Спортивний арбітражний суд України: гучне починання і нульова ефективність
Більшості з нас з дитинства знайома ситуація укладення парі, простіше кажучи суперечки, з перебиванням рукостискання третьою стороною, якою виступав якийсь суддя, за обопільною згодою тих, хто сперечається.
Дуже спрощено, але рядком вище описано процедуру Третейського суду.
Саме таким третейським судом і мав стати Спортивний арбітражний суд України (САС), який був створений Національним олімпійським комітетом у 2016 році.
Повинен був, але поки що так і не став...
"Чемпіон" спробував розібратися в історії організації, яка могла б принести величезну користь українському спорту, але поки існує лише на папері.
Постійно діючий третейський суд
САС мав стати постійно діючим, незалежним органом, який задовольняє всі сторони конфлікту. І цим спростити життя українським спортсменам зокрема, і всьому спорту загалом.
Усе в межах чинного українського законодавства.
Така організація, безумовно, дуже потрібна будь-якій країні, Україна – не виняток. І створення САС можна було б тільки вітати.
Але як ми бачимо на скріні нижче, у розділі суду на сайті НОК взагалі відсутній підрозділ "Рішення суду". І це не дивно. Судом з 2016 року було розглянуто лише одну справу.
До речі, єдина федерація, яка на сьогодні публічно визнала юрисдикцію САС, це федерація хокею на траві. І це вона зробила добровільно, не з подачі НОКу чи міністерства.
Системі не вигідний спортивний суд
Відомий український спортивний юрист Юрій Юрченко вважає, що без САС вітчизняні спортсмени – практично беззахисні.
"Свого часу в Україні було ініційовано створення суду аналогічного Лозаннському. Його необхідність розуміла вся спортивна спільнота, юристи та практики, зокрема. Бо в спорті всі судові справи мають відбуватися значно швидше, ніж у звичайному національному законодавстві та житті. Сама практика участі в спортивних спорах переконала мене в тому, що без цього органу в нас спортсмени стають максимально незахищеними", – каже фахівець.
За словами Юрченка, не маючи відповідного третейського суду, спортсмени змушені звертатися до судів загальної юрисдикції. А це щонайменше три інстанції (кілька стадій процесу) замість однієї. Третейський суд передбачає лише одну. І, відповідно, якщо це кілька інстанцій у державних судах, то необхідно враховувати навантаження суддів в інших справах.
Спортивні справи не можуть бути в пріоритеті, вони в загальному потоці. На практиці, це все розтягується до року, в кращому випадку. У багатьох випадках процес може тривати й півтора, і два, і навіть три роки.
За мірками спорту – це дуже довго.
Наприклад, спеціальні виїзні суди на Олімпіадах розглядають справи взагалі за лічені дні або години, часто ухвалюючи рішення протягом доби.
Ефективна робота САС дасть змогу заощадити дорогоцінний час.
Водночас юрист вважає, що чинній системі українського спорту САС не вигідний, згадуючи справу тренера Дзигасова.
"Він був головним тренером збірної України з боротьби, з ним не продовжили контракт. Провели конкурс і уклали контракт з іншим фахівцем. Коли він оскаржував це рішення Мінмолодьспорту, йому нічого не залишалося, окрім як звернутися до державного суду. Ба більше, йому ще довелося там розбиратися в юрисдикціях між двома різними судами.
Міністерство – державна структура, і справа має бути підвідомча адміністративним судам. З іншого боку, з урахуванням тих позовних вимог, які він сформулював, адміністративний суд вказав, що це взагалі не їхня юрисдикція. Це має розглядати загальний суд".
У підсумку тренер подав позов до загального суду, втратив час. Замість того щоб одразу звернутися до Спортивного суду.
Суд розглядав справу близько року і відмовив Дзигасову в позові. А подавати апеляцію до вищої інстанції вже не було жодного сенсу. Контракт з іншим тренером був укладений якраз на рік.
"Ось так ми й отримали проблему, яку маємо на сьогоднішній день. Коли міністерство укладає контракти не з тими тренерами, які перемогли за результатами відповідного конкурсного відбору, а абсолютно з іншими фахівцями. Мінмолодьспорт може собі це дозволити, розуміючи, що навіть якщо хтось оскаржить рішення, то це ні до чого не призведе".
Як бачимо, українська спортивна спільнота не має можливості в короткі терміни вирішити спірні ситуації.
