"Футбол нарешті прибув до США", або Дива останньої гастролі Пеле
Сьогодні, 19 листопада, у Бразилії святкують День короля Пеле.
Саме в цей день у 1969-му у футболці Сантоса "Король футболу" забив 1000-й гол у кар'єрі, яку мав намір от-от завершити.
Попереду були головно чемпіонат світу-1970 та пенсія, на яку він відклав вже досить грошей.
Принаймні, йому так здавалося...
Чемпіон розповідає, як Пеле вимушено поновив кар'єру і вперше зробив футбол популярним у Сполучених Штатах.
***
Від ранку 11 червня 1975 року біля поважного клубу "21", що давно забув своє минуле "спікізі", зібралася купка схвильованих ньюйоркців.
Чого чи, пак, кого вони чекали?
Мабуть, велику шишку, бо години йшли, а натовп розростався.
Тут були репортери, що боролися за найвигідніший ракурс. Була й шикарно вдягнута еліта – впевнена, що їх без черги пропустять потиснути гостеві руку.
Той запізнювався вже на годину, але цього не помічали. Виглядало, що це прилетів монарх із невеликої європейської країни, або зірка шоубізнесу, яка тільки-но завершила зйомки в Голлівуді.
А тим часом в готельному номері Пеле гарували юристи – Короля футболу викреслювали зі списку... футболістів.
Виходу не було. Бразильська диктатура оголосила Едсона Арантіса ду Насіменту "неекспортованою національною спадщиною", аби він не міг підписатися деінде. Навіть одна хвилина Пеле за Барсу чи Реал обіцяла цим клубам суди.
Аби не втратити зірку, що вже була в руках, Нью-Йорк Космос зареєстрував Пеле як... актора звукозапису.
Лише після цього він рушив до клубу, де натовп кипів, і менеджер Клайв Той наказував вивести особливо буйних.
Він насолоджувався моментом і своєї слави теж. Заради цього трансферу Той пролетів 30,000 миль у літаках, наговорив у телефоні слів на 8,000 доларів і навіть залучив до переговорів держсекретаря США Генрі Кіссінджера.
"У Іспанії, Франції чи Мексиці ти можеш виграти кубок, але тільки в США у тебе є можливість виграти країну", – казали вони Пеле.
Ну, і ще махали чеком на 4,75 млн за 2,5 сезони – найбільші гроші в історії футболу.
Як було відмовити?
Пеле підписав контракт і поклав ручку на стіл:
"Тепер можете оголосити світу: футбол нарешті прибув до Сполучених Штатів".
***
На той момент Пеле було вже 34 роки, і він завершив кар'єру ще 8 місяців тому – у жовтні 1974-го.
Чому повернувся?
Та через скруту, звісно ж.
"Я пам'ятаю момент, коли він зайшов до будинку, ніби це було вчора. Він сильно пітнів, немов от-от знепритомніє. Я відчув, що все не так, тому трохи пожартував: "Скільки мільйонів у нас ще залишилося?" Мені мало не довелося викликати лікаря, коли він відповів: "Послухайте, це дуже складно..."
Раптом Пеле виявив, що фінконсультанти не просто не зберегли, а й знищили кожен зароблений ним долар.
І чому він не дивився, що підписує?
У документі вказувалося, що Пеле виступав єдиним гарантом кредиту на 1 млн доларів для компанії Fiolax, хоча володів лише 6% її акцій. Ну, і коли цей виробник шин для авто збанкрутів, банки постукали додому....
Через багато років Пеле розповідав про "товстого Пепе", якого знав змалку і довірив контроль над своїми статками:
"Я так сильно йому довіряв, що перестав слідкувати за м'ячем в його ногах..."
Ось тому-то й Нью-Йорк, де добре зналися на мільйонах, і... геть зневажали футбол.
"Це гра, у яку грають комуністи й феї в коротких штанях", – так про нас говорили. А наші матчі залучали менше глядачів, ніж вуличні вистави", – розповідає тодішній воротар Космоса Шеп Мессінг.
Хоча Північно-Американська ліга соккеру (NASL) існувала з 1968-го, її ніби й не помічали. Газети відправляли репортерів на її матчі в якості покарання, а на фінал-1974 зібралося 6,000 глядачів, з яких половина пройшли безплатно, придбавши подвійний воппер у Burger King – спонсора ліги.
