Про неї знімали фільм — легендарна Ботурчук завоювала медаль на п'ятій Паралімпіаді поспіль
Напередодні, на Паралімпійських іграх-2024, що проходять у французькому Парижі, було розіграно комплект медалей у бігу на 400 метрів серед представниць класу Т12, де змагаються спортсменки з порушенням зору. Серед чотирьох учасниць фіналу була й українка Оксана Ботурчук, для якої це вже п'ята Паралімпіада в кар'єрі. Разом із гайдом Микитою Барабановим 39-річна легкоатлетка фінішувала третьою, виборовши бронзу зі своїм найкращим результатом сезону.
Для Оксани Ботурчук це вже 11-та медаль найпрестижніших змагань у світі паралімпійського спорту. З кожних Ігор вона поверталася з нагородами, а головного тріумфу домоглася на своїй першій Паралімпіаді, в Пекіні-2008, де виграла єдине в кар'єрі золото на 100-метрівці.
За ці роки спортсменка не просто стала одним із лідерів паралімпійської збірної в цілому, незалежно від виду спорту, а справжньою легендою вітчизняного спорту. А напередодні Ігор Токіо-2021 про історію Ботурчук було знято фільм, де роль Оксани зіграла акторка Наталія Бабенко.
Оксана Ботурчук разом із гайдом Микитою Барабановим
Родом зі спортивної родини
Оксана Ботурчук народилася 12 вересня 1984 року в Нікополі, у спортивній родині. Батько є майстром спорту із самбо, мати — кандидатка в майстри спорту з легкої атлетики, спеціалізувалася на спринтерських дистанціях. Саме її стопами й пішла Оксана. Мама відвела доньку до свого тренера — Марини Опанасівни Ціцарікової. До неї ж ходила займатися спортом і молодша сестра майбутньої чемпіонки Олена. Зрозуміло, що жодного іншого майбутнього, окрім спорту, дівчатка з такої родини не могли собі уявити.
А потім сталася трагедія. Родина Ботурчуків поверталася від бабусі додому, до Нікополя. Під Вінницею сталося лобове зіткнення. У родині постраждали всі, але найбільшу травму отримала Оксана. Через автомобільну аварію сильно погіршився зір. І до цього інциденту в неї були проблеми із зором, а після аварії в неї сталася короткочасна повна втрата зору. Пізніше зір частково відновився, але тільки частково...
Ця подія зумовила її подальшу кар'єру — тренуватися і змагатися, витримувати конкуренцію нарівні зі здоровими спортсменами Оксана вже не могла, а на виручку прийшов Національний комітет спорту інвалідів України, який взяв легкоатлетку під свою опіку. Ботурчук почала тренуватися і виступати на змаганнях паралімпійців.
Від золота Пекіна до стабільності на наступних Іграх
У середині "нульових" Ботурчук виграла низку міжнародних турнірів і була включена до складу збірної країни. А першим великим турніром для атлетки-початківця став зимовий чемпіонат світу у Швеції (2006). Там вона виграла золото в бігу на 60 і 400 метрів, а також... у стрибках у довжину. Того ж року в Нідерландах проходив літній чемпіонат світу, і Ботурчук виграла забіги на 100 і 200 м. Встановила рекорди чемпіонату і була близька до світового рекорду.
У 2007-му році українку запросили на Кубок світу, де вона виграла забіги на 100 і 200 м, а восени виграла великий турнір у Чехії, в якому брали участь представники близько 70 країн світу. Там Оксана побила два світових рекорди на 100 і 200 м, але через відсутність допінг-контролю рекорди не були зараховані.
Але, по-справжньому "зоряний час" Оксани Ботурчук пробив у 2008-му. Зрозуміло, що на турніри паралімпійського спорту, навіть на такі великі як чемпіонати світу та Європи, мало хто звертає увагу. Зовсім інша справа — Паралімпійські ігри. У 2008-му вони проходили в Пекіні. І в столиці Китаю вона завоювала три медалі: одну золоту на 100-метрівці, і дві срібні — на дистанціях 200 і 400 метрів. Цікаво, що те пекінське золото досі залишається єдиною нагородою найвищого ґатунку для Ботурчук на Іграх. Але медалі інших номіналів вона справно завойовує на кожній Паралімпіаді.
У Лондоні-2012 спортсменка завойовує срібло на 400-метрівці та бронзу на головній спринтерській дистанції у 100 метрів, де в Пекіні була найсильнішою. Ігри в Ріо-2016 приносять Ботурчук два срібла — на 200-метрівці та 400-метрівці, відповідно. А в Токіо-2020 українка виборола вже три срібла — на 100-метрівці, 200-метрівці та 400-метрівці, відповідно.
І ось — нова Олімпіада і новий успіх. У Парижі вона показала третій результат, майже на 2 секунди відставши від переможниці Дюранд Еліас із Куби, і всього на 0,28 сотих секунди від Сафардзаде Жагде з Ірану. Поки що це єдина медаль українки в Парижі-2024, але й турнір у самому розпалі. І так, звісно ж, хочеться більше золота, хоч досягнення і так вражають...
Крім Паралімпіад "не дуже" складаються стосунки у Ботурчук і з чемпіонатами світу — 1 золото при 7 срібних і 3 бронзових медалях. А от у чемпіонатах Європи наша спортсменка брала участь двічі та виборола на них 5 медалей найвищого ґатунку — золотих.
"Якщо не я, то хто переможе російську атлетку?"
