Реформувати чи демонтувати? Чим загрожує українському спорту новий законопроєкт "Про спорт"
Довгоочікувана спортивна реформа
Яким має бути український спорт в 21-му столітті? Щодо цього питання вже давно ламають списи в експертних колах, а повномасштабна війна тільки додала йому актуальності.
Озвучуються різні підходи та позиції. Спільною є думка про те, що нинішній стан речей неприйнятний.
Пострадянська гібридна модель розвитку спорту конфліктує з новими реаліями та поєднує протилежні логіки: з одного боку масова участь, інклюзивність, автономія федерацій, з іншого – централізоване управління, слабкість громадського сектору та недорозвиненість сфери публічної фізичної активності.
Все це виливається в такі аномалії, як домінування профільного міністерства, обмеження місцевих та приватних ініціатив, інфраструктурна замкненість на "своїх" установах та багато іншого.
Влада анонсувала комплексну спортивну реформу. Мінмолодьспорту оголосило широке обговорення нового законопроєкту "Про спорт", яке нібито зараз активно відбувається.
Насправді, такий проєкт закону вже зареєстрований в парламенті групою депутатів (15169), а разом із ним ще два допоміжних законопроєкти (15170 та 15171). Таким чином, великий суспільний діалог перетворюється в імітацію. Очевидно, що базовими будуть вже подані ініціативи, й скоригувати їх можна лише в межах парламентських процедур.
Цим ми разом із колегами по Комітету з питань молоді та спорту вже займаємося.
До базового законопроєкту "Про спорт" виникає дуже багато запитань. Складається враження, що в пориві реформаторського ентузіазму дехто відірвався від реалій українського життя. Нам пропонують зміни заради змін, а не заради результату. А результатом повинні бути три фундаментальні речі:
- доступ усіх людей до занять фізкультурою і спортом, рухової активності без різниці соціального статусу, віку та місця проживання;
- ефективна підготовка спортсменів світового рівня та результативність їхніх виступів на міжнародних турнірах;
- відбудова та модернізація спортивної інфраструктури: від спортмайданчиків у невеликих громадах до сучасних олімпійських баз.
Хаос у спортивних федераціях
Одне з головних гасел спортивної реформи – децентралізована модель управління, більше свободи федераціям, громадським організаціям та громадам.
Проте законопроєкт 15169 обставляє все це такими "прапорцями", що зводить благі наміри нанівець.
Зокрема, від клубів і федерацій вимагають цілий пакет різноманітних бюрократичних документів (від кодексів поведінки до планів розвитку). Непродуманою є система ротації керівного менеджменту, що загрожує кадровим дефіцитом.
Громадяни позбавляються права бути членами спортивної федерації, оскільки федерація визначається як об'єднання спортивних клубів, що зареєстровані як громадські організації, з відповідного виду спорту.
Спортсмени з позаклубної системи – ДЮСШ, школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ), центри олімпійської підготовки, приватні спортклуби – таким чином автоматично викреслюються.
При такому підході всеукраїнські спортивні федерації можуть втратити саму свою сутність. Адже зараз тут діє індивідуальне членство. Переформатування в об'єднання клубів не дозволить зберегти правонаступництво. Законопроєкт руйнує все, щоб потім будувати з нуля, і є великі сумніви, чи буде ця новобудова стійкою та успішною.
Незрозуміло також, як будуть взаємодіяти всеукраїнські та регіональні федерації, адже останні не входитимуть до загальної структури й існуватимуть ніби самі по собі, фактично "зависатимуть в повітрі".
Міські, районні, селищні, сільські спортивні федерації непередбачені взагалі. Відповідно, вони не зможуть отримувати кошти з місцевих бюджетів. Так само спортклуби, які заснували органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання чи фізичні особи, не матимуть бюджетного фінансування
Ось така дивна "децентралізація", що знищує низовий базовий спортивний рівень.
Ще одне джерело потенційного хаосу – відсутність критеріїв визначення всеукраїнської спортивної федерації для підписання угоди з центральним органом виконавчої влади. Результатом може стати формування альтернативних федерацій, розпорошення бюджетних коштів та мінімальна ефективність їхнього використання.
