Ласий шматок тирольського пирога лежить в ісландському холодильнику
У п’ятницю, 29 листопада, в другий ігровий день 16-го чемпіонату Європи жіноча збірна України відкриє для себе турнір матчем із потужною Німеччиною. Для нашої команди це Євро стане 12-м в історії та першим за останні 10 років.
Перш ніж перейти до ДНК нашої збірної, розглянемо загальні організаційні факти.
Розширення турніру та господарі
Після чергової реструктуризації ЄГФ форум уперше збільшився з 16 до 24 команд. Господарями турніру стали три країни: Угорщина, Швейцарія та Австрія. Триплет організаторів вже випробовувався на минулому чемпіонаті, але зовсім нові відчуття чекають через два роки, коли Євро-2026 приймуть одразу п’ять (!) країн. На цьогорічному святі українській збірній випало відчути тирольську гостинність – матчі з її участю проходитимуть в австрійському Інсбруку. У групі F наші дівчата після увертюри з Німеччиною зіграють з Ісландією (1 грудня) та Нідерландами (3 грудня).
Новий формат турніру
Змінився і формат, розповнілого на вісім кілограмів форуму. Команди, як і раніше, розподілені на квартети, але головна особливість у тому, що до основного раунду виходять лише дві найкращі збірні з кожної групи. Тобто половина учасників завершать турнір після трьох матчів. Раніше з групи виходили три з чотирьох команд.
В основному раунді формуються дві групи по шість команд. Щасливчики з A+B+C і D+E+F із "золотими" очками (набраними в матчах з іншими командами у групі) проводять ще по чотири гри. Далі дві найкращі команди з кожного секстету утворюють пари півфіналів.
Заявки команд
ЄГФ вперше дозволила вносити до остаточної заявки 20 гравців (раніше – 18). Проте національна федерація України вирішила залишити двох гравчинь поза делегацією.
Історія участі збірної України
"Синьо-жовті" беруть участь у своєму 12-му чемпіонаті Європи:
1994, 1996, 1998, 2000 (срібло!), 2002, 2004, 2006, 2008, 2010, 2012 і 2014 роки.
Довгий час ми залишалися однією з небагатьох команд, які не пропустили жодного Євро. Однак у 2014 році, коли для України настав складний період, гандбол звернув не туди…
Повернення до євроарени довелося чекати цілих 10 років. Одним із чинників успіху стало збільшення кількості місць у фінальній частині змагань. Якщо раніше подолання відбору ми одразу заносили у значні досягнення, то тепер не вийти на турнір вважається провалом, адже двері на мейджор відкриті навстіж.
Збірна України хоч зі скрипом, але пробилася на Євро, зайнявши друге місце в групі, випередивши Словаччину. Це, однак, не врятувало обидві збірні від четвертого кошика і сусідства з такими екзотичними збірними, як Туреччина, Фарери та Португалія.
Шанси та жеребкування
Однозначно можна сказати, що жеребкування було сприятливим – з третього кошика нам дісталася найслабша за рейтингом команда, Ісландія. Матч з нею обіцяє бути ключовим – Україна має шанси відібрати очки у "льодяників".
До речі, останню перемогу на Євро Україна здобувала аж 14 років тому – у пам’ятному поєдинку, коли ми розклали на атоми Німеччину. І не тільки розклали, але виконали обов’язкову умову відіграти гандикап -7/-8 – 33:23! Тоді наші дівчата наробили галасу в Європі: не лише залишили німкень за бортом турніру, але й звільнили їхнього тренера і затягнули разом із собою голландок до основного раунду.
Іронія долі в тому, що на Євро-2024 ми знову зіграємо з Німеччиною та Нідерландами (вони між собою закляті конкуренти). Щоправда, нинішній розклад сил значно змінився, і тепер навіть уникнення розгромної поразки нашої команди буде гідним результатом.
Перед тим, як перейти до кадрових питань, зафіксуємо основні події на передтурнірному шляху.
- Відбірковий цикл Україна розпочала під керівництвом Віталія Андронова, який, по суті, і вивів команду у фінальну частину. Минулої осені наші дівчата показали гідну гру проти Німеччини (так-так, вона всюди поруч, як колись Норвегія) і без проблем перемогли Словаччину. Однак після ЧС-2023 Андронов несподівано покинув посаду. Лише через 10 місяців він в інтерв’ю натякнув, що причиною його відходу стала відсутність автономії.
