Як зрозуміти шосейний велоспорт? Гайд для початківців
Початок березня – період, коли сезон світового шосейного велоспорту набирає обертів і входить у свою найгарячішу та найцікавішу стадію. Цей вид спорту дуже популярний у світі, особливо в Західній Європі, проте для пересічного українського вболівальника він залишається екзотикою.
Багатьох потенційних уболівальників велоспорт відлякує своєю незрозумілістю. Непідкованому глядачеві важко зрозуміти, що цікавого у спостеріганні з вертолітного плану за поїздкою 200 чоловік на велосипедах упродовж кількох годин поспіль. Приблизно настільки ж, наскільки далеким від спорту людям незрозуміло, що цікавого у дивакуватій біготні 22 чоловіків за шкіряним м’ячем, яку заведено називати футболом.
Сьогодні ми представляємо вам гайд для новачків у велоспорті, після якого, натрапивши на трансляцію на Eurosport, ви принаймні будете розуміти, що відбувається на екрані та про що говорить коментатор. А сподобається вам це видовище чи ні – це вже питання смаку.
Гонки
Багатоденки
Гонки у велоспорті діляться на одноденні та багатоденні. Останні складаються з множини етапів, переможцем стає той гонщик, якому сумарно знадобилося найменше часу для подолання усіх етапів багатоденки. Спортсмен, який зійшов з дистанції одного з етапів, не має права повертатися в багатоденку на одному із наступних етапів.
Серед багатоденок є три найпрестижніших, так звані Гран тури – Джиро д’Італія (зазвичай відбувається у травні), Тур де Франс (липень) та іспанська Вуельта, яка проводиться у другій половині серпня та першій половині вересня. До 1994 року Вуельта проводилася навесні, у квітні.
Гран тури – це найскладніше випробовування в шосейному велоспорті. Вони складаються з 21 етапу, який проводиться протягом 23 днів з двома днями відпочинку. Деколи Гран тур розтягується до 24 днів: гонщикам дають ще один додатковий день відпочинку між етапами, здебільшого з логістичних міркувань. Сумарні дистанції Гран турів зазвичай становлять приблизно 3500 км.
Проте настільки тривалими та виснажливими є лише Джиро, Тур та Вуельта. Інші багатоденки складаються з меншої кількості етапів. Зазвичай це тижневі гонки з 7-8 етапів, без днів відпочинку. Найпрестижнішими тижневими багатоденками є:
- Париж – Ніцца (Франція, березень)
- Тіррено – Адріатико (Італія, березень)
- Тур Каталонії (Іспанія, березень)
- Тур Країни Басків (Іспанія, квітень)
- Критеріум Дофіне (червень)
- Тур Швейцарії (червень) та інші.
Одноденки
Не менш цікавими є одноденні гонки. Тут усе значно простіше: ніяких загальних заліків, хто першим пересік фінішну лінію – той і переміг. Багато одноденок також називають класиками. Якщо на багатоденках організатори щороку презентують нову версію маршруту, то на класиках гонщики щороку змагаються на одному і тому ж традиційному, класичному маршруті, в який зміни вносяться вкрай рідко, та здебільшого вони бувають незначними.
Як і серед багатоденок, серед одноденок є своя найпрестижніша категорія – Монументи. Це серія із п’яти найбільш легендарних та важких одноденних гонок, до якої входять:
- Мілан – Санремо (Італія)
- Тур Фландрії (Бельгія)
- Париж – Рубе (Франція)
- Льєж – Бастонь – Льєж (Бельгія)
- Ломбардія (Італія)
Перші чотири відбуваються на весні у період з кінця березня до кінця квітня, Ломбардія проводиться у жовтні та зазвичай ознаменовує собою закриття сезону великого шосейного велоспорту.
Що вирізняє Монументи серед інших одноденних гонок? Перш за все, багатюща історія та надзвичайно велика дистанція, здебільшого понад 250 км. Найдовшою одноденною велогонкою світу є Мілан – Санремо, чия дистанція зазвичай становить понад 290 км.
