Велика розмова з Олегом Жохом: про фатальну ДТП, пропозиції здати бій росіянам та легендарну сутичку з дагестанцем Занкархановим
У листопаді 2018 року армреслер (рукоборець) Олег Жох пережив справжню трагедію – потрапив у жахливу автоаварію, у якій загинули його батько та партнер по збірній України чемпіон світу Андрій Пушкар.
Життя Олега висіло на волосині – уродженець Рівненщини тривалий час перебував у комі, а після одужання довго відновлював свої фізичні кондиції.
Восени цього року на 46-му чемпіонаті світу з армреслінгу, який проходив в болгарській Албені, Жох у 12-те(!) став чемпіоном світу. Це була перша перемога 33-річного уродженця Рівненщини в новій для нього ваговій категорії до 90 кг.
У відвертому інтерв'ю Чемпіону Жох розповів про ту страшну аварію, пропозицію програти за гроші від росіян, легендарний поєдинок проти дагестанця Зелінгана Занкарханова, який продовжує набирати мільйони переглядів в соцмережах, і найбільші призові у спортивній кар'єрі.
Аварія
– Пане Олеже, ви всі свої 12 чемпіонатів світу виграли на лівій руці?
– Так. Ліва в мене набагато сильніша, ніж права. На правій – ставав 10-м на чемпіонаті Європи. У порівнянні з досягненнями на лівій руці – це майже нічого. Силу правої не зрівняти з силою моєї лівої. Хоч ліва дуже сильно постраждала в ДТП, я не мав думок покинути армспорт. Завдяки моєму тренеру Олександру Євгеновичу і нашим спільним зусиллям через 3 роки після аварії ми повернулися в еліту світового армреслінгу.
– Жахлива аварія у 2018 році розділила ваше життя на "до" і "після". Спочатку про повернення до змагань мова не йшла? Ви дійсно втратили пам'ять і вчилися заново ходити?
– Найжахливіше, що в тій аварії я втратив свого тата, який віз мене до аеропорту, і друга по спорту Андрія Пушкаря. Що стосується особисто мене, то після аварії все тіло було скалічене. Я перебував у комі, коли вийшов з неї, було дуже погано з пам'яттю. Вона відновилася лише з часом. Через травму тазу вчився заново ходити.
Дякуючи Богу, лікарям та правильно проведеній реабілітації одужав і відновився. Продовжував вірити в себе, мав підтримку тренера і важкою працею разом з ним потроху відновив свої фізичні кондиції. Починав працювати з гантелями, які важили 2 кілограми...
Пропозиція від росіян
– Який рівень конкуренції на чемпіонатах світу? Скільки суперників вам довелося перемогти для завоювання золотої медалі в Болгарії?
– Шістьох. 5 сутичок виграв по ходу турніру, шосту – у фіналі. Яка конкуренція в нашій країні? Під час війни в Україні небагато турнірів з армспорту, молоді не вистачає практики. Зараз молодь поїде на Кубок України. Я теж беру участь в національних турнірах.
– Як гостро у вашому виді спорту стоїть проблема допінгу?
– Особисто для мене це не проблема. Пам'ятаю, як перевіряли на останньому тренуванні перед міжнародним турніром у Швейцарії.
Повернувся з Цюриха, через тиждень о 5-й ранку офіцери приїхали додому, взяли ще одну пробу. Тож мене перевіряють регулярно. За своє спортивне життя здавав допінг-проби близько 20 разів. Чи ловили на зловживанні допінгом когось з моїх суперників? Так. Наприклад, казаха Ніфонтова, якого я переміг на чемпіонаті світу-2023. Він уже рік як дискваліфікований.
– Чи є в армспорті проблематика фіксованих результатів? Вам колись пропонували програти за гроші?..
– У 2016-му або 2017 році росіяни запропонували здати поєдинок. Жалілися, що приїжджають на турніри, борються, але завжди мені програють. Мовляв, можуть розраховувати в найкращому випадку лише на друге місце. На той час у них була сильна команда. Вони прагнули посідати перше загальнокомандне місце на чемпіонатах світу, я їм у цьому заважав. Від їхньої пропозиції відмовився!
Найбільші призові
– 15 років тому ви починали змагатися у ваговій категорії до 60 кг. Зараз уже до 90 кг. Колосальна різниця...
