"Британський Лев" або історія тернистого шляху Найджела Менселла у Формулі-1
Сьогодні, 8 серпня, свій день народження святкує чемпіон сезону 1992 року – Найджел Менселл, якого за габаритну статуру та простоту у спілкуванні прозвали "Біг Найдж", а за непоступливість на трасі та прагнення до перемоги за будь-яку ціну – "Британським Левом".
Сьогодні пропонуємо згадати шлях одного з найяскравіших і найупертіших гонщиків за весь період існування Формули-1 – історію людини, яка, попри низку драматичних падінь, наполегливо продовжувала йти до успіху.
Дитинство
8 серпня 1953 року в невеликому англійському містечку Аптон-он-Північний, у графстві Вустершир, у сім'ї Еріка і Джойс Менселлів народився син – Найджел. У сім років у хлопчика прокинулася пристрасть до перегонів: він захоплено дивився Формулу-1 по телевізору і вперше сів за кермо карта.
Однак батьки не сприймали хобі сина всерйоз, та й коштів на розвиток автоспортивної кар'єри у сім'ї просто не було. Найджел був змушений збирати собі гоночну техніку із запчастин, які йому дарували на день народження і Різдво. Економити доводилося на всьому: у юного Менселла не було навіть нормального гоночного костюма і рукавичок, через що особливо болісними ставали дощові заїзди.
Про повну концентрацію на автоспорті, звісно, не могло бути й мови. Як і всі діти, Найджел ходив до школи, потім вступив до інженерного коледжу, а після його закінчення влаштувався на роботу в Lucas Aerospace, де все життя працював його батько. І тільки почавши заробляти власні гроші, Менселл-молодший зміг всерйоз зайнятися гоночною кар'єрою і в 23 роки він дебютував у Формулі-Форд.
Форумла-Форд
Сучасний глядач звик до того, що успішні пілоти до 23 років уже мають кілька перемог до Формули-1, а Льюїс Гамільтон і Себастьян Феттель у цьому віці навіть встигли здобути свій перший титул.
Однак, у Найджелла Менсселла тільки починався шлях у "відкритих колесах". Гонщик одразу заявив про свій талант – у 1976 він виграв 6 заїздів із 9, а в 1977 – 20 із 27.
Але промені надії, що засяяли, ледь не згасли – аварія в Брендс-Хетчі ледь не закінчилася трагедією. Гонщик, який дивом вижив, отримав травму хребта.
Лікарі сказали, що Найджеллу доведеться повністю забути про автоспорт і більше того – навіть встати з ліжка він зможе не скоро. Однак, через п'ять днів наш герой самостійно піднятися на ноги, написав розписку і поїхав з лікарні додому, а через півтора місяці знову брав участь у перегонах, вийшовши на старт фінального заїзду.
До слова кажучи, в той момент вирішувалася доля титулу Формули-Форд сезону 1977. Крім не повністю незалікованої травми, у нашого героя була ще одна проблема – на його боліді вже були порядком зношені шини, через що він поступався суперникам трьома секундами з кола. Щоб купити нові покришки, йому довелося закласти свою обручку. Однак ризик був виправданий – Найделл виграв заїзд, а разом із тим і чемпіонат.
Формула-3
Уже 1978 року Менселл перейшов у Формулу-3. Через відсутність спонсорів йому разом із дружиною Розанною довелося навіть продати їхню квартиру. Спочатку здавалося, що все марно: на слабкому боліді March він не міг боротися хоча б за скільки-небудь пристойні результати. А незабаром закінчилися і гроші.
У той момент здавалося, що все втрачено – ні перегонів, ні житла. Однак у критичний момент удача все ж посміхнулася нашому герою: його підписала команда Unipart. Крім безкоштовного надання гоночної техніки, Найджеллу навіть платили невелику зарплату – 25 фунтів на тиждень. Але була й одна умова: за можливість виступати Менселл зобов'язаний був виконувати роль "другого пілота".
