На кого рівнятися українцю Аонішікі: європейці, які завоювали світ сумо

Українець Данило Аонішікі Арата Явгусишин провів просто феноменальний 2025 рік. Його виступ заслуговує на особливу похвалу – лише п'ять турнірів, а він уже виграв престижний Kyushu-2025, та, що ще важливіше, здобув ранг озекі.

Це другий найвищий ранг у сумо – далі тільки титул йокозуни, якого за всю історію досягли лише 75 борців.

Цікаво, що колись ранг озекі був найвищим. Ранг йокозуни не існував у банзуке (рейтингу) до 1890 року, а офіційно як найвищий був затверджений лише у 1909-му. До того церемонії виходу на дохйо та інші почесні обов'язки виконували озекі – або по черзі, або найдосвідченіші серед них. Тому перші списки йокозун формували вже після завершення їх кар'єр.

"Чемпіон" розповість, як стати озекі, а також пригадає трьох європейців, які вже у цьому столітті зірвали оплески японських арен і піднялися до цього почесного рангу.

Читайте також :

Перше юшо Аонішікі: український сумоїст – герой турніру Kyushu 2025

Ранг озекі: як заслужити і як втратити

Будемо чесними – шлях до озекі надзвичайно складний. Формально рішення ухвалює спеціальна комісія при Асоціації сумо, проте історично склались певні неписані статистичні критерії, які майже гарантують підвищення.

Так званий ozeki run – це три поспіль турніри, які оцінюються разом. Зазвичай беруться до уваги такі умови:

• сукупно 33 перемоги;
• перший турнір має бути не нижче рангу М4 (зазвичай з комусубі);
• другий турнір – у ранзі комусубі або вище;
• третій – у ранзі секіваке, з результатом не менше 10 перемог;
• жодного турніру з негативним балансом (7-8 чи гірше);
• рікіші (борець – прим.) повинен демонструвати честь і гідність такого високого статусу.

Але навіть виконання всіх пунктів не дає стовідсоткової гарантії.

Данило почав із рангу М1, зібрав 34 перемоги (11-4, 11-4, 12-3), виграв третій турнір і продемонстрував домінацію над одним із йокозун. Це справжній прорив.

Читайте також :

Український сумоїст Аонішікі отримав підвищення до рангу озекі

Як втратити ранг озекі

Для цього потрібно два турніри поспіль завершити з маке-коші (7-8 і гірше). Після першого невдалого турніру борець отримує статус кадобан – з японської це означає "загнаний у кут", термін з гри ґо (стратегічна настільна гра – прим.), який натякає на критичну ситуацію.

Якщо озекі вдруге поспіль програє турнір – він спускається до рангу секіваке, але має шанс повернутися: 10 перемог на наступному башо (турнірі – прим.) автоматично повертають йому статус озекі.

Переваги озекі

• гарантовано вищий ранг у Сумо-асоціації після завершення кар'єри;
• трирічне тимчасове членство в Асоціації після виходу з дохьо (якщо ще немає постійного місця);
• спеціальна виплата за заслуги (залежить від рівня та тривалості перебування в ранзі);
• Місце для паркування на території штаб-квартири Сумо-асоціації (це, напевно, дуже важливо 😄)
• право голосу на виборах директорів Асоціації;
• підтримка власного хея (школи – прим.) – молодші борці виконують роль особистих помічників;
• можливість носити кешо-маваші з пурпуровою бахромою;
• участь у представницьких церемоніях: від прийому VIP-гостей до відвідування синтоїстських храмів.

Читайте також :

Відео Що таке сумо? Історія, термінологія та правила виду спорту, де популярність почали здобувати українці

Не перший європейський озекі

До Аонішікі цієї вершини досягли троє європейців: Котоошу (Болгарія), Баруто (Естонія), Точіношин (Грузія).

Нижче – історія першого з них.

Котоошу – перший європейський переможець Кубка Імператора та озекі

Калоян Стефанов Махлянов (народився 19 лютого 1983 року) родом із Велико-Тирново, Болгарія. З дитинства займався греко-римською боротьбою під керівництвом батька. У 14 років уже вигравав європейські турніри і мріяв про Олімпіаду-2000 у Сіднеї. Проте через проблеми з ваговою категорією (перевищив ліміт у 120 кг) звернув увагу на сумо – і не помилився.