Пеле у такому місці виглядав сюрреалістично.
"Він був наче діамант серед стразів. Було немислимо, що він зіграє наступний матч на цій купі каміння, розкиданого тут з часів палеоліту", – іронізувала New York Daily News.
Проте він зіграв.
***
Тренер Космоса Гордон Бредлі мав правило: хто спізнюється на тренування, той платить 25 баксів штрафу.
Пеле, однак, він це сказати засоромився.
"Він найкраще у світі б'є по м'ячу", – лепетав тренер.
"Будь ласка, ні. Я один з вас. Ми маємо бути командою", – вдавав скромність Король.
Насправді скромним він не був ніколи й часто говорив про себе в третій особі – мовляв, Пеле тут не подобається чи щось таке. Йому все пробачали за талант. Уже на першому занятті на всіяному купинами полі бразилець забив ударом через себе.
Воротар Кірк Кейкендаль стояв, як пам'ятник: "Що щойно сталося?"
Згодом, повертаючись додому, Пеле звірився журналісту, який писав його біографію:
"Удар в падінні через себе – це непросто. Я хотів сьогодні зробити їх щасливими. Я відчуваю на своїх плечах відповідальність. Знаю, що публіка очікує від мене і зроблю все можливе.
Жодна людина не може зупинити час. Я вже не той гравець, яким був 10 років тому. Так, я ще можу робити все те саме, але вже не так часто. Але я б не грав, якби не знав, що можу грати добре. Я ніколи не осоромлюсь на полі".
Ну, а там і дебют – 15 червня 1975-го, стадіон "Даунінг" під мостом Трайборо, що нагадував найбільше руїну. Прямо на полі валялися розбиті скляні пляшки, а в підтрибунці не було води навіть в туалетах. Газон... який ще газон?
Дізнавшись, що матч наживо покаже CBS, доглядач поля Стен Каннінгем наказав... пофарбувати каміння зеленою фарбою, ніби то трава.
А тим часом люди підходили й підходили...
Вони мало що тямили в незрозумілій європейській грі, проте хотіли побачити наживо Короля.
300 журналістів; 21,278 глядачів і – неймовірно! – вперше в історії NASL під стадіоном з'явилися бариги. Вони перепродували 6-доларові квитки за 100 баксів – і їх купували!
Пеле не міг зіпсувати такий день матчем без голу.
На початку другого тайму його Космос, що складався зі студентів, мігрантів та випадкових зайд з Європи, горів Даллас Торнадо 1:2, і щось треба було вирішувати.
Ізраїльський ветеран Мордехай Шпіглер заробив кутовий, Пеле наблизився до воріт, і хоча м'яч був зависоким для кожного польового гравця, проте бразилець, що в юності стрибав в висоту на 190 см, якось його дістав.
2:2!
Коли він піднявся, його труси були зелені. Не вся фарба містера Каннінгема висохла, як слід.
***
"Найбільшим викликом для нас, – пригадував їхній капітан Вернер Рот, – було не зупинятися і не дивитися, як він грає".
Хоча насправді найчастіше Космос так і робив.
Пеле намагався зарядити їх, підняти командний дух. Якщо він виходив на ворота, то шукав, кому віддати пас. Якщо замовляв собі лобстер, то до роздягальні приносили ще 17 порцій.
Проте не допомагало.
Він прибув посеред сезону-1975, коли все було вже втрачено. Далі, у розіграші-1976, Пеле встановив рекорд ліги за асистами (18) і був обраний MVP, але дотягнувся лише до плейоф.
Бразилець, що вважав футбол релігією, а себе – її євангелістом, від цього страждав:
"Цікаво, чи не зазнаю я невдачі у своїй місії – нести футбол американському народу? Ця команда має бути найкращою. У кожній команді, в якій я граю, те саме. Якщо команда слабка, люди говорять, що це Пеле слабкий".
