Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів
Там, де крутяться великі гроші, обов'язково знаходяться ті, хто хоче відламати свій шматок пирога. Футбол в цьому плані не виняток. Дивні трансфери, чорні каси, підроблені паспорти, фіктивні шлюби, хабарі від агентів – на жаль, все це є частиною бізнесу під назвою футбол.
Максим Розенко згадав афери, до яких мали відношення українські клуби чи гравці. Іноді як постраждала сторона.
Як "динамили" Динамо
У послужному списку найкращого бомбардира чемпіонату світу-1994 Олег Саленка не знайдеш команди Маккабі Тель-Авів. Однак саме Маккабі в 1993 році викупило трансфер нападника у київського Динамо.
"Логроньєс у 1992 році орендував мене у Динамо на півроку – згадував в розмові з автором цих рядків Олег. – Також був підписаний протокол про наміри, в якому була вказана сума мого трансферу – 1 мільйон доларів – в разі, якщо іспанський клуб захоче мене викупити. Для цього повинен був добре зарекомендувати себе в чемпіонаті Іспанії. Але коли за шість місяців практично поодинці залишив команду в елітному дивізіоні, моя трансферна ціна зросла і, на думку Динамо, склала вже три мільйони. Логроньєс відмовилися сплачувати такі гроші, посилаючись на цифри в попередньому договорі. До спільного знаменника сторони прийти так і не змогли.
І тут мій тодішній агент Піні Захаві, який доклав руку до більшості трансферів у Західну Європу радянських футболістів першої та другої хвилі, провернув аферу. Зіграло свою роль і те, що в київському Динамо тоді змінювався власник клубу – на місце Віктора Безверхнего прийшов Григорій Суркіс. Я не вникав у всі деталі, але тепер розумію, що Піні зі своїми спільниками вирішив трохи нажитися на моєму трансфері. У підсумку, замість повернення в Іспанію я спочатку поїхав підписувати контракт на Землю обітовану. У Тель-Авів прилетів на три дні – пройшов медобстеження, поговорив з президентом, який був в курсі афери. У підсумку Маккабі купив мене за мільйон, а Логроньєсу через три дні продав за два. Люди, які брали участь в цій багатоступінчастій операції, заробили непогані гроші".
Справжній резонанс в іспанській пресі викликало повідомлення, що Олег Саленко вже в статусі кращого бомбардира Логроньєс отримував просто смішну зарплату – 400 доларів на місяць. Судячи з усього, Піні Захаві дуже "професійно" опікав нападника.
"Це був елементарний відхід від податків, – зізнається нам Олег. – Подібне в Іспанії в той час зустрічалося часто-густо. Із зарплатою в Логроньєс у мене було все в порядку – пам'ятаю, за останній сезон заробив близько 250 тисяч доларів чистими. Для 1994 року це були непогані гроші. Але податки в Іспанії досягали майже 50 відсотків, тому основну частину зарплати отримував з чорної каси".
На зорі 90-х на пострадянському просторі були не такі вже й рідкісні випадки, коли футболіст по-англійськи залишав розташування свого клубу, починав тренуватися і грати в новій команді. І тільки якщо над новобранцем нависала реальна загроза дискваліфікації, новий роботодавець виходив на контакт із колишнім роботодавцем гравця.
Весною 1992 року багато галасу наробила втеча нападника московського Динамо Віктора Леоненка у столицю України. Ймовірно, київське Динамо вирішило домовлятися з московськими одноклубниками про трансфер Леона вже по факту – після того, як Віктор розпочав тренування у Києві. Відзначимо, що на момент втечі Віктор з п'ятьма голами лідирував у списку бомбардирів чемпіонату Росії, який тільки-но стартував.
"У Москві у мене квартира була поруч зі стадіоном – через дорогу, – згадував у розмові з автором цих рядків свою втечу Леоненко. – Якраз робив в ній ремонт. Цим і скористався – під виглядом ремонту упакував газову плиту і інші речі. З Києва за мною приїхала вантажівка, куди всі мої речі і склали. Я теж в авто сховався. На той час у мене були у власності дві машини, але ще не мав водійських прав.
На російсько-українському кордоні боявся, що мене знайдуть і розсекретять – ніби я комусь був потрібен. У Москві майже всі знали, що хочу в Київ. У клубі намагалися мене утримати – тягали по якимось депутатам, які мені щось розповідали. Газзаєв умовляв більше всіх. Говорив, куди ти їдеш, у тебе ж маленька дитина, а там радіація, Чорнобиль. Георгіча розумію – кому хочеться втрачати на рівному місці хорошого виконавця?! Вже після переїзду мені в Києв почали телефонувати особи кавказької національності і з металевими нотками в голосі радили віддати отриманий в Москві ВАЗ 21-07."