Хоча в житті Найджела з'явилася хоч якась стабільність, швидкість нової машини все одно залишала бажати кращого – вона поступалася конкурентам три секунди на колі. Однак незабаром сталося ще одне диво: перегони Формули-3 в Сільверстоуні проходили як підтримка етапу Формули-1, і пілотаж Менселла вразив власника команди Лотус – Коліна Чепмена. Той запросив Найджела на тести.
Але це не була б історія Менселла, якби все пройшло гладко. Незадовго до призначеної дати він потрапив в аварію, зіткнувшись з Андреа де Чезарісом, і знову зламав хребець.
Однак Найджелл був сповнений рішучості – і вже наступного дня, перебуваючи в лікарні, він заявив, що обов'язково прибуде на тести в Поль-Рікар. І дотримав свого слова – ще до дебюту у Формулі-1, завзятість нашого героя почала ставати легендарною.
Дебют у Формулі-1
Слід зазначити, що у 80-х у Формулі-1 ще не було настільки жорстких правил щодо пілотів і болідів. Тому в трьох перегонах сезону 1980 року Колін Чепмен виставив на старт третій болід Лотус, тим самим дозволивши Найджелу Менселлу дебютувати в чемпіонаті. Щоправда, пілотувати йому довелося застаріле шасі, яке помітно поступалося у швидкості новішій версії, що, до речі, також була вельми повільною.
А в кваліфікації сталося щось немислиме за сучасними мірками: "Біг Найджу" дозволили сісти за кермо боліда напарника – Еліо де Анджеліса, щоб показати хоч скільки-небудь конкурентоспроможний час і подолати 107-відсотковий бар'єр.
Проте дебют на Гран-прі Австрії 1980 року все одно виявився непростим. Через помилку механіка під час дозаправлення Менселл отримав хімічні опіки, від яких страждав усі перегони, доки на 41-му колі не зійшов через перегрів двигуна.
Лотус
На сезон 1981 року Найджел отримав уже постійне місце в команді. Однак сталося це через кризу, в якій тоді перебував Лотус. Колись чемпіонська команда почала серйозно поступатися конкурентам, і, не витримавши безнадійного відставання, колектив залишив чемпіон 1978 року – Маріо Андретті.
Саме на період повноцінного "закріплення" Менселла у Формулі-1 припав технічний скандал, у який потрапила його команда.
Відчайдушно намагаючись повернутися на вершину, в Лотусі розробили болід із "подвійним шасі", що отримав назву Lotus 88. Комбінуючи особливості м'якої та жорсткої підвісок, машина набагато краще справлялася з нерівностями траси, зберігаючи при цьому високу ефективність аеродинаміки. Однак після масових протестів суперників технічну новинку заборонили, так і не дозволивши їй вийти на старт перегонів.
Команда була змушена повернутися до попередньої версії боліда, у якого залишали бажати кращого як швидкість, так і надійність. Лише в другій гонці сезону, вперше за п'ять етапів своєї кар'єри, Найджел побачив картатий прапор – але лише на 11-й позиції, з колом відставання від лідерів.
Загалом, за весь сезон 1981 року Менселл лише п'ять разів зміг дістатися до фінішу. Однак на Гран-прі Бельгії, що проходив у Зольдері, він не просто набрав свої перші очки в кар'єрі – а й піднявся на подіум. Це третє місце стало найкращим результатом Лотуса за весь рік.
Прогресу не було і в 1982 – наш герой лише двічі дістався фінішу, але обидва рази незмінно опинявся в очках: третє місце в Бразилії та четверте – в Монако. А завершився рік трагедією – 19 грудня помер Колін Чепмен, легендарний конструктор і керівник команди Лотус, з яким "Біг Найдж" за цей час встиг стати близьким другом.
Лотус без Коліна Чепмена
Можна було б сказати, що після смерті свого засновника команда Лотус пішла на дно, проте вона вже перебувала там останні кілька років. До того моменту глядачі вже звикли до того, що колись великий колектив перебуває у важкій ситуації. Тому в результатах Менселла майже нічого не змінилося – все ті ж численні технічні сходи в сезоні 1983 і знову лише один подіум.
