Париж — перші сліди українського олімпізму
26 липня у Парижі стартують XXXIII Літні Олімпійські ігри. У змаганнях братимуть участь 140 представників України. Столиця Франції прийматиме головну світову спортивну подію в третій раз: раніше то були II Ігри (1900) та VIII Ігри (1924). Є сенс нагадати, що українські атлети були присутніми на обох попередніх паризьких Олімпіадах.
Зрозуміло, що на той час України як суверенної держави не було, тому українські спортсмени виступали за команди держав, яким належали ті чи інші українські території.
Петро Заковорот — мушкетер з Харкова
На другій в історії сучасній Олімпіаді, що пройшла в Парижі у травні-жовтні 1900 року, виступили чотири спортсмени з Російської імперії — двоє кіннотників і двоє фехтувальників. Вони не були офіційною делегацією, а взяли участь в Іграх, так би мовити, в порядку індивідуальної ініціативи: спорт в тодішній Росії не був розвиненим та популярним.
Петро Заковорот
Одним з тих двох фехтувальників був легендарний український спортсмен Петро Заковорот (1871-1951), уродженець Богодухівського повіту Харківської губернії. Він служив у Гродненському гусарському полку, який базувався у Варшаві. Саме там Петро став учнем майстра фехтування Юліана Мішо, разом з яким і виступив на Олімпіаді в Парижі. Вони змагалися у фехтуванні на шаблях серед маестро (тобто вчителів фехтування — фактично, то були змагання серед професіоналів). Турнір пройшов 23-27 червня. В умовах не надто об’єктивного суддівства Петро Заковорот посів 7-е місце: у півфінальній групі здобув 5 перемог при 2 поразках, у фінальній — 2 перемоги при 5 поразках. Його вчитель Юліан Мішо став 5-м. За свій виступ у Парижі тренер та учень отримали гонорари 400 та 200 франків відповідно.
З 1920 року Петро Антонович Заковорот очолював кафедру фехтування в Харківському інституті фізичної культури. У 1935 році він був одним з організаторів першого чемпіонату Української РСР з фехтування, на якому став чемпіоном у віці 64 років(!).
Сторіччя тому
На момент проведення VIII Літніх Олімпійських ігор у 1924 році території України за підсумками Першої світової війни були поділені між Радянським Союзом (у форматі УРСР), Польщею (Галичина), Румунією (Буковина) та Чехословаччиною (Закарпаття). Тому українські спортсмени виступали за відповідні країни.
Станом на 1924 рік Радянський Союз перебував поза світовою спортивною родиною та не брав участі в Олімпійських іграх. Певним чином така ситуація повторюється сьогодні — стосовно Російської Федерації, хоча, на жаль, не повною мірою.
У Парижі в складі збірної Польщі виступили сім атлетів зі Львова, міста з давніми спортивними традиціями. Один з них, 30-річний кіннотник Адам Круликевич, став бронзовим призером в особистій першості з подолання перешкод (у змаганнях брали участь 43 спортсмени з 11 країн). 29-річний Тадей Коморовський виступав у кінному триборстві: у складі польської команди він посів 7-е місце, а в особистих змаганнях фінішував 26-м.
Адам Круликевич
Велосипедисти Фелікс Костшебський та Казимир Кшемінський виступили в шосейній гонці на 188 км, де на старт вийшли 72 спортсмени з 22 країн. Львівські гонщики фінішували відповідно на 54-й та 57-й позиціях.
У складі збірної команди Польщі з футболу грали двоє львів’ян — Мечислав Батш і Вацлав Кухар (поразка у першому колі проти Угорщини — 0:5).
28-річний львівський легкоатлет Станіслав Сосницький брав участь у двох видах програми — бігу на 100 м і стрибках у довжину.
Безумовно, всі ці семеро львів’ян були етнічними поляками. Але той факт, що їх викохали українські земля, повітря, небо, сонце, вода — дає нам всі підстави вважати їх українськими атлетами.
Поширена в українській спортивній журналістиці інформація про те, що на Іграх-1924 у Парижі в складі футбольної збірної Чехословаччини грав український емігрант Андрій Фовицький, не підтверджується протоколами змагань (збірна Чехословаччини обіграла Туреччину — 5:2, а потім зіграла внічию зі Швейцарією — 1:1, програвши у повторному матчі — 0:1).
Ми — за фейр-плей в усьому. А сучасним українським олімпійцям — максимальних успіхів у Парижі!
Семен Запорожець