Історичний виліт Ворскли, повернення Харкова до еліти: підсумки перехідних матчів за вихід в УПЛ

Стикові матчі між командами Української Прем'єр-ліги та Першої ліги пройшли так, що дивністю виглядає їхня відсутність у нашому футболі до останнього часу (а якщо точніше, то до 2018 року).

29 травня

Лівий Берег – Металіст 1925 0:1
Кудрівка – Ворскла 1:2

1 червня

Металіст 1925 – Лівий Берег 1:0
Ворскла – Кудрівка 0:1 (за пенальті 3:4)

Ворскла вперше в історії вилітає з вищої ліги

Це здавалося просто неможливим. З моменту виходу в еліту в 1996-му Ворскла неминуче була представлена на топрівні, хоч би як він називався. Вона навіть не претендувала на виліт одразу після "промоушна", коли посіла третє місце з перемогою над Динамо; вона не вилітала у найважчий час після відходу Миколи Павлова, коли із Сергієм Свистуном посіла 12 місце; вона, здавалося б, навіть думати не повинна про такі проблеми, коли ресурс десь 10 команд УПЛ став значно слабшим.

Але, як виявилося, у воєнний час безлад в управлінні означає більше, ніж просто обсяг коштів. Затримки заробітної плати, трансферний бан, помилки із призначенням тренерів – і останнім часом Ворскла впевнено котилася вниз. Щодо роботи Максимова до останнього хочеться сказати, що він не винен (тренував же він відмінно ту ж Ворсклу всього три роки тому) – але Скрипник і Долганський точно не рятували клуб від стагнації.

І з усім тим, до останнього здавалося, що катастрофи не відбудеться. Суперником Ворскли була Кудрівка – команда з села, причому в найстереотипніших проявах цього поняття. Коли президент – колишній гравець клубу (за аматорських часів), коли гравці ночують на базі по 5-6 в одній кімнаті, коли стадіон настільки, скажімо м'яко, простий, що і по Першій лізі питання, як його акредитували...

Ворскла виграла на виїзді – і це зовсім не заслуговувало на похвалу, оскільки виглядало простою реалізацією класу в ситуації, коли кожен із гравців сильніший за свого суперника.

Але Ворскла не змогла навіть утримати перевагу над сільською командою. У ситуації з єдиним голом з гри просто ганебно зіграв Скляр, пасивно проявив себе Пердута і дуже погано – Малиш. Звичайно, за 100 з лишком хвилин Ворскла могла відігратися – але, по-перше, могла забивати і Кудрівка, а по-друге, погано проявили себе і гравці атаки, в першу чергу Салабай.

У вирішальний момент дали себе знати внутрішні хвороби Ворскли. Максимов всю весну дивує неймовірно коротким запасом: 6-7 футболістів, зазвичай, удвічі коротше, ніж у конкурентів. Це дивно, якщо зважати на плідність полтавської академії, це дає привід думати про внутрішні конфлікти – і це дуже завадило переламати хід гри, яка так слабко почалася.

А ще у Ворскли на тлі трансферного бану і невиплат зарплатні дуже багато хто у будь-якому випадку грали останній матч – і пішли б з клубу влітку навіть у разі успіху. Насамперед це стосується легіонерів: "Кане та Ієде", які не реалізували пенальті – хоча вирішальний промах зробив Скляр, який із Полтави навряд чи кудись піде.

Багато хто говорить, що в УПЛ немає місця таким командам, як Кудрівка, "колгоспам". Такі люди не знають першу назву Ворскли. Полтавський клуб прямо називався "Колгоспник", коли грав у аматорських турнірах – поява у Полтаві класної академії, легіонерів рівня збірних, Кубку України була вже після виходу до вищої ліги.

Може, щось подібне починається і в Кудрівки – а поки що фіксуємо історичну подію. Тепер лише дві команди вищої ліги України уникали вильоту у XXI столітті – і я навіть називати їх не буду, настільки ці імена очевидні.

Іноді клас все-таки б'є порядок

Передбачаючи питання, відповім: ні, Литовченко, який забив історичний гол за Кудрівку – не син легендарного футболіста. А ось за Металіст 1925 гол, дуже близький до легендарності, забив саме син легенди. Владислав Калітвінцев і в УПЛ, і за молодіжні збірні грав дуже багато – не варто такому футболістові затримуватись у Першій лізі.

Загалом, в іншому матчі Металіст 1925 взяв реванш у Лівого Берега. На початку сезону ці ж команди грали у перехідному турнірі за право грати в УПЛ. Так, український футбол іноді підносить неймовірні сюжети – хто б міг подумати, що за один сезон одні й ті самі дві команди зіграють у двох плейоф. Щоправда, це дуже девальвує статус самого регулярного турніру.

Харківський клуб грав гірше, як мінімум, домашній матч, з Вернидубом серед глядачів (не забуваємо, що харків'яни за один сезон звільнили двох тренерів і перехідні матчі грали з Олександром Чижовим в якості виконуючого обов'язки) – та й виїзний як мінімум не кращий. Але апеляції на нефарт Лівого Берега були б доречними, якби таких матчів було 1-2. Коли таких матчів десять поспіль, це привід замислитись, чому лижі не їдуть.

Сезон для Лівого Берега закінчений, можна підбивати підсумки. Найкращим бомбардиром став захисник Сідней, який забив… 4 м'ячі. Команда загалом забила лише 18 голів у чемпіонаті, це найгірша результативність в УПЛ – при тому, що, як ви розумієте, більшість команд "стики" не грала. Останні шість ігор "лелек" принесли їм всього два голи, останні 12 – шість.

На вирішальному відрізку сезону Лівий Берег виявився просто надто слабким. Навіть Артета в Арсеналі каже, що у фінальній третині поля все вирішує клас форвардів, а не тактика – і ось класу "лелекам" не вистачало катастрофічно.

У вирішальний момент Шастал, граючи на добиванні після помилки Варакути на виході, не влучив по м'ячу. Моура, наче на контрасті, забив красивий, майстерний гол у першому матчі – а у грі-відповіді Калітвінцев реалізував свій шанс у контратаці.

А ще 1 червня було нервовим днем для Іллі Крупського. Захисник Металіста 1925 проводив другу частину сезону у Ворсклі – і вийшло, що його команда програла місце в УПЛ, але водночас його команда місце в УПЛ виграла.