– Тоді я скидав приблизно 3 кг, щоб потрапити в категорію до 60 кг. Це був перший для мене чемпіонат Європи. Чемпіонат світу-2010 я пропустив – мені відмовили в американській візі. Але потрапив на Кубок світу в Польщу і там здобув перемогу в категорії до 63 кг. Після цього підіймався у вагових категоріях – до 70, 78, 86 кг... Поступово. В абсолютній категорії я вдало виступав навіть тоді, коли важив 70 кг.
– Ваш поєдинок 2013 року з росіянином Зелінганом Занкархановим продовжує набирати мільйони переглядів у соцмережах. Ви тоді з вагою в 70 кг вирішили заявитися на змагання в абсолютному заліку і перемогли дагестанця, який важив на 40 кг більше. Ту звитягу і досі приємно згадувати?
– Важко повірити, але той поєдинок дійсно й досі в топі переглядів. Дуже радий, що в мене вийшло так яскраво тоді це зробити. Тим більше, враховуючи країну, яку представляв мій суперник…
Я завжди старався брати участь в абсолютній ваговій категорії. І продовжую це робити. Іноді виходить непогано.
– Зараз вам 33 роки. Можна говорити, що це вже фінішна пряма вашої спортивної кар'єри?
– Поки таких планів не маю. Я ще не є віковим спортсменом – є багато успішних рукоборців, які старші за мене.
– Уже 15 років ви знаходитеся в еліті світового армреслінгу. Як ваш вид спорту еволюціонував за цей час? Стало більш комерційних турнірів?
– Еволюція відбулася. З'явилося багато нових молодих армреслерів і вони наступають на пʼяти нам – поважним чемпіонам. Силовий рівень дуже піднявся.
З нових турнірів відзначу професійні змагання East vs West. Цей турнір зараз найпопулярніший у світі, всі армреслери хочуть брати участь в ньому.
Також заслуговує на увагу турнір Georgia vs World Armwrestling, який проводиться в Грузії.
– Пригадаймо найбільші призові, які ви вигравали?
– У 2018-му на представницькому міжнародному турнірі Moldova Open Cup я переміг в абсолютній категорії й заробив 10 тисяч євро. Такі призові в армспорті – велика рідкість.
– Спортсмени вашого рівня нормально заробляють?
– На жаль, великих грошей в армреслінгу немає. Зазвичай, більша частина преміальних, які мені виплачує наша держава, йдуть на підготовку до чемпіонатів світу та інших представницьких міжнародних турнірах. Але я про свій вибір не шкодую. Відчуваю гордість, коли на чемпіонатах світу на мою честь звучить український гімн та підіймається жовто-синій прапор.
– Фільм "З усіх сил/Щосили" (мовою оригіналу – Over the Top), де головну роль армреслера зіграв Сільвестр Сталлоне – один з ваших найулюбленіших?
– Так, дуже гарна стрічка, чудова реклама нашого виду спорту. У цьому плані з ним ніхто конкурувати не зможе. Хоча фільм вийшов у прокат вже майже 40 років тому – у 1987-му.
Прототипом персонажу Лінкольна Хоука, якого грає Сталлоне, став легендарний армреслер Джон Брзенк. Джон реально виграв турнір Over the Top в 1986 році. Турнір фінансувала компанія Warner Brothers. До речі, призом стала якраз вантажівка Volvo Semi Truck, як це було показано у стрічці. Джон Брзенк потім продав її та придбав собі Chevrolet Corvette, про який довго мріяв.
Ігор Вовчанчин: Сподіваюсь, наступну спортивну драму Двейн Джонсон зніме про мене і там знов зіграє Усик
Далі - без Ломаченка
– Багато років тому ви не соромилися визнавати, що вас надихають приклади Усика та Ломаченка. З того часу щось змінилося?
– За Усика продовжую вболівати, сподобалася його поведінка під час повномасштабної війни. За Ломаченка такого сказати, на жаль, не можу – його риторика неприємно вражає.
Хрестовий похід Ломаченка, агенти Кремля та корисні ідіоти
Тож Ломаченка в моєму списку замінив стронгмен Олексій Новіков, який, своєю чергою, нагадує мені ще одного нашого силача нещодавнього минулого Василя Вірастюка.
– Ви народилися в селі Оженин на Рівненщині. Чи не було свого часу думки переїжджати до Києва, адже там, напевно, мали б більше можливостей для власної реалізації?
– Більше часу проводжу в Оженині. Також часто їжджу в Рівне, до якого мені 40-50 хвилин на машині. До Києва ніколи переїжджати не думав. Мені подобається більш розмірене життя.
