Фатальний автогол, або як Андрес Ескобар був застрелений після невдачі на чемпіонаті світу
2 липня 1994 року колумбійський футболіст Андрес Ескобар виходив із клубу Padova в Медельїні.
Його компанія – найближчі друзі Едуардо Рохо та Хуан Хайро Галеано та їхні дружини. Наречена самого Андреса Памела залишилась вдома, бо погано почувалася.
"Андрес зателефонував друзям приблизно о 16:00, що здалося їм дивним, бо він майже ніколи не гуляв допізна. Футбол забирав увесь його час. Він був великим професіоналом і жив тільки роботою. Відколи він грав за Атлетико Насьйональ, то навіть не пив", – розповідає старший брат Ескобара Сантьяго.
Того вечора його не було там, де все сталося.
Він не бачив, як Андрес роздає автографи за столиком; як спілкується з різними людьми, що підходили – це ж рідний район, усі всіх знали.
І, звісно, "Шанті" Ескобар не бачив, як на виході з клубу брату крикнули в спину: "Вітаю з чудовим автоголом!"
За спиною стояли Сантьяго та Педро Гальйони з "охороною" – відомі в місті наркоторговці, що вибилися в боси після вбивства поліцією головного кримінальника Медельїна Пабло Ескобара. Андрес – не родич, а однопрізвищник Пабло – знав, хто це такі, розумів небезпеку, тож пішов прямо до своєї Honda Civic, поки в спину кричали "педик" і "зрадник".
Лише сівши за кермо, він сказав їм, типу, проявіть більше поваги.
І вже за мить отримав 6 куль з пістолета впритул.
Сантьяго Ескобар під час Мундіалю був у США. Він на свої очі бачив, як мрія Колумбії на світову славу обернулася жахом на ЧС-1994. Спершу 1:3 з Румунією, далі ганебні 1:2 з Янкі – причому це його брат Андрес забив вирішальний гол у власні ворота.
"Нам, як рідним, було справді важко. Ми були за ним на трибуні, а він лежав на газоні, закривши руки головою".
"Андрес дуже хотів провести гарний чемпіонат, бо весь рік за ним слідкував Мілан. Скаути казали, що бачили у ньому заміну Франко Барезі. Коли він забив той автогол, то сказав: "Я в житті ні разу не забив у свої ворота, але зробив це на ЧС. Тепер про Мілан можна забути". Я переконував, що вони дивилися його весь сезон, і 1-2 матчі не грають ролі, але він не зважав".
Та ніхто, крім родичів та самих футболістів, не знали, як насправді їм гралося на тому Мундіалі. Колумбією-бо далі керували картелі, і за пару годин до матчу зі США тренер Франсіско Матурана й хавбек Габріель Гомес отримали погрози смертю. Ще днем раніше старший брат правого бека Луїса Еррери за дивних обставин загинув на дорозі.
Чого хотіли картелі? Та хтозна. Казали, що вони поставили дуже великі гроші на вихід Колумбії з групи, от і нервували.
І коли Ескобар забив у власні ворота...
Перемога 2:0 над Швейцарією вже нічого не вирішувала, тож Сантьяго порадив Андресу якомога довше не вертатися додому – мовляв, перечекай бурю в США задля безпеки. Той не послухав через кохання – його наречена Памела Каскардо якраз отримувала диплом стоматолога в Медельїні, і він хотів бути там.
А 2 липня – ще й поїхав до нічного клубу, аби розслабитися. Йому важко давалося не прокручувати в голові той автогол знову і знову.
"Ми з дружиною були в Лас-Вегасі, коли нам зателефонували. Було 2:00 ночі. 32 роки минуло, а ті образи досі не покидають мене. Я любив його. Я хотів, щоб він був тут довше. Навіть через 32 роки я досі плачу за своїм братом і не розумію смерті людини, яка робила лише те, що найбільше любила, розважала людей, дарувала радість та віддавала усе заради країни. Він мав етикет, цінності, принципи і був дійсно хорошою людиною", – плаче Сантьяго.
Після розстрілу захисника їхню родину немов прокляли. Батьки померли рано від раку; згодом те саме спіткало ще двох братів і сестер. "Шанті", як називав його Андрес, теж на хіміотерапії.
Тим часом брати Гальйони відсиділи за вбивство по 15 місяців у тюрмі, а Умберто Муньйос Кастро – охоронець, що натиснув на гачок – був засуджений до 43 років, та відбув лише 11.
Отак-от.
Справжнє правосуддя наздогнало Сантьяго Гальйона аж у лютому 2026-го, коли постарілого бандита застрелили в ресторані у Мексиці. Він прожив досить, аби побачити десятки муралів, присвячених Ескобару, по всій Колумбії; заснування музею Андреса у нього вдома; моду на татуювання з обличчям розстріляного захисника серед ультрас Атлетико Насьйональ.
"Тільки мене це взагалі не схвилювало", – зізнається Ескобар-старший. Якби це могло повернути Андреса, але ж воно не може. Жодна смерть не поверне Андреса. Йому назавжди 27".