Єгор Цикало: Не люблю термін "спортивний фронт". Справжній фронт знаходиться в Україні
Після матчу чеської першості Спарта – Тепліце (1:1) позаштатному кореспонденту Чемпіона вдалось поспілкуватись з українським захисником Єгором Цикалом. 23-річний гравець розповів про те, як почувається на незвичному амплуа нападника, а також про адаптацію до місцевого чемпіонату та специфіку гри у Чехії.
– Останній матч ти зіграв на позиції нападника 75 хвилин. Де тобі більше подобається грати: в нападі чи в захисті?
– Більш рідною, звичайно, є позиція центрального захисника, але можу зіграти й у нападі, де також почуваюся впевнено.
– Для Спарти ваша команда є досить незручним суперником, з яким важко грати. Як ти вважаєш, чому?
– Звичайно, всі знають, що Спарта – це команда топ-рівня, тому до цієї гри всі гравці повинні підходити з великою концентрацією. А якщо ти хочеш не лише зіграти, але й виграти цю гру, наснага та робота на футбольному полі мусить бути за межами власних сил. Ми намагаємося віддати всі сили, грати організовано та показати, що також вміємо грати у футбол.
– До речі, на матчі зі Спартою був аншлаг із шаленою підтримкою місцевих уболівальників. На якому зі стадіонів у Чехії найбільш футбольна атмосфера?
– Звичайно, це або Спарта, або Славія – фанати та підтримка в них також на топ-рівні. Але особисто для мене грати на стадіоні Спарти – це щось дійсно неймовірне.
– Яке ставлення партнерів по команді до тебе?
– Мені комфортно в команді. Чеська мова для мене вже як рідна, що дуже важливо, коли ти граєш за кордоном. Важливо, що хлопці мене сприймають як свого, тому можу з упевненістю сказати, що ставлення до мене добре.
– Яку роль відіграє підтримка родини, яка знаходиться з тобою в Празі, у твоїй футбольній кар'єрі?
– Для мене дуже важлива їхня допомога та ставлення до моїх успіхів чи невдач. Щоб не трапилось, я знаю, що вони в мене вірять і шалено за мене вболівають.
– Чи залишається час на життя поза межами футбольного поля?
– Більшість часу я займаюсь відновленням, але іноді знаходжу час, щоб сходити з хлопцями з команди на каву чи обід.
– Які виклики довелося подолати, щоб адаптуватися до чеського чемпіонату?
– В будь-якому чемпіонаті важливий досвід, який ти можеш взяти лише з ігор, тому з кожною грою ти адаптуєшся краще й краще. Але виділити хотілося б ігри зі Спартою та Славією, адже це команди, які дають бій найкращим командам світу, і я дуже вдячний, що маю честь грати проти них.
– Чи почуваєшся повністю інтегрованим у чеську футбольну спільноту? Які моменти найбільше сприяли твоїй адаптації?
– Так, можу з упевненістю сказати, що адаптувався і почуваюся частиною місцевого футболу. За це можу подякувати деяким людям, які в мене вірили й дали мені цей шанс.
– Чи змінилося щось у твоїх тренуваннях у Чехії порівняно з тим, як тренувався в Україні?
– Чесно кажучи, не особливо. Тренування скрізь подібні, адже футбол – це глобальна гра. Але, звісно, кожен тренер має свої нюанси, і я продовжую вчитися.
– Як відрізняється вища ліга в порівнянні нижчими дивізіонами Чехії, де ти виступав достатньо часу?
– Найбільша різниця – це швидкість гри й прийняття рішень. На вищому рівні все відбувається значно швидше, і кожна помилка може коштувати дуже дорого. Але відповідальність перед командою, вболівальниками й самим собою залишається завжди.
Єгор Цикало
– Які твої основні цілі на цей сезон?
– Моя головна мета – виходити на поле в кожному матчі, бути корисним для команди й закріпитися в основному складі.
– Яке значення для тебе має підтримка українських уболівальників, навіть за кордоном? Чи відчуваєш їхню присутність?
