Від білих троянд до погроз аятоли: поєдинки Ірану та США – найполітичніші в елітному футболі
Минулого тижня збірна Ірану вийшла на чемпіонат світу-2026, що пройде передусім в США. Уряди країн ворогують вже понад 40 років, проте футболу це досі не заважало і навіть навпаки – створювало передумови для історичних моментів.
Чемпіон розповідає, як іранці та американці визначали сильнішого на полях Франції, Катару і навіть Каліфорнії.
***
Мабуть, на ЧС-1998 югославським уболівальникам було трохи прикро.
Під час матчу зі США, поки грав гімн, вони показали американцям аж 10 тисяч середніх пальців, проте перфоманс не помітили, бо всю увагу світу вкрав інший поєдинок.
В Тегерані, та й загалом Азії його прозвали "матір'ю всіх матчів".
Іран проти США – це не просто футбол, хоча американці й вдавали, ніби все нормально, нічого незвичайного.
"Зараз я зробив би усе інакше", – каже екстренер "Янкі" Стів Семпсон. – Іран вибудував підготовку навколо політики. Ми ж говорили про тактику і ні про що інше. Потрібно було в розмові перед грою зробити більший акцент на політиці".
Ще б пак.
Коли у 1979 році в Ірані сталася ісламська революція, що привела до влади аятолу Рухоллу Хомейні, США в тих краях проголосили "Великим сатаною".
Причин для ворожнечі вистачало – від інспірованого Заходом перевороту в 1953-му, що скинув популярного в народі прем'єра Мохамеда Мосаддіка, і до підтримки шаха Мохамеда Рези Пехлеві, який після втечі оселився в США, і ті відмовилися його видавати.
У відповідь іранці тоді штурмували американське посольство і взяли в заручники 52 дипломатів, яких відпустили аж через 444 дні.
Лише шістьох вдалося вивезти з Тегерану раніше. За екранізацію тих подій, що отримали назву "Операція Арго", Бен Аффлек отримав Оскар у 2013-му.
Ігноруючи ворожнечу між країнами, Семпсон припустився найбільшої помилки в кар'єрі. Ну, і заодно вручив козир супернику.
***
Іранці-бо налаштовувалися геть інакше.
"Ми не можемо програти. Багато родин мучеників чекають нашої перемоги. Ми переможемо заради них", – говорив нападник Ходадад Азізі.
Преса теж підливала олії в вогонь. Напередодні матчу французи на TF1 показали фільм "Не без моєї дочки", в якому героїня Саллі Філд тікала з дитиною від іранського чоловіка-деспота.
"Усе це брехня!" – обурювався зірковий Алі Даеї.
Мабуть, іранці взагалі б не вийшли на матч, якби не президент Мохамед Хатамі, що в ту пору проводив політику відлиги у відносинах з Заходом. Наступник Хомейні аятола Алі Хаменеї махнув рукою – наказав тільки за жодних умов не тиснути американцям рук.
Швейцарський – аби підкреслити нейтральність – арбітр Урс Маєр елегантно вийшов із ситуації, запропонувавши групове фото, де футболісти двох збірних стояли впереміш, чого ніколи ще не бачили на Мундіалях.
Також за вказівкою влади іранці вручили суперникам білі троянди – символ миру на Сході.
"Мені це здалося чудовим. Символ того, що футбол перемагає політику і все таке. І змішане фото теж було прекрасним", – згадує ексзахисник Кобі Джонс.
На те, що мир штучний, вказували хіба 150 автоматників на трибунах і гелікоптер зі снайпером, що повис над "Жерланом" в Ліоні.
Надворі було 21 червня 1998 року.
***
Авжеж, США були фаворитом поєдинку.
"Янкі" йшли 11-ми в рейтингу ФІФА, а в 1995-му стали 4-ми на Копа Америка, розбивши серед інших Аргентину – 3:0.
Іран, у свою чергу, не мав за плечима жодної перемоги на Мундіалях.
Усвідомлюючи статус аутсайдера, аятоли наступили собі на горло і призначили тренером Джалала Талебі – іранця, що з 1980-го проживав з сім'єю в США. Він був їхнім ідейним ворогом, проте добре знав "Янкі" і міг краще до них підготуватись.
Так воно і вийшло.
"Я жив в Пало-Альто і знав психологію американців. Вони дуже пихаті. Вони вважають США країною №1 у всьому, тож одразу накинуться великими силами. Я сказав своїм: "Буде важко перші 20-30 хвилин. Ми маємо показати, що хочемо перемоги більше – тоді буде шанс".
Талебі не промахнувся. Американці зі старту побігли в атаку, але наткнулися на дуже жорстку, глибоку, ешелоновану оборону.
Змарнувавши кілька шансів забити, "Янкі" втратили пильність і перед перервою загубили перед воротами невисокого Хаміда Естілі, який головою відкрив рахунок.
Другий тайм – нові атаки американців, удари в штанги, поперечину.
"Виглядало так, ніби вони причепили до каркасу воріт магніт", – бідкався форвард Браян Макбрайд.
В підсумку він таки відправив м'яч в сітку на 87-й хвилинІ, але за кілька хвилин до того Мехді Махдавікія результативно збігав у контратаку, і Іран переміг – 2:1.
