Фанати вимагали крові - тренера рятували вертольотом. Він відпрацював в Африці 21 рік за системою Лобановського

Він працював у Африці з 1985 року. Визнавався кращим тренером в ПАР і двічі - в Мозамбіку. Ми додзвонилися Віктору Бондаренку в Йоганнесбург, де він живе вже багато років. У відвертій розмові маститий наставник розповів про закулісну кухню африканського футболу, зарплатах тренерів-легіонерів на Чорному континенті і своїй роботі за системою Лобановського.

Африканські рамки

- Пане Вікторе, в листопаді 2012 року ви завершили свою співпрацю з ангольським Кабушкорп. Чим займалися останніми роками?

- Відпочивав від футболу. Відпрацював на Чорному континенті 21 рік, працював у чотирьох африканських країнах із різним кліматом. В Анголі він не дуже солодкий, тому мені довелося зайнятися власним здоров’ям. Відпочивав у ПАР, уважно стежив за африканським футболом. Чесно кажучи, ця пауза була мені просто необхідна.

- За цей час були якісь цікаві пропозиції?

- Конкретні - з Мозамбіку й Анголи. Але це не ті пропозиції, на які повинен відразу погоджуватися. Є бажання працювати на більш високому рівні. Потрібна команда, яка ставить серйозні завдання. Таких команд на Чорному континенті небагато. В основному вони базуються на півночі Африки - в Єгипті, Тунісі, Алжирі. Є, звичайно, гідні команди і в ПАР.

- А в інших країнах?

- Тут футбол переважно приватний. Мільйонерові подобається, він хапається за нього, створює команду. Потім, коли у нього мало що виходить, кидає все на півдорозі. Тренера і гравці залишаються без роботи і дуже часто без розрахунку. Зараз хочуть такі моменти впорядкувати. Але це зробити непросто.

Читайте також: Елітні клуби-примари: перебіжчики із Шахтаря, скупі корейці і президент, якому "світила" в’язниця

В Анголі 3-4 команди регулярно відверто догравали чемпіонат, страждаючи від затримки зарплат. А яка може бути робота в чужій африканській країні, якщо гравці не мотивовані? Коли немає акуратності у фінансових справах - це не робота, а проведення часу. Я в такі ігри не граю. За 21 рік отримав дуже великий досвід. У Мозамбіку в мене була затримка зарплати 8 місяців! Були проблеми в Єгипті. Так що вже не наважуюсь погоджуватися на ризикові варіанти.

- Клубу з Мозамбіку відмовили з цієї причини?

- Так. Я заробив певний авторитет в Африці. Це дає право висувати конкретні умови, щоб спокійно концентруватися на футбольній частині роботи. А не розмірковувати, чи обдурять тебе цього разу. Або, коли це вже сталося, як деякі тренери, бойкотувати тренування. Я цього всього вже набачився. Досить. У мене в останніх клубах був контракт, згідно з яким 100 або 50 відсотків зарплати мені виплачувалися на півроку вперед.

- Чи не було думки вивчити французьку мову, що дозволило б без перекладача працювати в Північній Африці?

- Якби були хороші пропозиції, можна було б засісти за підручники. Головне, щоб була мотивація. Адже для роботи в ПАР англійську вивчив - в 50 років. У 70 можу вивчити і французьку. В Африці зараз працює багато іноземних тренерів, конкуренція висока. Навіть в Мозамбіку. Якось приїхав туди подивитися, як у них справи. Обімлів: з половиною команд елітного дивізіону працюють бразильські тренери. Хоча там зарплати невеликі, але південноамериканці готові на все. Як, втім і вихідці з теренів екс-Югославії. Вони теж працюють практично у всіх країнах, всю Африку заполонили.

- Які зарплати у тренерів-легіонерів на Чорному континенті?

- Все залежить від країни. Я починав з 1500 доларів в місяць. Тоді на дворі стояв 1985 рік, в СРСР починалася перебудова, радянські тренери в своїй країні працювали за набагато менші гроші. Далі напрацьовував авторитет, паралельно піднімалася і зарплата. Три, чотири, п'ять тисяч доларів. Потім шість. У Мозамбіку межа для тренера була 7 тисяч доларів. Бразильців це влаштовує. У ПАР все по-іншому. Тут ставляться більш високі завдання, і, відповідно, вище зарплати. Можна отримувати вдвічі більше. В Єгипті у мене був контракт на 17 тисяч доларів на місяць. Це була найвища оплата праці на той час за африканськими мірками. Існували певні рамки: більше 10 тисяч тренеру не платити. В Анголі цих рамок не дотрималися. За великим рахунком, все залежить від цілей і завдань. Якщо даєш результат, можна непогано заробити.

Читайте також: Андрій Мальчевський: У Бангладеші заробив 8 тисяч доларів

Гелікоптер на полі

- Правда, що в 1996 році, коли ви вивели Мозамбік у фінальну стадію Кубка Африки, екзотичне для цієї країни ім'я Віктор стало найпопулярнішим серед новонароджених у Мозамбіку?

