Золотий м’яч-1986 міг завоювати Заваров, а Бєланова у Франс Футболі переплутали з Блохіним
Ігор Бєланов став другим українським футболістом – володарем Золотого м'яча
Постать Ігоря Бєланова, котрий сьогодні відзначає своє 65-річчя, насамперед асоціюється в уболівальників із феєричним для київського Динамо 1986-м і гучним акордом того історичного сезону – "Золотим м’ячем", нагородою для найкращого гравця Старого Світу...
...Тижневик France Football від 30 грудня з підсумками чергового журналістського референдуму вийшов із цікавим малюнком на обкладинці: зі стилізованого золотого трофея стрімко виривається постать, одягнена в... шкіру білого ведмедя. Саме так представили редактори видання новоспеченого лауреата (хоча в одному із заголовків цього ж номера порівняли блискавичного нападника з мангустою).
Цікаво, що першими про сенсацію (звісно ж, якщо не брати до уваги працівників France Football) дізналися щасливі прихильники Динамо, присутні напередодні ввечері на вшануванні клубу в київському Палаці спорту.
"Підключивши грузинський блат, усі зв’язки – навіть у Ланчхуті! – я отримав приємну звістку: найкращим футболістом європейського континенту 1986 року названий нападник київського Динамо Ігор Бєланов!" – урочисто сповістив своїм незабутнім оксамитовим баритоном "тамада" тієї події Коте Махарадзе.
Наступного ранку багато хто з читачів на Єлисейських Полях, заплативши 11 із половиною франків за свіженький журнал, здивовано вигукував: "O-la-la!!!" У Києві ж, вийнявши з поштової скриньки "Спортивну газету" та пересвідчившись, що "Золотий м’яч" у надійних руках, уболівальники вдоволено кивали: "Я ж казав! Усе – справедливо!"
21 представник європейських ЗМІ з 26, що взяли участь в анкеті "Франс Футболу", включив Бєланова до своїх анкет. Вісім разів (більше, ніж будь-хто інший) Ігор названий першим. Семеро журналістів віддали йому друге місце, четверо – третє. Загалом динамівець набрав 84 бали, випередивши англійця Гаррі Лінекера (62) та іспанця Еміліо Бутрагеньйо (59).
"Спортивка" потішила читачів, фактично продублювавши інтерв’ю Бєланова "Франс Футболу". Секретом оперативності, небаченої для тодішньої радянської журналістики, була тісна співпраця з редакцією газети Овдія Піналова, який у той період активно допомагав французьким колегам готувати матеріали про Динамо та його зірок.
"Десь за місяць до оголошення підсумків референдуму, коли журналістські анкети ще тільки надходили до France Football, представники редакції навідалися до Києва, – розповідає пан Овдій. – Цей візит сприймався скоріше як данина яскравим виступам на міжнародній арені Динамо та його виконавців у складі збірної, як підтвердження наших сподівань на те, що хтось із киян неодмінно опиниться на подіумі.
Причому більше уваги приділялося Олександру Заварову. Почасти, напевно, це можна пов’язати з тим, що Мішель Платіні досить активно "лобіював" Сашка як свого потенційного спадкоємця в "Ювентусі". Для "розігріву" французи запропонували мені тему: спрогнозувати – як у роздягальні Динамо сприйматиметься звістка про те, що "Золотий м’яч" здобув хтось із них. Коли матеріал вийшов – за тиждень до оголошення лауреатів, я, власне, й дізнався про перемогу Бєланова. Ігорю зателефонував одразу. А вже в Палаці спорту це стало секретом Полішинеля..."
Та повернімося до статті в "Спортивній газеті".
– Чи припускали, що "Золотий м’яч" стане вашим? – цікавився у Бєланова репортер.
– Що його присудять мені особисто? Звісно, ні! Але я чекав на появу вашого трофея в Києві цього року. Адже протягом усього сезону вся наша команда грала чудово, і кожен з нас мав шанси стати володарем "Золотого м’яча". Журналісти обрали Бєланова, але цей трофей належить київському Динамо та збірній СРСР.
– Ваші найближчі конкуренти – Лінекер, Бутрагеньйо, Елк’яр...
– А як же Заваров? Я добре знаю Бутрагеньйо, Лінекера, Елк’яра – вони дуже сильні гравці. Але Заваров цього сезону був, безумовно, сильнішим! Згадайте фінал Кубку кубків у Ліоні! А його гру проти збірної Франції у Парижі! Саме з його передач я забиваю більшість м’ячів і в Динамо, і в збірній. Нинішнього року Заваров просто-таки приголомшив мене своєю майстерністю і, як на мене, був головним претендентом на почесну нагороду.
– Отже, ваш рік завершується чудово...
– Так. Важкий, але чудовий рік. Нам вистачало радощів – перемога в Кубку кубків, участь у чемпіонаті світу, вихід до чвертьфіналу Кубку чемпіонів, успіх у чемпіонаті країни, а на десерт – ваш приз. Казковий футбольний рік. Я дуже щасливий!