Що стосується тих одноденок, які не входять до категорії Монументів, то тут найпрестижнішими можна назвати наступні:
- Страде Б’янке (Італія)
- Е3 Saxo Classic (Бельгія)
- Гент – Вевельгем (Бельгія)
- Амстел Голд Рейс (Нідерланди)
- Флеш Валлонь (Бельгія)
- Класика Сан-Себастьян (Іспанія)
- Мілан – Турин (Італія)
Деякі з них за своїм характером є досить схожими на один із Монументів, проводяться за декілька днів чи тижнів до цього Монументу та розцінюються як важлива стадія підготовки до нього. Наприклад, Мілан – Турин називають генеральною репетицією Ломбардії. Амстел Голд Рейс і Флеш Валлонь проводяться впродовж тижня перед Льєж – Бастонь – Льєж і утворюють так званий триптих арденських класик – від назви горбистої місцевості в Бельгії та Нідерландах, де ці гонки проходять.
Найбільш особливою категорією одноденок є так звані Північні класики, головна особливість яких – сектори бруківки, які трапляються на шляху гонщиків. Більшість з цих гонок проводяться в бельгійському регіоні Фландрія. Мова йде про Омлооп Хет Нюсблад, E3 Saxo Classic, Гент – Вевельгем, Дварс доор Фландерен та апогей сезону фламандських класик, Тур Фландрії. Головною складністю цих гонок є традиційні фламандські короткі, проте досить круті підйоми по бруківці, які місцеві жителі називають хеллінгенами.
Окрім фламандських одноденок, до Північних класик також відносять французьку Париж – Рубе. Як і у фламандських одноденок, головна її особливість – сектори бруківки. Втім, якщо у Фландрії бруківкою вкриті підйоми, то Париж – Рубе – гонка абсолютно рівнинна, і самі сектори бруківки також рівнинні, що дуже суттєво змінює сам характер гонки та в жодному разі не робить її простішою. Якщо в процесі підготовки до Туру Фландрії гонщики мають змогу проїхати цілу серію фламандських класик, то Париж – Рубе – гонка абсолютно унікальна в календарі Світового туру, аналогів якій немає.
Ще одна особлива категорія одноденних гонок – це титульні турніри: чемпіонати світу, Олімпійські ігри та континентальні першості. В той час, як в усіх інших гонках спортсмени змагаються в складах своїх професійних клубів, на титульних турнірах вони представляють свої національні збірні. Континентальні та світові першості проводяться щорічно, чемпіонати світу – зазвичай наприкінці вересня. Місця проведення та маршрути гонок титульних турнірів також змінюються щороку, та можуть бути зовсім різними за своїм характером, даючи шанси на перемогу гонщиками абсолютно різного плану.
Більшість гонок, про які ми говорили вище – групові. Гонщики одночасно разом виходять на старт, хто перший перетнув фінішну лінію, той і переміг. Проте є ще гонки з роздільним стартом ("розділки"), де спортсмени виходять на старт по черзі з певним часовим інтервалом, і самотужки намагаються подолати дистанцію за максимально короткий час.
Такі старти, де ти ні на мить не можеш сховатися за спиною в інших гонщиків і зекономити сили, дуже виснажливі, та проходять на значно коротших дистанціях, ніж групові гонки. У сучасному велоспорті практично не буває розділок з дистанцією більш ніж 50-60 км. Розділки проводяться в рамках окремих етапів багатоденок та на титульних турнірах. Престижних гонок з роздільним стартом у одноденному форматі в рамках регулярного сезону, коли гонщики змагаються в складах своїх професійних клубів, наразі немає.
Окрім індивідуальних, існують також командні розділки. В них по черзі з часовими інтервалами виходять на старт не окремі гонщики, а одразу цілі команди/збірні. Вони ідуть поїздом, чергуючись на першій позиції в ньому, і завдяки цьому отримують можливість відпочивати, знаходячись на колесі у партнерів по команді. Підсумковий результат кожної команди рахується за часом перетинання фінішної лінії четвертим або п’ятим за чергою гонщиком команди – в залежності від того, скільки гонщиків за регламентом кожна команда має право заявити на цю гонку.
Призові майки
У пересічного вболівальника, який не знайомий з тонкощами велоспорту, може виникнути запитання: чому деякі велогонщики виступають не в таких же формах, що й їхні партнери по команді? Причин цьому може бути декілька.
Наприклад – гонщик є чинним чемпіоном світу, Європи чи своєї країни. Чинний чемпіон світу носить так звану "веселкову майку" білого кольору з тонкими горизонтальними смугами усіх кольорів веселки. Також на формі є невеликого розміру логотипи професійної команди, за яку гонщик виступає. Почесне право виступати у веселковій майці чемпіон світу має протягом року після своєї перемоги – до того моменту, поки не буде розіграний новий чемпіонський титул.