Якщо на трасі все було стабільно – на жаль, у поганому сенсі цього слова – то за її межами Найджел все частіше замислювався про те, що його більше ніщо не утримує в команді. Ніщо, крім контракту, розрахованого до кінця 1984 року. І наш герой не хотів розривати договір, підписаний зі своїм другом, навіть після його смерті. Тому він шукав собі місце вже на сезон 1985.
Тим епізодом, який допоміг Менселлу привернути увагу керівників топ-команд, стало Гран-прі Далласа. Спочатку він сенсаційно завоював поул-позицію, а потім довгий час лідирував у перегонах. Але ми говоримо про Найджела Менселла і в його історії майже завжди все йшло не за планом.
До середини дистанції його обійшов Кеке Росберг, а потім ще кілька пілотів. Проте "Біг Найдж", як і раніше, розраховував на очки. Але за два кола до фінішу у нього закінчилося паливо. Менселл виліз із боліда і почав відчайдушно штовхати його до фінішної межі. Але й це пілоту не вдалося – за кілька десятків метрів до лінії він знепритомнів від сорокаградусної спеки. Гонщика негайно доправили до лікарні.
До слова, завдяки великій кількості сходів на тому етапі, Найджел все ж заробив один заліковий бал: його класифікували шостим.
Останньою гонкою за Лотус стало Гран-прі Португалії 1984 року. Тоді вирішувалася доля чемпіонського титулу між Нікі Лаудою та Аленом Простом. А Менселл ледь не втрутився в їхню дуель: по ходу заїзду він вибрався на другу позицію – ту саму, що могла змінити розклад у чемпіонаті – і не збирався її віддавати без бою. Однак на 53-му колі "Біг Найдж" припустився помилки, яка призвела до сходження з дистанції.
Вільямс
Після чемпіонських титулів Алана Джонса у 1980-му та Кеке Росберга у 1982-му, команда Вільямс у 80-х апріорі сприймалася як один із топ-колективів. Саме з нею на сезон 1985 року підписав контракт Найджел Менселл.
Взимку здавалося, що наш герой витягнув свій щасливий квиток – але рівно до того моменту, поки не почався чемпіонат. Незабаром виникло стійке відчуття, що перехід був великою помилкою: Вільямс раз у раз страждав від технічних проблем, насамперед пов'язаних із мотором Хонда, а покинутий "Біг Найджем" Лотус раптово став показувати результат – його пілоти здобули дві перемоги в перших трьох гонках.
На Гран-прі Франції Менселл потрапив у серйозну аварію, проте він відбувся лише струсом мозку. Травма змусила пропустити перегони, але виступи в чемпіонаті були продовжені.
Лише під кінець сезону Вільямс-Хонда нарешті почав доїжджати до фінішу без пригод. У Бельгії наш герой фінішував другим, а потім, перед рідними трибунами, на Гран-прі Європи, яке проходило в Брендс-Гетчі, Найджел Менселл здобув свою першу перемогу у Формулі-1 – найважливіший момент у кар'єрі будь-якого гонщика. А потім, у ПАР, "Біг Найдж" повторив успіх.
Однак провальний старт сезону не дозволив розраховувати на високі місця в особистому заліку. Чемпіон 1985 року – Ален Прост, а також його основний суперник – Мікеле Альборето, вже давно були поза досяжністю. Однак, всього за три гонки Менселл збільшив кількість своїх очок з 4 до 31 і піднявся в турнірній таблиці з 11-го місця на 5-те.
На останньому етапі у Найджела зберігалися шанси обійти пілотів Лотуса і стати бронзовим призером чемпіонату. Однак цим планам не судилося збутися – він зійшов із дистанції на початку перегонів через поломку трансмісії. Натомість реалізувати ту саму мету вдалося його напарнику Кеке Росбергу, який теж мав 31 очко та в підсумку виграв заїзд.
