Війна змінила його назавжди: історія Дениса Скалеуха, який після ампутації знайшов нове життя у спорті
Від маркетолога до солдата: нові виклики під час перших тижнів війни
Початок повномасштабної війни
До повномасштабного вторгнення Денис Скалеух, як і мільйони українців, жив звичайним життям цивільної людини. Мав стабільну роботу і чіткий план на майбутнє. Але ранок 24 лютого 2022 року розділив життя успішного чоловіка на До і Після. Нова реальність бомбами і ракетами безжалісно увірвалася у мирне життя. Відсутність навіть найменшого військового досвіду не завадила Денису негайно приєднатися до територіальної оборони. В ті страшні дні до лав ТРО були черги.
Скалеух згадує, що коли, нарешті, вибили ворога з Київської області, він без вагань вирішив приєднатися до Збройних сил України. Вже у військкоматі попросив, щоб його направили до десантно-штурмових військ. Невдовзі розпочався курс молодого бійця (КМБ). Коли через кілька днів приїхали військові, які шукали бійців для розвідки, Денис прийняв цей виклик і розпочав готуватися до служби вже як розвідник. Тренування тривали шість тижнів, і підготовка була досить інтенсивною. Навчали фізичній витривалості, навичкам стрільби, часто виїжджали на полігони.
"Хочу відзначити високу якість підготовки, — каже Скалеух. — У серпні 2022 року нас перевели до бойового батальйону, де ми проходили злагодження з іншими бійцями. Там прийшло розуміння — важливо не те, ким ти був до війни, а твоє ставлення і готовність воювати за Батьківщину зараз. Якщо є мотивація, не проблема швидко навчитися необхідним навичкам".
Тим більше, що розвідник — це універсальний боєць, який повинен вміти використовувати будь-яку зброю і виконувати різноманітні завдання. Тож після тренувань в штурмових діях з різними видами озброєнь, Денис разом зі своїм підрозділом вже став учасником перших бойових зіткнень у Бахмуті.
"Ми спочатку думали, що потрапимо до частини, де досвідчені військові будуть нас навчати, — згадує Денис. — Але виявилося, що тими "досвідченими" були ми самі. Часу на розкачку не було зовсім і ми відразу потрапили у пекло. Уявіть, ще "вчора" я був маркетологом, а сьогодні — в окопі і до ворога 200 метрів".
Під час одного з перших боїв, у надскладних умовах і ризикуючи власним життям, довелось допомагати евакуйовувати пораненого побратима з поля бою.
"Місцевість повністю прострілювалася ворогом і ворожий кулеметник чекав, коли ми спробуємо витягти важкопораненого бійця: у нашого побратима були важкі поранення рук, але найстрашніше, що він втратив… ногу. Проте, зібравши сили, боєць відповз за будівлю, звідти наші хлопці змогли його евакуювати. На щастя, він вижив".
Денис згадує про моменти, коли їм відверто щастило. Здавалося, то ніби невидима сила або божа рука вела їх через війну, оберігаючи від небезпек на полі бою. Одна з таких сталася у приватному будинку у зоні бойових дій.
"Під час запеклого бою наш кулеметник отримав осколкове поранення і мені довелось зайняти його місце, щоб тримати під контролем вулицю. Мій побратим допомагав перезаряджати кулемет. І цей час нас настільки інтенсивно почали обстрілювати мінами, що довелось переповзти до іншої кімнати. І тієї ж секунди у ту точку, де ми щойно перебували, влучила міна. Боже провидіння, ніяк інакше. А ще пам’ятаю, як буквально на наших очах поряд із нами впала міна і…не розірвалася. Якби вибухнула — смерть".
Важкі поранення та боротьба за виживання: на Дениса чекала ампутація ноги
"Після Бахмуту був Запорізький напрямок, — пригадує Денис. — Там тримали оборону на позиціях і брали участь у штурмах. Під час останнього мене і поранило".
Підрозділ Дениса мав завдання — замінити групу, що утримувала позиції після успішної атаки на ворога. Але прибувши на точку, бійці відразу потрапили під шквальний артилерійський обстріл. Укріплення там були слабкі: окопи неглибокі та широкі, а бліндажі майже відсутні, і все це посеред поля. Хлопці негайно почали рити так звані «лисячі нори».
"Через кілька годин після початку бою кілька наших хлопців отримали поранення, і командир запропонував атакувати найближчі ворожі позиції, щоб захопити краще укріплені бліндажі. Ми пішли в наступ, і операція пройшла успішно. Противник відступив, а ми зайняли їхні укріплення, але незабаром опинилися в оточенні з трьох сторін. Ворог постійно намагався контратакувати з різних напрямків, щоб повернути свої позиції, але ми відбили всі його спроби. Після цього нас знову накрили артилерійським вогнем і дронами з FPV-ударами та скиданням боєприпасів із Mavic, тому ми вирішили розосередилися", — ділиться спогадами Денис.
Але ситуація ускладнювалась. Спочатку вибухи були поруч, але не зачіпали. Аж раптом зовсім поряд з Денисом, буквально у кількох метрах, вибухнула міна. Боєць відчув пекельний біль по всьому тілу. За кілька секунд прилетів FPV-дрон і майже відразу біля нього вибухнув ВОГ. Денис отримав надважке поранення ноги із численними переломами нижче коліна. Також осколками була серйозно пошкоджена рука.