Після втрати звання чинного чемпіона світу гонщик зберігає довічне право носити на манжетах рукавів своєї майки смужку в кольорах все тієї ж веселкової майки. При цьому, чемпіони світу в груповій гонці мають право носити свою призову майку лише в групових гонках, переможці індивідуальних розділок – лише в гонках з роздільним стартом. Чинний чемпіон Європи також виступає в призовій майці, проте її дизайн інший: полоси трьох різних відтінків синього та жовті зірки.
Особливі майки мають також чинні чемпіони своїх країн. Дизайн їхніх джерсі – це певного роду комбінація кольорів національного прапору держави та символіки клубної команди, за яку виступає спортсмен. Дизайн майок національних чемпіонів не регламентований настільки ж строго, як для чемпіонів світу та Європи.
Також призові майки є на багатоденках. Словосполучення "жовта майка лідера" знайоме навіть дуже далеким від велоспорту людям. Саме такого кольору майку носить лідер загального заліку Тур де Франс та деяких інших гонок, проте на більшості багатоденок барви лідерських інші. Наприклад, на Джиро лідер генеральної класифікації носить рожеву майку, на Вуельті – червону.
На більшості багатоденок лідерських майок більше, ніж одна: зазвичай – три. Окрім лідера загального заліку, особливе вбрання мають поточні лідери спринтерської та гірської класифікацій. Лідер спринтерського заліку – це той гонщик, який набирав найбільше очок на проміжних і підсумкових фінішах етапів. Офіційно цей залік називається очковим (Points classification), проте багатоденки влаштовані таким чином, що найчастіше в таких заліках на передових позиціях знаходяться саме спринтери.
Гірський залік розігрується за сумою очок, які назбирав гонщик на вершинах гірських підйомів. В залежності від складності підйому йому присвоюється та чи інша категорія, від неї залежить кількість очок, які розігруються на його вершині.
Також на Гран турах розігрується біла майка найкращого молодого гонщика. Як і загальний залік, вона розігрується за сумою часу проходження усіх етапів, щоправда, лише серед гонщиків, яким станом на 1 січня поточного року ще не виповнилося 25 років.
Гонщики
Як у футболі у гравців є свої амплуа, так само і у велоспорті гонщики мають свої спеціалізації в залежності від своїх навиків та фізичних здібностей. Від спеціалізації гонщика залежить те, які функції він виконує в команді та на якого типу гонках здатен боротися за найвищі місця.
Спринтер – гонщик, який володіє різким та потужним фінішним ривком та здатен перемагати в тих випадках, коли на фініш гонки приїжджає величезний пелотон. Спринтери зазвичай дуже погано терплять рельєф і тому не можуть претендувати на високе місце в загальному заліку багатоденок. При цьому на Гран турах спринтерських етапів багато, тому часто виникає парадокс: людина, яка виграла 5-6 етапів, посіла в загальному заліку умовно 150-те місце з відставанням у декілька годин, а переміг в генеральній класифікації гонщик, який не виграв жодного етапу – таке траплялося неодноразово.
У більшості людей слово "спринт" асоціюється з короткою дистанцією, проте у велоспорті це слово несе трохи інший сенс: головним фактором, який визначає характер гонки, є рельєф, а не дистанція. Саме тому на 290-кілометровій Мілан – Санремо спринтер боротиметься за перемогу, а на 120-кілометровому гірському етапі він навіть не потрапить у топ-100.
Окрім потужного та різкого фінішного ривка, спринтер також повинен володіти блискучим умінням керувати велосипедом і чудовою реакцію, щоб вдало маневрувати в жорсткій позиційній боротьбі. Ну і, звісно, потрібно бути безстрашним, щоб не боятися вести позиційну боротьбу на височенній швидкості на межі ризику. Недарма кажуть, що будь-який успішний велоспринтер – це людина з недорозвиненим інстинктом самозбереження.
Приклади зіркових спринтерів: Марк Кевендіш, Яспер Філіпсен, Джонатан Мілан, Тім Мерлір
Гірник – гонщик, який найкраще почувається на важких за рельєфом гірських трасах. Зазвичай це гонщики з невеликим зростом та вагою: на складних підйомах кожен зайвий кілограм повисає на тобі мертвим тягарем. На багатоденках, особливо Гран турах, гонщикам часто доводиться штурмувати перевали висотою понад 2000 метрів над рівнем моря, тому важливим також є здатність організму переносити навантаження в умовах розрідженого повітря. Саме тому сильними гірниками часто стають колумбійці та виходці з інших високогірних країн та регіонів.
