Став футболістом лише для того, щоб догодити батькові: історія складних стосунків Тьєррі Анрі з найріднішою людиною

Легендарний французький футболіст Тьєррі Анрі, який зараз є асистентом головного тренера збірної Бельгії, пройшов тернистий шлях, аби здобути славу. Хоча й сам цього не хотів та з дитинства мріяв опанувати іншу професію, проте боротьба за батьківську увагу внесла свої корективи.

Іноді батьки руйнують мрії, вказуючи, яку професію обрати, як краще діяти в тій чи іншій ситуації та як правильно будувати майбутнє. Вони вважають, що так краще для нас, але це не завжди нам до душі. Така ж проблема виникла і в юного Анрі, але навіть гірша… Він практично все життя намагається завоювати любов та підтримку батька.

У ранньому дитинстві він проявляв здібності до дизайну одягу, навіть просив батьків віддати його на курси підготовки дизайнерів. Мати, Маріс, хотіла, щоб її син отримав вищу освіту, а батько, Антуан, наполягав на футбольній кар’єрі. Маленький Анрі не стільки мріяв стати футболістом, скільки хотів догодити батькові, який був упевнений у таланті сина.

Юнак ріс в оточенні, де на вулицях однолітки тільки тим і займалися, що вживали наркотики, алкоголь, влаштовували бійки та потрапляли до в’язниці, але саме місцеві хулігани навчили його грати у футбол.

Переломним періодом у житті Тьєррі стало розлучення батьків, тоді йому було 7-8 років та він продовжив жити з мамою, але про батька ніколи не забував.

У цьому ж віці він почав тренуватися в місцевому клубі, Лез-Юліс, під керівництвом Клода Шезеля, але це тривало не довго. Адже батько чинив неймовірний тиск на Анрі, він змушував його відвідувати тренування, був присутнім на кожному матчі, а одного дня навіть втратив роботу, бо запізнився після чергового поєдинку сина.

Згодом француз вирішив дати ще один шанс своїй футбольній кар’єрі, тож вирушив у самостійне життя. Він приєднався до Палезо, але... тут знову на заваді став батько, який кілька разів сварився з клубом протягом року та навіть влаштував бійку із суддею після одного з матчів. Через це Анрі перейшов до Вітрі-Шатійон і грав там два роки.

Коли забив шість голів у переможному матчі, очікував від батька підтримки, але повертаючись з ним додому, не було жодних привітань. Натомість йому прилетіло за все те, що він зробив неправильно. Навіть коли Тьєррі завойовував аплодисменти, трофеї, абсолютне захоплення вболівальників, батько вважав, що це не заслуга сина.

Антуан доволі жорстко поводився з рідною дитиною, адже в такому віці дуже важливо відчувати підтримку передусім батьків, а юний футболіст у відповідь на свої успіхи отримував або мовчанку, або критику.

Тьєррі Анрі зростав та будував свою кар’єру, попри складні стосунки із батьком. Він став чемпіоном світу 1998 року, чемпіоном Європи 2000 року, віцечемпіоном світу 2006 року, виграв Лігу чемпіонів УЄФА, чемпіонат Франції, Англії та Іспанії. Він захищав кольори Монако, Ювентуса, Арсенала, Барселони та Нью-Йорк Ред Буллз.

За свою кар'єру Анрі отримав безліч титулів і нагород, неодноразово встановлював рекорди команд і національних першостей, зокрема, двічі отримував "Золоту бутсу".

Але, коли це все припинилося, завершилася його кар’єра, він став ніким. Принаймні сам Анрі так думав, він не був готовий до цього. У поєдинках він забував про свої проблеми, відкладав їх на потім та просто грав. Після завершення кар’єри він запевнив, що ця частина його життя померла і йому довелося знову зіткнутися із проблемами.

Згодом він розпочав тренерську діяльність. Але, коли світ накрив COVID-19, у його житті все змінилося. Тьєррі прожив рік без рідних та згадує цей період, як найгірший у своєму житті. Анрі проводив дні із плачем та нестримними емоціями, з чим впоратися йому було складно. Тоді він залишився один на один зі своїми думками та спілкувався зі своєю внутрішньою дитиною, після чого усвідомив:

"Протягом усієї кар’єри і з моменту народження, я, мабуть, був у депресії"

Тьєррі Анрі побудував успішну кар’єру футболіста та зараз займається тренерською діяльністю. Попри те, що він цього не хотів, все ж дослухався батька та заради нього стільки сил та праці вклав у цю справу. І як би не було, французька легенда досі з болем говорить про стосунки з найріднішою людиною.

"Найважче, що мені довелося зробити, це догодити татові, інше для мене нічого не значить. Все, що відбулося в моїй кар’єрі здається легко здобутим, порівняно з тим, що я мав робити, щоб догодити старому. Моє молоде "я" все ще чекає на це схвалення. Я намагаюся зв’язатися зі старим"

Через шалений тиск та критику батько допоміг Анрі стати тим, ким він зараз є. Але, на жаль, не дав йому найголовнішого — підтримки та любові, яка була набагато важливіша, аніж успіх. З цією проблемою Тьєррі живе усе своє життя.

Крізь кожного футболіста можна помітити роки великої праці, самостійного життя, без батьків та рідних, хвилювання та вирішення власних проблем, тиск, який створюють в команді, конкуренцію, психологічну стійкість, злети та падіння, конфлікти у клубі та з партнерами. І все це доводиться відчувати змалку.

Поки однолітки проводять разом час, відвідуючи різні заходи, нічні клуби, заклади — ти повинен працювати і то нелегко. Ти завжди обираєш кар’єру, а це психологічно складний період, у юному віці стати на цей шлях, але саме ті, хто проходить через нього та переборює внутрішні бажання чи спокуси, сприймають критику та доводять зворотне — стають зразковими спортсменами.