- Принаймні так писали в місцевій пресі. Коли прийняв збірну, Мозамбік 12 років не міг пройти кваліфікацію. У нас була дуже сильна група. 7 команд - Малі, Гвінея, яку тоді тренував Володимир Мунтян, Ангола, Ботсвана, Намібія. Ми розділили 1-2 місця з Анголою, за яку виступало покоління ангольських футболістів, які пізніше поїхали на чемпіонат світу. Після останнього матчу 30 тисяч глядачів прийшли від стадіону до мого дому і почали скандувати моє ім'я і прізвище. Це були найяскравіші спогади в моїй африканської кар'єрі.

- Оформити громадянство Мозамбіку вам не пропонували?

- Пропонували. Але на такий кардинальний крок не наважився. За вихід у фінальну стадію Кубка Африки мені подарували ділянку землі на узбережжі Індійського океану. Наділи були подаровані всім гравцям і моїм помічникам. Хтось землю продав, хтось побудував собі там дачі. Зараз, коли в рідкісні приїзди в Мозамбік зустрічаюся зі своїми колишніми підопічними, з теплотою згадуємо той час.

- Пропозиція з ПАР була несподіваною?

- Я сприйняв це як знак долі. Вперше був у Південній Африці - повіз збірну Мозамбіку як фіналіста Кубка Африки на товариський матч проти господарів. Відносини між країнами були непрості - ми представляли соціалістичний табір, а в ПАР був капіталізм. Вразила масштабність дійства, аншлаг на стадіоні. Ми програли 2:3, хоча двічі вели в рахунку. Після гри мене запросили на зустріч з президентом Орландо Пайретс. Ця команда буквально три місяці тому виграла Кубок африканських чемпіонів. Мені запропонували її очолити. Думаю, якщо б не успіхи зі збірною Мозамбіку, я б ніколи не отримав таку пропозицію.

- Після Мозамбіку в ПАР уже нічого не здивувало?

- Було кілька моментів. Орландо Пайретс очолив перед початком сезону. Граємо передсезонний представницький турнір Кубок Восьми. Хороші призові, повний стадіон. Проводимо матч проти Кайзер Чіфс, програємо після першого тайму. Іду разом з менеджером в роздягальню. Дивлюся, один з уболівальників дістає з-за поясу величезний пістолет і, помахуючи ним, голосно з розстановкою говорить: "Спробуйте тільки програти". Мені потім менеджер розповів, що чимало уболівальників на стадіон ходять зі зброєю. Особливо, якщо це дербі. Такий був час у ПАР в 1996 році. Після гри могли бути розбірки за стадіоном, в барах. Іноді вони приводили до фатальних наслідків. Для мене це було дивно. Зовсім інше в порівнянні з Мозамбіком ставлення фанів до футболу.

- Гравців прямо на полі фани на ваших очах не били?

- Було пару дуже повчальних історій. Починалося в Орландо Пайретс у мене все чудово. Виграли кілька комерційних турнірів з хорошими призовими фондами. На одному з турнірів обіграли сильну місцеву команду з голландським тренером. Голландець після матчу довго не міг покинути стадіон. Величезна група фанів чекала його за воротами з явним бажанням розірвати. Тренера довелося вивозити зі стадіону в багажнику автомобіля!

А його колезі знадобилася допомога гелікоптера. Після програшу шалена юрба фанів оточила стадіон і вимагала крові. Вертоліт приземлився на поле і забрав тренера. Це все відбувалося на моїх очах! Втім, такі історії були типовими для того часу в Південній Африці.

- Ви в подібні халепи не потрапляли?

- У перший же сезон з Орландо Пайретс ми виграли Кубок країни і Суперкубок Африки, перемогли в цілому ряді представницьких комерційних турнірів. Але були, звичайно ж, і невдачі. У підсумку мені через рік довелося повернутися в Мозамбік. Тренував Кошта ду Сол і паралельно вивчав англійську мову - тому що розумів, що без неї мені буде важко працювати в Південній Африці. В Орландо Пайретс тим часом почалася смуга невдач і фани почали вимагати повернути Бондаренка. Через півроку після повернення в Мозамбік знов отримав повторне запрошення в Орландо Пайретс. Кошта ду Сол лідирував у чемпіонаті Мозамбіку, вийшов у чвертьфінал Кубка кубків африканських країн. Але бажання працювати на більш високому рівні пересилило - керівництво Кошта ду Сол пішло мені на зустріч і дозволили повернутися в Орландо Пайретс.

- Виїзд із Мачеджде пам’ятаєте до цих пір?

