Чак Вепнер: має українське коріння, відправляв у нокдаун Мухаммеда Алі та став прототипом Роккі Бальбоа
26 лютого виповнилося 86 років Чаку Вепнеру, американському боксеру, який став прототипом знаменитого кінематографічного персонажа Роккі Бальбоа. Мало хто знає, що Чак Вепнер має українське походження.
Роккі Бальбоа – найвідоміший вигаданий боксер, герой фільму Сільвестра Сталлоне, як відомо, мав прізвисько Італійський Жеребець (Italian Stallion). Але якщо пильно подивитися на етнічне походження його автора Сільвестра Сталлоне та його прототипа Чака Вепнера, то картина буде не дуже італійською.
Сільвестра Сталлоне надихнув на створення сценарію фільму "Роккі" (1976) бій між легендарним чемпіоном світу Мухаммедом Алі та претендентом Чаком Вепнером, який відбувся 24 березня 1975 року у місті Річфілд (штат Огайо). Беззаперечний фаворит з неабиякими складнощами переміг опонента технічним нокаутом у 15-му раунді. А у 9-му раунді Вепнер сенсаційно відправив чемпіона в нокдаун – четвертий та останній у кар’єрі Найвеличнішого (The Greatest).
Саме такий сюжет – коли відвертий андердог несподівано дає рівний та конкурентний бій чемпіонові – надав творчий імпульс маловідомому тоді акторові Сільвестру Сталлоне. Результат відомий: три Оскари (в тому числі – за найкращий фільм року) та сім номінацій (в тому числі – дві для Сталлоне: головна роль та оригінальний сценарій); 225 млн доларів зборів при бюджеті 1,1 млн; місце у списку культурної спадщини США від Бібліотеки Конгресу; початок успішної франшизи з шести картин (1976 – 2006).
Так хто ж він – той, хто став прототипом Роккі?
Шлях Чака
Чарльз Вепнер народився 26 лютого 1939 року в Нью-Йорку. Має українське, німецьке та польське походження.
Хлопець зростав та вчився битися на вулицях міста Байонна, штат Нью-Джерсі. Його перевезли туди, коли йому був усього рік. Чак до 13 років жив із матір’ю, дідом та бабусею у кімнаті, яка була переобладнаним вугільним сараєм. Щодо науки бійки у Байонні він згадував:
"Це було важке місто з великою кількістю людей з доків і військово-морської бази, і вам доводилося битися, щоб вижити".
У юності Вепнер був завзятим спортсменом. У середній школі Байонни його зріст (196 см) допоміг йому отримати місце в баскетбольній команді. Потім Чак грав у баскетбол у поліцейській лізі.
Ще у школі Вепнер вирішив приєднатися до морської піхоти США, натхненний фільмом "Бойовий клич" (Battle Cry, 1955).
Там він став членом боксерської команди, отримав репутацію бійця, здатного витримувати потужні удари суперників, і став армійським чемпіоном на одній з авіабаз. У статті Sports Illustrated 1975 року говорилося, що Вепнер врятував життя трьом морським пілотам, витягнувши їх із палаючих літаків.
Після служби герой нашої розповіді застосовував свої боксерські навички, працюючи "вишибалою".
У 1964-му він став професійним боксером та набув популярності як клубний боксер на Північному Сході, тобто, бився в єдиному регіоні – це Нью-Йорк та міста його рідного штату Нью-Джерсі. Він належав до боксерів, які потерпали від рясних кровотеч у випадку розсічень, тому швидко дістав прізвисько "Кровотеча з Байонни" (The Bayonne Bleeder). Це образливе прізвисько Чак зробив своїм бойовим псевдонімом.
"У мене була велика кровотеча. За всю кар’єру мені наклали 328 швів. Мій ніс зламали дев’ять разів за 16 років", – сказав він якось в інтерв’ю BBC.
Вепнер сім років (1967-1974) був чемпіоном штату Нью-Джерсі у важкій вазі, але за цей час зазнав кількох болючих поразок у боях проти зіркових суперників з інших регіонів. Зокрема, це були технічні нокаути від майбутнього чемпіона світу Джорджа Формана (серпень 1969) та ексчемпіона світу Сонні Лістона (червень 1970).
До речі, то був останній бій Лістона. Після бою Вепнеру знадобилося накласти 72 шви на обличчя. Згодом, вже по завершенню кар’єри, Чак заявив, що Лістон мав найсильніший удар серед усіх боксерів, з якими він коли-небудь бився.
Після поразки від Лістона Вепнер у вересні 1970 року вперше бився за океаном: у Лондоні проти чемпіона Європи Джо Багнера, якому також поступився у третьому раунді технічним нокаутом (через розсічення ока). Багато шанувальників боксу тоді подумали, що його дні, як топового боксера, злічені.
Однак після поразки від Багнера Чак виграв дев'ять з наступних одинадцяти боїв, включаючи перемогу над колишнім чемпіоном WBA у важкій вазі Ерні Терреллом (червень 1973, перемога за очками). Піднявся на 8 місце в рейтингу, що давало йому формальне право претендувати на бій за титул чемпіона світу, яким тоді володів великий Мухаммед Алі.
Доленосний бій проти Алі
Досить несподівано 36-річний Вепнер отримав шанс на титульний бій.
Команда Алі вирішила, що він може стати зручним суперником для чемпіона після його славнозвісного бою проти Джорджа Формана, що увійшов у історію як "Гуркіт у джунглях" (The Rumble in the Jungle, жовтень 1974, Кіншаса, Заїр).