- Не варто гадати на кавовій гущі, йдеться про те, що всі рішення, включно з кадровими, ухвалюються одноосібно президентом ФГУ Андрієм Мельником. Мало того, він сам призначив себе тренером, не маючи жодного досвіду у цьому ремеслі. У результаті посада головного тренера перейшла від Андронова до Бориса Чижова. Це вже його третій (!) прихід до збірної, хоча раніше він ніколи не працював із жіночими командами, і взагалі успіхів за ним не числиться. 78-річний співробітник Мінспорту навіть не здатний запам’ятати імена підопічних. І це не художній троп, а сумна реальність. Чижов ідеально вписується в тоталітарну модель Мельника, де думка головного тренера не має вирішального значення. В даному випадку – не має жодного значення.
- У збірній закріпилася тенденція, коли до команди запрошуються не найкращі на цю мить виконавиці, а ті, хто проходить внутрішній "фільтр". У відборі взяли участь 30 (!) гандболісток при стандартному обсязі у 20 осіб. У фінальну заявку на Євро потрапили шість (!) абсолютних дебютанток.
Лише за останній рік у склад "неугодних" потрапили лідерки. Юлія Андрійчук – одна з найсильніших українських гандболісток, яка здатна закрити дві позиції: центр захисту та будь-яку точку на півсередньому. Тетяна Поляк – капітан Галичанки також ефективно використовує свій універсалізм. Додамо до них Анастасію Мелекесцеву – лінійну, що чудово виглядає у складі призера чемпіонату Польщі та Олесю Дяченко – MVP минулого сезону. Для розуміння – усі четверо були учасницями ЧС-2023.
До них ледве не приєдналась Катерина Козак. Її ігнорували протягом усього підготовчого циклу. Через травми двох гравців із лівою бросковою рукою її в останній момент все ж таки включили до делегації. Але про яку зіграність може йти мова?
Чи є, наприклад, логічне роз’яснення, чому Ольгу Макаренко в останній момент відчіпляли від товариських матчів, але потім включили до складу на Євро? Тим більш є ризик побачити її там в основі. Нагадаємо, шість матчів – шість поразок у "товарняках". Зокрема напередодні від "мертвої" Словаччини та потужної Угорщини. І в поразках не має нічого страшного, але чи дали вони відповіді на хоч одне кадрове питання?
Гавриш, Фурманець, Шлюхтіна, Фенинець, Гававка – їхня допомога точно не завадила би збірній України, а дехто з них мав займати місце в основі в умовах кадрового травмопаду.
Анархізм в українському гандболі призвів до того, що до числа "неугодних" потрапив також автор цього матеріалу, який висвітлював з місця подій три останні мейджори за участю України (Євро-2012, Євро-2014 і ЧС-2023), тобто задовго до приходу чинного керівництва ФГУ. Під загрозою виключення зі збірної будь-якому гравцю заборонено мати професійні контакти з автором. Про сюрреалістичний "бан" на інтерв’ю імені Мельника ми писали ТУТ.
Кого ми не побачимо в Австрії незалежно від зовнішніх чинників?
Насамперед варто відзначити Марію Гладун, Діану Дмитришин і Євгенію Левченко (одну з найсильніших гандболісток, які пройшли "фільтр" Мельника), вінгерів Надію Пойманову та Мілану Шукаль, яка могла б закрити весь правий фланг.
Декретна відпустка залишила поза грою Мар’яну Маркевич та Дар’ю Кот, чиє місце у заявці навряд чи викликало б сумніви. Унікальною причиною відсутності стала ситуація з Алісою Петрів: ліва крайня під час відбору отримала синю картку (перша в історії збірної України) і подальший "дисквал" на три матчі, два з яких припадають на зустрічі з Німеччиною та Ісландією.
Погодьтесь, кадрова турбулентність і відсутність професіоналів на тренерській лаві та профільному міністерстві викликають серйозне занепокоєння щодо загального іміджу країни на міжнародній арені. І все ж, фінальна частина мейджора – це особлива атмосфера.
Атмосфера, яка здатна розбудити натхнення, наповнити енергією та подивитися на гандбол по-новому. Вірю, що збірна України за 180 відведених хвилин зможе використати свої головні козирі: командний характер, силу лідерів – Тамари Смбатян, Вікторії Салтанюк та Юдіт Балог, а також високий рівень мотивації. Здається, не тільки Європа, а й увесь світ розуміє, наскільки вона сильна...
Ігор Грачов з Інсбрука, для Чемпіона
Відповідальний редактор – Микола Дендак