Стрімкий злет

У листопаді 2002 року він дебютував на професійному дохьо, і вже за два роки піднявся до дивізіону Макуучі. Далі – ще більш вражаюче: лише за 19 турнірів він досяг рангу озекі (листопад 2005). Це був рекорд за швидкістю підняття для іноземця… доки його не побив Данило, ставши озекі за 14 турнірів.

Читайте також :

Легендарний болгарський сумоїст відреагував на успіх українця Аонішікі

У травні 2008-го Котоошу увійшов в історію – перший борець із Європи, який виграв Кубок Імператора. У фінальних боях він здолав двох йокозун поспіль, завершив турнір з 14 перемогами, і програв, до речі, лише один раз – Амінішікі, нинішньому тренеру Данила.

Досягнення

Котоошу утримував звання озекі безпрецедентно довго – 47 турнірів поспіль (понад 7 років), що ставить його на четверте місце в історії сумо за тривалістю перебування у цьому ранзі.

Хоча йому так і не вдалося піднятися до рівня йокозуна, Котоошу стабільно виступав серед найсильніших борців свого часу. Через хронічні травми коліна на початку 2014 року він втратив звання озекі і оголосив про завершення кар'єри у березні 2014-го, маючи 12 років професійних виступів за плечима.

Його доробок:

• 1 юшо;
• 4 джун-юшо (друге місце);
• 2 шукун-шо (нагорода за надзвичайний виступ);
• 3 канто-шо (нагорода за бойовий дух).

Серед його пам'ятних перемог – численні тріумфи над домінантним йокозуна Асашорю. Високий (203 см) і відносно легкий (152 кг), Котоошу вирізнявся швидкістю, довгими руками та прекрасною технікою захватів. Його коронка – йорікірі (виштовхування за межі кола), але нерідко він вражав ефектними уватенаґе.

Популярність у Японії

Котоошу став справжньою знаменитістю. Японська преса жартома називала його "сумоїстським Девідом Бекхемом" – хоч сам Калоян це прізвисько не дуже любив. Він з'являвся в рекламі, особливо у промо йогурту "Bulgaria" – продукт, що символічно пов'язує Японію та Болгарію.

У Японії його знають настільки добре, що нерідко ставлять поруч із футболістом Христо Стоїчковим, називаючи їх двома найвідомішими болгарами в Японії. Завдяки своїй наполегливості на дохьо та скромності поза ним, Котоошу здобув повагу як фанатів, так і колег.

Державні відзнаки

За спортивні заслуги він отримав найвищу болгарську нагороду – орден "Стара Планина" (2009). У 2006 році його призначили почесним послом доброї волі ЄС у Японії.

Фінансовий мотив

Калоян зізнавався, що пішов у сумо також задля того, щоб допомогти родині – після аварії батько втратив працездатність. Перші зароблені гроші він пересилав додому. Згодом Котоошу жартував, що японці дивуються: "Чому це діти в Японії просять грошей у батьків, а не навпаки?"

Після кар'єри

У 2014 році він отримав японське громадянство й став ойякатою – тренером. Спершу в стейблі Садогатаке, а потім відкрив власний клуб Наруто, де зараз виступає сумоїст Ошома.

Ви часто можете його бачити на задьному фоні під час поєдинків – він працює шимпаном, суддею за рингом.

Баруто (Естонія)

Баруто Кайто (естонське ім'я – Кайдо Хевелсон) – другий європеєць в історії сумо, який здобув ранг озекі.

Він народився 5 листопада 1984 року в містечку Вяйке-Маар'я (Естонія) в родині фермерів. Коли хлопцеві було 16, помер його батько – подія, що сильно вплинула на подальше життя Баруто. Щоби допомогти родині, він працював "вишибалою" в нічному клубі.

У спорті Баруто був універсалом: займався баскетболом, виграв національний чемпіонат із дзюдо та вже в 18 років став чемпіоном Естонії з сумо. Професійне сумо зацікавило його випадково – після успішних виступів на аматорських турнірах та знайомства з японськими тренерами. У травні 2004 року Кайдо прибув до Японії та дебютував у професійному сумо, отримавши шікону "Баруто" – від японської назви Балтійського моря.

Кар'єра в сумо

Баруто стрімко прорвався до дивізіону джурьо (другий за силою дивізіон – прим.), однак уже тоді почали даватися взнаки проблеми з коліном. Попри це, він виграв юшо в джурьо з ідеальним результатом 15-0 і дебютував у Макуучі в травні 2006 року.