За втечу до Києва Леоненку світила дворічна дискваліфікація. Але нападника це не зупинило.
"Тодішній президент Динамо Віктор Безверхній відразу заспокоїв – під час своєї дискваліфікації буду отримувати зарплату і преміальні, такі ж, як ніби я граю, – продовжує Віктор. – Я зіграв п'ять матчів, встиг забити 3 голи. Це був перший чемпіонат України, вища ліга якого тоді проводилася в усіченому форматі у двох групах. Потім мене на кілька місяців дискваліфікували. Незабаром кияни домовилися з москвичами. Ми навіть зіграли з Динамо Москва товариську гру".
Грек Левицький
Ще одним видом футбольних афер є підробка документів. Частіше за все, це робиться для того, щоб не потрапити під ліміт легіонерів. У 2001 році спалахнув скандал з аргентинцем Хуаном Себастьяном Вероном. Південноамериканець, начебто, за 15 тисяч євро отримав італійський паспорт.
Верон надав в імміграційну службу документи, які підтверджують, що його далекий предок був італійцем і жив в цій країні. Через час з'ясувалося, що людина, яку Хуан оголосив своїм прадідом, насправді не має до футболіста жодного відношення, а в Італії почалося справжнє полювання на відьом. Під підозру потрапили відразу 300 футболістів.
Втім, покарання понесли одиниці. У числі "щасливчиків" опинилися чотири бразильських легіонери Удінезе, два південноамериканці з Роми і двоє футболістів Віченци. Найбільш відомими постраждалими стали бразильський голкіпер Мілана Нельсон Діда і нападник Інтера Альваро Рекоба, яких Італійська футбольна ліга дискваліфікувала на 12 місяців. А ось Верону було винесено виправдувальний (!) вирок.
Серед постраждалих були і гравці, які колись виступали в чемпіонаті України. Ексзахисник московського Спартака і збірної Росії Раміз Мамедов, який на той час грав у австрійському Штурмі (до Штурма Раміз трохи побігав в київському Динамо), був затриманий у віденському аеропорту з португальським паспортом.
Тоді рейсом з Москви до столиці Австрії прилетіло два "португальських" легіонера Штурму. Сергій Юран, який отримав паспорт громадянина Португалії ще за часів виступів за Бенфіку, і Мамедов. Але якщо до Сергія з його португальської "ксивою" не було питань, то португальський паспорт Раміза значився у розшуку по лінії Інтерполу. Цікаво, що Мамедов в тодішніх інтерв'ю не соромився стверджувати, що отримав паспорт на законних підставах, оскільки один з його предків був португальцем. У Штурмі відразу відхрестилися від Раміза, розірвавши з ним контракт.
Ще більш гучний скандал трапився з ексворотарем збірної України Максимом Левицьким.
Голкіпер французького Сент-Етьєна чотири місяці значився в команді українцем, а потім раптом став нащадком еллінів. З грецьким паспортом Максим відіграв за Сент-Етьєн лише дві гри. Левицькому елементарно не пощастило – коли команда обіграла Тулузу, її наставник Робер Нуазере, який до цього працював у... Сент-Етьєні та був знайомий з підводними течіями клубу, роздратований поразкою, виголосив свою обвинувальну промову:
"Точно знаю, що у Алекса – лівий португальський паспорт. Також не завадило б перевірити і Левицького".
Через пару днів новоявленого грека вже перевіряла французька поліція, причому після п'ятигодинного допиту воротар був затриманий і доставлений в камеру попереднього ув'язнення.
"У Сент-Етьєні тоді було шестеро легіонерів не з країн Євросоюзу, а на полі одночасно грати могли тільки троє, – розповів нам Максим. – Мені в клубі запропонували оформити паспорт – з наголосом на тому, що все це буде легально. Я кілька місяців не погоджувався, але коли в Сент-Етьєні сказали, що зробили португальський паспорт Алексу мене це заспокоїло. Паспорт взявся оформляти представник грецького консульства у Новоросійську (Росія).
Забирав "ксиву" на нейтральній території – у Ліоні. Мені залишалося тільки поставити відповідні підписи, але я все-рівно сумнівався. Сказав, що без свого агента Костянтина Сарсанії нічого підписувати не буду. Костя прилетів, ми зустрілися з віце-президентом клубу, який пред'явив нам підписаний начальником місцевої поліції документ, що паспорт виданий на законних підставах. У Кості ще виникли сумніви, як це Сент-Етьєн за три місяці оформив мені паспорт, мовляв, дуже швидко щось, але останній аргумент переконав і його. У підсумку я розписався і забрав документ.
У поліції після допиту Левицькому сказали: "Ваша провина в тому, що поставили свій підпис".
"Комісар поліції, вислухавши мої відповіді на допиті, махнув рукою – "Чортові французи – не обдурять – не проживуть", – продовжував Максим. – Я здивувався такому пасажу офіційної особи на адресу земляків. Втім, більше думав про інше – як вибратися з цієї поганої історії.