Західні оглядачі віддавали Бєланову належне не лише за швидкість (50 метрів – за 5,7 секунди), надійність і точність у грі, багатоплановість, але відзначали і його людські якості. "Франс Футбол", оздоблюючи портрет нового лауреата, як приклад навів епізод матчу між збірними Франції та Союзу на паризькому стадіоні "Парк де Пренс". Не почувши фінального свистка, киянин із порушенням правил атакував знаменитого Платіні. Наш футболіст підійшов до Мішеля: "Дуже засмучений і перепрошую".
"Ігор не пояснив, за що саме просив вибачення. Адже тоді він забирав у Платіні "Золотий м’яч", – із сумною іронією написали французи...
Серед реальних претендентів на почесний трофей фігурував і Олександр Заваров. Набравши 20 балів, він розділив 6-7 місця з валлійцем Іаном Рашем.
"Якщо Бєланов і обігнав у боротьбі за "Золотий м’яч" свого товариша по команді Заварова (чий творчий геній, на нашу думку, вартий щонайменше ідентичної, якщо не набагато кращої долі), то це тому, що залишив яскравіший слід у списку найкращих бомбардирів року", – йшлося в ремарці французького тижневика.
Натомість Заваров випередив Бєланова в іншому референдумі – тижневика "Футбол – Хоккей", за звання футболіста року в СРСР. Третім у підсумковому списку радянських журналістів фінішував Олег Блохін.
Звісно ж, практично в усіх профільних виданнях наголошувалося: Динамо Київ – один із небагатьох клубів Європи, де на полі одночасно присутні одразу двоє володарів "Золотого м’яча". Для самих авторів France Football паралелі та контрапункти мали настільки вагоме значення, що в заголовку редакційної статті припустилися кричущої помилки, назвавши Бєланова... Олегом!
Останньому пригадали його коментар по гарячих слідах після присудження "Золотого м’яча" 1975 року.
"Я дізнався про нагороду під час телешоу, в якому брав участь, перед самісіньким Новим роком, – цитував "Франс Футбол" Блохіна 11-річної давнини. – Був відверто приголомшений. Чому я, коли поруч грали Мунтян, Онищенко, Веремеєв, Рудаков та інші зірки Динамо? Так, я був задоволений, але насамперед завдячував товаришам по команді."
"Реакція – як за змістом, так і за формою – та ж, що й у Бєланова, – підкреслив автор. – Та ж нагорода, та ж боротьба – за верховенство колективу над особистістю".
Утім, на думку французів, схожість представників двох золотих динамівських поколінь, власне, й вичерпувалася клубною приналежністю. В ігровому плані вони абсолютно різні.
"Якщо Блохін, із його швидкістю, різкістю й індивідуалістичністю, що її вмикає за потреби, нагадує такого собі козачого вершника, то Бєланов – скоріше партизан: не присутній ніде, але присутній скрізь. Таке поєднання двох протилежних типів чітко демонструє еволюцію гри команди, що колективно збагатилася вдосконаленням і розширенням індивідуального багажу кожного з її гравців".
"Його результати промовляють самі за себе: понад 200 голів у чемпіонаті, понад 100 матчів за збірну, – віддавав Бєланов належне партнерові на сторінках французького видання. – Але моя повага до Олега не обмежується цими цифрами. Він подає приклад у житті, як і в грі. Ніколи не демонструє ані своєї переваги, ані втоми. На найважчих тренуваннях відпрацьовує нарівні з молодими. Взірець для мене, як і для всіх інших у колективі".
...Навесні 1987 року, коли Динамо зашкутильгало на всіх фронтах, уболівальники припустили, що головна причина турнірних невдач – внутрішній конфлікт. Мовляв, разом із "Золотим м’ячем" Бєланов одержав від "Франс Футболу" ще й конверт зі значною сумою у валюті.
"Спортивна газета" іронізувала з цього приводу, передаючи уявний діалог двох "поінформованих" прихильників біло-синіх.
– Ціла купа грошей. І що він тільки з ними робитиме...
– Так у тому ж і справа. Олег Блохін 1975-го всі гроші розділив: 10 тисяч дав Лобановському, по тисячі – всім заслуженим майстрам спорту, майстрам міжнародного класу також дещо перепало. Нікого не забув.
– А Бєланов?
– Ігор геть усе собі забрав. На нього образились. Лобановський його міняє, партнери на нього не грають, Звідси й поразки...
Сьогодні навряд чи можна згадувати про це без усмішки. Уже через рік підопічні Лобановського знову розправили крила, ледве не обставивши на Євро-1988 аж самих летючих голландців. А єдиним "конфліктом" Бєланова та Блохіна щодо призу "Франс Футболу" на довгі роки залишився козир уродженця Одеси: "Зате мій "Золотий м’яч" – у кілька разів більший!.."