А потім настала череда:

• травма;
• повернення і знову юшо в джурьо;
• ще одна травма;
• і… ще одне юшо в джурьо.

Естонський велетень немов жив на американських гірках, але кожного разу повертався сильнішим.

У 2010 році Баруто став озекі після двох джун-юшо у ранзі секіваке. А у 2012 році здобув своє перше й єдине юшо в Макуучі – з блискучим результатом 14-1. Єдиної поразки він зазнав від Хакухо в останній день турніру, проте переміг усіх майбутніх йокозун – Какурю, Кісеносато та Харумафуджі.

Кар'єра Баруто обірвалась занадто рано. У 2013 році, у 28 років, він завершив виступи – коліно просто перестало дозволяти боротись на рівні еліти.

Попри 188 кілограмів ваги, він був не лише грізним суперником, а й одним із найдоброзичливіших борців епохи. Його постійно відзначали за те, що він намагався не травмувати суперників.

Досягнення

За кар'єру Баруто:

• чотири рази був віцечемпіоном турніру;
• здобув 7 спеціальних призів: 5 за бойовий дух, 1 за техніку і 1 за надзвичайний виступ.

Після завершення кар'єри він повернувся до Естонії. У 2015-2016 роках спробував себе в ММА – провів 4 поєдинки й здобув 3 перемоги, у тому числі над легендарним кікбоксером Пітером Аертсом.

У 2018 році Баруто пішов у політику й став депутатом парламенту Естонії від Центристської партії. У 2023 році програв вибори, але його популярність у країні залишилась високою.

У 2012 році президент Естонії Тоомас Хендрік Ільвес нагородив Баруто орденом Білої Зірки III ступеня – однією з найвищих державних нагород. Це стало визнанням його величезного внеску у престиж Естонії на міжнародній арені.

Сприйняття в Японії

Баруто був улюбленцем японської публіки. Його називали "великим добряком" сумо – за щирість, усміхненість і відсутність злості навіть після поразок. Попри грізну статуру, він намагався боротися максимально чисто й обережно.

Вболівальники називали його "балтійським ведмедем" – водночас могутнім і доброю душею. Баруто мав власний фан-клуб, а його матчі нерідко збирали аншлаги. Він добре вивчив японську, інтегрувався в місцеву культуру та став справжнім мостом між Естонією та Японією.

У рідній Естонії його успіх викликав не менший фурор – Баруто став національною зіркою та фактичним послом японської культури.

Точіношин – грузинський лев

Леван Горгадзе народився у 1987 році в Мцкхеті. Займався дзюдо та самбо, а також виступав на чемпіонаті світу з сумо серед юніорів у 2004 році в Осаці. У 2005-му, натхненний успіхами перших грузинських сумоїстів у Японії, юний Леван вирішив присвятити себе саме цьому виду спорту. Він переїхав до Токіо і на початку 2006 року вступив до престижної стайні Касугано, узявши собі шікону "Точіношин" (частка "точі" – на честь стайні, "ношин" – "міцний дух").

Кар'єра та досягнення

У перші роки в топ-дивізіоні Точіношин регулярно боровся за спеціальні призи, демонструючи агресивний, силовий та вкрай видовищний стиль. Проте у 2013 році важка травма коліна ледь не поставила хрест на його кар'єрі – він вибув на тривалий період і опустився аж до третього дивізіону Макушита.

Та саме звідти розпочалося одне з найбільш вражаючих повернень у сучасному сумо. З 2014 по 2017 рік Точіношин крок за кроком пробився назад у Макуучі, вигравши під час свого камбеку чотири нижчі дивізіони поспіль – рідкісне досягнення, що підсилює легендарність його шляху.

Кульмінацією стала перемога на січневому турнірі 2018 року. Точіношин, попри статус маегашира №3, здолав усіх конкурентів і з блискучим результатом 14-1 виборов Кубок Імператора. Ця сенсація зробила його народним героєм Грузії – святкувати тріумф зібралися тисячі людей, а президент особисто привітав спортсмена.

На хвилі успіху Леван у травні 2018 року посів друге місце (13-2) і виконав вимоги для отримання звання озекі – 37 перемог за три турніри. Він став третім європейцем і першим грузином, удостоєним цього почесного титулу.

Цікаво, що шлях до озекі у нього зайняв 60 турнірів з моменту дебюту в Макуучі – одне з найповільніших піднесень до озекі у сучасній історії, рекорд, який Точіношин поділяє з кількома ветеранами.

