Матір-алкоголічка, торгівля наркотиками і залежність в Тоттенгемі: як падала зірка Деле Аллі

Колишній плеймейкер Тоттенгема та збірної Англії Деле Аллі навіть не тренується з італійським Комо, та й іншим клубам теж не потрібен.

Йому лише 29, але він подумує про завершення кар'єри.

Чемпіон розповідає про одне з найбільш карколомних падінь у елітному футболі ХХІ століття, яке бере початок на вулицях лондонських передмість початку 2000-х.

***

Тренери одразу зрозуміли, що перед ними феномен.

Деле прийшов до школи МК Донс у 12 років, що критично пізно для профі, проте все одно на милю випереджав ровесників у розумінні гри.

Це вроджене – його швидкість, бачення, інстинкти перед воротами.

Єдине, чого боялися тренери – компанії, яка іноді приходила до їхнього несподіваного діаманта. Дуже погані, старші хлопці; дехто вже відсидів.

Тому-то вони в МК Донс так раділи, коли Аллі подружився з місцевим хлопчиною – не дуже талановитим, зате вихованим сином власника будівельної фірми Гаррі Гікфордом. Вони стали як нерозлийвода, хоча такі різні характери.

"Гаррі врівноважує мене. Від самого початку, коли він поруч, я веду себе пристойно", – зізнавався Деле через багато років.

Тоді ніхто ще не знав історії, яка всьому передувала.

Для світу Деле був прийомним сином Гікфордів, з якими святкував дитячі кубки, дебютний дорослий гол у ворота Кембріджа в грудні 2012-го; трансфер до Тоттенгема за 5 млн фунтів в січні 2015-го.

Його перша зарплата в АПЛ – 50 тисяч фунтів в тиждень, і тоді ж Деле відкрив Dele Alli Promotions Limited, яка займалася спонсорськими контрактами. Його прийомні батьки Саллі та Алан отримали по 25% справи, а Гаррі став менеджером.

"В ранньому дитинстві я потрапив у неправильне середовище, що відволікало мене від футболу. Але мені пощастило зустріти правильних людей", – ось так просто.

А тим часом його біологічний батько вдавав перед власником Тоттенгема Деніелом Леві мільярдера, що хоче купити клуб, в надії побачити на "Вайт-Харт-Лейн" сина.

***

Про це писали, але якось невиразно і не на перших шпальтах.

Нащо псувати класичну історію про вундеркінда та його успіх?

В першому ж сезоні в АПЛ Аллі забив 10 голів, після чого Рой Ходжсон не міг не взяти його на Євро-2016.

Він був основним і там, і на наступному ЧС-2018, де забив симпатичний гол шведам у чвертьфіналі.

Паралельно у Тоттенгемі Аллі пережив невдалий фінал ЛЧ-2019, але перед тим у півфіналі відзначився двома гольовими проти Аякса.

Його ціна в якийсь момент стрибнула до 100 млн фунтів, і все одно сер Алекс Фергюсон радив босам Ман Юнайтед його придбати.

Та й хто з великих клубів його не хотів?

У березні 2020-го Аллі забив 50-й гол в АПЛ, маючи лише 23 роки і 153 матчі за плечима. Для контексту, Полу Скоулзу для цього знадобились 27 років та 211 матчів, Френку Лемпарду – 26 років і 278 матчів, а Стівену Джеррарду – 27 років і 281 поєдинок. 

На його футболці красувалося "Деле" – вибір самого футболіста:

"Я обговорив рішення зі своєю сім'єю. Я не відчуваю ніякого зв'язку з прізвищем "Аллі".

Але ж сам факт такої розмови підкреслював протилежне. Зв'язок був – раз його так незграбно, по-дитячому ховали.

***

А тут ще й Жозе Моурінью прибув, який назавжди застряг в епосі, коли в роздягальні збиралися одні "мужики". Той епізод навіть потрапив на документалку від Amazon.

Нащо взагалі знімати такі серіали під час сезону?

"Час летить, і одного разу ти пошкодуєш про речі, які не досяг, хоча, на мою думку, ти можеш їх досягти", – казав Жозе, а камери все фіксували. 

Іншим разом перед тими ж операторами він відчитав Деле за лінь під час занять – мовляв, хлопче, не став себе вище за інших.

"Мужик" би все прийняв, опустив голову і гарував ще сумлінніше, але Аллі не був "мужиком". Його форма й так деградувала, а публічні тумаки її добили; позбавили впевненості швидше, ніж будь-кого іншого в новітній АПЛ.

В сезоні-2020/21 він не забив жодного голу в чемпіонаті, та й у наступному не краще. Його віддали в оренду Евертону – не допомогло. Потім Бешикташу – і після 3 голів в 15 матчах стало особливо погано, бо турки вболівають відчайдушно і не знають жалю до тих, хто провалився.

"Деле не виправдовує наших очікувань і, схоже, не зацікавлений у тому, аби все змінити", – казав Шенол Гюнеш у березні 2023-го.

В іншому інтерв'ю він жартував, що "не знає, де зараз Аллі, і, можливо, той не приїхав на тренування, бо йде дощ".

Його засвистували, висміювали, а коли англієць порвав паховий м'яз – страшна травма, що обернулась роком у лазареті, – відправили додому.

І лише тоді, на дні, Аллі заговорив.

***

Інтерв'ю в нього взяв Гаррі Невілл, і це було те ще видовище. Таке не забудеш.

"Мене домагався друг моєї матері, коли мені було 6. Моя матір була алкоголічкою. А потім..."

