Повітряна тривога у Глазго: за збірну України знову хочеться вболівати

Сидячи майже від самого початку матчу в коридорі, досить важко зосередитися на грі – екран смартфону аж ніяк не дає відчути футбол на належному рівні. Та й звук ракет, що летять десь ніби й високо, але ж наскільки гучно, теж не додає наснаги.

Повітряна тривога цього вечора була далеко не в Глазго, проте тривожні моменти із повітря, більшість із яких перетворилися в голи, були саме у цьому шотландському місті. Таких моментів було три і всі вони обернулися не на користь господарів:

1. Маліновський віддав шедевральний гольовий пас на Ярмоленка верхом через усе поле.
2. Уродженець Львівщини Яремчук забив головою, поки в його рідній області лунали вибухи.
3. А Джон Макгінн свій момент не забив, хоча бив головою, як і Яремчук.

Повітряна тривога закінчилась десь у районі 75-ї хвилини – можна було додивлятися матч на дещо більшому екрані, ніж до цього. Поглянути ще й справді було на що. Зірковий час для заздалегідь заготовленого валідолу таки настав після голу Макгрегора.

Скаути Торіно вже, либонь, почали шукати у своїх телефонах номер Довбика, аби якомога швидше його звідти видалити, проте Зінченко дав Артему ще один шанс, дозволивши зробити фактично те, що проти Боснії.

"Вікторе Вацку, ти дивишся?!", – мабуть, зовсім не таке кричав Олександр Петраков, чудернацьки розмахуючи руками перед камерою відразу після третього голу. Але, мабуть, хотів сказати саме це.

Головний тренер збірної України – далеко не оратор. Стриманість для нього є настільки ж великою несподіванкою, як для адміністратора Телеграм-каналу "Динамо Київ Inside" – існування абзаців. Петраков натомість чудово тренує футболістів, що для футбольного тренера є не найгіршою навичкою.

Половина його підопічних, яка вийшла у стартовому складі, проводила перший офіційний матч у 2022 році. Матч цей виявився переможним, а сумнівна манера комунікації Петракова із публікою сприймається вже не так гостро після цього.

• "Я в ах** від цього!" - Вацко жорстко прокоментував поведінку Петракова

Шапаренко з незвично для нього сміливими очима, що зухвало дивилися на Крісті, немов став символом давно забутого відчуття. Десь років як зо п’ять уже забутого. За команду в жовтому чомусь знову хотілося вболівати, хоч вона цього вечора була далеко не головною в країні. І навіть традиційна пафосність Зінченка під час інтерв’ю нарешті здавалася доречною.

120 хвилин – приблизно стільки тривала повітряна тривога майже по всій Україні під завісу першого дня літа. Двох годин у футболі якраз вистачає, аби зіграти ще й овертайм, втім, вчора він не знадобився.

Як буде у неділю – ніхто не знає. Ніхто не знає, чи вистачить у неділю 120 хвилин. Але точно відомо, що в неділю буде фінал, знову, певно, буде повітряна тривога, а головна команда все одно точно знову буде не на полі.

Андрій Дунець, Чемпіон

Телеграм-канал автора