В КПЗ мене протримали до ранку. Вранці один з жандармів приніс цілу пачку газет популярного "Екіп" – головною темою номера там було моє затримання. Моє велике фото з поліцейськими під ручки красувалося на обкладенці газети. Жандарм трохи зніяковіло попросив поставити автографи під кожним номером – напевно, на пам'ять для всіх його колег з відділу. А в 11 ранку мене визволили з під варти, вручили розпорядження з'явитися в ліонський суд".
Втім, Максим відбувся легким переляком – отримав двомісячну дискваліфікацію, яка трохи ускладнилася тим, що французи затримали відправку його трансферного листа в московський Спартак, з яким Левицький уже підписав контракт. До суду Максим літав уже з Москви.
"Мені дали чотири місяці умовно, – не приховує Левицький. – Але з нагоди виборів президента Франції оголосили загальну амністію. Плюс виписали штраф в 20 тисяч євро. Втім, я його так і не заплатив – з тієї причини, що мені так ніхто і не надіслав відповідних паперів. Елементарно не знав, куди перерахувати гроші. Перший час по Європі літав з побоюванням. Коли вперше після суду проходив митний контроль у Франції, хвилювався. В голові крутилися думки, що, чого доброго, зараз заарештують через несплату штрафу. Але ніяких питань мені більше не задавали".
Короткою вийшла французька епопея двоюрідного брата Валерія Газзаєва Юрія в скромному клубі другого дивізіону Ньор. Це була афера чистої води — не зрозуміло, як Юрій Фарзунович міг зважитися на подібне.
У 1994 році Ньор заплатив за Газзаєва КАМАЗу (зазначу, що Юрій ніколи не виступав за команду з Набережних Човнів) 200 тисяч франків. У документах Газзаєв був не 34-річним півзахисником, а 25-річним нападаючим. 1960 рік народження перетворився в 1969.
Також футболістові були приписані матчі за олімпійську збірну СРСР. Юрій встиг зіграти за Ньор у семи поєдинках, після чого керівництво клубу та тренерський штаб запідозрили недобре і провели власне клубне розслідування. Дійшли до істини – прогримів скандал, у результаті якого Газзаєв був дискваліфікований і депортований із Франції.
Завершуючи тему з паспортами, відзначимо, що у найкращого бомбардира юніорського чемпіонату світу-1991 року, екснападника донецького Шахтаря і лісабонського Спортинга Сергія Щербакова і досі є португальський паспорт.
"На початку 90-х на полі могли одночасно виходити тільки троє легіонерів, – згадував Сергій. – Керівництво Спортинга відразу запропонувало мені оформити португальський паспорт, організувавши фіктивний шлюб. Свою португальську "дружину" бачив тільки один раз – в РАГСі.
Один з працівників Спортинга привів на одруження свою онучку. Йому за це клуб виписав премію. Мені ж було добре в тому плані, що зникла необхідність регулярно продовжувати візу. Це була звичайна практика тих років. У португальському паспорті позначка про розлучення у мене не стоїть. Але, думаю, що нас давно розвели і без цієї позначки".
Хабар для Фергюссона
Зустрічалися й інші приклади афер. Ситуацію з трансфером Андрія Канчельскіса довго смакувала британська преса.
У 1991 році Манчестер Юнайтед купив у Шахтаря Андрія Канчельскіса за 650 тисяч фунтів. Причому, за версією британців, у контракті був пункт, що при подальшому перепродажі футболіста, "гірники" отримували третину суми від трансферу.
Природно, від майбутньої угоди вигравали й агенти. У цьому не було нічого поганого, якби не твердження, що Алекс Фергюссон нічого не знав про цей пункт або не помітив його. У будь-якому випадку, розповідають, що через певний час за своє "незнання" Фергюссон отримав в подарунок від тодішнього агента Канчелькіса Григорія Єсауленка коробку, в якій лежали 40 тисяч фунтів готівкою. Як справжній джентльмен, тренер поклав всі гроші в клубний сейф, попередньо повідомивши про це керівництво клубу.
У своїх мемуарах сер Алекс досить докладно описав всю цю курйозну ситуацію.
Чи отримав Шахтар за Канчелькіса свою частину після переходу Андрія в 1995 році в Евертон, історія замовчує. На той момент його трансфер в Ліверпуль став рекордним в історії Евертона. Іриски виклали за 26-річного Канчелькіса 5 мільйонів фунтів стерлінгів. Тобто, якщо вірити британським ЗМІ, згідно з контрактом Андрія, гірники за перехід повинні були отримати 1,66 мільйона фунтів...
Максим Розенко, Чемпіон
Відповідальний редактор – Микола Дендак