Виникає логічне запитання, чому САС не працює? Адже навіть сам закон про фізичну культуру і спорт передбачає, що всі суперечки мають вирішуватися у спортивному третейському суді.
Для того, щоб суд запрацював, усі федерації мають визнати його юрисдикцію. Маса суперечок, які зараз виникають, можуть бути розглянуті цим судом. Природно, можуть бути рішення, які абсолютно не влаштовують федерацію.
Свіжий у пам'яті скандал у федерації важкої атлетики України, коли міністерство доручило призначити головним тренером жіночої збірної пана Полякова, який працював в окупованому Криму. Проти волі комісії спортсменів.
Очевидно, що багато питань зараз вирішуються в рамках федерації, шляхом адміністративного тиску. У людей немає можливості захищатися, окрім як іти до державного суду. А там такі справи, як ми з'ясували вище, за великим рахунком, безперспективні. До того ж, якщо йдеться про чинних спортсменів, то кар'єра може закінчитися, поки суд ухвалить рішення.
Це дає можливість федераціям зловживати своїми правами та можливостями. А в якихось моментах і міністерству, з огляду на призначення на посади тренерів збірної, які вони проводять.
Єдина справа САС
Повернемося до тієї єдиної справи, яку розглядав САС України. Що цікаво, її ініціював саме Юрій Юрченко.
"Єдине рішення, яке виносилося цим судом, було за моєю заявою. З одного боку я намагався захистити права плавців, а з іншого, подаючи цю заяву, намагався таким чином протестувати, як саме суд зараз працює, чи працює взагалі.
Я подав заяву у федерацію плавання про те, щоб мене прийняли в члени. Природно, вони відмовили, тому що їм це було невигідно. Вони зрозуміли, що адвокат і юрист стане членом федерації, скористається всім сповна і "виверне їхній кожух навиворіт". Навіщо це їм потрібно?", – згадує Юрченко.
Юрченко звернувся до спортивного суду за захистом своїх прав, щоб стати членом федерації плавання. Суд прогнозовано заявив про те, що в нього немає юрисдикції, бо ця федерація не визнала юрисдикцію САС. І, відповідно, третейська угода відсутня, САС не має повноважень розглядати цей позов.
Замкнуте коло.
Реформа від нового голови
Якщо за часів колишньої команди керівництва НОК, на чолі з Сергієм Бубкою, головою суду був Равіль Сафіуллін, то з приходом на посаду Вадима Гутцайта, посаду голови САС обійняв Михайло Ілляшев, відомий юрист, член НОК і президент Національної федерації фехтування України. Саме під його керівництвом у 2024 році САС було реформовано.
"Спортивний арбітражний суд при НОК України – це сервісна установа, яка буде прозоро, ефективно і швидко розглядати спори в галузі спорту. Ми хочемо, щоб спортивні федерації передбачили у своїх статутах можливість оскарження рішень своїх дисциплінарних органів до Спортивного арбітражного суду при НОК України", – наводить слова Михайла Ілляшева сайт "Ілляшев та партнери".
Також функціонер зазначив, що сторони зможуть розв'язувати внутрішні спори на національному рівні без залучення цивільних судів, дотримуючись при цьому принципів справедливого та кваліфікованого розгляду справ.
Будуть самі визначати арбітра для розгляду спорів, а федерації можуть самі номінувати арбітрів. Без будь-якого втручання ззовні. Але для цього потрібно, щоб федерації визнали юрисдикцію САС.
"Ми очікуємо, що спортивні федерації найближчим часом визнають юрисдикцію САС шляхом внесення змін до статутів, а суб'єкти спортивної діяльності включатимуть третейське застереження до договорів", – сподівається Ілляшев.
Що заважало це зробити раніше? Питання риторичне...
Виникає ще одне логічне запитання: як пан Ілляшев одночасно очолюватиме САС і федерацію, справи якої так само в теорії можуть розглядатися. Конфлікт інтересів?!
"Можливо, Ілляшеву запропонували цю інфраструктуру побудувати, а потім піти з посади. Зробити чорнову роботу, грубо кажучи, заради процесуальної системи і залишитися головою федерації. Або ж, можливо, піти з посади президента федерації врешті-решт, залишившись головою відповідного суду", – зазначає Юрченко.
