Від патріота до зрадника — один крок. Петраков у збірній Вірменії: 4 версії того, що сталося
Олександр Петраков — не найкращий і не найгірший, і вже колишній наставник головної команди України. Перші новини про можливу наступну зупинку фахівця не сприймалися всерйоз.
Вірменія? Збірна з більш ніж скромними, на фоні України, можливостями, з якою складно досягти навіть мінімальних цілей? Проте спеціаліст таку пропозицію прийняв, і причиною тому були як спортивні, так і фінансові аспекти. Не варто забувати, що на новому місці Петраков отримав можливість працювати лише з другою національною збірною у своєму житті й зможе заробити на безбідну старість. Все ще вважаєте, що цього недостатньо?
А потім українські вболівальники раптом звинуватили співвітчизника в "нещирості", "цинізмі" і навіть "продажності". Приводом нібито стало запрошення до лав збірної Вірменії футболістів, які грають за клуби з Московії. І нехай насправді причина підвищеної уваги до фігури Петракова викликана не цим, а точніше — не тільки цим, перед тим, як робити обґрунтовані висновки на холодну голову, у "справі Петракова" дозволимо собі побути суддями. Й висунемо головні тези "обвинувачення" та "захисту".
Версія 1. Зовсім не винен. Робота є робота
Загальновідомий факт — нинішня УАФ не та організація, яка вміє працювати з тренерами збірних. Історії призначення, а потім відставки й Шевченка, й Петракова — зайві тому докази. Так, із паном Олександром вчинили непрофесійно — наставника намагалися тримати на "короткому повідку" як пожежний варіант до останнього. Ймовірна образа на УАФ та збірну України як інституцію (не команду!) вітчизняного футболу в Петракова цілком можлива.
Чи могло це мати вплив на подальший вибір тренера? Достеменно не відомо, чи була пропозиція Вірменії єдиною. Ми не дарма згадали про фактор грошей у кар'єрі Петракова. Він не з тих, хто в свої 65 устиг набити кишені зеленими купюрами. Клуби рівня нижче середнього в Україні, робота помічником головного в Динамо, кропітка праця з юнаками на різних рівнях нашої молодіжної збірної. І, звісно, титул чемпіона світу з командою до 20-ти років.
Це те зовсім не вражаюче резюме, з яким Петраков підійшов до роботи в головній команді України. За чутками, які схожі на правду, у Єревані Петраков отримав контракт на 600 тисяч євро на рік. Для порівняння: у Києві йому платили приблизно 200 тисяч. Однак не менш важливо й те, що Вірменія — м'яко кажучи, неоднозначна країна в часи, коли твоя держава переживає найтяжчий період своєї історії. Й тут починається найцікавіше.
Версія 2. Винен, не винен — яка різниця?! Футбол “внє палітікі”!
Загляньмо правді у вічі — наші гравці, тренери й люди футболу в широкому сенсі цих слів, зовсім не є навіть на йоту тими, хто розуміє хитросплетіння не тільки міжнародної, але й вітчизняної політики. Але на прикладі пана Петракова варто говорити не про брак знань у галузі, де від наставника великої обізнаності ніхто й не очікував, а про звичайнісіньке словоблудство, яке межує з відвертим окозамилюванням.
Ось що казав Петраков у кінці березня минулого року:
"Я вважаю, що росіян треба усунути від усіх спортивних змагань щонайменше на п'ять років. Мінімум! Ці сволоти не мають права брати участь у мирних змаганнях, де наголошується на людських цінностях".
А це — свіжа пряма мова Олександра Васильовича, датована нашими днями:
Версія 3. Винен частково. Не врахував, куди йде
Вірменія не відноситься до тих країн, які надали нам бодай гуманітарну допомогу. Єреван продовжує утримувати лінію "нейтралітету" в одній лінійці з Бразилією, Індією чи, до прикладу, ПАР. Нема сумніву — серед співвітчизників Генріха Мхітаряна вдосталь прихильників "(с)русскага міра". Однак і вважати державу в Закавказзі союзником Московії не варто.
Сьогоднішня Вірменія належить до складу ОДКБ, проте однією ногою з організації вже вийшла. З 24 лютого в головному місті країни зафіксовані масові зібрання людей, як на підтримку дій виродків, які атакували нашу землю, так і численні голоси на користь Україну. Втім, Петраков не врахував іншого (й головного). Або — не захотів врахувати.
Версія 4. Майже по вуха в лайні. Але є нюанси
…Й це питання кадрів. Маючи тісні політичні та економічні зв'язки з московитами, також вірмени не можуть похизуватися національним чемпіонатом рівня бодай трохи нижче середнього європейського. Найкращі місцеві футболісти приречені ставати на пошуки кращої долі в інших першостях. Сусідня територія з величезними, в порівнянні з вірменськими, нафтодоларовими бюджетами місцевих клубів й першістю доволі пристойного рівня, завжди була серед пріоритетів вірменських гравців.
Три з чотирьох футболістів, запрошених Петраковим із чемпіонату Московії, належать до тих елементів команди, які в умовах безумовного кадрового дефіциту в скромній Вірменії формують хребет можливостей колективу. Перед Петраковим стоять конкретні завдання, від яких напевне залежить і розмір грошових переказів на його рахунок. То ж чи міг пан Олександр включити тумблер під назвою "ігнор" щодо тих футболістів, які здатні робити різницю в матчах із командами бодай одного спектру можливостей з нинішніми вірменськими — питання риторичне.
Чому наші вболівальники, окремі журналісти й колеги на Петракова визвірилися тільки зараз, а не передали жорсткий "привіт" наставнику відразу, а то й перед вибором на користь Вірменії — питання до елементарного незнання чи небажання аналізувати очевидне. Нюанс у тому, що Петраков, як людина футбольна, майбутніх особливостей на новому місці роботи не міг не знати. Й тут уже "політику" не приплетеш.
Максим Салівон, Чемпіон