спочатку прорвався на третю позицію, а потім у боротьбі на трасі здолав двох пілотів Рено, попри те, що ті займалися спільною обороною. Здобувши 91-у перемогу у своїй кар'єрі, Шумахер зрівнявся з Алонсо за кількістю очок.
Враховуючи результати другої половини сезону, на той момент здавалося, що восьмий титул уже в кишені.
Японська трагедія
На останні два етапи сезону фанати нашого героя покладали великі надії. Шумахер впевнено лідирував у гонці на Сузуку. Однак за 17 кіл до фінішу Гран-прі Японії на боліді Феррарі згорів мотор. А шанси на титул розвіялися разом із димом.
Історія не знає умовного способу, а тому ми ніколи не дізнаємося відповіді на питання "якщо б". Однак, цілком можливо, що все могло бути інакше, якби не ті 8 очок, відібрані суддями в Монако.
Але тепер реальність була такою: Алонсо знову лідирував з перевагою в цілих 10 залікових пунктів.
Але й про перемогу Шумахера швидко перестала йти мова. Спочатку технічні проблеми у кваліфікації відкинули "Червоного Барона" на 9-те стартове місце, а вже в гонці остаточну крапку поставив другий пілот Рено – Джанкарло Фізікелло.
Глядачі досі сперечаються, чи був маневр італійця навмисним, чи ні. Однак Джанкарло уткнувся переднім антикрилом у заднє колесо Міхаеля. Стався прокол, який змусив пілота Феррарі довго шкутильгати до боксів на позаплановий піт-стоп.
Як я вже писав вище, у Формулі-1 немає механізму, який дозволив би покарати команду за використання другого номера для усунення основного суперника. Тим більше, що санкцією не було взагалі ніяких – навіть на адресу Фізикелло.
Для Шумахера титул остаточно програно. Насамкінець, "Червоний Барон" лише порадував глядачів гарним проривом із самого хвоста на четверте місце.
Повернення з Мерседесом
Перший раз про те, щоб повернутися до Формули-1, Міхаель задумався влітку 2009-го. На Гран-прі Угорщини пружина, що відлетіла з боліда Рубенса Барікелло, влучила в голову Феліпе Маси. Молодший із бразильців опинився на лікарняному до кінця сезону.
Оскільки це трапилося перед літньою перервою, дуже довго було відкритим питання – хто ж замінить гонщика Феррарі. Шумахер загорівся бажанням підмінити травмованого друга.
Попри низку гучних заголовків у пресі, "Червоний Барон" на той момент не повернувся. Проте ситуація, що трапилася, посіяла в голові німця сумніви – чи не дуже рано він повісив шолом на цвях.
Восени перемоги в обох чемпіонатах відзначав приватний колектив Браун GP, власником якого був Росс Браун. З цією красивою та унікальною історією ви можете ознайомитися з якою ви можете у цій статті:
Після гучного тріумфу Росс продав свою команду автоконцерну Мерседес, який постачав йому двигуни, при цьому сам залишився на посаді керівника. Це був багаторічний проєкт, який за амбіціями можна порівняти з Феррарі часів Жана Тодта. І на роль першого пілота команди було запрошено самого Міхаеля Шумахера. "Червоний Барон", у якого з червоного залишився лише шолом, прийняв запрошення і сів у сріблястий кокпіт.
Сріблястий провал
Можна багато говорити про те, що травма шиї не пройшла без сліду, про три роки перерви й навіть про вік… Ніхто особливо не очікував, що Мерседес GP поїдуть з першого ж сезону.
За сезони 2010-2011 Шумахер не зміг навіть хоч раз ступити на подіум. Його найкращими результатами залишилися кілька четвертих місць у перегонах. До того ж додавалася регулярна невдача та чергові спірні рішення суддів.
Наприклад, у Монако-2010, перед самим фінішем, Міхаель обігнав Фернандо Алонсо, після того, як з траси пішла машина безпеки. Вже постфактум було винайдено правило, що якщо сейфіті-кар залишає трасу перед самим фінішем – то обгони в останньому повороті заборонені.
Фактично, Шумахера покарали за порушення, яке не було таким у момент вчинення. Примітно, що одним із суддів був Деймон Гілл.
Трохи оптимізму почав вселяти 2012 рік. Однак, Шумі зіткнувся з однією з найбільших чорних шпальт своєї кар'єри. За перші 7 етапів у кожній гонці його переслідували або проблеми технічного характеру, або він потрапляв в аварії, спровоковані іншими пілотами.
Двічі навіть були шанси на перемогу у гонці. Траса в Китаї, на диво, добре підійшла Мерседесу, проте все зіпсували механіки, які не закрутили гайку на колесі.
Трохи згодом, на Гран-прі Монако, Міхаель показав найкращий час у кваліфікації. На вузьких вуличках князівства могли б бути дуже добрі шанси реалізувати поул у перемогу. Однак цим планам заважав "подарунок" від суддів у вигляді 5 позицій штрафу за черговим вкрай спірним рішенням. А добила ситуацію поломка паливного насоса у гонці.
Де точно ніхто не чекав успіху – то це на Гран-прі Європи в іспанській Валенсії. Шумахер стартував лише 12-м. У середині гонки була типова для тих років картина лідируючого в гонці Себастьяна Феттеля на самовозі від Едріана Ньюї. Багато глядачів навіть думали вимкнути телевізор.
Однак раптовий вихід машини безпеки перевернув гонку з ніг на голову. І в хаосі, що утворився, Шумі зміг прорватися на третє місце і востаннє в кар'єрі зійшов на подіум.
Подальший сезон виглядав так само, як і два попередні – кілька красивих обгонів, але в загальному випадку Мерседес ніяк не міг наздогнати Ред Булл, Феррарі та Макларена. А після закінчення 2012 року Міхаель Шумахер остаточно завершив кар'єру гонщика Формули-1.
Росс Браун багато разів говорив про те, що проєкт "срібних стріл" планувався на 5 років, подібно до того, як було з Феррарі в 90-х. Обидва генії доклали дуже багато зусиль, щоб побудувати команду й перетворити Мерседес на конвеєр перемог.
Проте користувалися плодами їхньої роботи вже інші люди. Зважаючи на те, яку перевагу отримали сріблясті боліди у 2014 році, цілком можливо міг би бути восьмий титул, якби "Червоний Барон" залишився. Але він знову пішов надто рано...
Жахлива травма під час відпочинку
А 29 грудня 2013 року найвідоміший гонщик планети отримав важку травму голови під час відпочинку на гірськолижному курорті. З того часу семиразовий чемпіон світу був поза увагою громадськості, його стан здоров'я зберігається в таємниці, а сім'я Шумахера публікує лише рідкісні оновлення щодо стану здоров'я легенди Формули-1.