Проблеми зі здоров'ям та завершення кар'єри

На жаль, утриматися у статусі озекі Точіношин зміг недовго. Серія травм у 2019 році коштувала йому звання. Хоча він навіть зумів разово повернути титул, здобувши необхідні перемоги після першого пониження, повторні травми знову перешкодили закріпитися на вершині.

Остаточно він втратив ранг озекі восени 2019 року. Попри це, Леван продовжував боротися в Макуучі ще кілька років, залишаючись улюбленцем публіки. У травні 2023 року, у 35 років, він оголосив про завершення кар'єри через чергову травму плеча, отриману в поєдинку з Котошохо.

За понад 17 років у професійному сумо Точіношин здобув 681 перемогу, отримав 11 спеціальних призів (6 – за бойовий дух, 3 – за техніку, 2 – за надзвичайний виступ) і двічі ставав віце-чемпіоном Макуучі.

Його внесок у популяризацію сумо в Грузії важко переоцінити – він був нагороджений Орденом Пошани Грузії.

Сприйняття в Японії

Точіношин здобув репутацію одного з найулюбленіших іноземних рікіші сучасності. Його історія боротьби, витримки й повернення з глибин Макушити надихнула фанатів по всьому світу. У Японії його прозвали "спартанцем дохьо" – за неймовірну силу, витривалість та воїнську стійкість.

Грузин вирізнявся класичним силовим стилем: прагнув зблизитися, захопити суперника за маваші і перемагати щільною боротьбою в клінчі. Він уникав хитрощів і пасивної тактики – за що його особливо поважали.

Фізичні дані Точіношина стали легендою. Обхват його стегна сягав приблизно 90 см, що більше, ніж у багатьох важкоатлетів. Його фірмовим прийомом стало буквальне піднімання супертяжів над землею – епізоди, де він підриває опонента вагою понад 180 кг і виносить за межі кола, стали відеовізитівкою його стилю.

Позаду дохьо Леван вражав скромністю та вдячністю. Він неодноразово говорив, що сумо й Японія дали йому другий дім. Попри те, що він не може працювати тренером через відсутність японського громадянства, Точіношин планує залишатися в Японії – зокрема, займатися бізнесом з експорту грузинського меду та вина.

Особисте життя

Можливо, рішення залишитися в Японії частково було продиктоване й особистими обставинами. У 2016 році Леван одружився на грузинці, з якою дружив із дитинства. У 2017 році в них народилася донька Анастасія. Проте через насичений графік сумоїста родина жила переважно в Грузії, і бачилися вони рідко.

У 2018 році японські ЗМІ повідомили, що Точіношин був помічений з іншою жінкою. Після цього він розлучився з дружиною, а доньку за наступні роки бачив лише двічі. Нині Леван одружений з японкою, і подружжя виховує сина.

Місце Аонішікі серед європейських озекі

Історії Котоошу, Баруто та Точіношина показують, що шлях європейця до вершини сумо майже ніколи не буває легким. Інша культура, сувора система старшинства, мовний бар'єр, постійні травми, тиск очікувань – усе це створювало гігантські перешкоди, які кожен із них долав по-своєму. Хтось залишив слід рекордною серією в ранзі озекі, хтось – чемпіонським титулом, хтось – неймовірним камбеком з глибоких дивізіонів.

На цьому тлі Данио Аонішікі Явгусиин виглядає природним продовженням цієї європейської традиції, але вже з чіткими ознаками нового покоління. Він не такий габаритний, як його попередники, але компенсує це бездоганною технікою, швидким мисленням на дохьо та вражаючою стабільністю. Якщо Котоошу, Баруто й Точіношин буквально проламували двері в еліту сумо силою та фізичними даними, то Данило заходить туди як універсальний боєць, який здатен знаходити рішення проти будь-якого суперника.

Він уже вписав своє ім'я в історію як перший український озекі. Далі питання лише в одному – наскільки далеко він зможе зайти.

Getty images

Чи стане Данило першим європейським йокозуною – покаже час. Але вже зараз зрозуміло: він не просто "ще один іноземець" у сумо. Він – спадкоємець європейської школи на дохьо, який поєднує досвід попередників та власний унікальний стиль. І дуже хочеться вірити, що, на відміну від своїх європейських попередників-озекі, саме він пройде цей шлях без фатальних травм і затримається на вершині надовго.