Броніслав Нагурський – українець, який став легендою американського спорту
Найпопулярнішим видом спорту в США був і залишається американський футбол. Також надзвичайну популярність має реслінг. Для нас це – заокеанська екзотика. Тим цікавіше, що у цій екзотиці присутня унікальна особа українця Броніслава (Бронко) Нагурського, який зумів стати культовою постаттю як у футболі, так і в реслінгу.
Цілком природно, що навколо Броніслава Нагурського існує чимало міфів, легенд, чуток та байок – надто визначною особою він був. Декілька таких згадаємо і ми. Однак перевагу віддамо беззаперечним та запротокольованим фактам.
Броніслав (Бронко) Нагурський народився 3 листопада 1908 року в канадському місті Рейні-Рівер (провінція Онтаріо) у польсько-українській родині іммігрантів з Галичини Михайла (Майка) та Михайлини Нагурських.
У 1913 році родина перебралася до американського міста Інтернешнл-Фоллс (штат Міннесота). Тут вони володіли продуктовою крамницею, в якій продавали товари з власної ферми. Бронко був старшим з дітей, тому став в родині головним помічником. Дужий хлопець працював на лісозаготівлі та виріс справжнім богатирем. На піку спортивної кар’єри його зріст складав 191 см, а вага сягала 107 кг.
Бронко-футболіст
19-річного Бронко відкрив для спорту Кларенс Спірс, головний тренер футбольної команди Університету Міннесота. За легендою, Спірс, який приїхав до Інтернешнл-Фоллс за зовсім іншим гравцем, побачив Бронко, який пахав поле без вола або коня – сам із плугом. І коли Спірс спитав у хлопця дорогу, той нібито показав йому напрямок, піднявши плуг рукою. Занадто красиво, щоб бути правдою, але факт полягає у тому, що 1927 року Бронко Нагурський вже грав за університетську команду "Золоті ховрашки" (Golden Gophers). Завдяки фізичним даним він був універсальним гравцем: грав і фулбеком, і офензів-теклом, і дефензів-теклом. Що воно таке – зрозуміють лише знавці американського футболу, але функціонально йшлось про те, щоби заважати атакам команди суперників та допомагати власним форвардам.
Бронко Нагурський у студентські роки
"На якій позиції ти граєш?" – запитав Спірс. На що хлопець відповів тренерові: "На всіх".
Бронко провів у команді Міннесоти три сезони, звернувши на себе увагу. Згодом його ввели до Зали слави університетського футболу (College Football Hall of Fame в Атланті, штат Джорджія), у рік відкриття цієї інституції (1951).
Шлях з університетського спорту прямував до професійних ліг. Професійна кар’єра Бронко Нагурського протягом сімох років (1930-1937) була пов’язана з клубом "Чиказькі Ведмеді" (Chicago Bears). Він прийшов туди в статусі одного з найперспективніших гравців Національної Футбольної Ліги (НФЛ). Його початковий контракт передбачував річну зарплатню 5 тисяч доларів.
Нагурський у складі Chicago Bears, 1933 рік
"Ведмеді" з Нагурським виграли чемпіонство НФЛ у 1932 та 1933 роках.
"Зупиняти його було все одно що намагатися зупинити вантажний поїзд, що котиться під гору", – говорили про нього суперники.
У матчі сезону-1933 проти "Портсмутських спартанців", де вирішувалось чемпіонство, Бронко, прийнявши м’яч, прорвався, скидаючи з себе суперників одного за одним, до гольової лінії, а потім за інерцією врізався у цегляну стінку, яка лише і зупинила його. Прийшовши до тями, Нагурський нібито сказав:
"А цей останній хлопець міцно врізав мені".
У 1937 році Нагурський зажадав у власника "Ведмедів" додаткових 1000 доларів зарплатні, але не отримав їх та залишив футбол. Адже в нього на той час вже була гарна альтернатива, про яку мова піде далі.
Проте у 1943 році Бронко на один сезон повернувся до "Ведмедів": йшла війна, команді бракувало гравців, а вона знову боролася за титул НФЛ. І українець допоміг команді здобути перемогу у фіналі проти "Вашингтонських Червоношкірих" (41:21), реалізувавши триярдовий тачдаун.
У 1944 році, після того, як армійська комісія визнала його таким, що не підлягає військовій службі через наслідки спортивних травм, Бронко Нагурський став тренером футбольної команди Університету Каліфорнії (Лос-Анжелес), пропрацювавши з нею один рік. А потім знову повернувся до своєї спортивної альтернативи – якою став реслінг.
Бронко-рестлер
У ті часи досить звичним явищем було, коли спортсмен влітку грав у футбол, а взимку – у хокей. Проте наш герой свій американський футбол поєднував з боротьбою. Він спробував свої сили у реслінгу після закінчення футбольного сезону 1933 року за порадою тренера Тоні Стечера, брата легендарного чемпіона з боротьби Джо Стечера (який переміг постарілого Івана Піддубного під час його американського турне).
Покинувши футбол, Бронко Нагурський став топовим рестлером. Він тричі вигравав чемпіонати світу за різними версіями. Найбільш відомою його перемогою став матч 23 червня 1939 року проти уславленого Лу Теса – за титул чемпіона Національної Асоціації Реслінгу (National Wrestling Association).
Повернувшись до реслінгу в 1945 році, Бронко виступав до 1960 року. Наприкінці 1950-х він сформував реслерський дует з молодим борцем на Вернаном Ганєм. У грудні 1957-го вони виграли чемпіонський титул NWA, який утримували до березня 1958-го.
"У нього було дуже важко виграти. Він не був таким вже чудовим борцем, але він був гідний того, щоби стати чемпіоном світу", – відомий канадський рестлер Стю Харт.
Після спорту
Після закінчення спортивної кар’єри Бронко Нагурський володів бензозаправкою в Інтернешнл-Фоллсі. З цим етапом його діяльності пов’язана така байка. Заправка Нагурського мала великий успіх, клієнти повертались до нього постійно. Чому? А тому, що силач Бронко так міцно закручував кришки на бензобаках, що відкрутити їх потім міг лише він сам.
Бронко Нагурський після завершення спортивної кар'єри
У 1978 році він відійшов від справ. Після смерті дружини Ейлін (1987) постарілий велетень став важко хворіти. Вражений артритом, він мусив пересуватися з палицею. Останні роки життя він провів у домі для людей похилого віку, де помер 7 січня 1990 року від зупинки серця. У нього залишились четверо синів, дві доньки, п'ятнадцять онуків та онучок та один правнук.
У 1963 році Бронко Нагурського було введено до щойно заснованої Зали слави американського футболу (Кантон, штат Огайо). Після смерті спортсмена в Інтернешнл-Фоллс відкрили музей Бронко Нагурського. У 1993 році Американська асоціація футбольних авторів заснувала Приз Бронко Нагурського, що присуджується найкращому захиснику в університетських командах. У 1999 році українець посів 35 місце серед 100 найвидатніших футболістів за всю історію, який склало видання The Sporting News. У 2000 році за підсумками голосування від видання Minnesota Star Tribune його було визнано другим спортсменом Міннесоти у XX ст. (першим став зірка бейсболу Кірбі Пакетт).
Бронко Нагурський (ліворуч) під час церемонії уведення до Зали футбольної слави
Знаймо наших та пишаймося ними.