Перший бій за титул
Яскрава кінцівка проблемного сезону 1985 року вселяла великі надії. У свою машину вірив і бос команди – Френк Вільямс. Уже тоді "Залізний Френк" виявляв свою безкомпромісність щодо пілотів: він звільнив Кеке Росберга та взяв на його місце Нельсона Піке-старшого, який на той момент уже був дворазовим чемпіоном і точно знав, як боротися за титул.
Сказати, що Менселл не зміг подружитися з новим напарником – це не сказати нічого. Крім агресивної поведінки на трасі, Нельсон вирізнявся неадекватністю і за її межами – зокрема, нерідко ображав Найджела і його дружину. Відверто токсична атмосфера всередині команди призвела до того, що кожен із них головним суперником вважав гонщика на такій самій машині.
Багато глядачів більш молодого покоління ще пам'ятають сезон 2007 року, коли Фернандо Алонсо і Льюїс Гамільтон, будучи партнерами по команді, активно боролися один з одним, і завдяки цьому Кімі Райкконен, який відставав по ходу чемпіонату, у вирішальний момент зміг завоювати титул. Але це не було чимось новим – щось подібне в історії Формули-1 вже траплялося, а саме 1986 року.
Болід Вільямса був безумовно найсильнішою машиною сезону, і його гонщики на двох виграли 9 перегонів із 16: 5 перемог у Найджела і 4 – у Нельсона. Слід також зазначити, що того року керівник команди потрапив у серйозну ДТП, і поки "Залізний Френк" був відсутній у боксах, усередині колективу почалася справжня анархія – фактично стався розкол на два боки гаража.
І в запеклому бою один з одним Менселл і Піке забули про те, що певні шанси на титул має все ще один пілот – легендарний "Професор" Ален Прост, який відчайдушно вичавлював максимум з Макларена, який поступався швидкістю, і спритно користувався будь-якою помилкою суперників.
Драма Аделаїди
Перед фінальним етапом сезону в Аделаїді ситуація складалася на користь Найджела – він лідирував в особистому заліку, випереджаючи найближчого з двох суперників, які зберігали шанси, на 6 очок. А за тодішньою системою нарахування очок (9-6-4-3-2-1) це була вагома перевага. Ще більше впевненості вселяло те, що до кваліфікації наш герой здобув поул-позицію.
Але це б не була історія Менселла, якби все пройшло так, як йому хотілося. А в тому, що сталося далі, можна знову побачити якусь паралель із речами, знайомими більш молодому поколінню глядачів, – а саме з багатоходовою комбінацією Росса Брауна під час підготовки до сезону 2009.
Не маючи можливості конкурувати з Вільямсом за чистою швидкістю, суперники з Макларена вирішили застосувати хитрість і ще до початку перегонового вікенду розпустили чутки про те, що привезені до Австралії шини Goodyear неймовірно надійні та здатні без проблем проїхати всю дистанцію.
Повірили в це абсолютно всі та вирішили, що немає сенсу втрачати час на піт-стоп, який тоді тривав значно довше, ніж зараз. Для більшої переконливості в Макларені вирішили "пожертвувати" другим пілотом – Кеке Росбергом, який мав їхати на одному комплекті шин, тоді як для Проста від самого початку був запланований піт-стоп. Ба більше, прокол колеса, що стався у француза, змусив усіх повірити, що візит до боксів був вимушеним.
Дізнавшись про проблеми у суперника, "Біг Найдж" уже рахував кілометри до свого титулу. Не збентежило нашого героя навіть те, що за 20 кіл до фінішу вибухнула покришка у Росберга, який лідирував у перегонах. І всього через коло подібна доля спіткала і Менселла.
Так-сяк Найджел зміг уникнути травм, якими зазвичай загрожують подібні інциденти на високій швидкості, проте його машина все ж таки врізалась у стіну. А разом із болідом розбилися і мрії про чемпіонський кубок, який, як здавалося, вже був у руках.
Токсичні напарники: другий раунд
Перед сезоном 1987 року наш герой перебував у відверто пригніченому стані. Крім програного Просту титулу, накладалися токсична обстановка всередині команди і загибель Еліо де Анджеліса, який став для Найджелла близьким другом ще за часів їхніх спільних виступів за Лотус. А на додачу до всього – ускладнення у дружини Менселла під час вагітності.