Для тренерів спортивні реформатори підготували свої "сюрпризи". Передбачили створення саморегулівних організацій, але без зрозумілого правового статусу. З одного боку, такі організації наділяють серйозними повноваженнями: створювати екзаменаційні комісії, контролювати якість професійної кваліфікації тренерів та виконання нормативів надання послуг.
З іншого боку, впроваджують типово радянську "обязаловку", коли усіх спортивних наставників заганяють в ці організації адміністративним шляхом. Що, до речі, грубо порушує норми Конституції про заборону примусу до участі в громадських об'єднаннях.
Дитячий спорт під загрозою
Те, про що так багато говорять чиновники – шкільний спорт – забули. До законопроєкту 15169 не перенесли норми чинного законодавства про обов'язковість уроків фізкультури не менше трьох разів на тиждень. Можемо втратити досягнення останніх років, за які так боролися.
Але найгірше те, що реформатори дають "зелене світло" на ліквідацію ДЮСШ та інших державних і комунальних спортивних організацій. Вони можуть бути скорочені за рішенням засновника – йдеться в проєкті закону.
Нагадаю, що зараз законодавчо заборонено скорочувати мережу таких закладів без згоди міністерства. Це якраз той момент, коли певні елементи контролю з центру дають позитив. Адже далеко не у всіх керівників громад є можливості та бажання розвивати дитячий спорт.
Критично важливо зберегти публічну мережу початкового входу в спорт для дітей та юнацтва. Комерційний ринок нерівномірний, а війна посилила бідність і територіальні розриви. В таких умовах необхідний державний соціальний стандарт доступності спорту для молодого покоління.
Спортивне меценатство і спортивна медицина "на паузі"
І знову в комплексному законі про спорт не йдеться про спортивне меценатство.
Ще в 2021 році разом із колегами домоглися ухвалення закону щодо меценатської діяльності у сфері спорту, але, на жаль, він досі не запрацював. Потрібно проголосувати за зміни до Податкового та Митного кодексів.
На меценатську допомогу спорту слід розповсюдити пільги щодо податку на прибуток підприємств, доходи фізичних осіб, додану вартість меценатської допомоги. А ввезені меценатами спортивні товари необхідно звільнити від оподаткування ввізним митом.
Тільки в такому варіанті це матиме довгострокові позитивні наслідки для українського спорту.
На жаль, в нових реформаторських ініціативах про це ні слова. Натомість зрозуміло, що бюджетних коштів буде обмаль. Зараз все йде на оборону, після завершення війни все йтиме на відбудову.
Реалізація спортивної реформи потребуватиме збільшення фінансування, адже законопроєкт 15169 розрахований на заняття спортом як дітей, так і дорослих. Тут закладений ще один ризик – в умовах бюджетного дефіциту діти отримають ще менше, ніж мали раніше.
Інша болюча тема – спортивна медицина. Зараз її фактично поставили "на паузу". Через зміни у нормативних актах МОЗ та НСЗУ заблоковано державне фінансування профілактичних медоглядів і лікування захворювань спортсменів та тренерів у межах програми медичних гарантій.
Наш Комітет модерує діалог між виконавчою владою, медичною системою та спортивною спільнотою, аби хоча б тимчасово розблокувати надання послуг. Але довгострокові рішення слід прописати в рамках комплексної спортивної реформи. На жаль, зараз вони там відсутні.
Змінитися, але не втратити
Зараз перед народними депутатами, які дійсно переймаються майбутнім українського спорту, важливе завдання – привести подані законопроєкти до належного стану. Тобто "демонтувати" ті "міни", які можуть зруйнувати всі наші перспективи і підкосити спортивний потенціал нашої молоді.
Разом із колегами прагнемо зберегти все те, що дає Україні реальну цінність: систему дитячо-юнацької спортивної підготовки, працездатні спортивні федерації, свободу професійної діяльності для тренерів, прийнятний рівень державної фінансової підтримки, враховуючи ситуацію воєнного часу, а також активувати позабюджетні джерела фінансування.
Зміни потрібні, вони назрілі та невідворотні. Але реформувати спортивну сферу потрібно, виходячи з інтересів самих українців та враховуючи усі національні особливості.
Ми повинні взяти все найкраще з європейської практики, адаптувати до наших умов й одночасно зберегти те, що дає нам базу для розвитку й може слугувати драйвером зростання спортивних можливостей у майбутньому.
Ольга Саладуха, народна депутатка України,
президента Федерації легкої атлетики України