Історія дня. Запрошували в Ліверпуль та Вердер. Шикарні пропозиції з Європи та сумний фініш капітана збірної України
Максим Розенко згадує історію футболіста, який змінив громадянство заради виступу під синьо-жовтим прапором. Юрій Калитвинцев зіграв за національну дружину 22 матчі, і в 13 з них виводив команду на поле з капітанською пов'язкою. Сьогодні Юрію Миколайовичу виповнюється 57 років.
Невідомо, як би склалася ігрова кар'єра Калитвинцева, якби він прийняв пропозицію з Ізраїлю. На той момент Юрій виступав за московське Динамо.
"Нас із Женею Смертіним запросили в Маккабі з Рімон-Ліціона, який мав дебютувати в елітному дивізіоні чемпіонату Ізраїлю, – згадував у розмові з автором цих рядків Калитвинцев. – Там вже виступав Олег Малюков. Ми пройшли перегляд, сподобалися президенту клубу. Він нас викликав, запитує, скільки хочемо отримувати.
А ми домовились з Женею озвучити нереальну для Ізраїлю на той час суму – по 150 тисяч доларів підйомних і зарплату по 10 тисяч в місяць. Президент зблід. Але потім пішов радитися до Малюкова, мовляв, чи стоять хлопці таких грошей. Олег каже, звичайно вартують, будуть за збірну грати через пару років. Мав рацію – я дійсно зіграв за збірну України".
Але до цього у Калитвинцева було відрядження в Нижній Новгород, де він грав в місцевому Локомотиві під керівництвом Бормана, як всі називали Валерія Овчиннікова.
"Футболістам платили дуже високу на ті часи зарплату, але з інфраструктурою у залізничників відверто не склалося, – не приховував Юрій. – Коли мене запрошували, дізнався, що у Локомотива є дві тренувальні бази. Здивувався: оце молодці. Але коли побачив другу, резервну базу, обімлів – це виявився сарай в лісі без зручностей. Добре хоч обід туди привозили. А ось сніданок нам доводилося готувати самим – варили яйця, сосиски...
І такого поля, як в Нижньому Новгороді, більше за всю свою ігрову кар'єру ніде не зустрічав. Якось не витримав, сказав головному тренеру, що поляну не завадило б привести в порядок. Він на мене здивовано подивився та іронічно запитав: "І як ми по-твоєму на нормальному газоні обіграємо Спартак?".
Закінчився цей етап кар'єри для Калитвинцева сумно.
"Матч у Владикавказі, в якому вирішувалася доля путівки до Кубку УЄФА, перетворився в справжню рубку, – згадував Юрій. – У другому таймі на полі почалося свавілля. Хвилин за двадцять до кінця гри я вкидав аут, потім мені повернули м'яч і футболіст суперника, на прізвище Горєлов, з усієї сили врізав мені по гомілковій кістці.
Він сам, до речі, з Нижнього Новгорода. Після матчу просився до нас в літак – збирався провідати рідних. Борман до мене підійшов і запитав: "Беремо його?". Я сказав, мовляв, дивіться самі, але, на мій погляд, це буде вже перебір. Так цього Горєлова і не взяли. А я весь переліт корчився від болю. Як прилетіли в Нижній Новгород, лікарі діагностували перелом ноги".
Не було щастя, так нещастя допомогло – на травмованого Калитвинцева вийшло керівництво київського Динамо.
"Спершу пропозиції Григорія Суркіса серйозно не сприйняв, – не соромився зізнатися Юрій. – Валентин Іванов наполегливо запрошував у Торпедо. До травми також запрошували в ЦСКА і Локомотив, але після перелому вони замовчали. Григорій Михайлович запросив мене з дружиною до Києва. Просто подивитися визначні пам'ятки міста.
Там всі мої сумніви розвіялися – підписав контракт з Динамо. Коли зателефонував наставнику Торпедо і повідомив про це, Валентин Кузьмич тільки невдоволено хмикнув: "Там же Чорнобиль. Та й рівень чемпіонату не дуже". Борман, коли дізнався, теж здивувався: "Всі звідти, а ти туди".
Виступ за київське Динамо став зоряним часом футболіста Калитвинцева.
"Все пролетіло як мить, – не без задоволення згадував цей етап Юрій. – Завдяки кваліфікації Валерія Лобановського в Києві була створена команда-зірка. В Лізі чемпіонів ми увійшли в октет, а потім і у квартет найкращих команд Старого Світу. Причому цілком могли в півфіналі пройти Баварію. Я на той час, щоправда, вже поїхав до Туреччини".
Від Ліверпуля до Трабзонспора
З Динамо Калитвинцев у 31 рік перебрався в скромний турецький Трабзонспор. Багато експертів вважали, що півзахисника перетримали в Києві.
