Головне

Може, Ломаченко вже штурмує військомат. Спортивний журналіст вже два роки на війні

24.02.2024 12:25 16393 1
Може, Ломаченко вже штурмує військомат. Спортивний журналіст вже два роки на війні

Джерело - Чемпіон.

Продовжуємо пригадувати найкращі матеріали, що вийшли на сайті Champion.com.ua у 2023 році. Вперше цей текст було опубліковано 16 лютого.

З березня 2010 року Михайло Шаповалов працював редактором на Sport.ua. А з початку березня 2022 року харків’янин разом з батьком Олександром пішов захищати територіальну цілісність нашої країни. У відвертій розмові з Максимом Розенком лейтенант Шаповалов пригадав, як зустрів війну, хто з українських спортсменів під час навали росіян його приємно вразив та що він буде робити після нашої перемоги.   

Пане Михайле, в ніч з 23 на 24 лютого ви у Харкові працювали на стрічці свого сайту, 1 березня вже пішли добровольцем до ТрО. Важко далося таке рішення? Як його сприйняли батьки та друзі? 

"Так, війна застигла мене просто на робочому місці. Зате не прийшлося прокидатися від вибухів, бо я і не спав. З перших годин, коли я усвідомив, що сталося повномасштабне вторгнення, знав, що піду боронити свою країну. Єдине, боявся не встигнути, бо від кордону з рф до Харкова дуже близько.  Переживав, що вороги можуть зайняти місто ледь не за лічені години. На щастя, ЗСУ відстояли Харків у перші дуже важкі дні, і дали змогу скоординуватися тим, хто тільки бажав стати на захист України.

Ми з батьком воюємо разом. Мати дуже переживає та хвилюється. Що тоді, що зараз. Кожну хвилину. Навіть не можу уявити, наскільки їй важко, але вона — молодець, тримається. Друзі, авжеж, підтримали. Навіть ті, які вирішили помандрувати, поки ми тут трохи працюємо".

Ви закінчили військову кафедру свого ВУЗу, мали звання молодшого лейтенанта та спеціальність військовий психолог. Були думки спробувати себе в цій професії? І за майже рік війни зверталися за консультацією до психологів? З вашого підрозділу багато хлопців звертаються? 

"Так, у мене саме така офіційна військова спеціальність, але я за нею ніколи не працював. Якось з цим не склалося, хоча під час війни працював за кількома різними спеціальностями. Щоб повноцінно спробувати себе у сфері психології та психологічної допомоги, треба багато навчатися та займатися цим професійно. У мене поки що хисту для цього не вистачає. :)

Щодо особистих консультацій — так, звертався. Взагалі я впевнений, що ментальне здоров’я не менш важливе, ніж здоров’я фізичне. І тут теж треба “тримати руку на пульсі”. На жаль, поки не всі це розуміють, але поступово обізнаність нашого суспільства щодо правильної реакції на подібні проблеми зростає. Те саме можу сказати і про своїх хлопців, які з часом більш уважно починають ставитися до свого ментального здоров’я".

Маєте інформацію, скільки спортивних журналістів зараз захищають нашу країну в ЗСУ? З кимось з них спілкуєтеся?

"Так, знаю, що як мінімум декілька моїх колег по журналістській справі пішли добровольцями. Зокрема мій колега по Sport.ua Максим Гаптар, також Владислав Дунаєнко. Може, про когось я просто не знаю, бо зараз небагато слідкую за спортивним життям та журналістикою. З Максом спілкуємося, завжди стараємося підтримувати один одного. Він — великий молодець".

Професія спортивного журналіста дає про себе знати під час війни? Наскільки зберіглася ваша цікавість до спорту та футболу після її початку? Стежити за подіями знаходите можливість?

"Якщо розуміти під професією журналіста бажання щось написати або розказати, поділитися із широким загалом… То, скоріше, ні. У перші дні війни я ще видавав якісь тексти, здебільшого щоб підбадьорити себе та своїх друзів у соціальних мережах. Але чим далі, тим менше було бажання щось писати. Людей, які активно використовують війну для власного піару, і без мене вистачає. :) Та й про війну взагалі і без мене багато пишуть — навколо сотні експертів всіх гатунків. А писати не про війну, коли саме вона навкруги, теж не виходить. Тому поки тримаю паузу.

Щодо спортивних подій… Чесно кажучи, все якось не до того. Або немає можливості за чимось слідкувати, або бажання. Спробував подивитися фінал Ліги чемпіонів — десь на 30-й хвилині матчу отримав повідомлення, що у нас троє загиблих. І бажання дивитися далі як ножем відрізало. Щоправда, пару-трійку матчів чемпіонату світу з футболу подивився. І це, мабуть, все. Новини іноді читаю, але так, “одним оком”. Зате скільки кожен раз здивування: “о, Вася тепер в “Мілані”, а Максим — в “Барселоні”. Ото я відстав від життя!”. :)))

Sport.ua допомогає? Можливо, сайт збирав гроші на закупівлю спорядження для вашого підрозділу?