Але "Біг Найдж" не був би собою, якби просто здався під гнітом обставин. І з початком чемпіонату він упевнено вийшов на старт. Уже в другій гонці – Гран-прі Сан-Марино – він здобув перемогу.
Проте наш герой став помітно більш нервовим. І після зіткнення з Сенною на бельгійській трасі між гонщиками сталася бійка, що супроводжувалася рясною нецензурною лайкою. У якомусь сенсі це стало репетицією перед їхнім подальшим протистоянням.
Що стосується чемпіонату, цього разу вже ніхто не міг вклинитися в боротьбу Менселла і Піке: перевага Вільямса стала ще відчутнішою, а Макларен повністю переключив зусилля на підготовку до наступного сезону. Однак обстановка всередині "королівства Залізного Френка" стала ще більш токсичною, ніж раніше.
Не бажаючи повторення ситуації 1986 року, керівництво повністю стало на бік Піке. Бразилець першим отримував усі оновлення, і часом різниця в потужності моторів між болідами могла сягати сотні кінських сил.
Звичайно, здаватися "Біг Найдж" не збирався – він продовжував боротися. А найяскравішим моментом сезону став виступ на домашньому Сільверстоуні, де, крім перемоги, по ходу заїзду наш герой одинадцять разів переписав рекорд траси.
Однак навіть попри те, що Менселл виграв удвічі більше перегонів, ситуація в турнірній таблиці складалася на користь Піке. За два етапи до кінця розрив між ними становив 15 очок, що залишало британцеві лише математичні шанси.
У кваліфікації до Гран-прі Японії Найджел знову потрапив у важку аварію. На його хребет припав удар у 75G, що призвело ще й до переломів ребер. На цьому сезон для нашого героя завершився.
А в міжсезоння Хонда пішла від Вільямса в Макларен. Підопічним "Залізного Френка" ж дісталися двигуни Judd, надійність яких залишала бажати кращого. У результаті за весь сезон 1988 року Менселл лише двічі дістався до фінішу – обидва рази на другому місці.
Феррарі
Ще під час 1988 року наш герой підписав контракт із Феррарі. Ба більше, "Біг Найдж" став останнім пілотом, якого Комендаторе, Енцо Феррарі, особисто запросив у команду – незадовго до своєї смерті.
І вже перші ж перегони у складі Скудерії Менселл виграв. А все, що сталося після, стало наочною ілюстрацією відмінностей тодішньої Формули-1 від сучасної: спершу переможець довго не міг покинути свій болід, а потім – знесилено звалився під час церемонії нагородження на подіумі.
Проте, незважаючи на непогану швидкість, італійська машина страждала від серйозних проблем із надійністю. Головною її бідою стала революційна, але відверто сира напівавтоматична коробка передач, яка раз у раз виходила з ладу.
За весь сезон 1989 року Найджел лише шість разів дістався до фінішу – але щоразу опинявся на подіумі. А на Гран-прі Угорщини він і зовсім здобув яскраву перемогу, зробивши ефектний прорив зі старту з 12-ї позиції.
Звісно, наш герой сподівався на подальші успіхи. Однак мріяти йому довелося недовго. У 1990 році, з чемпіонським кубком у руках, до Скудерії перейшов сам "Професор" Ален Прост. І на тлі такого сильного напарника "Біг Найдж" просто загубився.
Уже в середині сезону, втомившись "другим пілотом", на домашньому Гран-прі Великої Британії Менселл заявив, що завершує кар'єру у Формулі-1. Своє рішення він пояснив так:
"Після загибелі Еліо де Анджеліса я пообіцяв собі, що продовжуватиму ризикувати життям у перегонах тільки в тому разі, якщо зможу боротися за титул".
Проте, це ще не кінець: знову змінивши команду, Менселл залишився в "королівських перегонах".