Магнат з Клівленда Карл Ломбардо інвестував 1,3 млн доларів для фінансування бою Вепнер – Алі за титул у важкій вазі. Алі отримав гарантію на 1,5 млн доларів, а Вепнер підписав контракт на 100 000 доларів. Це було значно більше, ніж будь-який із його попередніх гонорарів.
Алі був абсолютним фаворитом: ставки на його перемогу приймались 10:1. Він тренувався досить розслаблено, коментуючи, що його тривала успішна кар’єра базується на не надто виснажливій підготовці до боїв проти слабких суперників.
Тим часом, Вепнер провів вісім тижнів важких тренувань у горах Кетскілл під керівництвом менеджера Ела Бравермана і тренера Білла Презанта.
Презант напророчив, що бій стане великим сюрпризом. До цього поєдинку Вепнер міг тренуватися повний робочий день: адже з 1970 року його звичайний день складався з ранкових дорожніх робіт, а вдень – з продажу алкогольних напоїв. Потім він міг проводити вечори, тренуючись і спарингуючи в боксерських клубах Байонни.
Поєдинок відбувся 24 березня 1975 року на арені Richfield Coliseum в Річфілді, штат Огайо, на південь від Клівленда. Перед матчем репортер запитав Вепнера, чи той зможе вижити на рингу з чемпіоном, на що Вепнер нібито відповів:
"Я виживав усе своє життя. Якщо я пережив морську піхоту, я можу пережити Алі!
Чемпіон контролював бій, під час якого претендент боксував досить брудно. Але у дев'ятому раунді Вепнер відправив Алі у нокдаун ударом у тулуб. Щоправда, за словами Алі, нокдаун стався через те, що Вепнер у момент удару наступив йому на ногу. Чак пішов у свій куток і сказав Елу Браверману:
"Ел, заводь машину. Ми їдемо до банку. Ми мільйонери".
На це менеджер відповів:
"Тобі краще обернутися. Він встає і виглядає розлюченим".
У решті раундів Алі рішуче перебоксував Вепнера, завдав йому розсічення над обома очима та зламав ніс. Вепнер сильно відставав у суддівських записках, коли Алі відправив його в нокдаун за 19 секунд до кінця 15-го раунду. Рефері порахував до семи, перед тим, як оголосити технічний нокаут.
Одним з глядачів бою був Сільвестр Сталлоне, який був вражений стійкістю та гідністю претендента. Протягом чотирьох днів він безперервно писав сценарій фільму, який у майбутньому зробив його мегазіркою.
Життя після
Після бою проти Мухаммеда Алі Вепнер ще дев’ять разів виходив на професійний ринг – 5 перемог і 4 поразки.
У 1976 році він бився з реслером Андре Гігантом і програв після того, як Андре викинув його з рингу. Той бій, до речі, потім надихнув Сталлоне на відповідний сюжет у фільмі "Роккі ІІІ" (епізод з Галком Хоганом).
Останній бій Вепнер провів 2 травня 1978 року: за титул чемпіона штату Нью-Джерсі у важкій вазі проти проспекта Скотта Френка, відомого важким лівим хуком. Вепнер програв матч у 12 раундах рішенням суддів, але знову продемонстрував неабияку стійкість. Після цього він оголосив про завершення кар'єри. Його професійний рекорд склав 52 бої: 36 перемог (17 КО), 14 поразок (9 КО), 2 нічиї.
Після відходу з боксу Чак почав зловживати наркотиками. У 1979 році Сильвестр Сталлоне хотів залучити його як спаринг-партнера в "Роккі II", але той провалив кастинг через проблеми з наркотиками.
У листопаді 1985 року Вепнера було заарештовано за звинуваченням у вживанні та розповсюдженні наркотиків, коли під час таємного поліцейського розслідування у нього виявили чотири унції кокаїну. Згідно з угодою про визнання провини, його було засуджено у 1988 році до десяти років позбавлення волі. Чак просидів 17 місяців у в'язниці, а потім провів ще 20 місяців у програмі інтенсивного нагляду в Нью-Джерсі.
У 2003 році Вепнер подав позов до суду на Сільвестра Сталлоне, вимагаючи оплати за використання його як джерела натхнення для циклу фільмів про Роккі.
Позов було врегульовано з актором у 2006 році на суму, яка не розголошується.
Зі свого боку, Сталлоне неодноразово публічно заперечував, що саме Вепнер надихнув його на створення Роккі.
Вепнер понад десять років працював зі своєю третьою дружиною Ліндою у сфері продажу алкогольних напоїв.
У 2011 році телекомпанія ESPN показала документальний фільм під назвою "Справжній Роккі" (The Real Rocky).
Також про Чака Вепнера зняли два ігрові кінофільми: "Чак" (2016, у головній ролі – Лів Шрайбер) та "Бешкетник" (The Brawler, 2019, у головній ролі – Зак Мак-Гоуен).
У 2022 році статую Чака Вепнера відкрили в парку Коллінз у Байонні.
До речі, про зв’язок з Україною Сільвестра Сталлоне відомо набагато більше, ніж у Чака Вепнера. Дідусь та бабуся його матері Жаклін (уродженої Лейбофіш) з батьківського боку, Чарльз та Роза Лейбофіш, були єврейськими мігрантами з Одеси.
Тобто Сталлоне – на чверть український єврей. У 2008 році Жаклін Сталлоне приїжджала до Одеси та цікавилась долею своїх предків.