"Авжеж, я з хлопцями з рідного Sport.ua постійно на зв’язку. Іноді щось їм пишу, трохи розповідаю про наші справи, іноді вони мені. Попри рік війни, у мене немає відчуття, що я перестав бути частиною колективу. Зі спорядженням теж допомагають. І зі смаколиками для мене і для моїх побратимів". :)

Скільки часу у вас зайняла підготовка? Ми пам’ятаємо швидкий перебіг подій на початку війни.

"Підготовка та навчання у мене і зараз продовжуються ледь не кожен день. І без цього ніяк, бо є багато знань, інформації, навичок, які треба опанувати, щоб максимально ефективно виконувати поставленні завдання. На війні ти у будь-якому випадку кожен день вчишся. А ще я зараз не тільки вчуся сам, але й ділюся набутим досвідом зі своїми побратимами".

Найщасливиший день під час війни. І найважчий.

"Мабуть, одним з найважчих днів був саме перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року. Незрозуміло було, куди йти, що робити, і чи не побачу я кацапські танки на вулицях Харкова ще до того, як встигну добігти до воєнкомата. Пам’ятаю, що ніяк не міг причепити ножа до пояса — руки трохи тремтіли. Це були не страх та паніка, а якийсь… жорсткий мандраж, мабуть. Потім, коли все трохи прийшло до ладу, з’явилася якась організація, поточні задачі, стало набагато легше.

Ще дуже-дуже важко, коли хтось зі своїх, з тих, кого ти знав, опиняється “на щиті”. Але тут легше не стане. Ніколи.

Найщасливіший день… Складно. Чи був я взагалі хоч раз по-справжньому щасливий під час війни? Не знаю. Був дуже задоволений, коли отримав першу зброю — АК-74. І набоїв, здається, два магазини. “Ура, вже не голий, є, чим відбитися”. Мабуть, був щасливим, коли повертався після першого вдалого штурму живим та неушкодженим. Ми тоді відбили велике селище на Харківщині. Щасливий був, коли додзвонився до батька після однієї з ракетних атак і почув його голос, почув, що він живий.

Але, мабуть, найщасливішим був, коли вдалося вивести своїх хлопців з дуже складної ситуації і вийти самому. Повернулися всі цілі, ще й із полоненим". :)

Поведінка якого українського спортсмена вас приємно вразила, а якого неприємно здивувала? Усик, Ломаченко?

"Якби я за всіма так ретельно слідкував… Ломаченко - це клініка. Не хочеться взагалі говорити про нього ані як про спортсмена, ані як про людину.

Дуже сподобався тенісист Сергій Стаховський, його поведінка. Коли більшість спортсменів і селебрітіс на початку війни пару тижнів пофоткалися з автоматами та повернулися до своїх справ, Сергій повноцінно став до лав ЗСУ і зараз боронить свою країну “як полагається”.

Хоча я дуже мало слідкував за спортом та спортсменами протягом минулого року, тому багато чого не знаю. Може, Ломаченко вже штурмує військкомат, подаючи приклад іншим? Жартую, звісно".

Після початку війни ви, російськомовний харків’янин, перейшли на українську? У вашому підрозділі більшість розмовляє російською?

"Я досить давно перейшов на українську в листуванні, ще за декілька років до повномасштабного вторгнення. Усно спілкуюся здебільшого російською. Думаю, повноцінний перехід відбудеться незабаром. Щодо підрозділу — хлопці розмовляють по-різному. З цим ніколи не було жодних проблем".

Які у вас зараз мрії? Що запланували зробити відразу після нашої перемоги?

"Мрія у нас у всіх одна — перемога. Хоча багато хто каже, що це не мрія, а мета. Чи зійде за мрію палаюча москва та розпад ерефії? :) І ще мрію максимально ефективно та повноцінно навчати своїх хлопців, маючи змогу використовувати найсучасніші засоби та тренажери.

Після перемоги… Навіть про це не думав, бо роботи попереду ще дуже багато. З’їжджу вклонитися побратимам, які віддали життя за перемогу. А потім залізу на якусь верхотуру, наприклад, на дах високого будинку, буду сидіти там і дивитися на захід сонця. І ні про що не буду думати".

Після війни плануєте повернутися до професії спортивного журналіста?

"Зараз мені важко про це сказати, бо я вже не уявляю себе поза війною. Авжеж, хотілося би повернутися до улюбленої справи, але це зараз уявляється настільки далеким, що годі й думати".

Максим Розенко, Чемпіон

Коментарі ()