"Тієї миті на адреналіні в стані афекту я майже нічого не чув, але розумів, що уламки вразили все тіло", - говорить Денис Скалеух.
Оговтавшись від шоку, Денис спробував покликати свого найближчого друга, побратима Янга. Але безуспішно. Тоді попросив солдата, який був поруч, передати Янгу про поранення. Побратим допоміг накласти турнікет і пішов. А повернувшись, повідомив, що майже всі бійці підрозділу, а їх було не менше 30, отримали поранення, включно з Янгом.
"Я розумів, що в цей момент можу розраховувати тільки на себе і почав повзти до товаришів, серед яких, на жаль, вже було кілька загиблих. У Янга, на щастя, було незначне поранення", - пригадує Денис.
Евакуаційна група почала виносити спершу тих, хто отримав найтяжчі поранення. Пішки. Сім кілометрів до точки призначення. Тим часом ворог знову перейшов у наступ, і поранені бійці, що залишилися, були змушені тримати оборону. Через пару годин прийшла допомога. Бійці з іншого підрозділу замінили Дениса та його побратимів, але евакуаційна група ще не повернулася. Тож було вирішено не чекати, а просуватися ближче до точки евакуації, бо вже темніло, а вночі ставало ще небезпечніше через дрони з тепловізорами.
"Зціпивши зуби, ми повзли до найближчого окопу, шукаючи допомогу для евакуації. Я ледве повз, а Янг і Вікінг, солдат із іншої роти, допомагали мені рухатися. Без них би точно не впорався. Коли ми досягли наступного укриття, Янг вирушив на пошуки нош і додаткових людей, які б могли допомогти мене транспортувати, бо власними силами я вже не міг рухатися", — пригадує Денис.
Завдяки Янгу та іншим побратимам Денис залишився живим. Адже вони несли його всі ці безкінечні кілометри, змінюючи один одного. Янг і сам був поранений, але не зважаючи на це, на обстріли, всю дорогу допомагав нести Дениса. Хлопці дісталися до стабілізаційного пункту лише за 10 годин після поранення Дениса. Скалеух був з турнікетом, але вирок лікарів був невтішний – ампутація ноги.
"Це був удар, але, як не дивно, я був готовий. Адже не виключив такий результат ще під час евакуації", — розповідає боєць.
Перші кроки до нового життя після ампутації: перші змагання "Сильні України"
Ампутацію ноги Денису Скалеуху провели у Запоріжжі. Після того розпочався тривалий період відновлення, який супроводжувався фантомними болями.
"Вони не відпускали мене упродовж кількох місяців, — пригадує Денис. — Відновлення почалось відразу. За три тижні після поранення мене перевели до реабілітаційного відділення, де розпочалися щоденні тренування. Ще через три тижні сталося справжнє щастя — я отримав свій перший навчальний протез".
Перші кроки без милиць на протезі були зроблені лише через два з половиною місяці після поранення. Денис і нині трохи звикає і кульгає на протезі, але головне – вже може ходити без милиць. Він тренується 3-4 рази на тиждень, в основному виконуючи силові вправи. Тренування стали для нього віддушиною, мотивацією не складати руки і найбільшою психологічною, та й фізичною підтримками. Він відчув, що впорається із викликами нового життя.
"Протягом усього періоду реабілітації мені щастило на прекрасних людей, які допомагали не здаватися і продовжувати рухатися вперед. Поруч зі мною завжди були найкращі фахівці з реабілітації та протезування. Як приклад того, що в Україні протезування на дуже високому рівні. Під час відновлення я познайомився з одним небайдужим хлопцем, який запропонував тренувати мене онлайн. Це – Сергій Коваленко. Саме він і підготував мене до моїх перших змагань "Сильні України".
"Сильні України"
"Сильні України" — це перші всеукраїнські спортивні змагання з адаптивних видів спорту для ветеранів і чинних військових, які зазнали травм або поранень під час бойових дій. Важливо, що взяти участь у цих змаганнях може будь-який ветеран, незалежно від рівня своєї підготовки. Організатор змагань - Федерація стронгмену України.
Змагання у сонячній Одесі стали першими для Дениса Скалеуха.
"Я неймовірно вдячний організаторам за запрошення. У турнірі було багато учасників, позитивні емоції просто зашкалювали. Ці ветеранські змагання довели мені, що ми можемо, попри отримані травми, знаходити у собі сили жити повноцінним життям. Змагання стали для мене джерелом натхнення та мотивації. Я не зупиняюсь і вже готуюсь до наступних змагань»" — говорить Денис.
Нове життя після випробувань: як досвід змінив пріоритети
Нині у Дениса Скалеуха багато планів на майбутнє. Він повернувся до маркетингу та вдосконалює свої знання. Планує створити власну справу, тому багато часу присвячує навчанню. А ще він знаходить натхнення у спілкуванні з новими людьми. В пріоритеті, звісно, й спорт.
"Заняття спортом підтримують дисципліну, зміцнюють моє тіло та душу. Після всього пережитого я став кардинально іншим. Інакше сприймаю та ціную життя. Я вдячний Богу, побратимам та медикам, що залишився живим. Тож докладатиму всіх зусиль, щоб радіти кожному дню та жити повноцінним життям".
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Юлія Семененко, Чемпіон