Warner Communications, яка володіла Космосом, не могла цього допустити. Вплив короля на NASL і без трофеїв вражав уяву. Середній матч з Пеле збирав по 28,000 глядачів, а без нього – лише 3,500. Ліга вперше й востаннє заключила вигідний ТБ-контракт з ABC. Клубний офіс Космоса із 5 чоловік розрісся до 50. Навіть шведський стіл змінився, як пригадував прессекретар Джеймі Трекер:
"Раніше на матчі приходили 5-6 журналістів, ми подавали канапки й газовану воду. Після появи Пеле основним меню стали ікра, копчений лосось і шампанське".
Ну, і щоб Король отримав нарешті гідну свиту, на сезон-1977 з Європи прибули зірка Лаціо Джорджо Чіналья, екстовариш Пеле по збірній Карлос Альберто і навіть німецька легенда Франц Беккенбауер.
"У Німеччині я не можу пройти й двох футів, щоб мене не зупинили, – сказав він, – а тут мене ніхто не впізнає. Це рай".
І от вже з ними Королю стало комфортніше.
***
Космос перемагав, збирав по 50,000 людей на трибунах, а його лідери жили, як зірки шоубізу.
Скандальна Studio 54, символ гедонізму 1970-х, була завжди для них відкрита.
Шкіряні дивани, супермоделі зі скляними очима, Dom Perignon лився рікою. Якось Пеле помітив знайомого журналіста, коли на обох його колінах сиділо по блондинці:
"Друже, а ось це вже не для книги".
Це цікаво, бо, власне, Нью-Йорк у 1977-му переживав далеко кепські часи. Серійний вбивця "Син Сема" на вулицях, відключення електрики, мародерство, банкрутства... Але в суперзірок завжди своє життя – не таке, як в усіх.
28 серпня 1977-го Пеле виконав, що обіцяв – виграв із Космосом NASL, у фіналі здолавши Сіетл Саундерс 2:1.
"Це насіння залишиться в землі, що б не сталося. З насіння може вирости велике дерево. Це залежить, як ви поставитеся до маленького зернятка", – Пеле вірив, що одного дня футбол стане спортом №1 у США.
Сам же він зібрався на остаточну пенсію.
За три роки в США Король заробив більше, ніж за 15 сезонів в Бразилії, однак на прощальний матч все одно покликав Сантос – той, де грав найкраще, і який все одно його обкрадав.
1 жовтня 1977-го вони вийшли на поле; Пеле зіграв по тайму за одних та інших.
Плач, співи, історичні знімки – того дня всього було вдосталь.
Прийшов на прощання й Алі, з яким Пеле заприязнився у Нью-Йорку. Вони міцно обійнялися, а тоді Кассіус сказав:
"Тепер нас, найвеличніших, двоє!"
Розчулений Пеле звернувся до натовпу на нещодавно відкритому 80-тисячнику "Джаянтс":
"Любов важливіша за все, що ми терпимо в житті!"
Арена у відповідь почала скандувати: "Любов! Любов! Любов!"
І все, більше він офіційних матчів не грав. Підсумок американської гастролі Пеле – 37 голів, 64 матчі.
***
На початках у Космосі та NASL вірили, що Короля можуть замінити інші суперзірки з Європи, як Йохан Кройф або Джордж Бест.
Голосніше за інших заявляв, що заб'є навіть більше голів Чіналья.
Звісно ж, нічого з того не вийшло.
Американці-бо чхати хотіли на соккер. Усі два з половиною сезони вони ходили суто на Короля футболу, а як він пішов – нащо це?
Мабуть, Пеле було сумно, коли після нього NASL за пару років здулася до руїни, якою й була раніше, а у 1985-му остаточно закрилася, що вже ніхто й не помітив.
НХЛ, НБА, МЛБ, НФЛ – чотири кити американського спорту – продовжили домінування, а соккер лишився "насінням".
Ним він є й донині.
Зараз вже не Пеле, а Мессі лупає цю скелю – поширює футбольну культуру там, де її нема. Лео десь простіше, бо за останні десятиліття США наводнили мігранти з Півдня, які розуміють його мистецтво.
У Пеле такої розкоші не було. На його виступи місцеві ходили, як на цирк.
І він це бачив, не дурень же.
Але йому було за що і любити цих дивних людей з їхніми хмарочосами, мюзиклами і номерними вулицями. У Бразилії-бо Пеле лише став Королем, а от зажити істинно по-королівськи, посмакувати свій титул йому вперше довелося саме у Штатах.