Існує ще одна проблема. Закон про третейські суди України не дозволяє вирішувати трудові спори. А в спорті досить вагома частина позовів – це саме трудові спори. Простіше кажучи, контракти.
Тобто на поверхні необхідність внести певні зміни й у закон про третейські суди. Так, зміни можна внести й у процесі. Головне запустити роботу суду для розв'язання всіх інших питань.
Але це поки що все в теорії...
Оптимістично налаштований і чинний президент Національного олімпійського комітету Вадим Гутцайт. Функціонер запевняє, що процес – на фінішній прямій.
"Ми надіслали до всіх федерацій з олімпійських видів спорту листи, щоб ті надали рекомендації щодо осіб, яких пропонують до цього арбітражного суду. Уже отримали листи від деяких федерацій, які надали рекомендації щодо суддів. Зараз на Етичній комісії потрібно буде розглянути ці кандидатури, щоб вони відповідали вимогам арбітражного суду за своїми навичками та професійною діяльністю.
Також ухвалили рішення, що потрібно надіслати до всіх федерацій з олімпійських видів спорту листи, щоб вони уклали договори з нами про визнання арбітражного суду. Щоб ми (НОК. – ред.) разом із Міністерством молоді та спорту прописали, що існує і працює арбітражний суд", – зазначає президент НОК України.
Прямо зараз Гутцайт не може вказати точні дати, але запевняє, – найближчим часом. Також функціонер запевнив, що немає жодного штучного затягування процесу. З його слів, у САС України зацікавлені всі дійові особи.
Крім того, глава олімпійського комітету запевнив, що суд працюватиме професійно і реально спростить життя насамперед спортсменам.
Чекаємо!
Міжнародний CAS
А поки в Україні суд тільки починає запускатися, у швейцарській Лозанні вже понад 40 років функціонує Міжнародний Спортивний арбітражний суд (CAS). Ініціатором його створення став колишній президент МОК (Міжнародного олімпійського комітету) Хуан Антоніо Самаранч.
Справи, що потрапляють на розгляд CAS, можна умовно розділити на "комерційні" і "дисциплінарні".
Серед останніх значну частку становлять спори про дискваліфікацію, пов'язані з допінгом. При цьому більшість "комерційних" спорів CAS розглядає як суд першої інстанції, а "дисциплінарні" зазвичай потрапляють до арбітражу після того, як їх розглянула попередня інстанція.
Перша інстанція – справа одразу лягає на розгляд CAS.
Друга (третя) інстанції. Розберемо на прикладі скандально відомого договірного матчу Металіст – Карпати. Спочатку КДК (Контрольно-дисциплінарний комітет) УАФ визнав матч договірним (1-ша інстанція). Апеляційний комітет (2-га інстанція) залишив це рішення в силі, після чого харків'яни оскаржили рішення в Лозанні.
Важливо! За дуже рідкісними винятками, CAS є судом останньої інстанції. Тобто його рішення оскарженню не підлягає. Винятком може бути апеляція до Верховного суду Швейцарії, якщо той, хто програв, вважає, що CAS розглядав справу з процесуальними (регламентними) порушеннями.
Завсідниками CAS вже давним-давно стали російські спортсмени, відомі своєю пристрастю до допінгу. Іноді спортсмен високого класу, який представляє країну на міжнародних змаганнях, може навіть не здогадуватися про те, що йому підсипав заборонену добавку в їжу лікар. І, дізнавшись результати своїх проб, шокований атлет йде розбиратися до суду. Зрозуміло, найчастіше подібні справи приречені на провал для заявника.
Час від часу має справу з CAS і український спорт. Одним з останніх прикладів справ, що розглядалися організацією за участю наших спортсменів, був позов, поданий УАФ (Українською асоціацією футболу) на технічну поразку збірної України в матчі Ліги націй проти Швейцарії.
У листопаді 2020 року Україні присудили технічну поразку, оскільки після кількох випадків захворювання на COVID уся делегація була поміщена на карантин. Суд підтвердив рішення УЄФА присудити українській збірній 0:3 у матчі зі Швейцарією.
Також повідомлялося, що УЄФА правильно витлумачила свої ж циркуляри, коли визнала, що Українська асоціація футболу мала нести відповідальність за те, що матч не відбувся.
Широко відомий скандал із вітчизняним представником спортивної ходьби Ігорем Главаном.
