З протезом у строю: історія незламності Олександра Півнєва

Історії справжніх героїв часто починаються з болю, втрат і неймовірних випробувань, які здаються нездоланними. Але є люди, які, незважаючи на всі перешкоди, знаходять сили повернутися до життя, досягти нових вершин і продовжувати служити своїй країні. Історія Олександра Півнєва — це розповідь про непереможність духу, який не зламала навіть найжорстокіша війна.

Після поранення, через яке втратив ногу, Олександр не просто повернувся до життя, але й продовжив службу. Його приклад доводить, що справжня сила — це не лише фізична витривалість, але й моральна стійкість. Завдяки спеціальним тренуванням, які враховували особливості його тіла після поранення, він знову зміг ходити й продовжити свій шлях у війську. Тренування стали не просто засобом фізичної реабілітації, а й інструментом для досягнення нових цілей, які Олександр поставив перед собою. Вони стали частиною його незламного прагнення досягати нових вершин, доводячи, що справжня сила — це здатність адаптуватися і йти вперед, попри будь-які виклики.

Олександр Півнєв народився в Кропивницькому. У 2014 році він вступив до Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба, однак у 2015 залишив цей навчальний заклад і приєднався до 203-ї авіаційної бригади в Чугуєві. Згодом Олександр перейшов до 53-ї окремої механізованої бригади. На фронт хлопець пішов у 19 років.

"Вже в складі цієї бригади я потрапив до Торецька. Там і отримав поранення під час мінометного обстрілу", — згадує ветеран події 2016 року.

Відтак був період реабілітації, який тривав два роки. Після стабілізації в Торецьку героя відправили в Харківський госпіталь. Лікування було тривалим і непростим: Олександр отримав перелом лівої ноги і втратив праву ногу (висока ампутація), зазнав численних осколкових поранень і опіків, у нього чотири рази зупинялося серце, була значна крововтрата. Та отямившись, він прагнув знову бути поруч із побратимами.

"Лежу такий на ліжку в реанімації з цими під’єднаними трубками і питаю лікаря: "Скоро вже повернусь?", — розповідає Олександр.

Згодом була поїздка на протезування до США. Йому запропонували протезуватись в Детройті, де, власне, герой і отримав свій перший робочий протез, яким користується зараз.

І про реабілітацію в Україні, і в США ветеран відгукується тепло.

"Класні фахівці з реабілітації і протезисти, що тут, що там. Наші спеціалісти вже мають добру практику", — каже ветеран.

Важке поранення, а потім тривала реабілітація та протезування не змусили Олександра відмовитися від військової кар’єри.

"Коли я вже зміг ходити, відчув, що можу добре триматися, побачив результати, то в 2018 році вирушив до "Азову", — розповідає чоловік.

За півтора року до повномасштабного вторгнення Олександр долучився до Сил спеціальних операцій Збройних сил України. А в 2022 році очолював зенітно-артилерійське відділення 126 окремої бригади територіальної оборони в Одесі.

"Постійно стежу, щоб моя фізична форма була на належному рівні, розумію всі ризики, проблеми, які можуть виникнути. Щоправда, доводиться носити трохи більше речей з собою", — так, жартуючи, Олександр говорить про військову службу з протезом.

На питання про виклики, з якими стикається, відповідає, що важливо підготуватись і психологічно. Маяком для військового була ціль — повернутися в армію. Ще каже, що надважливу роль відіграє оточення.

"В госпіталі — це одне, а коли вже реабілітацію проходиш з хлопцями, бачиш, як вони на ноги стають, — це вже мотивує. Як і підтримка рідних", — розповідає.

Ключовим моментом у реабілітації Олександра, на його думку, став спорт, а саме адаптивні тренування за програмою "Ігри Героїв".

"Мене знайшли. В Харкові побачив Олександра Гончарова (головний організатор у проєкті "Ігри героїв. — Авт.) та інших військових з протезами і спочатку не розумів, що відбувається. А потім дізнався. І це дійсно дуже класна ініціатива", — так згадує ветеран про своє знайомство з проєктом.

Вперше Олександр приєднався до змагань "Ігри Героїв" в 2017 році, на базі 25 окремої повітрянодесантної бригади. Через п’ять років він вже виступав на цих змаганнях у Брюсселі, де посів сьоме місце. До них ветеран готувався за комплексною адаптивною програмою тренувань для ветеранів, що втратили кінцівки.

Як розповідає військовий, важлива перевага програми у тому, що тренуватися можна онлайн, перебуваючи на зв’язку з тренеркою проєкту Юлією Коваль. Вона уважно стежить за прогресом кожного ветерана, допомагає відточувати техніку і контролює навантаження, враховуючи особливості кожного спортсмена. Після ампутації тіло потребує особливого ставлення і старі методи тренувань часто можуть нашкодити. Завдяки гнучкому підходу до тренувань Олександр зміг досягти високих результатів, попри виклики. Однак бувають і труднощі.

"Не люблю займатись зі штангою, тому що в мене висока ампутація. І зазвичай, як би ти не старався її взяти, вся вага буде переходити на ліву сторону", — зізнається Олександр.

Але він віднайшов баланс у тренуваннях через вправи на турніках, брусах, роботу з м’ячем та іншими підходами, що дозволяють рівномірно розподіляти навантаження.

Зараз основна спортивна ціль ветерана — продовжувати брати участь в "Іграх Героїв". Як через можливість проходити в такий спосіб фізичну і психологічну реабілітацію, так і через особливу атмосферу. Адже в спорті знаходять не тільки сили, а також товаришів, з якими можна поділитися своїми переживаннями, радощами та планами.

"Перевірити себе та свої можливості, з хлопцями новими познайомитись", — так пояснює боєць, чому з нетерпінням чекає кожних змагань.

Підсумовуючи, ветеран ділиться власним секретом успішної реабілітації — це поєднання трьох складових: фізичної підготовки, моральної підтримки оточуючих та цілей.

"Якщо закрили одну ціль — ставте одразу наступну та йдіть до неї", — радить іншим ветеранам Олександр.

Матеріал підготовлено ГО "Ігри Героїв" та Українським ветеранським фондом з метою популяризації реінтеграції через фізичну активність серед ветеранів та військових.

Автор – Анастасія Ксенофонтова