– Так, багато молоді пише в Instagram, з деякими зустрічаємося на стадіонах, і можу сказати, що відчуваю від них лише позитивні емоції та свого роду підтримку. Так само багато людей, які мене знають ближче, вірять у мене й виявляють максимальну підтримку як на стадіонах, так і поза ними.
– Як підтримуєш зв'язок з Україною під час виступів за кордоном? Чи допомагаєш волонтерським організаціям або підтримуєш ЗСУ?
– Мені не подобається, як хтось каже, що, мовляв, я на економічному, або спортивному чи волонтерському фронті. Справжній фронт знаходиться далеко від Чехії, в Україні. І саме там бійці воюють і тримають справжній фронт.
Я вмію грати у футбол. Тому влітку між сезонами допомагав у літньому дитячому таборі тренувати дітей-біженців. Цим трохи допоміг привнести радість та задоволення від гри в життя цих дітей.
– Чи питають партнери по команді про Україну? Що ти їм розказуєш?
– Так, вони добре знають, що відбувається і хто є агресором. Їм не треба влаштовувати політичні лекції. Але, звичайно, хлопці іноді питають про новини, розповідаю їм про те, що знаю сам.
– Чи маєш кумирів у футболі, на яких орієнтуєшся у своїй грі?
– Мені завжди подобалася гра Карлоса Пуйоля. Його лідерські здібності, дисципліна та стабільність вражають. Він залишався людиною як на полі, так і поза його межами. Завдяки цим якостям Пуйоль заслужено користувався величезною повагою і партнерів, і вболівальників. Коли на рівні дитячого чи юнацького футболу у Динамо та у Колосі доводилось бути капітаном, завжди орієнтувався на нього.
– Які поради отримував від своїх тренерів у Чехії, що допомогли адаптуватися та розвиватися?
– Лише те, що потрібно більше комунікувати під час гри, і працювати від першої до останньої хвилини, з чим, я думаю, вже справляюся набагато краще, ніж на початку кар’єри у Чехії.
– Ким хотів стати в дитинстві? Чи завжди футбол був твоєю основною метою?
– Я граю у футбол від 5 років, тому навіть не замислювався про інші професії. Я радий, що футбол є одним із сенсів мого життя.
– Чи плануєш продовжувати свою кар'єру у Чехії, або ж мрієш про інший чемпіонат?
– Мрії повинні жити в людині завжди, але поки я тут, і я маю що доводити тут і зараз як тренерам, так і самому собі.
– Що думаєш стосовно перспектив розвитку чеського футболу?
– За останні два роки рівень чемпіонату суттєво зріс, і це помітно не лише через прихід нових гравців, але й через ставлення футболістів до своєї роботи.
– Які в тебе є хобі або інтереси поза футболом? Як проводиш вільний час у Празі?
– Вивчаю мови, читаю, дивлюсь фільми, граю в тенісбол чи дартс. Я живу в Тепліце, тому більше часу проводжу там із хлопцями з команди чи відпочиваю вдома. До Праги їжджу лише коли є вихідний, щоб побачиться з батьками чи друзями.
– Якби не було футболу, яким видом спорту займався б?
– Завжди цікавився боксом. Це кардинально інший спорт, де ти залишаєшся сам на сам із суперником, без партнерів по команді. У боксі також важлива не лише фізична сила, але й швидкість думки, кмітливість та здатність стратегічно прораховувати свої дії наперед. Це своєрідний інтелектуальний бій, який мене захоплює. До того ж, як і футбол, бокс – це завжди видовищне шоу, яке дарує емоції та драйв уболівальникам.
– Що ти найбільше цінуєш у своїй професії?
– У футболі мені подобається, що це командна гра. Ти залежиш від партнерів, а вони – від тебе. Це вчить довіряти один одному і працювати на спільний результат. Також люблю сам процес – від тренувань до емоцій на полі під час гри.
Михайло Реуцький для Чемпіона
Відповідальний редактор – Денис Шаховець