У 2019-му році атлет був відсторонений на два роки після виявлення в допінг-пробі заборонених препаратів. При цьому, сам легкоатлет стверджував, що звинувачення проти нього були сфабриковані.
У липні 2021-го Федерація легкої атлетики України оголосила, що CAS ухвалив збільшити термін дискваліфікації до трьох років і анулювати результати Главана з 25 липня 2017 року. Таким чином, Главан – учасник Олімпійських ігор 2012-го і 2016 років – не зміг представити Україну на Олімпіаді в Токіо.
Ну і всі ми прекрасно пам'ятаємо рішення у справі "Тимощук проти УАФ". У березні 2022 року УАФ позбавила футболіста всіх титулів, нагород, почесних звань, тренерської ліцензії та довічно заборонила йому займатися футбольною діяльністю на території України. Колишній гравець, а нині тренер, після початку повномасштабної війни Росії проти України не припинив працювати у тренерському штабі пітерського Зеніта і не засудив дії держави-терориста.
Тимощук намагався оскаржити позбавлення його футбольних регалій в Апеляційному комітеті УАФ, але зазнав невдачі. Після цього він звернувся до CAS, який у листопаді 2024 року скасував рішення українських футбольних інстанцій. CAS задовольнив позов Тимощука в питанні апеляції на рішення української асоціації.
Своє рішення CAS аргументував тим, що в період від початку повномасштабного вторгнення до 11 березня 2022 року (дня, коли УАФ ухвалила рішення про позбавлення гравця всіх регалій), Тимощук не вдався до жодних дій, через які б до нього потрібно було застосовувати такі дисциплінарні санкції.
Як справи у сусідів?
У Польщі Спортивний арбітражний суд при тамтешньому олімпійському комітеті розпочав свою діяльність ще 1994 року. Він був сформований (регламент і структура) за прикладом суду в Лозанні. До складу Трибуналу входять 24 судді, які окрім юридичного досвіду також є фахівцями у спорті. Судді призначаються міністром спорту, правлінням польського олімпійського комітету та президентом польської конфедерації спорту.
САС Польщі займається вирішенням спорів, що виникають у зв'язку з оскарженням остаточних дисциплінарних рішень польських спортивних асоціацій. Тобто до суду звертаються для того, щоб оскаржити рішення, ухвалене на рівні федерації. Щоправда, попри 30-річну історію діяльності, у базі даних судових рішень не густо. А останнє рішення суду взагалі датоване 6 травня 2019 року.
Голова Трибуналу професор Збігнєв Чвенкальський розповідає, що САС Польщі – абсолютно автономний і незалежний орган, який займається насамперед дисциплінарними питаннями:
"Які справи ми взагалі вирішуємо? Переважно дисциплінарні, що стосуються порушень антидопінгових правил, і, меншою мірою, арбітражні справи. Трибунал не ухвалює рішень щодо технічних деталей гри. Якщо арбітр призначає, наприклад, пенальті, а клуб вважає, що для цього не було підстав, і хоче до нас оскаржити, ми не приймемо такий випадок".
Також перш ніж потрапити до САС, справа має пройти дві інстанції. Тобто спочатку має бути первинний перегляд, потім апеляція і вторинний перегляд спортивною асоціацією. І тільки після цього справу можна скерувати до Трибуналу. За словами Чвенкальського, у середньому за рік до суду надходить приблизно 10 справ.
Після того як справа надійшла до САС, її спочатку попередньо перевіряють на предмет того, чи підпадає вона під юрисдикцію Трибуналу. Коли справу приймають до розгляду, особа, яка подає її до Суду, зобов'язана сплатити збір.
Але, що цікаво, наші колеги з Польщі не пам'ятають жодної справи Спортивного арбітражного суду Польщі.
"Я навіть не знаю, чи працює цей Трибунал насправді. В антидопінгових справах, які є найбільш важливими для таких органів, апеляційним органом є дисциплінарна колегія POLADA, а звідти справу напряму направляють до CAS. Я не пам'ятаю, коли щось відбувалося в цьому Трибуналі".
***
Як ми бачимо, наразі Спортивний арбітражний суд України де-факто є фантомною установою, яка існує тільки на папері. Залишається сподіватися, що найближчим часом буде ухвалено реформи, які дадуть змогу українському САС функціонувати належним чином і розв'язувати спірні ситуації в найкоротші терміни.