Знову Вільямс
Після того як Жан Алезі, обираючи між Вільямсом і Феррарі на сезон 1991 року, віддав перевагу Скудерії, "Залізний Френк" запропонував Найджелу повернутися за кермо своїх болідів. Однак, незважаючи на великі очікування, розпочав сезон "Біг Найдж" із трьох сходів поспіль. Побачити картатий прапор він зміг лише в Монако, де фінішував другим.
А на Гран-прі Канади стався курйоз із розряду "таке може трапитися тільки з Менселлом": лідируючи на останньому колі, наш герой уже почав радіти перемозі, як раптом у нього заглох двигун. Таким ось образливим чином перше місце перетворилося на шосте – хоча британець і не дістався до фінішу, його класифікували попереду кругових пілотів.
У середині сезону, як тоді здавалося, відбулося перехоплення ініціативи – Найджел здобуває три перемоги поспіль: у Франції, Великій Британії та Німеччині, після чого наближається до Айртона Сенни, який лідирував у чемпіонаті, на дистанцію 8 очок.
Знову в очах численних фанатів британця заблищали мрії про титул: Вільямс мав цілком гідну швидкість для боротьби з Маклареном, а сам Менселл як пілот був близьким до Айртона Сенни. Однак як вже часто бувало в історії "Біг Найджа", усе пішло не так, як хотілося б.
На Гран-прі Португалії, коли наш герой відвідував бокси, стався черговий конфуз: спершу британець втратив чимало часу через те, що механіки не закріпили заднє праве колесо, а пізніше й зовсім отримав дискваліфікацію через те, що його болід обслуговували за межами відведеної частини піт-лейну.
Не станься численні "якби" – наш герой цілком міг навіть очолити турнірну таблицю. Однак історія не знає умовного способу, і до передостаннього етапу в Японії він відставав уже на 16 очок – шанси залишалися лише математичні. А далі, вже припустившись власної помилки на Сузуці, Менселл остаточно вийшов із боротьби за титул.
Заслужена нагорода
Після того як Найджел уже тричі став срібним призером чемпіонату, багато хто почав порівнювати його зі Стірлінгом Моссом – гонщиком 50-х років, який чотири рази посідав друге місце в чемпіонаті.
Однак Менселл не був би собою, якби здався. І на відміну від свого співвітчизника він таки зміг домогтися свого – у 1992 році завзятість нашого героя отримала винагороду.
Болід "Вільямса", який отримав назву FW14B, став справжнім витвором інженерного мистецтва. Він мав безліч передових технологій, головною з яких була активна підвіска. А аеродинамікою машини займався Едріан Ньюї, який починав набирати популярність.
Але навіть коли зійшлися всі зірки, повторимось, це не була б історія "Біг Найджа", якби все було так просто. Річ у тім, що наприкінці 1991 року наш герой травмував ногу. Йому була потрібна операція і тривале відновлення. Однак, розуміючи, що перед ним зараз відкриється єдиний шанс усього життя, Менселл обирає перегони.
Для того щоб Найджел зміг їздити, та й узагалі ходити, йому зробили спеціальні чоботи з карбоновими вставками. Він пілотував, долаючи жахливі болі.
Після кожного заїзду наш герой знаходив який-небудь тихий кут і просто плакав. А багато людей, які не знали всієї правди, відверто сміялися з того, що гонщик "емоційно реагує на свої успіхи".
Що ж до результатів – того року "Біг Найджу" справді не було рівних. Він розпочав сезон із п'яти перемог, упевнено обганяючи всіх, включно з напарником – Ріккардо Патрезе, який так і не зміг пристосуватися до революційної підвіски: через неї пілот не відчував звичного зворотного зв'язку від машини.
Після 10 заїздів на рахунку нашого героя вже було 8 виграних гонок, а на 11-му етапі в Угорщині Найджел Менселл достроково став чемпіоном світу. Після стількох травм, безглуздих ситуацій і поразок, що вічно відбувалися у вирішальний момент, "Біг Найдж" таки став володарем титулу. Подібних історій у Формулі-1 просто немає.