"Варіанти виїхати раніше були, – побічно підтверджував цю версію Юрій. – Звали в Англію – в Ліверпуль, Ньюкасл і Блекберн. Отто Рехагель запрошував у Вердер. І мені, знаючи людські якості та життєві погляди короля Отто, хотілося попрацювати під його керівництвом. Але на той момент я був потрібен Динамо. А коли кияни зважилися на оформлення мого трансферу в закордонний клуб, на горизонті лишився, мабуть, тільки Трабзонспор, який тоді переживав нелегкі часи.
Скажу без зайвої дипломатії: там був справжній бардак. Проблеми з президентом клубу, затримка зарплати, непереконлива гра і, як наслідок, слабкий результат. Партнери по команді мирилися з чотиримісячною затримкою зарплати, а я не став. Відіграв пів сезону, подав до суду, судився. Про чесність турків ходять легенди. Я її відчув на собі.
Як мені розповіли в Києві представники турецького клубу, Трабзон – місто-мільйонник. Насправді якщо рахувати з передмістями та гірськими селищами, то там все одно 500 000 не набігає. Тобто, обманювали навіть в дрібницях. Також поетично говорили, що буду жити в будиночку біля моря. Це виявилося правдою, тільки море було такого чорного кольору, що я туди за пів року жодного разу не наважився зайти".
Відпрацьований матеріал
Невдача в Туреччині вплинула на рішення гравця в 32 роки закінчити з футболом.
"Повернувся в Україну і пограв за київський ЦСКА – мене про цей попросив президент армійського клубу, – згадує Юрій. – Думаю, даремно туди відправився – після київського Динамо важко було звикнути до відсутності гарячої води на базі та іншим дрібним негараздам".
"Валерій Лобановський намагався повернути мене в Динамо. Пропонував ще раз зіграти в Лізі чемпіонів. Але через судовий розгляд з Трабзонспором виникли складнощі з трансферним листом і, відповідно, заявкою на сезон. У підсумку з Динамо не зрослося. А в ЦСКА поступово перестав отримувати задоволення від гри. Напевно, тоді мені варто взяти паузу, трохи відпочити та з новими силами виходити на зелений газон.
Але вирішив повісити бутси на цвях. Причому тут зіграли свою роль і ще закладені з радянських часів вікові стереотипи. У нас як мислять: футболісту 29 років, він в повному порядку. Через день тобі стукнуло 30, і ти вже "відпрацьований матеріал". За ніч розгубив всі свої якості. Таке до мене було ставлення після повернення з Туреччини. Хоча фізично я себе відчував чудово – про це наочно свідчили тести".
Коли тренери ходять на колінах
Свою тренерську кар'єру Калитвинцев розпочав у Закарпатті, яке вивів з Першої ліги у вищу. Став наймолодшим наставником у вітчизняному елітному дивізіоні.
"Молодий, старий – яка різниця? – відмахувався Юрій Миколайович. – У той час Матіас Заммер прийняв дортмундську Боруссію і став наймолодшим тренером Бундесліги. Німець теж не мав тренерського досвіду. Але все одно працював, не боявся. І я не боявся. Адже з 19 років попрацював під керівництвом цілої низки маститих наставників – Прокопенка, Бескова, Лобановського".
"Плюсом для мене було і те, що мав певний авторитет як гравець. В Закарпатті у другому колі ми виконали завдання виходу до вищої ліги. Хоча після зимової паузи наше відставання від лідера становило, якщо не помиляюся, сім очок. В Ужгороді нерідко виникали різні негаразди – клуб знаходився тільки на початку свого шляху і не міг похвалитися власною інфраструктурою. Але після того, як я пішов з команди, мої колеги по тренерському цеху резюмували: "Юра, після Закарпаття тобі тепер нічого не страшно".
За час своєї тренерської кар’єри наставник сформував певні принципи спілкування з футболістами.
"На полі гравець не має права дискутувати з тренером, – вважає Юрій Миколайович. – Така моя позиція! Під час гри, якщо з тренерської лави надходить підказка, футболіст зобов'язаний до неї прислухатися і постаратися чітко виконати. Дискусія може виникати тоді, коли кажу хлопцям, що готовий вислухати їхні думки.
Наприклад, на теоретичному занятті. Також необхідно, щоб це був діалог, а не монолог. Насправді до подібних діалогів я нерідко вдаюся. Переглядаючи відео минулої гри, питаю у футболіста, як би він вчинив у цьому ігровому моменті зараз. Він відповідає. По суті, теоретичне заняття повинно бути дискусійним".
Тренер Калитвинцев готовий поводитися демократично з підопічними й у інших ситуаціях.
"На зборах в Туреччині наш тренерський штаб програв один з конкурсів, – не соромився згадати нетиповий епізод зі своєї тренерської практики Юрій Миколайович. – Був спільний обід, в рамках якого провели конкурси. Розділилися на команди. Були завдання, які проходили в неформальній обстановці.
Довелося всім тренерам стати на коліна і пройти на них певну відстань. Я не бачив у цьому нічого поганого, адже про умови конкурсу ми домовилися заздалегідь. Підняли трохи настрій команді, адже збори були дуже важкі. І взагалі є певні тренувальні заняття, коли позитивні емоції тільки вітаються.
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор – Микола Дендак