Ворскла — Шахтар: компактне Рівне, фіаско УАФ та легенди на матчі — репортаж з фіналу Кубку України

Напередодні Шахтар переміг Ворсклу у фіналі Кубку України (2:1) у Рівному. Голами відзначилися Данило Сікан, Юхим Конопля та Микола Ковталюк.

Я побувала на матчі та готова розповідати про усі цікавинки, які відбувалися довкола поєдинку фіналу КУ.

Діставатися до Рівного мені довелося понад 3 години, порівняно з Ворсклою, яка вирушала з Полтави автобусом, це ще не так довго, як здається.

Зі Львова до Рівного курсують зазвичай два потяги — один вранці, інший — увечері, тож о 6:30 уже можна було спостерігати за уболівальниками на вокзалі. Дух матчу точно був присутній і в потязі зі Львова до Рівного, адже, як виявилося згодом, фанів з атрибутикою футбольних клубів було чимало.

Нове для мене місто одразу здивувало своєю компактністю. Практично, як у всіх інших куточках країни, новобудови доповнюють старі будинки. Насправді перше враження склалося не дуже, але це був лише початок…

Заселившись в апартаменти неподалік від вокзалу, я пішла досліджувати місцевість. Район не з найкращих, але як мені розповіли пізніше, він більш раритетний. Частина будівель ще з довоєнних часів. Центр теж не здивував, якийсь занадто маленький, вдалося знайти інформацію, що він у 8 разів менший, від центру Львова та у 13 – від Києва.

Спочатку на моєму шляху був Рівненський обласний український музично-драматичний театр, який дещо нагадує Львівську Оперу.

Ще не оглянувши його, я одразу помітила клубний автобус Ворскли, а згодом і тренерський штаб, який насолоджувався промінчиками сонця біля свого помешкання. Команда, до слова, поселилася у готелі «Україна».

Пройшовши дальше, можна зустріти «місце здибанки», як мені розповіли місцеві, зазвичай тут призначають зустріч, коли хочуть провести час з друзями чи коханими. Це ТЦ «Злата Плаза», біля якої кілька закладів та, на диво, церква. Я ж казала, що компактно…

Згодом я пішла туди, де майоріли українські прапори — у Рівному також не забувають про тих, хто віддав життя за нашу країну та незалежність. «Алея Героїв» розташована біля Кінопалацу «Україна». Що цікаво, безліч людей, можливо, таких, як я, а можливо місцевих, ходили та розглядали кожного загиблого. Воно болить всередині та буде боліти ще довго, і, на жаль, це не сон, а наша реальність.

За Кінопалацом є невеличкий парк, яким вдалося прогулятися та поспостерігати за людьми. Нічого надзвичайного не помітила. Звичайна середа — спокійно, кожен займається своїми справами. Місцеві дуже привітні та щирі, ставлю лайк.

Щоб дійти до стадіону від цієї локації, потрібно всього хвилин 10-12. Для мене це шок, адже арена перебуває прямо в центрі. Якщо ж порівнювати зі Львовом, то там потрібно пройти цілий квест, аби потрапити на матч. Дорогою до стадіону можна було зустріти уболівальників, купити шарф на згадку та насолодитися атмосферою футбольного свята.

Коли справа дійшла до отримання акредитації, виникли непорозуміння. Спочатку нас, журналістів, змусили очікувати на бейджики, потім сказали йти на інший бік стадіону, де взагалі поняття не мали, що вони повинні нам дати акредитацію та відправляли назад. Зрештою, кілька дзвінків і нас таки провели всередину, де вже дали акретидації. Яким чином мали акредитувати журналістів, якщо у стюардів не було чим, бо все необхідне лежало на столі всередині стадіону — досі невідомо.

Зрештою, ми таки опинилися на трибунах. Стадіон доволі просторий, гармонійний, проте, на мою думку, не для фіналу такого рівня. Він ще недобудований, а частина взагалі залишилася від колишньої споруди. Таке шось…

Поспілкувавшись напередодні матчу із уболівальниками різної вікової категорії, можу сказати, що старше покоління було за класний футбол, але коли говорили про рахунок, казали, що "переможе, на жаль, Шахтар". Підлітки практично всі підтримують "гірників", а також вдалося поговорити із групою дітей 10-11 років, які отримали запрошення на матч. Всі вони були за Шахтар, але один таки виділився та не побоявся сказати, що переможе Ворскла. Щоправда, доля вирішила по-іншому.

Сам матч не вразив, від фінального поєдинку Кубка України очікування були більші. Перший гол забили аж на 40-й хвилині, у другому таймі Конопля подвоїв перевагу, дивом насправді. Ворскла активізувалася наприкінці гри, один забила, але цього було недостатньо. Таким чином, у Шахтаря золотий дубль. Після гри команди подякували своїм уболівальникам, вони були на висоті!

Гравці донецької команди активно розпочали святкувати взяття Кубку, долучилися дружини, а Різник, схоже, приймав вітання прямо посеред футбольного поля.

Після цього відбулися пресконференції головних тренерів Ворскли та Шахтаря. Що цікаво, де буде флеш-зону нас також не попередили, охорона без поняття, довелося інтуїтивно реагувати. І родзинка цього вечора — мікстзона на вулиці, ввечері, при температурі 10 градусів. Та попри це, футболісти все одно поспілкувалися з журналістами та відправилися додому. Хто в Полтаву, хто в Київ, хто у Львів.