Крім заслуженого чемпіонського трофея, Менселл встановив ще й кілька рекордів – зокрема 9 перемог за сезон і титул за 5 етапів до кінця. Обидва ці досягнення протрималися 10 років, поки у 2002 році їх не перевершив "Червоний Барон" Міхаель Шумахер.
"Заморська" поїздка
Навіть найяскравіший момент у кар'єрі Найджела виявився з гірким присмаком. Він нарешті отримав до рук довгоочікуваний чемпіонський кубок, проте гучний і довгоочікуваний тріумф не завадив Френку Вільямсу звільнити свого пілота. Річ у тім, що в цій історії знову з'явився легендарний "Професор" – на сезон 1993 року місце Менселла в команді запропонували Алену Просту, і той з радістю погодився.
Залишившись без кокпіта у Формулі-1, "Біг Найдж" вирушив до США, де приєднався до місцевого аналога "королівських автоперегонів" – серії CART. І його дебют виявився кращим за будь-які очікування: Менселл виграв свої перші перегони за кермом абсолютно нової для себе машини.
А далі – більше. Здобувши ще чотири перемоги в останніх п'ятнадцяти етапах, Менселл завоював "американський" титул. Причому його головним суперником став колишній чемпіон Формули-1, ще один бразилець – легендарний Емерсон Фіттіпальді, який на думку деяких експертів був відчутно швидшим за своїх співвітчизників.
Назад у Формулу-1
У середині 1994 року, вельми несподівано, Найджел отримав пропозицію втретє приєднатися до команди Вільямс. Однак після півтора року перерви наш герой повернувся в зовсім іншу Формулу-1: там уже не було тих пілотів, з ким він боровся більшу частину своєї кар'єри.
Ален Прост, який посів місце Менселла, по суті, повторив його долю – після впевненого титулу "Професора" 1993 року "Залізний Френк" звільнив найуспішнішого гонщика епохи і замінив його на медійно популярнішого Айртона Сенну.
Але вийшло так, що всього за півроку "королева автоспорту" втратила обох зіркових пілотів – француз із чемпіонським кубком у руках пішов на пенсію, а бразилець трагічно загинув на Гран-прі Сан-Марино 1994 року.
Таким чином, роль лідера Вільямса несподівано дісталася Деймону Хіллу, який, незважаючи на наявність швидшої машини, не міг наздогнати Міхаеля Шумахера, який тільки-но піднявся на вершину під керівництвом Флавіо Бріаторе.
Проте низка вкрай спірних суддівських рішень повернула інтригу в чемпіонаті. А "Залізний Френк" запросив "Біг Найджа" знову на роль другого пілота – цього разу він мав допомогти менш досвідченому співвітчизнику в боротьбі за титул.
Хоча це рішення і не принесло бажаного результату, саме воно "надихнуло" один із сюжетних поворотів у фільмі Сильвестра Сталлоне "Гонщик".
Гонка в Аделаїді запам'яталася скандальним зіткненням Шумахера і Хілла, яке принесло майбутньому "Червоному Барону" його перше чемпіонство. І на тлі такого яскравого епізоду залишився практично непоміченим той факт, що на Гран-прі Австралії 1994 року Найджел Менселл здобув свою останню перемогу в кар'єрі. І, мабуть, на цьому закінчилася ціла епоха.
А далі "Біг Найджа" знову звільнили з Вільямса – команда підписала "повноцінний" контракт із Девідом Култгардом, який загалом непогано проявив себе у 1994 році, як для новачка, а заодно й запитував значно менший гонорар.
Епілог
У 1995 році Менселл спробував виступити за "Макларен". Однак спочатку болід виявився занадто маленьким для такого габаритного гонщика. А після того як машину переробили, провівши дві провальні гонки, Найджел остаточно пішов із Формули-1.
Після цього він брав участь у різних перегонових серіях і подіях, включно з легендарним марафоном "24 години Ле-Мана". Але для історії автоспорту Найджел Менселл назавжди став втіленням людини, яка подолала всілякі труднощі – і все-таки домоглася успіху.