Аллі нервово засміявся, Невілл втупився собі в ноги, не знаючи, що на це відповісти.

"Отже, це сталося, коли мені було 6. Потім, як мені було 7, мене відправили до Африки, на батьківщину батька, щоб я набирався дисципліни, але скоро повернули назад. У 7 років я вперше почав курити траву. В 8 років я вже її розвозив по району.

Один старший чоловік сказав, що малого на велосипеді поліція не зупинить, тож я об'їжджав вулиці зі своїм м'ячем, а під ним були наркотики". 

Знову нервова пауза. Невілл, звісно, й сам не королівської крові, але подібні історії більше з фільмів Гая Річі, ніж світу професійного футболу.

"В 11 років мене підвісив на мосту хлопець із сусіднього району, дорослий. Хотів так мене покарати..."

Аллі вкотре подякував своїм прийомним батькам, що вирвали його з оточення, але також і визнав залежність – випивка і рецептурні ліки стали невід'ємною частиною його життя ще в Тоттенгемі. Так він "втікав від реальності".

"Я точно занадто зловживав. В деякі моменти я не розумів, наскільки все це погано. Не зрозумійте мене неправильно, я люблю футбол, він дав мені усе. Але все це не так просто. Це не програма "Світське життя". У вас багато грошей, які дозволяють робити те, що без них було б неможливо".

Хавбек розказав, що добровільно подався до реабілітаційного центру, аби побороти залежності. Йому там допомогли – нібито.

Його підтримали знайомі футболісти; клуби, за які він виступав; Жозе Моурінью попросив вибачення за свої слова – це вже точно.

Але що з цим усім робити далі в професійному спорті? Гіршого місця для різного роду камінг-аутів годі уявити.

***

А тут ще й батьки почали активніше відповідати через ЗМІ.

Батько Аллі Кехінде – не якийсь там злидень, а мільйонер із нафтовим бізнесом у Нігерії. І він – сюрприз! – повністю заперечує все сказане Невіллу:

"Він вважає, що мене не було в його житті. Але це ж повна дурниця! Він жив у мене роками! Я завжди був поруч – емоційно й матеріально. Це я купив йому перший автомобіль, коли він здав на права. Хтось каже, що мені треба його гроші. Але я дуже багатий, і я просто хочу побути з сином!" 

Тим часом його матір Деніз досі мешкає у Мілтон Кінс – у занюханій квартирці, яку оплачує із зарплати прибиральниці.

У неї четверо дітей від чотирьох різних батьків, та вона запевняє, що вже давно у зав'язці. Хоче побачити Деле, але той змінив телефон і не відповідає:

"Я сиділа одна у себе вдома і дивились телевізор, коли Дел забив Швеції, і це було чудово. Я закричала в телевізор; привітала його в соцмережах; хотіла, щоб він знав, що я вболіваю і слідкую за ним. Але він не прочитав повідомлення".

Саме того дня Деле запостив себе в оточенні Гікфордів – вони святкували гол разом.

"Коли я це побачила, то ридала весь вечір. Я вже не та людина, що дозволила йому піти до Гікфордів. Люди змінюються, я змінилася. Я б любила його, навіть якби він працював в Макдональдсі, мені не треба гроші", – запевняла Деніз. 

Ставати на її бік? Чи батька? Чи, може, приймати сторону Гікфордів? Ясно лише, що Деле не виріс спокійним, врівноваженим чоловіком з усім цим в голові. Натомість він став фронтменом сумного британського покоління, де Джессі Лінгард, Гаррі Вінкс, Росс Барклі, Рахім Стерлінг, Джейдон Санчо, Джек Гріліш вже точно не матимуть кар'єри Луки Модрича. Щось їх забагато для простого збігу.

***

Це десь неправдоподібно, та після свого 50-го голу в АПЛ Аллі забив у чемпіонаті Англії лише раз.

Мабуть, більше вже й не буде.

Він-то запевняє, що "поборов залежність", "пропрацював травми", але у спорті це так не працює. Тут результат підкреслює лише повна концентрація на роботі.

Натомість Аллі минулого березня у дебютному матчі за 2 роки виконав ось це.

Сеск Фабрегас випустив його на останні 10 хвилин за Комо, аби допоміг проти Мілана на "Сан-Сіро", та майже одразу Деле ззаду наступив на Лофтус-Чіка. Жахливий фол, тотальна безвідповідальність – і справедлива червона картка.

"Це виглядає страшно, але це не так. Я хотів лише дістати твою п'ятку!" – писав Аллі Лофтус-Чіку, на що той саркастично відповідав: "Та я приліг просто відпочити, бо втомився".

Він точно кинув свої препарати?

Відтоді Сеск більше Аллі на поле не випускав, а літом навіть не взяв з командою на збори.

Та й ніхто інший не взяв. Нікому 29-річний Аллі не потрібен – і він задумався про завершення кар'єри, а паралельно роздає коментарі про дві свої сім'ї; міняє моделей ледве не щомісяця; накупив модних лабубу і хизується ними в Instagram. 

Для психологів Аллі, напевно, знахідка.

Ну, а для нас, хто любить футбол, його падіння – важливе нагадування, що хлопці, які пишуть історію на полях, насамперед є людьми із власними історіями за плечима. Комусь, як Беллінгему, пощастило. Інші, як Роналду, навчилися з ними жити.

Проте є й такі, як Аллі – з виду брутальні, а насправді крихкі, чиї демони ніколи не залишать їх у спокої і не дадуть витиснути максимум із вродженого таланту.