Приклади: Мікель Ланда, Карлос Родрігес, Річард Карапас
Панчер – майстер гонок на рельєфі середньої складності, наприклад, на арденських класиках. Він має бути чимось середнім між спринтером і гірником: добре терпіти рельєф, але при цьому володіти хорошим ривком. Ще одна особливість, якою має володіти панчер у класичному розумінні цього терміну – здатність атакувати багато разів протягом однієї гонки. Для цього потрібна здатність організму швидко відновлюватися після чергового ривка та оперативно повертати дихання та пульс до нормального робочого стану.
На жаль, реалії сучасного велоспорту такі, що чисті панчери – вимираючий вид. Останнім із могикан можна назвати зіркового француза Жуліана Алафіліппа. Якщо взяти відносно недавнє минуле – то можна згадати таких видатних панчерів, як Паоло Беттіні, Давіде Ребеллін і Хоакім Родрігес.
Роздільник – майстер гонок із роздільним стартом. Тут потрібне вміння тримати рівний високий темп протягом тривалого відрізку часу, не маючи можливості перепочити за спинами у суперників. Ще одна обов’язкова складова успіху в розділці – це аеродинамічна посадка, над якою гонщики працюють десятками годин, "вилизуючи" її до ідеалу.
Ну і не обійтися без психологічної складової: далеко не кожен гонщик має достатньо самодисципліни працювати на субмаксимальних оборотах без візуальних орієнтирів у вигляді суперників, які стимулюють втікати або наздоганяти їх.
Приклади: Фабіан Канчеллара, Тоні Мартін, Філіппо Ганна, Штефан Кюнг
Грегарі (або доместік, лейтенант) – помічники лідера команди, спортсмени, які не мають власних амбіцій у гонці, а виконують виключно чорнову роботу. Спектр завдань максимально широкий: садити лідера команди собі на колесо та підтягувати його в голову групи, працювати на чолі групи для переслідування гонщиків попереду чи втечі від переслідувачів, підвезти лідеру команди з технічки їжу, напої чи додатковий одяг.
Функції серед грегарі в команді також зазвичай розподілені, залежно від їхніх здібностей: хтось ефективніше працює на команду в горах, хтось – на рівнині. Особлива категорія грегарі – розганяючі для спринтерів, які мають володіти тими ж навиками, що і самі фінішери: уміння вести позиційну боротьбу, володіти потужним (проте більш темповим, а не різким) спринтом, і найважливіше – максимально синхронно взаємодіяти зі штатним спринтером.
Зазначимо, що грегарі – це не постійний статус в команді. Згідно з командною стратегією, певний спортсмен може на одній гонці мати свободу дій чи навіть бути капітаном команди, а на іншій буде змушений працювати на одноклубників.
Приклади: Міккель Б’єрг, Сепп Кусс, Віктор Кампенартс, Марк Реншоу
Бародер (від французького Baroudeur – шукач пригод, авантюрист) – майстер відривів. Гонщик, який рідко може поборотися за найвищі місця в гонці з пелотону, тому регулярно рветься у відриви дня в надії, що сьогодні основна група дасть змогу поборотися за перемогу втікачам. Втім, часто бародери йдуть у завідомо безнадійні "виставкові" відриви просто з метою якомога більше часу знаходитися на телеекранах і таким чином рекламувати командних спонсорів.
Боротьба у відривах часто не надто злагоджена та дуже аритмічна. Саме тому, класичні бародери, як і панчери, повинні володіти вмінням швидко відновлюватися під час гонки, щоби бути здатними неодноразово робити ривки чи працювати в підвищеному темпі.
Приклади: Єнс Фогт, Ерік Деккер, Жакі Дюран, Тома Воклер, Томас Де Гендт
Класик – майстер класичних одноденних гонок. Залежно від своїх гоночних характеристик може боротися за перемоги на північних, арденських чи інших видах класик. Значною мірою, згаданих вище панчерів можна назвати одним із різновидів класиків.
Ще одна обов’язкова характеристика сильного класика – супервитривалість в рамках одного дня. Без неї гонщик не зможе боротися за перемоги на найпрестижніших одноденках – Монументах, чемпіонатах світу та Олімпіадах, дистанції яких зазвичай перевищують 250 км.