- Так, після виграшу першості Мозамбіку - першого в історії клубу - Мачедже дебютував у Кубку африканських чемпіонів. Обіграли команду з Маврикій - це острівна держава на сході Африки, в 900 кілометрах від Мадагаскару. В гостях поступилися 0:2, вдома "грюкнули" 5:2. В 1/8 фіналу нам попався Мадагаскар. Першу гру виграли 3:1. Збираємося на матч-відповідь. Нам надають військовий літак, призначений для висадки десанту. Команда розташовується на лавках, вилітаємо вночі. Піднімаємося в небо, погода швидко псується. Через годину починається страшна гроза. Летіли ще близько трьох годин. Важко передати словами ті переживання, які панували в салоні. Тим більше, незадовго до нашого вильоту розбився літак зі збірною Замбії, який вилітав до Мадагаскару з Сенегалу. Слава Богу, долетіли.

- З Мадагаскару повернулися зі щитом?

- Запас у два голи був непоганим. Однак, знаючи суддівство в той час, налаштовував футболістів грати дуже акуратно. Але нам все одно поставили два пенальті. Добре, що ми забили гол, який дав можливість продовжити свій виступ в престижному турнірі. А я в черговий раз побачив, що представляє собою виїзне африканське суддівство.

- Коли працювали в Анголі, у вас був не менше пам'ятний виїзд до Судану...

- Той виїзд краще забути як страшний сон. Грали на Кубок африканських чемпіонів. Ситуація схожа - виграли вдома 3:1, потрібно було тільки 2:0 не програти. Команди з Анголи 15 років не виходили з групи. Вранці в день гри нам запропонували свіжовичавлений сік. Почали його розхвалювати. Футболістам його пити на всякий випадок заборонив. А сам спробував - з помічниками і одним ангольським журналістом. Ще лікар нашої команди випив. У підсумку всі потрапили в лікарню.

Читайте також: Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів

У мене рука оніміла. Трясло всього так, що не міг тренувати. Не знаю, як зі Судану в Анголу долетів. Помічник ще деякий час був на стаціонарному лікуванні в лікарні. Судан - країна обмежених можливостей. Лише після восьмої вечора прохолода настає. А так постійно божевільна спека. Вони ж там всі закутані ходять, свої звичаї в цьому плані. Там тільки футбол віддушина. Заради нього вони готові на все. Навіть на такі брудні прийоми.

Ми там 2:0 якраз і програли. Для судді з Зімбабве це був останній матч у кар'єрі. Дуже професійно нас убив. Поставив пенальті, господарі його не реалізували. Так він ще один одинадцятиметровий призначив. Я відразу зрозумів, що буде добивати до кінця.

- Свій земельний наділ на березі Індійського океану, подарований вам урядом Мозамбіку в 1996 році, ви повернули державі з проханням продати, а гроші направити на допомогу ВІЛ-інфікованим дітям. СНІД залишається однією з головних проблем для Чорної Африки?

- У мене один з асистентів у збірній помер від СНІДу. В Африці в деяких племенах забороняють використовувати презервативи, що впливає на поширення цієї хвороби. У них свої закони, своя релігія. Останні 10-15 років ЗМІ проводять роботу, намагаються пояснити, що з метою безпеки сексом потрібно займатися з використанням гумових виробів № 2. Але є об'єктивна реальність. Наприклад, я бував у всіх регіонах Мозамбіку. Там такі глухі провінції є - люди живуть в землянках, займаються землеробством. Навіть радіо немає, не кажучи вже про телевізори або інтернеті. Яке там може бути розуміння?! Там старі звички, традиції, які ще будуть довго жити. Але найнебезпечнішою хворобою в Африці вважаю не СНІД, а малярію. П'ять разів нею перехворів - нікому не побажаю. Це пам'ять про Африку на все життя.

- Ви не приховували, що в Африці працювали за системою Лобановського, і вона давала результат. Але ж зараз уже інші часи...

- Згоден. Користувався системою Лобановського багато років. Але ніщо не стоїть на місці. Футбол розвивається, йде вперед, потрібно вивчати нові методики, постійно вчитися.

Читайте також: Олексій Михайличенко: Лобановський був людиною слова

Особиста справа:

Бондаренко Віктор Іванович. Народився 13 червня 1949 року.

Виступав за СКА Ростов-на-Дону (1968-79, з перервою), Даугава Рига (1976).

Тренував: СКА Ростов-на-Дону (1982-85, 1991, 2006). З 1986 року працював в Африці. Тренував збірну Мозамбіку і клуби цієї країни Мачедже Мапуту, Кошта ду Сол, клуби з ПАР Орландо Пайретс, Морока Свеллоуз, Буш Бакс, Мамелоді Сандаунз, московське Динамо (2004), Ісмаїлії, Єгипет (2005), Прімейру ді Агошту Луанда, Ангола (2008-09), Кабушкорп Луанда, Ангола (2010-12).

Досягнення: Переможець Ліги африканських чемпіонів з Орландо Пайретс. Фіналіст Ліги африканських чемпіонів з Мамелоді Сандаунз. Триразовий чемпіон і володар Кубка Мозамбіку. Володар Суперкубка і Кубка ПАР, срібний і бронзовий призер чемпіонату ПАР. Двічі визнавався тренером року в Мозамбіку і один раз - у ПАР.

Максим Розенко, Чемпіон