***
Взагалі-то в Тегерані з 1979-го алкоголь на вулицях забороняли, але після перемоги над США відкрито пили навіть Стражі ісламської революції.
"Могутній і зарозумілий супротивник відчув гіркий смак поразки", – тішився Алі Хаменеї.
Аятола ніколи не любив футбол, але через багато років зізнавався: "Я хотів спати, а не дивитися. Було пізно. Та після того, як я побачив перші кілька хвилин, я вирішив додивитися до кінця".
Для США це був провал у всьому. Настрій команди не відповідав моменту, а дії спецслужб, що відбирали у іранської діаспори антиісламістські плакати, викликали огиду.
"Я думаю про це все життя. Я був головою делегації США на матчі і зараз вважаю, що вибрав надто примирливий тон. Тоді я думав, що це спорт, а не політика. Та є чудова цитата у Ральфа Волдо Емерсона: "Інституція – це подовжена тінь однієї людини". І того дня я відкинув надто довгу тінь", – визнавав ексгенсек американської федерації Хенк Штайнбрехер.
На ЧС-1998 Іран та США не вийшли до плейоф, проте вдома знищили лише американців.
Тренера Семпсона негайно звільнили.
Виправдовуючись, той нарікав на капітана Джона Харкса, який спав із дружиною партнера по збірній Еріка Вінальди.
Словом, "Янкі" пробивали одне дно за іншим.
***
Хоч щось хороше в тому побачили лише політики – зокрема, президент Білл Клінтон.
У 70-х був такий термін "пінг-понгова дипломатія" – так з допомогою спорту США налагоджували контакти з комуністичним Китаєм.
"Фореста Гампа" пам'ятаєте? Оце воно й є.
Адміністрація Клінтона вирішила, що з Іраном можна так само зблизитися через футбол, тож запропонувала персам 200 тисяч за спаринг на території США. Хаменеї був проти, Хатамі – "за", та в підсумку цікавість взяла гору, і іранці приїхали.
Їхні умови – матч в Каліфорнії, де проживало до півмільйона втікачів з Ірану та їхніх нащадків. Крім того, ніяких відбитків пальців – іранці вважали це образою.
Американці погодилися на все.
Поєдинок пройшов 16 січня 2000 року в Пасадені за присутності 50,5 тисяч глядачів – переважно азійського походження, тому на трибунах замість традиційних хотдогів пропонували кебаб.
Зв'язним між іранською делегацією та місцевими виступив Есфандіар Бахармаст – арбітр, що виїхав з Тегерану до Лос-Анджелеса ще студентом у 1972-му:
"Ми їздили з ними в екскурсії, ходили по магазинах, їздили до Universal Studios, мосту Золоті Ворота та Ломбард-стріт у Сан-Франциско. Вся ідея полягала в тому, що за 90 хвилин футболу ми можемо змінити відносини між країнами на роки вперед".
Навіть фінальна нічия 1:1 підказувала, що цього разу дружба була ближче, ніж в Ліоні.
Троє іранців тоді залишилися грати в МЛС – і серед них капітан збірної Мохамед Хакпур.
"Суперхлопець! Один з небагатьох іноземців, кого я запрошував до себе додому", – зізнавався нападник США Таб Рамос.
Велися і переговори про матч-відповідь вже у Тегерані, проте якось надто повільно. За той час Клінтон пішов, Бен Ладен вдарив по Всесвітньому торговому центру – і все зупинилося.
"Кінець історії", який пророкував Френсіс Фукуяма, так і не настав. Натомість усіх чекали нові війни.
***
Вже на ЧС-2022 у Катарі про ті намагання порозумітися ніхто й не згадував.
Найперше, самим іранцям було не до США. Вбивство 22-річної Мафси Аміні за неносіння хіджабу спровокувало криваві протести. Азізі та Даеї, які в 1998-му були на боці аятоли, тепер стали дисидентами і втекли з країни.
Перед матчем з Англією іранські футболісти не співали гімн у знак протесту.
ЗМІ писали, що після демаршу аятола погрожував їхнім рідним – і лише тоді нещасні стали ворушити губами.
Намагання ж іранських провладних ЗМІ накинутися на збірну США перед грою наткнулось на несподівану проблему – юні американці взагалі не розуміли, хто перед ними. Їхній капітан Тайлер Адамс вимовляв "Іран" як "Айран":
"Ви щойно навчили мене, як вимовляється ваша країна. Я думаю, це прогрес, і це добре".
Усе змінилося з 1998-го – і результат в тому числі.
Єдиний гол у матчі забив Крістіан Пулісік – і тим вибив персів з турніру.
Жодних ілюзій, переговорів, пафосних слів – мабуть, головною рисою світу ХХІ століття стала його цинічність. Ніхто більше не хоче здатися кращим, ніж він є. На ЧС-2026 Америка Трампа вже не зустріне іранців безплатними екскурсіями та гідами з діаспори, як у 2000-му – і всіх інших теж.
"Ми свого часу були наївними, – зітхає Штайнбрехер. – Ми думали, що робимо справді хороші речі для обох країн через наш спорт. Це не спрацювало. Але, з іншого боку, якщо ви не мрієте про вище покликання, то, може, вам взагалі не варто брати участь у всьому цьому..."