Приклади: Матьє Ван дер Пул, Воут Ван Арт
Багатоденники – гонщики, здатні боротися за найвищі місця в загальному заліку багатоденок, перш за все – Гран турів. Найбільш зіркова та, водночас, рідкісна спеціалізація у шосейному велоспорті. На тритижневій дистанції багатоденок гонщики долають максимально різноманітні етапи, тому багатоденник має бути справжнім універсалом.
Проте головні компоненти успішних виступів на Гран турах – це високі результати в горах та у гонках з роздільним стартом. Саме на таких етапах зазвичай робиться різниця з точки зору загального заліку. Ну і, звісно ж, обов’язковий компонент успіху багатоденника – хороше відновлення та здатність уникати невдалих, кризових днів. Потрібно володіти максимально холодною головою, економити сили та не витрачати їх на марно.
Приклади: Тадей Погачар, Йонас Вінгегор, Прімож Рогліч
Безумовно, наявність спеціалізацій у велоспорті не означає, що гонщик може відноситися лише до однієї з них. Є талановиті гонщики, які здатні демонструвати високі результати на гонках максимально різного типу. Головними універсалами сучасного велоспорту можна назвати Тадея Погачара та Воута Ван Арта.
Команди
Попри те, що велоспорт – вид спорту особистий, жоден гонщик не здатен добиватися успіхів самотужки, без підтримки команди. У більшості гонок найвищого рівня беруть участь 20 – 25 команд, кожна з яких складається з 7 гонщиків, на Гран турах – із 8.
Загалом команди у світовому велоспорті діляться на дивізіони, як у системі національних чемпіонатів у футболі. Елітний дивізіон – Світовий тур (World Tour). До нього входять 18 найкращих команд світу (UCI WorldTeams), в ростері кожної на сезон може знаходитися не більше 30 гонщиків. Бюджети найсильніших команд світу, таких як Visma Lease a Bike, UAE Emirates чи Ineos Grenadiers, становлять близько 60 мільйонів євро на рік. Найбільш високооплачуваний гонщик світу на даний момент – словенець Тадей Погачар із UAE Emirates, його зарплата становить 8,3 мільйони євро на рік. Команди Світового туру мають право (ба більше – обов’язок) стартувати в усіх гонках свого, елітного дивізіону, а також заявлятися на гонки нижчого рангу.
Другий за силою дивізіон – Проконтинентальний, у якому виступають 17 команд (UCI ProTeams). Вони беруть участь у змаганнях нижчого рівня, при цьому, організатори гонок Світового туру роздають на свій вибір декільком командам Проконтинентального дивізіону вайлдкарди. Обмін між лігами існує, проте, на відміну від футболу, він відбувається не щорічно, а кожних три роки. 2025 рік – останній у черговому трирічному циклі, тому боротьба команд у зоні вильоту буде дуже запеклою.
До третього дивізіону входять усі інші професійні команди, яких чимало. Зокрема, серед них є чимало молодіжних і резервних команд клубів Світового та Проконтинентального турів.
Що стосується структури менеджменту команд, то головна людина – генеральний менеджер. Він шукає для команди спонсорів, комунікує з ними, формує загальну командну стратегію (в тому числі базуючись на побажаннях спонсорів) та займається кадровою комплектацією команди.
Друга ланка менеджменту – спортивні директори. Вони розробляють тактику команди на конкретну гонку та займаються безпосередньою координацією дій підопічних за допомогою радіозв’язку, знаходячись у технічці. Спортивних директорів у командах зазвичай близько 10 чоловік, оскільки на кожній гонці їх залучено щонайменше двоє, а команда може брати участь у декількох гонках одночасно.
Третя ланка – тренери з фізпідготовки. Кожен із них працює з одним чи декількома гонщиками. Вони займаються розробкою тренувальних планів для своїх підопічних і моніторять поточну фізичну форму гонщиків, стежачи за тим, щоб вони вийшли на пік форми у потрібний момент. Також у команд є свої кухарі, нутриціологи, механіки, пресслужба та інші працівники, які забезпечують функціонування клубу на повсякденному рівні.
Розширений словник
Пелотон – основна та найбільш чисельна група велогонщиків під час гонки, яка долає дистанцію пліч-о-пліч.
Відрив – група гонщиків (чи навіть один спортсмен), яка атакувала (відірвалася від суперників завдяки прискоренню) з пелотону та на даний момент знаходиться попереду основної групи.