Говорячи про успіхи Оксани, не можна не сказати про її "гайда" (супроводжуючого), який надається незрячим атлетам за регламентом змагань. Протягом багатьох років "гайдом" Оксани є Микита Барабанов. Він же зіграв важливу роль у її поверненні на доріжку після народження третьої дитини.
Ботурчук кинула собі виклик і відновила кар'єру в лютому, всього за пів року до Паралімпіади, після 2,5-річної перерви та народження третьої дитини. Поруч зі списком регалій спортсменки на її сторінці в Instagram свого часу з'явилася цитата: "Не зліть мене, інакше поїду в Париж". Ці слова жартома додав у профіль бігунки її гайд Микита Барабанов. Утім, жарт став пророчим — нині Оксана відібралася на свої п'яті поспіль Паралімпійські ігри, що відбуваються в столиці Франції напередодні її 40-річчя.
Легкоатлетка не виходила на змагальну доріжку з вересня 2021-го, коли брала участь у своїх останніх — як вона думала — Паралімпійських іграх у Токіо. Два з половиною роки потому — у лютому 2024 року — Оксана повернулася на міжнародні змагання і завоювала три медалі на Гран-прі в Дубаї: золото і два срібла.
Оксана готувалася до Паралімпіади в Парижі "ще більше", ніж до попередніх Ігор, з однієї простої причини, щоб обійти або не пропустити на п'єдестал представницю країни-агресора. На минулих Іграх її головною опоненткою серед росіянок була Анна Кулініч-Сорокіна, яка стала бронзовою призеркою на дистанції 200 м, тоді як українка здобула срібло.
"Якщо не я, то хто переможе російську атлетку? У нас на доріжці є Омара Дюран: вона всіх перемагає на 400-метрівці. Ми вже змирилися, що вона перша. Але росіянка і срібла не варта. Я б навіть бронзу їй не віддавала. Треба, щоб усі дівчата так підготувалися, щоб у них було якомога менше медалей", — емоційно міркує Ботурчук.
Оксана із сім'єю — чоловіком і трьома дітьми — мешкає в Дніпрі, який постійно зазнає обстрілів. Ось і під час Гран-прі в Дубаї по місту були прильоти, а її діти бачили з вікна палаючу ТЕС.
Та свою головну місію в Парижі-2024 Ботурчук виконала. У півфінальному забігу на 400-метрівці вона обігнала росіянку на 0,25 секунди, і не пустила її у фінал.
Викладач у ВНЗ і кіногерой у "неспортивному" житті
Вирішивши, що закінчила спортивну кар'єру три роки тому — після Паралімпіади Токіо-2020, перенесеної на 2021 рік через пандемію коронавірусу, чемпіонка стала будувати майбутню кар'єру. Але, далеко від бігової доріжки не пішла. Ботурчук є викладачкою кафедри спеціальної фізичної підготовки Дніпровського державного університету внутрішніх справ. З Нікополя довелося переїхати до обласного центру, але зв'язок із рідними місцями спортсменка не втратила.
Її чоловік, Сергій Балабан, також як і батько, самбіст, а ще й дзюдоїст — майстер спорту міжнародного класу. Він є чемпіоном (2006) і срібним призером (2005) чемпіонатів України з дзюдо, срібним (2001, 2009) і бронзовим (2010) призером чемпіонатів Європи з самбо, а також бронзовим призером чемпіонату світу з самбо 2009 року. І виходить, як і Оксани, у її дітей — наступного покоління — спортивна сім'я, а вибір майбутньої професії зумовлений.
А їхню першу дитину — доньку Софію — мама Оксани відвела... до свого тренера Марини Ціцарікової, як колись її мама відвела саму Оксану.
Пік популярності до Оксани Ботурчук прийшов 2021-го, коли на екрани вийшов художній фільм "Пульс", заснований на біографії спортсменки. Картина вийшла в прокат 22 липня 2021 року, напередодні Олімпіади та Паралімпіади Токіо-2020. А роль головної героїні виконала актриса Наталія Бабенко. Цікаво, що для того, щоб зняти якісний фільм, режисер Сергій Чеботаренко сам почав займатися бігом, а Ботурчук запросив на роль консультанта.
Вона чимало часу провела в бесідах з акторкою Бабенко, посвідчуючи її в "тонкощі" — пояснювала нюанси з моторикою і поведінкою людини, яка частково втратила зір. Що цікаво, Бабенко також зайнялася бігом за програмою професійних спортсменів, займаючись по кілька годин на день, щоб набрати необхідну фізичну форму. Цікава і перша реакція самої спортсменки на фільм. Утім, потім, звісно ж, усе стало на свої місця:
"Я не одразу повірила. Навіть спочатку не пішла на контракт із режисером. Думала: "Та хто там про мене буде щось знімати?" Але він знайшов мій особистий номер телефону, зв'язався, приїхав, розповів, що в нього є така ідея. Але, звісно, поки я не отримала сценарій, поки не побачила затверджених акторів, доти нікому навіть не розповідала — не вірила, що це здійсниться. А коли я побачила фільм, то це було щось неймовірне.
Зараз друзі мені пишуть: "Ну як там минув перший тиждень життя після виходу фільму про тебе? Нічого не змінилося?" Відгуки людей, які подивилися фільм, дуже приємні. Рада, що фільм надихає. Люди побачили саме той меседж, який планував режисер — потрібно мріяти, йти до своєї мети, що б не відбувалося. Особливо приємні коментарі дітей і підлітків, які виходять із кіно і кажуть батькам: "А коли тренування? Я хочу бігати!" Думаю, це найбільше досягнення цього фільму".