Прощавай, майстре. Пам'яті Володимира Мунтяна присвячується
Сьогодні, 1 грудня, Динамо Київ і Україна втратили блискучого футболіста й Велику Людину – Володимира Мунтяна.
Серед кадрів футбольної хроніки збереглися звіти про дитячі першості Києва другої половини 1950-х років. Фінали тих змагань проводилися на головному полі України – столичному Центральному стадіоні, перед якимось із матчів основного складу Динамо.
Саме тоді київські трибуни вперше аплодували майстерності юного Володі Мунтяна.
Трохи згодом виступ талановитого хлопця на республіканських юнацьких змаганнях надихнув на низку яскравих епітетів кореспондента "Радянського спорту" (так тоді називалася "Спортивна газета") Бориса Гопника, котрий свої публікації підписував "Г.Борисов".
Невеличка замітка викликала публічне роздратування аж на сторінках всесоюзного тижневика "Футбол". Його оглядач Всеволод Стоянов пожурив київського колегу: мовляв, у таких захоплених тонах преса навіть про самого Пеле ніколи не писала.
Мабуть, відчували вже в Москві, що втрачають статус футбольної столиці. Й вбачали в Мунтяні, представникові нової київської плеяди – явну загрозу.
У динамівський дубль Муня, як його прозвали вболівальники, потрапив разом із центральним нападником Анатолієм Бишовцем. Поєдинки резервного складу, що й до того проходили за пристойної аудиторії, стали, як правило, збирати повні трибуни. Причому багато хто з любителів футболу йшов на стадіон насолодитися саме грою юних диспетчера та бомбардира.
Старший тренер Динамо Віктор Маслов не спішив кидати молодь у бій.
"Нехай обростуть м'ясом і м'язами, – казав у спілкуванні з журналістами, – нехай із ними в дублі Коман попрацює, він свою справу знає. Діти вони непогані, прийде ще їхній час..."
Час настав у сезоні-1966, коли значна частина гравців основного складу в збірній Союзу готувалася до світової першості. У неповні двадцять Мунтян став повноправним виконавцем стартової обойми. Й так, що уявити Динамо без нього не можна було впродовж принаймні років десяти!
В "основі" компанію Мунтяну в півзахисті склали Ференц Медвідь, Йожеф Сабо, Віктор Серебряников, Андрій Біба.
Всі – досвідчені бійці, кожен мав чим поділитися. Муня, не маючи потреби копіювати чийсь почерк, узяв у кожного найкращі риси: в Біби – вміння організувати атаку, в Медвідя – фантастичну працездатність, у Сабо – бійцівські якості, у Серебряникова – секрети виконання штрафних і кутових. І в усіх – постійні (за першої ж можливості) підключення до передньої лінії та завершення атак ударами.
До речі, "пушка" в невисокого Мунтяна була ще та. Після чергового "пострілу" метрів із 30, коли воротар не встигав зреагувати, дивувалися навіть визнані стрільці-далекобійники на кшталт Юрія Войнова.
За іскрометну витончену техніку, за блискучу оцінку будь-яких ігрових ситуацій, за невтомність і різнобічність Володю називали київським бразильцем. А ще – маленьким Суаресом, порівнюючи з неперевершеним іспанським майстром, володарем "Золотого м'яча", котрий прославився виступами за Барселону та Інтер, зібравши там солідну призову вітрину.
Заслужене визнання не обминуло й Мунтяна – семиразового (за 14 сезонів!) чемпіона Радянського Союзу, володаря Кубку СРСР (із переможним голом у фіналі проти Зорі), переможця Кубку кубків і Суперкубку УЄФА.
Його прізвище фігурує в футбольному фольклорі тих славних часів. Старші покоління пам'ятають:
"Що потрібно Арарату, щоб стати чемпіоном СРСР? Мунтян, Поркуян і ще дев'ять киян".
Або приспів із пісні на мотив безсмертної "Черемшини":
"Бібу і Мунтяна, Сабо й Поркуяна ждуть медалі, ждуть!"
Біба першим із київських динамівців був названий футболістом року в Радянському Союзі, за підсумками 1966-го. Три роки потому ця вершина підкорилася Мунтяну, котрого колишній капітан київського колективу вбачав своїм наступником на позиції диспетчера динамівського наступу.
"Бібу і Мунтяна"... Свого часу їхні столи в офісі ФК Динамо Київ стояли один навпроти одного. Напевне, для будь-кого зі співробітників клубу кабінет із футбольними легендами був не тільки Місцем Сили, але й острівцем, де можна почути цікаві спогади, слушну пораду й обов'язково – дотепний жарт.
Андрій Андрійович втратив Друга. Динамо втратило одну з найяскравіших зірок всієї майже 100-річної історії. Київ, Україна втратили видатного земляка, громадянина, патріота, Велику Людину.
Спочивайте з миром, наш улюблений Муня...