Відвал – група гонщиків, яка, навпаки, відстала від основної групи та знаходиться позаду пелотону.
Группетто – по суті, різновид відвалу. Цей термін найчастіше використовується під час гірських етапів багатоденок для позначення групи гонщиків (перш за все – спринтерів), яким важко даються підйоми. Вони одразу відстають від пелотону, навіть не намагаючись боротися за високі місця на фініші. Головне завдання гонщиків у группетто – не відстати занадто далеко, щоби вписатися у ліміт часу та мати змогу продовжити боротьбу в багатоденці.
Поїзд – розташування гонщиків однієї команди в пелотоні, здебільшого на чолі групи, коли вони вибудовуються в колону один за одним. Гонщик, який знаходиться на першій позиції в поїзді, задає темп для решти, і при цьому приймає на себе основне навантаження. Спортсмени, які знаходяться позаду нього, завдяки аеродинамічному ефекту тратять менше сил на долання дистанції, особливо якщо вітер зустрічний. Саме тому лідери команд найчастіше знаходяться в хвості поїздів своїх команд та бережуть сили на вирішальні кілометри гонки.
Ешелони – осколки пелотону, на які основна група розпадається в ситуації, коли на продувній рівнинній ділянці траси дує сильний боковий вітер, а одна чи декілька команд задають максимально високий темп, намагаючись втекти від своїх суперників. Боковий вітер – той єдиний випадок, коли знаходження на колесі у інших гонщиків не дозволяє тобі економити сили, і гонщики як на чолі, так і у хвості групи змушені докладати однакову кількість зусиль для долання дистанції.
Пальмарес – часто вживаний у велоспорті іспаномовний аналог словосполучення "послужний список": перелік основних перемог і досягнень гонщика.
Червоний трикутник – позначка на трасі, яка повідомляє про початок останнього кілометру дистанції. Оформляється у вигляді арки над трасою, до якої прикріплене червоне полотно трикутної форми.
Технічка – автомобіль команди, який супроводжує гонщиків. У ньому знаходиться один із спортивних директорів, який за допомогою радіозв’язку (у тих гонках, де він дозволений) управляє діями команди під час гонки. Окрім нього, в технічці також сидять декілька членів персоналу команди, які по ходу гонки передають гонщикам напої та харчування, додатковий одяг, оперативно допомагають при виникненні технічних несправностей велосипеда та навіть можуть на ходу надати першу медичну допомогу гонщику, який впав.
Втім, для виконання останньої функції організатори виділяють свій автомобіль медичної допомоги, до якого може звернутися гонщик будь-якої команди. Що стосується технічок, то їх у кожної команди на гонці декілька, зазвичай – дві.
"Стікі ботл" (від англ. Sticky bottle – липка пляшка) – заборонений правилами прийом, коли гонщик під’їжджає до технічки для отримання додаткового одягу, їжі чи бачків, і "повисає" на деякий час на цьому бачку в момент передачі його з технічки, отримуючи імпульс швидкості та економлячи зусилля. На практиці цей прийом використовують майже всі, а судді карають лише у тих випадках, коли гонщики відверто зловживають "стікі ботлом".
Релегація – вид покарання за порушення правил у велоспорті, при якому гонщик відправляється у фінішному протоколі на останнє місце у тій групі, в якій він фінішував. Здебільшого таке покарання виноситься гонщикам, які некоректно та занадто небезпечно маневрували на останніх сотнях метрів дистанції спринтерських етапів, створюючи небезпеку для своїх суперників у позиційній боротьбі.
Важливо зазначити, що гонщик, який отримав релегацію, не дискваліфіковується з гонки, його результат не анулюється. При цьому, спортсмена, що провинився, відправляють не на останнє місце серед усіх гонщиків, що дісталися фінішу, а саме серед тих, хто фінішував з ним у одній групі.
ІТТ (Individual Time Trial) та TTT (Team Time Trial) – абревіатури, які позначають особисті та командні гонки з роздільним стартом відповідно.
Уніпуерто – іспаномовний термін, який позначає етап із гірським фінішем і при цьому абсолютно рівнинним рельєфом до заключної гори.
Сподіваємося, цей матеріал був для вас корисним та пізнавальним, він спростить для вас розуміння тонкощів шосейного велоспорту та допоможе полюбити цей прекрасний вид спорту.